Постанова 4856 № 240/8961/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/8961/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва Вікторія Анатоліївна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 07 січня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Граб Л.С. Матохнюка Д.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 з наступними позовними вимогами: - визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасної виплати йому індексації грошового забезпечення у сумі 82 370,85 грн; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період 27.07.2020 включно, обчислений шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" за період з 01.01.2016 по 30.04.2024 (день фактичної виплати індексації грошового забезпечення). Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 по 19.01.2023. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 по 19.01.2023 у сумі 82132,16 грн 16 коп., застосувавши співмірність із недоплаченою сумою грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн. У задоволенні позовних вимог щодо нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 30.04.2024, судом відмовлено, оскільки позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, тому такі вимоги на думку суду є передчасними. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням в частині відмовлених позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач направив на адресу апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом вірно встановлені обставини справи та надано їх належну правову оцінку. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу у відповідача. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.07.2020 №152 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.07.2020. Вважаючи протиправною невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 позивач звернувся до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі №240/7770/21, зокрема визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2024 року у справі №240/4058/22, зокрема визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неправильного нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця січень 2016 року. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно, враховуючи базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум індексації за вказаний період. На виконання рішень суду у справі № 240/7770/21 та №240/4058/22 відповідач перерахував позивачу кошти у розмірі 82370,85 грн (77935,19 грн+ 4435,66 грн). Позивач, вважаючи що має право на нарахування на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, звернувся до суду із даним позовом. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача. Статтею 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. З матеріалів справи вбачається, що рішеннями Житомирського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2021 року у справі №240/7770/21 та від 06 лютого 2024 року у справі №240/4058/22, встановлено, що при звільненні позивача з військової служби з ним не в повному обсязі проведено розрахунок. Кошти за вказаними судовими рішеннями у сумі 82370,85 грн були перераховані відповідачем на розрахунковий рахунок позивача 12.10.2021 та 30.04.2024, що підтверджено матеріалами справи, тобто, остаточний розрахунок відповідачем з позивачем проведено 30.04.2024. Суд першої інстанції вірно вказав, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства. Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постановах від 31.10.2019 у справі № 828/598/17, від 16.04.2020 у справі № 822/3307/17. Аналіз статей 116 та 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. У постанові від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 Верховний Суд зазначив, що редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин") набрала законної сили з 19 липня 2022 року. Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом № 2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Як вже зазначалось, з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився. Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього. Період до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 Верховного Суду і суд вважає його застосовним до спірних правовідносин. Окрім того, такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22. Отже, враховуючи постанову Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на 2 частини: з 27.07.2020 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 до 30.04.2024 включно. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Відповідно до п.5 розділу IV Порядку № 100 основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника. Керуючись абз.1-3 п.2 Порядку №100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Встановлено, що п.5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Згідно з довідкою №6457 від 02.09.2024, виданою військовою частиною НОМЕР_1 , розмір грошового забезпечення позивача за травень 2020 року становить 11038,20 грн та за червень 2020 року - 11038,20 грн. Кількість календарних днів за цей період складає 61 день. Таким чином середньоденне грошове забезпечення позивача складає 361,91 грн (22076,40 грн : 61 календарний день). Затримка розрахунку при звільненні за період з 28.07.2020 по 18.07.2022 становить 721 календарний день. Відтак, середній заробіток за час затримки з 28.07.2020 по 18.07.2022 складає 260937,11 грн (721 днів х 361,91 грн). Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19. Так, Верховний Суд в постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку. Суд враховує зазначені висновки Верховного Суду при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку позивачу у даній справі. Отже, враховуючи, що недоплачена сума грошового забезпечення (82370,85 грн), яка є значно меншою, ніж середній заробіток за час затримки виплати (260937,11 грн), суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин принцип співмірності. При вирішенні справи суд першої інстанції з`ясував, що істотність частки невиплаченого грошового забезпечення позивача (82370,85 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за 721 (кількість днів затримки розрахунку в період з 28.07.2020 по 18.07.2022) становить 31,57% (82370,85 грн х 100 /260937,11 грн). Сума, що підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 31,57% розраховується наступним чином: 361,91 грн (середньоденний заробіток позивача) х 721 (дні затримки розрахунку)) х 31,57% = 82377,85 грн. Отже, з урахуванням співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 27.07.2020 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 82377,85 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача. Період стягнення з 19.07.2022 до 30.04.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 66953,35 грн (361,91 грн х 185). Підсумовуючи викладене, з урахуванням правових висновків Верховного Суду у справі №560/9586/22, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що загальна сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період 27.07.2020 до 19.01.2023 становить 149331,20 грн = 82377,85 грн (період з 27.07.2020 по 18.07.2022) + 66953,35 грн (період з 19.07.2022 по 19.01.2023). Однак, загальний розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (за період 27.07.2020 до 19.01.2023) у розмірі 149331,20 грн є неспівмірним із недоплаченою сумою грошового забезпечення у розмірі 82370,85 грн. Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 82370,85 грн (сума виплат за судовими рішеннями)/149331,20 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку, що підлягав би виплаті) = 0,55. Отже, розмір середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням істотності части становить 82132,16 грн = 149331,20 (загальний розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (за період 27.07.2020 до 19.01.2023)) х 0,55 (істотність частки). Зі змісту позовної заяви встановлено, що позивач, зокрема, просив зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 включно обчислений шляхом множення середньоденного розміру його грошового забезпечення за останні два місяці служби на кількість днів затримки виплати грошового забезпечення. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності задоволення позовних вимог позивача шляхом стягнення з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.07.2020 по 19.01.2023 у сумі 82132,16 грн 16 коп. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати 30.04.2024, суд вірно вказав, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17, від 13.01.2020 у справі № 803/203/17, від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 та від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20. В той же час, як зазначено у статті 7 Закону № 2050-III та пункті 8 Порядку № 159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. При цьому, слід зазначити, що у постанові від 11 грудня 2020 року у справі № 200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків: "…. судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону № 2050-III та Порядку №

159. Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації. За змістом ст.7 Закону № 2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб`єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним. Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.". В подальшому, зазначений правовий висновок був застосований Верховним Судом і в іншій постанові від 09.06.2021 у справі № 240/186/20, в якій суд касаційної інстанції додатково уточнив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону № 2050-III та Порядку № 159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов`язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію. У даній справі судом першої інстанції встановлено, що позивач не звертався до військової частини НОМЕР_2 із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У свою чергу відповідач своїм рішенням (листом, повідомленням) не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації. Відтак, враховуючи, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що право особи наразі порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з вимогами про нарахування і виплату компенсації є передчасними. Враховуючи викладене, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. Подібний правовий висновок викладено також Верховним Судом у постанові від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. При вирішенні даного публічно-правового спору, суд правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку і, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Щодо інших доводів скаржників, колегія суддів зазначає, що у рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід. Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року, в межах доводів апеляційної скарги позивача відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Матохнюк Д.Б.