Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/771/16-ц

06.01.25 22-ц/812/67/25 Справа №472/771/16 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Провадження №22-ц/812/67/25 Постанова Іменем України 06 січня 2025 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О., із секретарем Богуславською О.М., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області ухвалене 17 жовтня 2016 року, під головуванням судді Тустановського А.О., в приміщенні суду першої інстанції, по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в с т а н о в и л а: У серпні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позов мотивовано тим, що 05 березня 2008 року між Банком і ОСОБА_1 укладений кредитний договір №NKVSGI0000004699, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 35000 грн, терміном до 05 березня 2013 року. Відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за його користування в строки та в порядку встановлених кредитним договором. У порушення вимог закону та умов договору ОСОБА_1 свої зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконувала, у зв`язку з чим, станом на 16 серпня 2016 року, утворилась заборгованість в розмірі 245685,22 грн, із яких: 24620,46 грн - заборгованість за кредитом, 85561,64 грн - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 135503,12 грн пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Так як згідно із законодавством України кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, то ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість у сумі 90000 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 24620,46 грн, заборгованості по відсоткам за користування кредитом - 65379,54 грн та судові витрати. 17 жовтня 2016 року заочним рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області задоволені позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №NKVSGI0000004699 від 05 березня 2008 року у розмірі 90000 грн 00 копійок, з яких: заборгованість за кредитом 24620 грн 46 коп.; заборгованість за відсотками 65379 грн 54 коп. та судовий збір у сумі 1378 грн. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено неналежне виконання відповідачкою своїх обов`язків за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась непогашена заборгованість. В свою чергу, відповідачка не надала доказів виконання нею зобов`язань за вказаним договором або непогашення заборгованості відбулося не з її вини. 23 травня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Веселинівського районного суду Миколаївської області із заявою про перегляд заочного рішення цього ж суду від 17 жовтня 2016 року. Ухвалою Веселинівського районного суду Миколаївської області від 12 листопада 2024 року заяву ОСОБА_1 про про перегляд заочного рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 , посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення районного суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційного оскарження апелянт зазначає, що про оскаржуване рішення ОСОБА_1 дізналася лише 17 травня 2024 року, отримавши постанову приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області від 05 квітня 2024 року, якою відкрито виконавче провадження з виконання вказаного судового рішення. Не була обізнана та належним чином повідомлена про розгляд справи районним судом. Також зазначає, що в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, 03 жовтня 2013 року у справі №472/886/13-ц Веселинівським районним судом Миколаївської області ухвалене рішення, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності. Вважає, що заборгованість за відсотками за вказаним кредитним договором, яку просить стягнути позивач, відсутня та повністю нею виплачена. На час ухвалення вказаного судового рішення, заборгованість станом на 05 березня 2013 року, відповідно до поданого Банком розрахунку, становила 24620,46 грн тіло кредиту, 33858,67 грн відсотки за користування кредитом. Натомість, звертаючись до суду із позовом у даній справі в серпні 2016 року, Банк нарахував відсотки 65379,54 грн. Крім того, відповідачкою сплачено пеню у розмірі 64012,10, тоді як розмір пені, який підлягав до стягнення у справі №472/886/13-ц становив 38798,44 грн, тобто значно менше, тому вважає, що позивачем незаконно списано з неї в рахунок сплати пені 64012,10 грн. Також, посилається на сплив строку позовної давності, передбаченого ст. 253 ЦК України. 02 грудня 2024 року на адресу апеляційного суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшов відзив на апеляційну скаргу, доводи якого зводяться до того, що вимоги апеляційної скарги безпідставні, необґрунтовані, скарга не підлягає задоволенню. У запереченнях на відзив, поданих 09 грудня 2024 року, представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу задовольнити, скасувати оскаржуване судове рішення , мотивуючи це тим, що позов Банку є безпідставним, відсутністю заборгованості відповідача перед Банком та спливом строку позовної давності. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає/не підлягає задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено, що 05 березня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав з ОСОБА_1 договір про іпотечний кредит №NKVSGI0000004699. На підставі вказаного договору, Банк надав відповідачці кредит в розмірі 35000,00 грн, а відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 % річних в строки та порядку встановлених кредитним договором. Кредит було надано на поліпшення якості окремого житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 . За пунктом 3.1. вказаного договору, забезпеченням виконання зобов`язань за чинним правочином визначена іпотека нерухомого майна житлового призначення, розташованого по АДРЕСА_1 . За умовами п.1.1 договору про іпотечний кредит, позичальник взяв на себе зобов`язання, прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15% річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Відповідно до пункту 6 договору, ОСОБА_1 зобов`язалася за порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів за користування кредитом сплатити банку пеню в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні за кожний день прострочки. При непогашенні кредиту у строки, зазначені в цьому договорі, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми кредиту вважається простроченою. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачці кредит в розмірі встановленому договором. ОСОБА_1 , отримавши від банку кошти у кредит, не виконувала належним чином взяті за договором про іпотечний кредит зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. У зв`язку з чим, рішенням від 03 жовтня 2013 року у справі №472/886/13-ц, яке набрало законної сили, Веселинівський районний суд Миколаївської області звернув стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 . Виселив ОСОБА_1 та інших осіб, які зареєстровані та /або проживають у цьому будинку із зняттям з реєстраційного обліку. Звертаючись до суду із даним позовом до ОСОБА_1 , Банк зазначав, що погашення заборгованості за вказаним договором не відбулося, майно боржника, яке є предметом іпотеки та на яке звернуто стягнення не реалізоване, тому станом на 16 серпня 2016 року ОСОБА_1 має заборгованість за договором №NKVSGI0000004699 від 05 березня 2008 року, і її розмір склав 245 685, 22 грн., з яких: заборгованість за кредитом 24 620 грн 46 коп.; заборгованість за відсотками 85 561 грн 64 коп.; заборгованість за пенею 135 503 грн 12 коп. Оскільки законодавством України кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника сплатити будь-яку частину суми заборгованості за кредитом, Банк просив стягнути з ОСОБА_1 90 000 грн, заборгованості за іпотечним кредитом. Отже, предметом позову в справі, що переглядається, є стягнення простроченої заборгованості за кредитним договором у сумі 90000,00 грн., з яких, заборгованість за тілом кредиту 24620 грн. 46 коп., заборгованість за відсотками 65379 грн. 54 коп. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення, невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що боржник, отримавши від банку кошти у кредит, не виконував належним чином взяті за кредитним договором зобов`язання, що призвело до утворення заборгованості. Враховуючи те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, боржник має нести цивільно-правову відповідальність за порушення взятих на себе зобов`язань. Посилання ОСОБА_1 на застосування наслідків пропуску позовної давності, оскільки Банк реалізував своє право повернення кредиту шляхом звернення стягнення на майно 05 червня 2013 року, є безпідставним. Відповідно до частин першої, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Схожі висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (щодо застосування наслідків спливу строку позовної давності, щодо перебігу позовної давності після звернення до нотаріуса про видачу виконавчого напису, зміну строку виконання основного зобов`язання) викладено у постановах Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 467/395/16-ц (провадження № 61-15909св18) та від 08 лютого 2023 року у справі № 607/8238/20 (провадження № 61-16372св21). Згідно з частинами третьою, четвертою статі 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. З матеріалів справи видно, що договір про іпотечний кредит укладено 05 березня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 05 березня 2013 року. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 03 жовтня 2013 року, у справі № 472/886/13-ц, за позовом Банку до ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит №NKVSGI0000004699 від 05 березня 2008 року звернуто стягнення на житловий будинок та земельну ділянку, які розташовані по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , який є предметом іпотеки. За рахунок отриманих від реалізації житлового будинку коштів задоволенню підлягали вимоги Банку, які станом на 05 березня 2013 року становили 89 307 грн 21 коп, з яких: 24 620 грн заборгованість за тілом кредиту, 33 858 грн 67 коп заборгованість за відсотками за користування кредитом, 22 709 грн 24 коп пеня за несвоєчасне повернення кредиту, 8 118 грн 84 коп- штраф (процентна складова). Вказане рішення набрало законної сили Із змісту відзиву Банку на апеляційну скаргу вбачається, що станом на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції предмет іпотеки не проданий, а заборгованість за кредитним договором №NKVSGI0000004699 від 05 березня 2008 року не сплачена. Доказів на спростування вказаних обставин ОСОБА_1 не надано, хоча, відповідно до ст. 88 ЦПК України, це є її процесуальним обов`язком. Наявність невиконаного судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, оскільки застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 921/107/15-г/16 (провадження № 12-117гс18). Аналогічні висновки викладені й у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 04 липня 2018 року № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), в якій зазначено, що здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. У разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення. З огляду на те, що договір про іпотечний кредит укладено 05 березня 2008 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 05 березня 2013 року, Веселинівським районним судом Миколаївської області 03 жовтня 2013 року за позовом Банку ухвалено рішення про звернення стягнення на житловий будинок, який є предметом іпотеки. Оскільки вказаний будинок не був реалізований, Банк кошти від примусової реалізації іпотечного майна не отримав, тому 31 серпня 2018 року, тобто в межах трирічного строку після ухвалення рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки, звернувся в суд із позовом про стягнення кредитної заборгованості. За таких обставин, колегія суддів вважає, що строк позовної давності Банком не пропущено. Посилання апелянта на те, що заборгованість за відсотками за вказаним кредитним договором, яку просить стягнути позивач, відсутня та повністю нею виплачена, з огляду на наявність судового рішення від 03 жовтня 2013 року у справі №472/886/13-ц, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, є безпідставним, оскільки жодними доказами ці обставини не підтверджені. Доводи апеляційної скарги про те, що у справі №472/886/13-ц із ОСОБА_1 стягнуто пеню у розмірі 22 709,24 грн, а фактично було сплачено 64012,10 грн, тому наявні підстави для зменшення загального розміру заборгованості у справі, яка переглядається, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили, що в рахунок погашення заборгованості на виконання судового рішення у справі №472/886/13-ц, пеня була сплачена у більшому розмірі, відповідачка не надала. Посилання ОСОБА_1 на необізнанність та не повідомлення судом першої інстанції про розгляд даної справи, спростовуються рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення на 20 вересня 2016 року, 08 жовтня 2016 року (а.с.31,34). З огляду на наведене, колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 , залишити без задоволення, а заочне рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 17 жовтня 2016 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді: _____________________ Повний текст судового рішення виготовлено 06 січня 2025 р.