Постанова 4813 № 507/937/16-ц

Номер провадження: 22-ц/813/5824/21 Номер справи місцевого суду: 507/937/16-ц Головуючий у першій інстанції Петрюченко М. І. Доповідач Гірняк Л. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21.04.2021 року м. Одеса Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі: Головуючого- Гірняк Л.А. Суддів - Сегеди С.М., Комлевої О.С. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 травня 2020 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 -про стягнення кредитної заборгованості,- ВСТАНОВИЛА: ПРОЦЕДУРА: Короткий зміст позовних вимог В липні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт( далі Генеральна угода) від 18.10.2013 року в розмірі 38 158,75 грн, яка складається з наступного: -15 318,57 грн - заборгованість за кредитом; -7 291,63 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; -11 642,06 грн - заборгованість за пенею та комісією; -3 906,49 грн штраф; -судові витрати у розмірі 1 378,00 грн. Вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 підтвердила заборгованість за Договором 1, а саме за заявою-анкетою від 13.08.2008 року в розмірі 16330,57 грн та відповідно до Генеральної угоди від 18.10.2013 року приєдналась до Умов та правил надання продукту кредитних карт з отриманням кредиту у розмірі 15 318,54 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка взяла на себе зобов`язання погасити кредит по 31.10.2015 року в наступному порядку: з 1 по 25 число кожного місяця грошовий платіж в розмірі 766,54 грн . Заборгованість пор кредиту з 32 го дня порушення вважається простроченою в зв`язку з чим сплачується штраф у розмірі 3 906,49 грн. Сторони узгодили п.2.8 пеню за порушення зобов`язань по погашенню кредиту за кожний день прос рочки. Посилаючись на те, що відповідачка не виконала своїх зобов`язань, банк просив суд задовольнити позовні вимоги. 21.03.2018 року відповідачка ОСОБА_1 надала до районного суду відзив на позовну заяву, просила суд відмовити в задоволенні позову повністю посилаючись на те, що нарахована сума процентів не відповідає простим арифметичним розрахункам, є необґрунтованою та недоведеною. Згідно кредитного договору від 13.08.2008 року відповідачу було надано кредит у сумі 3 000 грн., а тому максимальна сума процентів не може перевищувати 2 700 грн.; Позовна давність за договором від 30.08.2008 року сплинула ще 30.08.2011 року, так як ще в 13.08.2008 році укладено договір про надання банківських послуг на суму 3 000,00 грн. Позивач не підтвердив перераховану та отриману нею суму встановленого кредиту у розмірі 15 318,54 грн, а тому Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил є нікчемною. Вимоги про стягнення комісії та штрафу заявлені поза межами строку спеціальної позовної давності. 24.04.2019 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 12 травня 2020 року позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованість у розмірі 26516,69 грн. за кредитним договором №б/н від 18.10.2013 року, яка складається з наступного: - 15 318,57 грн. заборгованість за кредитом; - 7 291,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; - 3 906,49 грн. штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди; - судові витрати у розмірі 689 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Короткий зміст апеляційної скарги Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 15.05.2020 року, як незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Просить застосувати строки позовної давності до вказаних правовідносин. Справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін. Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення виготовлене 21.04.2021 року. АРГУМЕНТИ(ДОВОДИ)СТОРІН: Заявниця в апеляційній скарзі не погоджується із рішенням першої інстанції, так як воно винесене з порушенням норм матеріального і процесуального права, не повно досліджені письмові докази та дійсні обставини справи, що мають значення для справи, і в цій частині ухвалене незаконне та необґрунтоване рішення суду. Посилається на те, що з 2008 року по 2013 рік пройшло п`ять років, строк дії кредитного договору був один рік, про який нічого суду не відомо. Остання оплата за кредитним договором Банку не відома. Суду не надано жодного документально підтвердження існування договору, а тому, здійснити перевірку правильності нарахування через п`ять років суму заборгованості неможливо. ОСОБА_1 не розуміла усіх наслідків підписання 18.10.2013 року Генеральної угоди про реструктуризацію виниклої заборгованості та банк змусив її підписати даний Договір. Позивач не повідомив, з чого складається сума, що вказана у Генеральному договорі. З змісту Генеральної угоди не можливо встановити, чи є припиненими первісні зобов`язання, чи отримувала вона зазначену суму. Скарга містить посилання на те, що суд поверхнево розглянув справу, ретельно не дослідив матеріали справи, а саме не звернув увагу на пропуск Банком строку давності, крім того анкета-заява не містить жодних умов стосовно сплати процентів. Заявниця зазначає, що відповідно до кредитного договору від 13.08.2008 року строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) вже давно сплив і нарахування будь-якої заборгованості та штрафів є безпідставним. Штраф і пеня нараховані за одні і ті ж порушення та є подвійною цивільно-правовою відповідальністю. При цьому посилається на положеннями ст. 61 Конституції України, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшов. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ Судом встановлено, що 13.08.2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг та отримала кредит у розмірі 3000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, що підтверджується копією заяви (а.с.6 т.1). Відповідач своїм підписом підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає договір про надання банківських послуг. Позичальник зобов`язання по поверненню кредитної заборгованості не виконала та 18.10.2013 року уклала Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та Правил надання продукту кредитних карт з метою здійснення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором №SAMDN5000002037649, який укладений між ними 13.08.2008 року (а.с.5 т.1). Відповідно до статуту АТ КБ «Приватбанк» (нова редакція), погодженого Національним банком України 11.06.2018 позивач - АТ КБ «Приватбанк» є правонаступником Закритого акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк». Таким чином, судом встановлено, що між сторонами виникли спірні правовідносини, що випливають з кредитного договору. Ухвалою Іллічівського міського суду Одеської області від 02.12.2019 року задоволено клопотання відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 про витребування доказів з АТ КБ «Приватбанк»( а.с. 117-119). Відповідно до відповіді позивачем надано лише виписку по кредитному рахунку з посиланням на ті ж підстави, що і зазначені в позовній заяві( а.с.123-124). Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.12.2020 року витребувано з АТ КБ «ПриватБанк»: - оригінал кредитного договору 1 від 13.08.2008 року, який став підставою для укладання Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості від 18.10.2013 року між Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 ; - розрахунок заборгованості за кредитним договором б/н від 13.08.2008 року; - оригінал Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості б/н від 18.10.2013 року; - виписку з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором б/н від 18.10.2013 року; - довідку про обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з зазначенням строку її дії. На момент розгляду справи витребувані матеріали до суду апеляційної інстанції не надійшли. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ: Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що оскільки відповідачка належним чином не виконувала взяті на себе зобов`язання згідно Генеральної угоди від 18.10.2013 року в утворилась заборгованість у розмірі 26516,69 грн. яка і підлягає стягненню, а саме: -15 318,57 грн. заборгованість за кредитом; -7 291,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; -3 906,49 грн. штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди; -судові витрати у розмірі 689 грн. Суд зазначив, що ОСОБА_1 свої підписом підтвердила надання згоди на те, що підписана Генеральна угода разом із запропонованими банком Умовами та Правилами, Тарифами банку складає між нею та банком кредитний договір. З таким висновком суду першої інстанції погодитись неможливо, виходячи з наступного. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною 1 та 2 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Аналогічні положення містяться у статті 57 ЦПК України (2004р.). Статтями 77 - 80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Як зазначено у частині 1 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Судом встановлено, що 18.10.2013 року сторони уклали Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт з метою створення сприятливих умов для виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 13.08.2008 року кредитної карти НОМЕР_1 . Відповідно до п.1.1.1;1.1.2;1.1.3 сторони зменшили розмір заборгованості, а саме проценти на 3906,49 грн та штрафні санкції на 0, визначили, що заборгованість за цим договором складає 16 330,57 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка взяла на себе зобов`язання погасити кредит по 31.10.2015 року в наступному порядку: з 1 по 25 число кожного місяця грошовий платіж в розмірі 766,54 грн . Заборгованість пор кредиту з 32 го дня порушення вважається простроченою в зв`язку з чим сплачується штраф у розмірі 3 906,49 грн. Сторони узгодили п.2.8 пеню за порушення зобов`язань по погашенню кредиту за кожний день просрочки. Відповідно до пункту 2.1 Генеральної угоди банк надає позичальнику строковий кредит у розмірі 15318,57 грн на строк 24 місяців з 18.10.2013 року по 31.10.2015 рік шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну карту на споживчі цілі в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, сплатити проценти у розмірі 1,5 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом у вказані в заяві, Умовах і правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється з 1 по 25 число кожного місяця. Позичальник надає банку грошові кошти (щомісячний платіж) у розмірі 766,54 грн для погашення заборгованості, яка складається із заборгованості за кредитом, процентами, а також інших витрат відповідно до Умов і правил. Останнє погашення заборгованості повинно бути здійснено не пізніше 31 жовтня 2015 року. Згідно з пунктом 2.10 Генеральної угоди позичальник доручає банку без додаткового узгодження перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту у сумі 1012.0 грн на поточний рахунок, відкритий в ПАТ КБ «Приватбанк». Задовольняючи позовні вимоги, районний суд виходив з того, що відповідачка не виконала зобов`язань відповідно до Генеральної угоди від 18.10.2013 року в наслідок чого утворилась заборгованість 15 318,57 грн. заборгованість : -7 291,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; -3 906,49 грн. штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди; - 689,00 грн судові витрати. З таким висновком районного суду погодитись не можна оскільки позивач в порушенні у порушення ст. 77 ЦПК України не довів належними доказами(первинними документами, оформленими відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність») наявність заборгованості у відповідача перед банком; на вимогу апеляційного суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2008 та 2013 рік, оригіналу Генеральної угоди від 18.10.2013 року, виписки за картковим рахунком, доказів отримання відповідачем кредиту чи перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача, тоді як представник відповідача заперечує їх отримання та здійснення платежів на виконання умов. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним, як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішенні справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором за відсутності доказів отримання суми кредиту. Оцінивши надані позивачем докази за свої внутрішнім переконанням, шо ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному і безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів дійшли висновку, що копія Генеральної угоди від 18 жовтня 2013 року і виконаний банком розрахунок заборгованості не є належними доказами, який би доводив обґрунтованість вимог позивача. Так, відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на я вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Загону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правлінням Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. З урахуванням того, що на вимогу апеляційного суду банк не надав оригіналів кредитних договорів за 2008, 20013 роки, оригіналу Генеральної угоди від 18.10.2013 року , виписку з особового рахунку відповідача; відзив на апеляційну скаргу щодо підписання Генеральної угоди відповідачем та не здійснення позичальником платежів за договором, суди першої інстанцій дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині стягнення кредитної заборгованості у розмірі 26516,69 грн. , а саме: -15 318,57 грн. заборгованість за кредитом; -7 291,63 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом; - 3 906,49 грн. штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди; Відмовляючи у задоволені позовних вимог за недоведеністю банком позовних вимог належними доказами судова колегія приходить до висновку, що презумпція правомірності правочину сама по собі не є підставою для задоволення позову.. Суд першої інстанції всупереч вимог ст.ст. 89, 263 ЦПК України не звернув уваги, що у справі відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження доводів позову про те, що відповідач отримала кредит чи перерахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача відбулися відповідно до Генеральної угоди від 18.10.2013 року. Таким чином, слід визнати, що вищевказані доводи скарги в цій частині відповідача є обґрунтованими і знайшли своє підтвердження, а позивач не довів підстави свого позову. Така позиція узгоджується з постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц( провадження № 61-517св18). Інші доводи апеляційної скарги є похідними, а тому судова колегія їх не оцінює. З огляду на те, що висновки суду не відповідають обставинам справи, при ухваленні оскаржуваного рішення було допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповним з`ясуванням обставин що мають значення для справи, колегія суддів на підставі п.п.1,2,3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, скасовує оскаржуване рішення та відмовляє у задоволенні позову. Згідно зі змістом ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. При подачі апеляційної скарги відповідачка сплатила судовий збір у розмірі 2067 грн Оскільки суд апеляційної інстанції приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги відповідача, сплачені нею судові витрати підлягають стягненню з позивача. У постанові від 21 березня 2018 року № 14-57цс18 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду зазначила, що порушені права можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України). Керуючись ст. 367,368,374,376,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 травня 2020 року скасувати та прийняти постанову. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості в розмірі 38158,75 грн залишити без задоволення. Стягнути з Акціонерного Товариства Комерційного Банку «ПРИВАТБАНК(місце знаходження 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО №305299, р/р № НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання (реєстрації) АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 2 067 ( дві тисячі шістьдесять сім) грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених ст. 389 ч.3 ЦПК України. Головуючий суддя Л.А. Гірняк Судді С.М.Сегеда - Т.В.Комлева