Постанова 4812 № 490/9000/19

21.01.25 22-ц/812/192/25 Провадження №22-ц/812/192/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 січня 2025 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Ковальським Є.В., за участю відповідача ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу №490/9000/19 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Петриною Оленою Володимирівною, на рішення, яке постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Черенкової Наталії Петрівни у приміщенні цього суду 12 листопада 2024 року, повний текст якого складений того ж дня, за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним, у с т а н о в и в : У жовтні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК» або Банк) звернулося із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг №б/н від 23 серпня 2018 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 199500 грн. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов`язання за Договором виконало у повному обсязі, а саме - надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 12 вересня 2019 р. має заборгованість за кредитним договором в розмірі 263589 грн 81 коп., з яких: 202700 грн - заборгованість за кредитом; 55685 грн 62 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5204 грн 19 коп. - заборгованість за пенею та комісією. При цьому, позивач вказує, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, тому позивач визначив заборгованість за кредитом у розмірі 202700 грн, яка складається з тіла кредиту. Позивач вказує, що на даний час відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість за договором, що є порушенням законних прав та інтересів АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача 202700 грн заборгованості за кредитом, а також 3040 грн 50 коп. судового збору. У серпні 2020 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діяла представник адвокат Петрина О.В., звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання недійсним кредитного договору. Зустрічний позов мотивовано тим, що з метою підтвердження укладення договору АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав до свого позову в якості доказу 4 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №б/н від 23 серпня 2018 року. Жодну з цих анкет-заяв про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №б/н від 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 не підписував. Відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг станом на 01 серпня 2018 року для отримання кредитної картки в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» працівнику банку необхідно встановити особу. Документом для встановлення особи є паспорт. Копія паспорта, яка міститься в матеріалах справи та додана АТ КБ «Приватбанк» до первісного позову, завірена ОСОБА_1 04 грудня 2015 року, що не відповідає даті укладення спірного договору. Посилаючись на підпункт 6 пункту 6 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 795 від 03 жовтня 2018 року, представник ОСОБА_1 вказує, що на момент укладення спірного договору 23 серпня 2018 року паспорт громадянина України ОСОБА_1 відповідно до норм діючого законодавства був недійсним, оскільки не містив його фотокартки після досягнення ним 45-ти річного віку, тому ОСОБА_1 взагалі був позбавлений можливості на укладення будь-яких правочинів, які потребують встановлення його особи. Отже, ОСОБА_1 23 серпня 2018 року до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не звертався, жодної анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №б/н від 23 серпня 2018 року не підписував, кредитної карти не отримував та відповідно, коштами, які були в наявності на кредитній карті з кредитним лімітом 199500 грн, не користувався. Окрім того Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №б/н від 23 серпня 2018 року не відповідає вимогам пп. 2.1.1.2.1. п. 2.1.1.2. (Умови обслуговування) 2.1.1 (Кредитні картки) розділ 2 Умов та Правил надання банківських послуг, які діяли станом на 23 серпня 2018 року, а саме «для надання послуг Банк видає Клієнту Картку. Її тип визначено в Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, яка є невід`ємною частиною договору між Банком та Клієнтом. Датою укладення Договору є дата отримання картки, зазначена в Анкеті-заяві. Договір укладається строком на двадцять років. При цьому сторони узгодили, що строк договору спливає в останній день відповідного місяця останнього року дії строку договору. В анкетах-заявах, наданих АТ КБ «ПРИВАТБАНК», такої інформації не міститься. Посилаючись на викладене, позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним кредитний договір №б/н від 23 серпня 2018 року, укладений у вигляді анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» №б/н від 23 серпня 2018 року між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 . Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 вересня 2020 року об`єднані в одне провадження вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним із вимогами за первісним позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. У відзиві на зустрічну позовну заяву АТ КБ «Приватбанк» просив задовольнити вимоги первісного позову, а у задоволенні зустрічного позову - відмовити та вказував, що обставини, викладенні в зустрічному позові, не підтвердженні належними доказами та спростовуються наданими банком доказами, в тому числі, випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 , з якої вбачається, що останній користувався кредитними коштами та до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом. Крім того, представник АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вказує, що посилання представника ОСОБА_1 на недійсність паспорта ОСОБА_1 , доданого до анкети-заяви, є такими, що не заслуговують на увагу, оскільки на дату оформлення кредиту останній не досяг 45-ти річного віку. Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 03 листопада 2020 року справу за позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Миколаєва. Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2024 року позовні вимоги Банку задоволені. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 23 серпня 2018 року в сумі 202700 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» 3040 грн 50 коп. сплаченого судового збору. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним відмовлено. Рішення суду щодо первісного позову суд мотивував тим, що належними та допустимими доказами, зокрема, первісними бухгалтерськими документами, позивач довів, що ОСОБА_1 23 серпня 2018 року підписав анкету-заяву №б/н про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, згідно якої підтвердив свою згоду з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між Відповідачем і банком договір про надання банківських послуг, на підставі чого отримав кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту, які використовував на власний розсуд, але не дотримався умов щодо повернення грошових коштів, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 202700,00 грн., які суд стягнув з відповідача. Щодо зустрічного позову суд відхилив посилання позивача на те, що кредитний договір укладений на підставі недійсного паспорта громадянина України, оскільки кредитний договір, складовими якого виступають Анкет-заява, Умови та Правила надання банківських послуг та тарифи, підписаний сторонами 23серпня 2018 року, коли ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , ще не виповнилося 45 років, а тому паспорт, який був наданий кредитору для ідентифікації особи, відповідав чинному законодавству. Також суд виходив з того,що Банк надав достатні та переконливі докази отримання та використання ОСОБА_1 кредитних коштів. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Петрина О.В. вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, й просить рішення його скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні первісного позову відмовити та задовольнити зустрічні позовні вимоги, а також стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати. позов у повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що під час проведення підготовчого судового засідання, судом першої інстанції не вирішувалось питання щодо зустрічної позовної заяви, поданої ОСОБА_1 . Отже, суд першої інстанції фактично позбавив відповідача ОСОБА_1 можливості скористатись своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 43 ЦПК України, та позбавив можливості надати докази на підтвердження обставин щодо визнання договору недійсним, які були б підставою, передбаченою ст. 203 ЦК України, для визнання договору недійсним. Крім того, частиною 2 статті 32 ЦПК України передбачено, що справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана. Розгляд справи повинен бути розпочатий з початку в порядку, встановленим цивільним процесуальним кодексом України. Крім того, ОСОБА_2 вказує, що в оскаржуваному судовому рішенні суд посилається на відзив відповідача за зустрічним позовом АТ КБ «ПРИВАТБАНК», пояснення та докази, які надсилались до Южноукраїнського міського суду, коли справа перебувала у його провадженні, та вважає, що суд першої інстанції не міг надавати оцінку документам та доказам, які надавалися сторонами в час, коли справа перебувала в іншому суді. У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПРИВАТБАНК» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що аргументи викладені представником ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зводяться до того, що ОСОБА_1 хотів у 2023 р. подати клопотання про витребування доказів та призначення почеркознавчої експертизи. АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вважає, що права ОСОБА_1 не були порушені, оскільки з моменту відкриття провадження Центральним районним судом м. Миколаєва до моменту закриття підготовчого засідання ОСОБА_1 мав тривалий час для заяви клопотань по справі. Окрім цього, ОСОБА_1 будь-яким чином не спростував жодного доказу користування ним кредитними коштами, які АТ КБ «ПРИВАТБАНК» надав до суду у додаткових поясненнях. Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону не повною мірою. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи і таке встановив суд першої інстанції, 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав Анкети-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку, згідно якої відповідач підтвердив свою згоду з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між ним і Банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банка, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. ОСОБА_1 зобов`язався виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватись з їх змінами на сайті ПриватБанку (том 1, а.с. 7, 8). Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , останньому 03 вересня 2018 року встановлено кредитний ліміт у сумі 100000,00 грн., 07 вересня 2018 року кредитний ліміт збільшено до 199500,00 грн. (том 1, а.с. 198). Відповідно до довідки за кредитним договором від 23 серпня 2018 року ОСОБА_1 було надано наступні кредитні картки: № НОМЕР_1 , термін дії до 11/20; № НОМЕР_2 , термін дії до 08/21 (том 1, а.с. 140). Згідно з доданим до позовної заяви розрахунком заборгованості за договором про надання банківських послуг станом на 12 вересня 2019 року у відповідача утворилась заборгованість у розмірі 263589,81 грн, з яких: 202700,00 грн - заборгованість за кредитом; 55685,62 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 5204,19 грн - заборгованість за пенею та комісією (том 1, а.с. 6). Разом з тим позивач просив стягнути з відповідача лише заборгованість за тілом кредиту у розмірі 202700,00 грн. Отже предметом позову у справі, яка переглядається, є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 202700 грн. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України). Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України). Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа першого цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Так зі змісту Анкети-заяви від 23 серпня 2018 року, наданої позивачем, вбачається, що укладання договору (підписання заяви) відбулося власноручно як зі сторони уповноваженого представника позивача так і відповідачем за первісним позовом. За такого матеріалами справи підтверджено, що позивач за первісним позовом відкрив відповідачу ОСОБА_1 картковий рахунок, встановив кредитний ліміт у розмірі 100000 грн., який згодом було змінено збільшено до 199500 грн., та надав у його розпорядження грошові кошти, а також кредитну картку для користування ними. При цьому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписавши анкету-заяву, пройшовши ідентифікацію клієнта, ОСОБА_1 уклав з Банком договір про надання банківських послуг (далі Договір), що підтвердив своїм підписом на заяві, в межах умов якого отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Такий договір є укладеним, оскільки дотримано вимоги до письмової форми (укладений шляхом підписання документу) і сторони, таким чином, дійшли згоди щодо істотних умов, притаманних даному виду договору. Згідно наданих позивачем доказів щодо руху коштів на рахунку, відкритому на ім`я відповідача рахунку (том 1, а.с. 137-139), після укладання договору про надання банківських послуг ОСОБА_1 активно використовував кредитні кошти, надані позивачем. Відповідно до виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за договором №б/н за період з 03 вересня 2018 року по 16 січня 2019 року він активно використовував кредитні кошти та здійснювалися грошові операції, зокрема зняття готівки та перерахування грошей на іншу картку, розраховувався за товари, послуги (том 1, а.с. 137-139). Таким чином Банк надав відповідачу грошову банківську споживчу позику, тобто грошовий банківський споживчий кредит шляхом кредитування за допомогою кредитної картки. Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України). Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. В силу частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Банк виконав передбачені Договором зобов`язання, надавши відповідачці кредит у вигляді ліміту. Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку, відповідач використовував кредитні кошти та тривалий час проводив виплати з їх повернення, але не в достатньому розмірі. Звертаючись з позовом, Банк наполягав на тому, що у відповідача утворилась заборгованість за основаним боргом, яка станом на 12 вересня 2019 року складає 202700 грн., будь-яких заперечень щодо розміру такої заборгованості та порядку її нарахування ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не висував, тому з урахуванням положень статті 13 ЦПК України щодо диспозитивності цивільного судочинства та частини 1 статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції рол стягнення вказаної заборгованості. Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, який обґрунтовано відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що він не укладав договір з Банком. Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з частиною 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. При цьому колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції про те, що заперечення ОСОБА_1 факту укладання договору з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та користування кредитними коштами спростовується наявними у справі доказами. Так, з долученого до позовної заяви тексту анкети-заяви вбачається, що заява підписана відповідачем. При цьому доказів на спростування підписання анкети-заяви саме ним ОСОБА_1 суду не представляв. Судом також встановлено що при підписанні документів з АТ КБ «ПРИВАТБАНК» Пікалін В.В. вказав номер його фінансового телефону « НОМЕР_3 », який використовується для користування його картрахунками та розпорядження грошовими коштами на цих рахунках, в тому числі через електронний кабінет «Приват24». Вказаний фінансовий номер телефону ОСОБА_1 вказував у зустрічній позовній заяві, а також в інших заявах, які він подавав до Банку для надання банківських послуг, зокрема в заяві на підключення послуги «Експерс-платежі» (том 1, а.с. 238-239). Як вбачається з витягу з «Комплекс Банку «Промінь» про вхід до Приват24», 15 грудня 2011 року ОСОБА_1 через фінансовий номер телефону « НОМЕР_3 » отримав доступ до електронного кабінету «Приват24». У даному витязі вказаний доступ зазначений наступними даними: Дата запису «2011.12.15 23:58:07.096», номер контакту «+380675102520», коментар «Успешный вход в Приват24» (том 2, а.с. 51-52). Таким чином, саме ОСОБА_1 мав доступ до користування та розпорядження своїми рахунками через електронний кабінет «Приват24» та 03 вересня 2018 року оформив преміальну картку MC World Black Edition № НОМЕР_4 . Крім того, суду надано виписку з карткового рахунку ОСОБА_1 , в якій відображені фінансові операції з користування грошима - перекази на інші свої рахунки, оплата товарів та послуг, зняття готівки тощо шляхом, зокрема, використання власного електронного кабінету «Приват24». Згідно із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц (провадження № 61-517св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), доказами, які підтверджують наявність заборгованості за кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Згідно вказаної норми Закону України підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 1 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, первинним є документ, який містить відомості про операцію. Зокрема, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Пунктом 62 цього ж Положення передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписка з рахунка особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 грудня 2021 року у справі № 752/14554/15-ц, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц. Тому колегія суддів вважає спростованими твердження позичальника про недоведеність укладання сторонами договору 23 серпня 2018 року про надання банківських послуг та відсутність на це волевиявлення відповідача за первісним позовом. Щодо вирішення судом першої інстанції зустрічного позову. ОСОБА_1 у своєму позові просив про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись як на підставу позову на те, що анкету-заяву у Банку не підписував, договорів з ним не укладав, грошовими коштами не користувався. Відмовивши у зустрічному позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19). Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23). Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Відсутність на кредитному договорі підпису особи, від імені якої він складений, свідчить про недотриманням установленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема щодо його підписання. За такого у випадку укладання кредитного договору законом вимагається обов`язкова письмова форма, зокрема і підписання його сторонами, та передбачений наслідок недотримання цих вимог нікчемність кредитного договору. Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. За такого, оскільки підстави заявленого зустрічного позову фактично свідчать про можливу нікчемність кредитного договору, на укладенні якого наполягає Банк, вимога ОСОБА_1 про визнання цього договору недійсним (нікчемним) не є належним способом захисту, оскільки на такі обставини ОСОБА_1 міг посилатися як на підставу своїх заперечень проти первісного позову. Саме з цих мотивів повинен був виходити суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, а тому колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду в частині вирішення зустрічного позову, оскільки суд припустився помилок при застосуванні норм матеріального права не взяв до уваги вимоги статті 1055 ЦК України, а також неправильно застосував положення процесуального закону щодо оцінки наявних у справі доказів, тому рішення суду в частині вирішення зустрічного позову в силу пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України слід змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Натомість доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення в іншій частині ухвалене без додержання норм матеріального та процесуального права. Так, не ґрунтуються на вимогах процесуального закону, а тому відхиляються доводи про те, що після надходження справи до Центрального районного суду міста Миколаєва на підставі ухвали Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01 листопада 2020 року за підсудністю суд мав не мав права посилатися на докази, які надавались попередньому суду. Колегія суддів відхиляє доводи представника ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не задовольнив її клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження. У цивільному процесуальному кодексі немає норми, яка передбачає можливість повернення суду до стадії підготовчого провадження. Згідно із певною судовою практикою повернення до попередньої стадії судового процесу можливо за наявності певних обставин для запобігання подальшому скасуванню рішення. Зокрема для уточнення позовних вимог, якщо суд бачить, що їх необхідно уточнити для ефективності способу захисту, або для заміни неналежного відповідача або співвідповідача; в частині доказування, експертиз. Тобто, стосовно тих питань, які виключно вирішуються в рамках підготовчого провадження, але не порушують норми процесуального права. Натомість у заявленому представником ОСОБА_1 14 вересня 2023 року клопотанні (том 2, а.с. 97-100) остання просила суд повернутися до стадії підготовчого засідання для вирішення питання щодо прийняття до спільного з первісним позовом розгляду зустрічного позову, тобто у клопотанні не ставилося питань, вирішення яких можливе лише у підготовчому судовому засіданні (стаття 197 ЦПК України), до прикладу, про призначення експертизи, долучення або витребування доказів. Тоді як відповідно до вимог статті 193 ЦПК України ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 09 вересня 2020 року вирішено питання про об`єднання в одному провадженні вимоги за первісним та зустрічним позовами і повторно вирішення такого питання не передбачено положеннями ЦПК України і не є необхідним для запобігання подальшому скасуванню рішення у справі. Щодо незазначення суддею Центрального районного суду міста Миколаєва при прийнятті справи до свого провадження відомостей про зустрічний позов, то таке, по-перше було виправлено ухвалою суду від 12 листопада 2024 року, по-друге, це не впливає на права та обов`язки відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом подавати докази у порядку та строки, визначені частинами 2 та 3 статті 83 ЦПК України. При цьому ОСОБА_1 відзиву на первісну позовну заяву не подавав, будь-яких доказів на спростування факту укладання кредитного договору суду не направляв, відповідних клопотань про їх витребування, призначення почеркознавчої експертизи для спростовування справжності підпису на Договорі в суді не заявляв. Тому суд розглянув справу за наявними у ній доказами. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, що не потягло зміни у вирішенні справи по суті, з огляду на положення частин 1, 13 статті 141 ЦПК України, відсутні підстави для розподілу судових витрат апеляційним судом, які в цій справі покладаються на відповідача за первісним позовом. Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником адвокатом Петриною Оленою Володимирівною, задовольнити частково. Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 листопада 2024 року в частині вирішення позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором залишити без змін. Рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про визнання кредитного договору недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину в цій частині в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий: Т.М.Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська _____________________________________________ Повний текст постанови складений 22 січня 2025 року