Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/591/20

14.01.21 22-ц/812/49/21 Провадження № 22-ц/812/49/21 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 січня 2021 року м. Миколаїв справа № 470/591/20 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Тищук Н.О., Шаманської Н.О., переглянувши в апеляційному порядку без повідомлення ( виклику) сторін (у порядку письмового провадження) цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 6 жовтня 2020 року суддею Лященко В.Л. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено6 жовтня 2020 року), У С Т А Н О В И В: У вересні 2020 року КБ «ПриватБанк» звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг підписала заяву (б/н), на підставі якої банк відкрив позичальнику картковий рахунок із встановленням кредитного ліміту та видано кредитну карту. Згодом кредитний ліміт збільшено до 7700 грн. Підписанням заяви ОСОБА_1 підтвердила, що ця заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які викладені на сайті банку, складає договір про надання банківських послуг. У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 14 червня 2020 року виникла заборгованість у розмірі 28 747,58 грн., з яких 19 486,45 грн. заборгованість (прострочена) за тілом кредиту, 4 310,15 грн. за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно статті 625 ЦК, та 4 950,98 грн. пені, яку КБ «ПриватБанк» просив стягнути з ОСОБА_1 .. У відзиві на позовну заяву ОСОБА_1 позов не визнала та просила розглядати справу у її відсутності. Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2020 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів узгодження з позичальником всіх умов кредитування та підстави і обсяг відповідальності ОСОБА_1 за порушення кредитних зобов`язань. За таких обставин поверненню підлягають лише отримані та неповернуті кредитні кошти (тіло кредиту). Оскільки розмір повернутих коштів за період 2015-2020 років складає 30909,02 грн., а отримано відповідачкою за цей період 15 745,61 грн. кредиту, то заборгованості за тілом кредиту ОСОБА_1 не має. Відсутність заборгованості за основним зобов`язанням перешкоджає застосуванню правил статті 625 ЦК щодо відповідальності за прострочення грошового зобов`язання та стягненню неустойки. В апеляційній скарзі КБ «ПриватБанк» просив рішення скасувати та задовольнити позов. Апелянт зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неузгодженість між сторонами у письмовій формі умов кредитування; не дав оцінку факту виконання відповідачкою кредитних зобов`язань, що свідчить про прийняття нею всіх умов кредитування за публічним договором; безпідставно вважав недоведеною заборгованість щодо повернення кредитних коштів; не перевірив та не дав оцінку розрахунку заборгованості тощо. При цьому суд не застосував правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 11 вересня 2019 року (справа №153/1334/16 ц) та не дав оцінку усвідомлення відповідачкою відплатного характеру кредитних послуг, які надає банк. Правом відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 гне скористалась. Відповідно до частини 1 чи 2 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК). Відповідно до статті 1054 ЦК за кредитним договором банк (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад») ЦК, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливістю карткового рахунку є те, що операції за таким рахунком можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів - платіжних карток, які є електронним платіжним засобом у вигляді емітованої банком пластикової картки. Кредитною карткою є платіжна картка зі встановленим кредитним лімітом (пункти 1.1.1.55, 1.1.1.76 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, далі Умови та Правила). Платіжні картки випускаються на строк, визначений банком для відповідного типу картки та категорії клієнта. Строк дії платіжної картки зазначається на самій картці, яка є дійсною до останнього дня зазначеного на ній місяця відповідного року включно. Враховуючи ці особливості кредитування шляхом відкриття карткового рахунку з встановленням ліміту на платіжну картку, можна дійти висновку, що строк дії кредитного договору залежить від строку дії платіжної картки або/та строку кредитного ліміту. Згідно з правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором обов`язок повернення кредиту в повному обсязі виникає зі спливом останнього дня місяця дії картки. З матеріалів справи вбачається, що 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 11). В заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що його заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, що розміщені у рекламному буклеті, складають договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомився з договором про надання банківських послуг та згоден з його умовами. При цьому анкета-заява ОСОБА_1 не містить відомостей про розмір кредиту (кредитного ліміту) та процентної ставки, а також не зазначені види відповідальності (штрафи, пеня) за порушення умов кредитування. Банк надав витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" (далі Тарифи, а.с.12) та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, в редакції наказу від 16 червня 2015 року № СП-2015-6669897 (далі Умови, а.с. 13-61, 62). Власноручного підпису позичальника ОСОБА_1 ці витяги не містять. Проте, в суді першої інстанції ОСОБА_1 не заперечувала факт узгодження з нею умов кредитування (повернення кредиту та сплату процентів), а також умови відповідальності за порушення кредитних зобов`язань (сплату неустойки). Заперечуючи позовні вимоги банку, ОСОБА_1 свою позицію взагалі не обгрунтовувала (а.с.93). За таких обставин апеляційний суд не може погодитись з висновком суду першої інстанції про недоведеність узгодження між сторонами умов кредитування, обсягу відповідальності позичальника, а тому і обмеження обов`язку позичальника повернути лише отримані та неповернуті кредитні кошти (тіло кредиту). Апеляційний суд вважає, що зобов`язання ОСОБА_1 мають визначатись з урахуванням діючих на той час Умов та Тарифів. При визначенні обсягу невиконаних зобов`язань ОСОБА_1 суд виходить з даних особового рахунку позичальника та розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви. Судом встановлено, що протягом строку кредитування розмір кредитного ліміту ОСОБА_1 неодноразово змінювався (до 7700 грн.) та станом на 16 травня 2019 року складав 0,00 грн.(а.с.9). Строк дії кредитної картки ОСОБА_1 закінчився у серпні 2019 року (а.с.10). З особового рахунку ОСОБА_1 вбачається, що з серпня 2015 року вона активно користувалася кредитними коштами та здійснювала платежі на погашення боргу (а.с.5-8, 72-75). Останній перерахунок коштів за сервісом «оплата частинами» в розмірі 168,64 грн. здійснено банком 1 липня 2018 року (а.с.72 зворот). Останнє погашення кредиту ОСОБА_1 здійснила 17 березня 2020 року у розмірі 557,50 грн. (а.с.72). За весь період дії картки ОСОБА_1 використала 15 745,60 грн. кредитних коштів, а внесла на погашення кредитних зобов`язань 30 909,02 грн. Різницю цих сум складає сплата процентів за користування кредитних коштів та неустойки за порушення зобов`язань. Аналіз розрахунку, доданого позивачем до позовної заяви, та витяг з особового рахунку свідчать про те, що при щомісячному нарахуванні процентів за користування кредитним лімітом банком застосовувалась процента ставка 3,6 % (43,2 % річних). При цьому нарахування за використання ліміту (проценти) за кожний наступний місяць проводилось на загальну заборгованість за попередній місяць, в тому числі і на нараховані за попередній період проценти та пеню (а.с.5-8). Отже, заборгованість, яка зазначена банком як прострочене тіло кредиту 19486,45 грн., фактично є загальною заборгованістю, до складу якої включено не тільки тіло кредиту, а і проценти за користування кредитом та неустойка. Нарахування у такий спосіб суперечить Умовам (а.с. 13-61) та положенням статті 534 ЦПК щодо черговості погашення вимог за грошовими зобов`язаннями. Такий розрахунок не може бути покладено в основу визначення та стягнення кредитного боргу. Розрахунок заборгованості за кредитом з урахуванням процентної ставки 43,2 % річних, проведений апеляційним судом з застосуванням програми КБ «ПриваБанку», свідчить про те, що заборгованість за кредитом ОСОБА_1 повністю погасила у квітні 2019 року (а.с. 134-138). На день закінчення строку дії картки (31 серпня 2019 року) заборгованість за тілом кредиту відсутня, переплата складає 3621 грн. При відсутності неповернутого кредиту проценти та неустойка не нараховуються. Отже, апеляційний суд погоджується з основним висновком суду першої інстанції про те, що позивач не довів наявність станом на 14 червня 2020 року заборгованості ОСОБА_1 за кредитом. Судове рішення в частині підстав відмови в позові (недоведеність узгодження умов кредитування), викладених в мотивувальній частині, підлягає зміні. Доводи апеляційної скарги стосуються висновків суду першої інстанції про недоведеність узгодження сторонами умов кредитування, а тому ці доводи не впливають на висновки апеляційного суду щодо необґрунтованого розрахунку, доданого до позовної заяви. Враховуючи викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення в повному обсязі та задоволення позову КБ «ПриватБанк». Керуючись статями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 6 жовтня 2020 року змінити в частині підстав відмови в позові відповідно до редакції мотивувальної частини цієї постанови. В іншій частині судове рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: Н.О. Тищук Н.О.Шаманська --------------------------------- повну постанову складено 14 січня 2021 року