Постанова Миколаївський апеляційний суд № 472/387/18

24.02.21 22-ц/812/447/21 Справа №472/387/18 Головуючий суду першої інстанції Орленко Л. О. Провадження №22-ц/812/447/21 Доповідач суду апеляційної інстанції Локтіонова О. В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 лютого 2021 року м.Миколаїв Миколаївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Локтіонової О. В., суддів: Колосовського С. Ю., Ямкової О. О., із секретарем судового засідання Лівшенком О. С., без участі сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року, ухвалене о 18 год 14 хв під головуванням судді Орленко Л. О. в приміщенні суду в смт Веселинове Миколаївської області, повний текст якого складено 22 грудня 2020 року, за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И В: У квітні 2018 року акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі Банк або АТ КБ «Приватбанк») подало до суду зазначений позов до ОСОБА_1 , який обґрунтовувало наступним. 16 березня 2015 року між Банком та ОСОБА_1 укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, відповідно до якої останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у сумі 22 458 грн зі сплатою 18% на рік на суму залишку заборгованості. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов договору станом на 28 березня 2018 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 68 013,24 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 22 458 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 12 452,95 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 29 443,33 грн, штрафу в сумі 3658,96 грн. Посилаючись на зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у сумі 68 013,24 грн, а також судовий збір у сумі 1762 грн. ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, вказуючи, що вищезазначений договір ним не підписувався. Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову Банку відмовлено. З Банку на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати в сумі 12 944,45 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Банку, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки кредитний договір ОСОБА_1 не підписувався, то відсутні підстави для стягнення з нього заборгованості за вказаним договором. Не погодившись із вказаним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому наголошував на відсутності підстав для задоволення скарги та законності й обґрунтованості рішення суду. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст.1055 ЦК України). Згідно зі статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша та друга статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Відповідно до статей 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. За правилами статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судом встановлено, що згідно з заявою від 15.08.2007 ОСОБА_1 звернувся до Банку з проханням відкриття рахунку і отримання послуг. 16 березня 2015 року Банком та клієнтом ОСОБА_1 підписано Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, згідно з якою Банк надав клієнту терміновий кредит на суму 22 458 грн., зі сплатою 18 % річних на строк до 31 березня 2018 р. з отриманням кредитної карти № НОМЕР_1 , строком дії до 31.12.2018. Сторонами у договорі визначено, що погашення заборгованості здійснюється щомісячно у період з 1 по 25 число в сумі 814,78 грн. Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором станом на 28 березня 2018 року утворилася загальна заборгованість за кредитним договором у сумі 68 013,24 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у сумі 22 458 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом у сумі 12 452,95 грн, заборгованості за пенею та комісією в сумі 29 443,33 грн, штрафу в сумі 3658,96 грн. Відповідач заперечив факт укладання вказаної угоди, у зв`язку з чим судом призначалася первісна і повторна експертизи. Згідно з висновком судово-почеркознавчої експертизи №300 від 21.12.2019, складеним старшим судовим експертом Миколаївського НДЕКЦ Міністерства внутрішніх справ України Михайлюк І. Є., вирішити запитання «Чи виконано підпис в графі «Подпись» у Генеральній угоді від 16.03.2015 від імені ОСОБА_1 ним особисто чи іншою особою?» не виявилося можливим, оскільки встановлені збіги суттєві, але не численні. Їх сукупність не достатня навіть для ймовірного висновку про наявність тотожності. Виявлені розбіжності стійкі, однак, враховуючи комплекс діагностичних ознак, дати безумовну оцінку їх походження не можливо. Ці розбіжності могли виникнути у результаті виконання досліджуваного підпису як самим ОСОБА_1 з навмисним викривленням власного підпису з метою подальшої відмови від нього (автопідлог), так і іншою особою з наслідуванням підпису від імені ОСОБА_1 (т.2 а.с.117-121). Відповідно до висновку повторної судово-почеркознавчої експертизи №20-373 від 21.08.2020,складеного судовими експертами Одеського НДІСЕ Міністерства юстиції України Осипчуком А. В. та ОСОБА_2 , підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Подпись» Генеральної угоди від 16.03.2015 виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Експертами зазначено, що встановлені розбіжні ознаки є стійкими, суттєвими і достатніми для категоричного висновку (т.2 а.с.172-182). Згідно з представленими позивачем під час розгляду справи в суді доказами, ОСОБА_1 16.03.2015 отримав у Банку кредитну карту, що підтверджується фотографією, зробленою за допомогою програмного комплексу Банку «Промінь», та поясненнями співробітника Банку. 05.06.2015 він здійснив через термінал оплату кредитної заборгованості за спірним кредитним договором на суму 848 грн (т. 2 а.с.221-222, 224-225). Проте, як правильно зазначено судом першої інстанції, номера карти, яку тримає сфотографована особа, на фотографії не відображено, даних про те, що саме ОСОБА_1 здійснював погашення заборгованості через термінал матеріали справи не містять. До того ж, у представлених Банком інших виписках по рахунку, не фігурує платіж за 05.06.2015 (т.1 а.с.74-75, 88-90, 112). Проаналізувавши викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надав належну правову оцінку всім зібраним у справі доказам та дійшов обґрунтованого висновку, що надані Банком докази на підтвердження позовних вимог, не можуть беззаперечно свідчити про укладення між сторонами Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт від 16 березня 2015 року та досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних її умов. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції були належним чином оцінені подані сторонами докази, вірно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому його рішення про відсутність підстав для задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача заборгованості на кредитним договором від 16 березня 2015 року є законним та обґрунтованим і скасуванню не підлягає. Керуючись ст.374, 375, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Веселинівського районного суду Миколаївської області від 14 грудня 2020 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і у випадках, передбачених ст.389 ЦПК України, може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий О. В. Локтіонова Судді С. Ю. Колосовський О. О. Ямкова Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року.