Постанова Миколаївський апеляційний суд № 470/817/19

13.02.20 22-ц/812/391/20 Провадження № 22-ц/812/391/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Миколаїв справа № 470/817/19-ц Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., із секретарем Гавор В.Б., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області, ухвалене 2 грудня 2019 року суддею Лустою С.А. в приміщенні цього ж суду (дата складання повного рішення не зазначена), У С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що 2 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву та отримав кредит в розмірі 1 400 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, підтвердивши своїм підписом, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає договір про надання банківських послуг (далі - Договір). У зв`язку з неналежним виконанням позичальником умов договору станом на 31 серпня 2019 року виникла заборгованість у розмірі 122 465, 90 грн., з яких 1 346, 77 грн. заборгованість за тілом кредиту, 121 119, 13 грн. заборгованість за процентами (з 27 серпня 2008 року по 29 березня 2019 року), яку позивач просив стягнути з відповідача. Відповідач ОСОБА_1 участі у судових засіданнях не приймав, своєї позиції стосовно позову не висловив. Направлені за місцем його реєстрації копія позовної заяви з додатками та судова повістка повернулись до суду з відміткою про те, що за вказаною адресою він не проживає. Заочним рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 2 грудня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час закінчення строку дії кредитного договору (строку дії платіжної картки) - 31 січня 2010 року ОСОБА_1 мав невиконані кредитні зобов`язання в загальному розмірі 1 901, 82 грн., які в подальшому сплатив в повному обсязі, тому заборгованості за договором не встановлено. В апеляційній скарзі банк просив рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги. Апелянт зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неузгодженість між сторонами у письмовій формі умов кредитування; не звернув уваги на довідку про умови кредитування від 2 вересня 2008 року, підписану особисто ОСОБА_2 ОСОБА_3 ; не встановив всіх суттєвих обставин кредитних взаємовідносин, в тому числі підстав виникнення зобов`язань відповідача; не перевірив розрахунок; а відмовивши у стягненні процентів за користування кредитними коштами, суд порушив вимоги статей 536, 1048 ЦК, статті 49 Закону «Про банки та банківську діяльність». Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається судом без повідомлення та виклику учасників справи. Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався. Переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд не вбачає підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК). Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. За правилами частиною 1 статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Положення цієї норми про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється, зокрема, після спливу визначеного договором строку кредитування. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду України від 28 березня 2018 року, справа № 444/9519/12ц). Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг (правила користування платіжною карткою) які є складовою кредитного договору, як то зазначено в заяві від 27 серпня 2008 року, картка діє в межах визначеного нею строку. Така правова позиція неодноразово висловлювалась Верховним Судом України та застосовувалась, в тому числі і Верховним Судом, при розгляді цивільних справ за аналогічних обставин (постанова ВСУ від 19 березня 2014 року у справі №6-14цс). Судом встановлено, що 2 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписав заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с. 7). В заяві зазначено, що позичальник згоден з тим, що його заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають Договір про надання банківських послуг. Позичальник ознайомився та згоден з Умовами і правилами, а також Тарифами, які були йому надані в письмовому вигляді. В заяві ОСОБА_4 ОСОБА_3 також зазначено розмір процентів 3 % на місяць (а.с. 7 зворот). Крім того, 2 вересня 2008 року ОСОБА_1 підписав довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 дні пільгового періоду», в якій також зазначено процентну ставку 3% на місяць, розмір мінімального щомісячного платежу, а також умови нарахування неустойки (пеня, штрафу) за порушення кредит них зобов`язань (а.с. 8). Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредитну картку № НОМЕР_1 строком дії до січня 2010 року (а.с. 31). За даними розрахунку заборгованості, наданого банком, розмір кредитних коштів, отриманих відповідачем (поточна та прострочена заборгованість), не перевищувала 1 390 грн. (а.с. 5-6). Станом на день закінчення строку дії картки, а відповідно і строку дії кредитного договору - 31 січня 2010 року заборгованість ОСОБА_4 ОСОБА_3 складала за тілом кредиту 1 346, 77 грн. (865,70 + 481,07), а заборгованість за процентами - 555, 05 грн. Отже, загальний кредитний борг ОСОБА_4 ОСОБА_3 на день закінчення дії кредитного договору складав 1 901,82 грн. За період з 31 січня 2010 року ОСОБА_1 сплатив 2265,68 грн., а саме 18 листопада 2016 року 1 665,68 грн., 26 квітня 2017 року 600 грн. (а.с. 6). Встановивши ці обставини, суд першої інстанції виходив з того, що сторони у встановленій законом письмовій формі уклали договір кредиту; узгодили строк його дії, умови кредитування, зокрема, щодо щомісячної сплати процентів за користування кредитними коштами (3%). Позичальник порушував умови договору та станом на час закінчення строку його дії (строк дії картки) мав невиконані кредитні зобов`язання по сплаті тіла кредиту та процентів. Але протягом наступного періоду (2010-2017 роки) ОСОБА_1 повністю виплатив борг, повернувши 2 265, 68 грн., а тому на час звернення банку з позовом відповідач не мав невиконаних кредитних зобов`язань щодо повернення тіла кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами. Вимог про стягнення неустойки позивач не заявляв. Висновки суду першої інстанції, які викладені у мотивувальній частині судового рішення, відповідають обставинам справи та вищезазначеним нормам закону. Доводи апеляційної скарги взагалі не стосуються висновків суду першої інстанції. Так, апелянт безпідставно посилається на те, що суд не врахував підписану позичальником довідку про умови кредитування (а.с. 8), зокрема, в частині узгодженого розміру виплати процентів. Проте суд врахував ці умови, а свій висновок обґрунтував саме тим розрахунком, який надав суду банк (а.с. 5). Аргументів щодо висновку суду про застосування узгоджених умов кредитування в межах строку дії кредитної карти, а також щодо висновку про повне погашення заборгованості на час звернення до суду, апеляційна скарга позивача не містить. Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду чи доводили б порушення ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування судового рішення. Керуючись статтями 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 2 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська ---------------------------- повну постанову складено 13 лютого 2020 року.