Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 463/9189/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 січня 2025 рокуЛьвівСправа № 463/9189/24 пров. № А/857/33091/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Ільчишин Н.В., суддів: Коваля Р.Й., Гуляка В.В., за участі секретаря судового засідання Ханащак С.І., розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року (головуючого судді Ціпивко І.І., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Львів повний текст рішення складено 29.11.2024) у справі №463/9189/24 провадження №2-а/463/93/24 за позовом ОСОБА_1 до Начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Крутеня Андрія Володимировича про оскарження постанови у справі про адміністративне правопорушення у сфері дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Крутеня Андрія Володимировича в якій просив скасувати постанову серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 121 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі КУпАП), а справу про адміністративне правопорушення закрити. Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, з покликанням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Вказує, що трактування судом частини 3 статті 48 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) є невірним, а застосування - неправильним. В цій частині статті вказано, що «суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача змінює первісного відповідача належним відповідачем», таким чином, в цій статті вказана дія саме суду до зміни відповідача, а не позивача, на яку позивач згоджується або заперечує. Не вказано обов`язку позивача надсилати свою згоду чи незгоду змінювати відповідача до відповідних дій суду. В другому реченні цієї статті вказано про право суду за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити співвідповідача. Тобто ця частина не стосується даної справи. Ним не надсилалось відповідних клопотань щодо залучення співвідповідача, а відповідач у справі визначений правильно. Натомість суд приймає рішення на основі аргументів, які підлягають спростуванню. У позовній заяві ним було вказано належного відповідача. Пунктом 7 частини 1 статті 4 КАС України визначено поняття «суб`єкта владних повноважень»: суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. У пункті 8 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. З викладеного випливає, що у позовній заяві вказано суб`єкта владних повноважень в особі посадової або службової особи, що здійснює публічно-владні управлінські функції на підставі законодавства. ОСОБА_3 є начальником УПП ДПП НПУ. В позовній заяві вказано начальника УПП ДПП НПУ, який в своїй особі представляє і УПП ДПП НПУ, і тому є належним відповідачем, суб`єктом владних повноважень. Також зазначена юридична адреса УПП ДПП НПУ. Контакти відповідача взяті з сайту патрульної поліції https://patrolpolice.gov.ua/contacts/, вони містять назву організації, суб`єкта владних повноважень та адресу організації. Вони є вичерпними для ідентифікації відповідача як суб`єкта владних повноважень. Коду ЄДРПОУ УПП ДПП НПУ на сайті не вказано. Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №724/716/16- а. На основі цієї постанови прийнято незаконне рішення Личаківського районного суду з порушенням норм процесуального права. На цю постанову також посилається представник відповідача. Воно стосується визнанням чи не визнанням державного інспектора сільського господарства, яким складено постанову про адміністративне стягнення. В цей час ним відповідачем вказано УПП ДПП НПУ в особі його начальника, що є суб`єктом владних повноважень, а не до інспектора патрульної поліції Галущака Андрія Михайловича. Личаківським районним судом з висновку Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №724/716/16-а було вибрано те формулювання, яке дозволяє формально уникнути розгляду справи по суті. Натомість у другій частині висновків Верховного Суду від 26.12.2019 у справі №724/716/16-а викладено, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. З цього слідує, що суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Водночас колегія суддів Верховного суду зазначає, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Личаківський районний суд, як суд першої інстанції вищенаведених вимог процесуального закону не дотримався, та, вирішуючи спір про скасування постанови серії ЕНА №3094634 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 121 ч.1 КУпАП України, пред`явлений до ОСОБА_3 , начальника УПП ДПП НПУ, жодних зауважень щодо того, що відповідач є неналежним, не повідомляв та не залучав співвідповідача. Жодних доказів того, що суд запропонував позивачу здійснити заміну відповідача, матеріали справи не містять. Личаківським районним судом не було розглянуто суті справи, не вказано жодних зауважень щодо справи, та на основі невірних висновків прийнято незаконне рішення, порушено принцип презумпції невинності, оскільки за такого рішення суду він повинен бути безпідставно покараний накладенням адміністративного стягнення. Цим суд допустив порушення норм матеріального права. Якщо суд вважав, що відповідач був неналежним, він мав здійснити його заміну, та не здійснив її. Заміна відповідача в силу обмежень встановлених статтею 52 КАС України, могла бути проведена виключно судом першої інстанції, чим суд допустив порушення норм процесуального права. У відзиві на апеляційну скаргу представник Департаменту патрульної поліції заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржувану ухвалу суду залишити без змін, вважаючи її законною та обґрунтованою. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Сторони в судове засідання не з`явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України. Згідно з частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, постановою інспектором роти №4 батальйону 2 патрульної поліції у м. Львові УПП у Львівській області ДПП НП Галущаком Андрієм Михайловичем накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КУпАП, а саме за те, що 20 вересня 2024 року о 21 годині 53 хвилин керував автомобілем марки GEELY EMGRAND 7 номерний знак НОМЕР_1 в темну пору доби у якого не горіла ліва фара в режимі ближнього світла, чим порушив п.31.4.3 «в» ПДР України. (а.с. 6). Вважаючи вказану постанову про накладення адміністративного стягнення протиправною та такою, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду. Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що адміністративний позов пред`явлено до неналежного відповідача, а саме: начальника управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Крутеня Андрія Володимировича. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII (далі Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Згідно пункту 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із частиною 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Згідно із частиною 2 статті 286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Термін «суб`єкт владних повноважень» це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини 1 статті 4 КАС України). Частиною 2 статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (частина 3 статті 9 КАС України). Відповідно до частини 2 статті 26 КАС України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Статтею 46 КАС України встановлено, що сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачено, що перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом. Відповідно до статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, зокрема серед інших за частиною 1 статті 122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Уповноваженими працівниками підрозділів Національної поліції штраф може стягуватися на місці вчинення адміністративного правопорушення незалежно від розміру виключно за допомогою безготівкових платіжних пристроїв. З наведеної норми слідує, що суб`єктом владних повноважень, який розглядає справу про адміністративне правопорушення і виносить постанову про притягнення до адміністративної відповідальності, є відповідний орган в особі конкретної посадової особи. Отже, інспектори патрульної поліції при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції, а не від свого імені. Приписами частини 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку. Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції. Територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання (частина 1 статті 15 Закону №580-VIII). Відповідно до частини 1 статті 17 Закону №580-VIII поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Згідно із статтею 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положення пункту 3 частини 1 статті 288 КУпАП постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі може бути оскаржено - у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом. Відповідно до правових позицій, що викладені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі №742/2298/17 та від 26 грудня 2019 року у справі за №724/716/16-а: «відповідні інспектори, поліцейські та управління не можуть виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати справи про адміністративне правопорушення, передбачені зокрема частиною 1 статті 122 КУпАП. Використання у зазначених вище нормах формулювань "від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення", "розгляд яких віднесено до відання органів, зазначених у статтях .222 - 244-20 КУпАП" вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган державної влади - суб`єкт владних повноважень, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення». Верховний Суд у вказаних справах виклав правовий висновок про те, що у справах про оскарження постанов про адміністративне правопорушення належним відповідачем у таких справах є саме орган, а не особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення. Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, належним відповідачем у справі щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, повинен бути відповідний орган Національної поліції. Апеляційним судом встановлено, що розглядуваний адміністративний позов позивачем заявлено до начальника Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції Крутеня Андрія Володимировича, тобто до неналежного відповідача. Належним відповідачем у даній справі є Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції. Відповідно до частин 3, 4 статті 48 КАС України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Частинами 6 та 7 статті 48 КАС України передбачено, що після заміни сторони, залучення другого відповідача розгляд адміністративної справи починається спочатку, а заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Поряд з тим, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. При цьому, обов`язком суду є встановлення належності відповідачів та їх заміна у разі необхідності. Суд за результатами розгляду справи відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Матеріали справи не містять доказів того, що суд першої інстанції запропонував позивачу здійснити заміну неналежного відповідача на належного або залучити до участі у справі другого відповідача, відповідно судом першої інстанції обов`язку встановлення належності відповідача та його заміни не виконано. У даному випадку, суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження, позбавлений можливості в межах наданої йому Кодексом адміністративного судочинства України компетенції виправити вказаний процесуальний недолік суду першої інстанції, оскільки частиною 7 статті 48 КАС України визначено, що заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Оскільки у апеляційного суду відсутні повноваження направляти справу до суду першої інстанції на новий розгляд, колегія суддів приходить до висновку, що правильним процесуальним наслідком за даних обставин є залишення без змін рішення суду першої інстанції. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 160/12574/20 постановою від 14 квітня 2022 року, згідно якої колегія суддів зазначила, що нормами Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд не наділений повноваженнями вчиняти процесуальні дії щодо залучення співвідповідача (заміни неналежно відповідача) або скасовувати рішення суду та направляти справу для продовження розгляду судом першої інстанції. Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що встановлені вище обставини не позбавляють його права повторно звернутися за захистом своїх прав, свобод та інтересів у встановлений законом спосіб та до належного відповідача з обґрунтування пропуску строку на оскарження постанови, а саме розгляду даної справи. Підсумовуючи все вищенаведене, виходячи з системного аналізу норм законодавства та обставин справи, з урахуванням висновку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3094634 від 20 вересня 2024 року, складена інспектором роти №4 батальйону 2 патрульної поліції у м.Львові УПП у Львівській області ДПП НП Галущаком А.М., а тому належним відповідачем у досліджуваному адміністративному провадженні є Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, а доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Згідно частини 3 статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені. Керуючись ст.ст. 268, 271, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 29 листопада 2024 року у справі №463/9189/24 провадження №2-а/463/93/24 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення і не оскаржується. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді Р.Й. Коваль В.В. Гуляк Повний текст постанови складено 08.01.2025