Постанова 4856 № 240/17757/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/17757/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко Ольга Володимирівна Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю. 05 березня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Сторчака В. Ю. суддів: Матохнюка Д.Б. Граб Л.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення моральної шкоди, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про стягнення з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області матеріальної шкоди, завданої невиплатою належних сум пенсії у розмірі 438 927,71 грн. Ухвалою від 23 вересня 2024 року позовну заяву позивача було залишено без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду: - заяви про уточнення позовних вимог із врахуванням висновків суду, та її копії для усіх учасників справи; - документу про сплату судового збору у розмірі 4 389,28 грн. 25 вересня 2024 року від позивача надійшла до суду заява, в якій представник позивача послався на п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір", якою передбачено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року позовну заяву позивача повернуто, з підстав, визначених п.1 ч.4 ст.169 КАС України. Не погоджуючись з даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Суд, в порядку ч. 2 ст. 312, п. 3 ч. 1 ст. 294, п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Підставою для повернення позовної заяви позивача, було не виконання ним вимог ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року про залишення адміністративного позову без руху у встановлений судом строк, а саме, ненадання доказів сплати судового збору за подання позовної заяви. Зокрема суд вказав, що зміст звернутих до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області позовних вимог не відповідає положенням п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір", а отже позивач не звільнений від сплати судового збору за подання до суду даної позовної заяви. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви позивача з наступних підстав. Згідно із п. 3 ч. 1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу. У зв`язку з недотриманням вимог статей 160, 161 КАС України, суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без руху та надає позивачу час для усунення визначених у ній недоліків. При цьому, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, наведені, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі "Наталія Михайленко проти України" (пункт 31), в яких вказано, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Суд зазначає, що повернення позовної заяви позивачеві свідчить не про допущення судом надмірного формалізму, а про вчинення дій, направлених на упорядкування процесуальних правовідносин, тобто є необхідним (позитивним) формалізмом, який сприяє належному здійсненню правосуддя. При цьому, така процесуальна дія не є порушенням права позивача на доступ до суду в розумінні норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, оскільки відповідно до частини 8 статті 169 КАС України не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду у належному (встановленому законом) порядку. Колегія суддів звертає увагу, що безумовною підставою для повернення позовної заяви є в тому числі і не виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху, що і стало в даному випадку підставою для прийняття спірної ухвали. Зокрема, за змістом позовних вимог, представник позивача просить стягнути з Держави Україна в особі Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на його користь матеріальну шкоду, завдану невиплатою належних сум пенсії у розмірі 438 927,71 грн. Натомість суд зауважив, що додані до позовної заяви документи не містять доказів про існування (надання) судового рішення про визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, або так само визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду, які заподіяли позивачу шкоду, яку він просить стягнути у даній позовній заяві, позивачем не вказано та доказів їх існування не надано. Зважаючи на викладене, зміст позовних вимог не відповідає положенням п.13 ч.2 ст.3 Закону України "Про судовий збір", а отже позивач не звільнений від сплати судового збору за подання до суду даної позовної заяви. Інших підстав для звільнення від сплати судового збору за подання позовної заяви позивач не зазначив та відповідних доказів суду першої інстанції не надав. Таким чином, суд встановив, що позивачем не виконані вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху щодо надання до суду доказів сплати судового збору, або наявності підстав для звільнення від його сплати. Зважаючи на наведене, оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк, суд першої обгрунтовано, з дотримання вимог п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, повернув позовну заяву особі, яка її подала. Отже, беручи до уваги встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги в оскаржуваній відповідачем частині, висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам закону ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року відповідає. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Апеляційний суд вважає, що Житомирський окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Матохнюк Д.Б. Граб Л.С.