Постанова 4812 № 471/737/20

25.02.21 22-ц/812/293/21 Справа №471/737/20 Провадження № 22-ц/812/293/21 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 23 лютого 2021 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Братського районного суду Миколаївської області 09 грудня 2020 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Скарницькою І.Б., дата складення повного тексту невідома, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказував, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк», у зв`язку з чим підписала заяву б/н від 09 липня 2010 року. Зазначали, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами банківських послуг, а також Тарифами становлять між ним та Банком договір про надання банківських послуг. У зв`язку з невиконанням умов договору, станом на 19 травня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 26160,54 грн., з яких: 17395,80 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7488,16 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 1276,58 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути на свою користь заборгованість за кредитним договором б/н від 09 липня 2010 року у розмірі 26160 грн. 54 коп. та 2102 грн. судових витрат. Рішенням Братського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2020 року, з урахування ухвали того ж суду про виправлення описки від 18 січня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Приват Банк" суму боргу за кредитним договором № б/н від 09 липня 2010 року у розмірі 24 883 грн. 96 коп. та 1999 грн. 42 коп. судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідач покладені на нього умовами договору обов`язки виконував не належним чином, поповнюючи рахунок за кредитним договором несвоєчасно та погашаючи заборгованість не у повному розмірі, розмір відсотків договором не встановлено, суд вважає, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача на свою користь нарахованих на суму простроченого кредиту 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України. За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17395,80 грн. та 3% річних в розмірі 7488,16 грн. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказував на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні вимог банку у повному обсязі. Зокрема посилався на те, що на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем не надано договору про надання споживчого кредиту або генеральної угоди. Крім того, вказував на пропуск позивачем позовної давності. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно ч. 13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 09 липня 2010 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.8). В анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по рахунку (а.с.74-75). До позовної заяви, крім анкети-заяви, підписаної позичальником (а.с.8), представник банку додав «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна Gold». (а.с.9) та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не підписані позичальником (а.с. 10-34) Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 станом на 19 травня 2020 року становить 26160,54 грн., з яких: 17395,80 - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 7488,16 грн. - заборгованість за процентами, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 1276,58 грн. заборгованість за простроченими відсотками. Задовольняючи позовні вимоги банку частково суд першої дійшов висновку, що відповідач отримавши платіжну картку, за допомогою якої розпоряджався кредитними коштами належним чином не виконував покладені на нього умовами договору обов`язки, поповнюючи рахунок за кредитним договором несвоєчасно та погашаючи заборгованість не у повному розмірі та оскільки розмір відсотків договором не встановлено, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати стягнення з відповідача на свою користь нарахованих на суму простроченого кредиту 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України. А тому, вважав за необхідне позовні вимоги задовольнити частково, та з відповідача на користь позивача стягнути заборгованість за тілом кредиту в розмірі 17395,80 грн. та 3% річних в розмірі 7488,16 грн. Проте, з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду в повній мірі не погоджується з огляду на наступні обставини. Відповідно до ч.1,2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України). Згідно з ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст.634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, то повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Положеннями ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 від 09 липня 2010 року розмір процентної ставки не встановлено. Позивач, пред`являючи вимоги про погашення заборгованості за кредитним договором, просив крім тіла кредиту, стягнути з відповідача заборгованість за простроченими процентами. Обґрунтовуючи вимоги про стягнення процентів, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором Банк посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, порядок та строк їх повернення, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Умови і правила розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено правовою позицією Верховного Суду України і Верховного Суду, викладеній у постановах від 11 березня 2015 року (справа № 6-16цс15), від 17 липня 2019 року (справа № 175/4576/14-ц) і не спростовано позивачем при розгляді даної справи. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умови і Правила надання банківських послуг, не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису ОСОБА_1 , тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного сторонами 09 липня 2010 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. З тих же самих підстав, а саме відсутність узгодженої відсоткової ставки, не підлягає і стягнення з відповідача заборгованості за простроченими відсотками, оскільки відсутні докази правомірності нарахування таких. Разом з тим, як вбачається з Виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 , яка повністю кореспондується із розрахунком заборгованості, відповідач дуже активно користувався платіжною карткою, як на оплату, так і на поповнення карткового рахунку (особисті погашення через Термінал самообслуговування, електронний банкінг, погашення третіх осіб - перерахування грошових коштів на картковий рахунок). Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Відповідно до особового рахунку позичальника, за період з липня 2018 року по травень 2020 року відповідачем отримано 7765 грн. 84 коп., а на погашення заборгованості сплачено 5606 грн. 90 коп., відтак, різниця між фактично отриманими та повернутими коштами становить 2158 грн. 94 коп. (7765,84 5606,90). Тому, на думку колегії суддів апеляційного суду, саме вказана сума підлягає стягненню з відповідача в рахунок погашення заборгованості за даним кредитним договором. Таке спростовує доводи апеляційної скарги щодо неотримання відповідачем кредитних коштів у банківській установі. Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Можна прийти до висновку, що Банком під час звернення до суду, строк позовної давності не пропущена і він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконання боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Вказаний висновок повністю презюмується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17). Колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України 7488 грн.16 коп., які суд вважав погодженими між сторонами, з огляду на наступне. Обґрунтовуючи право вимоги в частині стягнення відсотків на прострочений кредит банк посилався на вимоги ст. 625 ЦПК України, згідно частини другої якої, в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 входить до розділу I «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і її дія поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання. Передбачене ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування відсотків річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року у справі №6-49цс12 і постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 14-446цс18. Відповідно до правового висновку, викладеного у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження № 14-10цс18, право кредитора нараховувати передбачені договором відсотки за кредитним договором припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. ст.1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. АТ КБ "Приватбанк", обґрунтовуючи вимоги щодо стягнення вищевказаних відсотків, у позовній заяві посилався на п. 2.1.1.2.12 Умов та правил надання банківських послуг (в редакції від 01 березня 2019 року), відповідно до якого в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, неустойки та виконання інших зобов`язань, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту Клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі: 86,4 % - для картки «Універсальна», 84, 0% - для картки «Універсальна голд». Як вбачається із матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» по травень 2021 року включно, тобто до закінчення строку дії кредитної картки, має право на нарахування відсотків за користування кредитом, а з 01 червня 2021 року таке право у нього припиняється, натомість, виникає право нараховувати відсотки на підставі ст. 625 ЦК України, яка застосовується як наслідок прострочення виконання грошового зобов`язання. Із розрахунку заборгованості, доданого до позовної заяви, вбачається, що банк нараховує відсотки згідно ст.625 ЦК України з 01 вересня 2019 року по 19 травня 2020 року за процентною ставкою 86,4 %. Проте, нарахування ж відсотків на підставі ст. 625 ЦК України до 01 червня 2021 року можливе виключно у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України, чого в даному випадку встановлено не було. Отже, в даному випадку в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України в сумі 7488 грн.16 коп. слід відмовити з тих підстав, що позивач, станом на момент звернення до суду з даним позовом, не набув права нараховувати відсотки на підставі ст. 625 ЦК України. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по справі про часткове задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором б/н від 09 липня 2010 року, станом на 19 травня 2020 року в розмірі 2158 грн. 94 коп., яка складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту, в іншій частині в задоволенні позовних вимог слід відмовити. Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом позовної давності. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц зазначено, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосовувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Згідно Довідки про отримання ОСОБА_1 платіжної картки, останньому 05 травня 2017 року було надано кредитну картку № НОМЕР_1 зі строком дії до травня 2021 року включно (а.с.7). Згідно виписки по особовому рахунку, використання кредитних коштів останній раз відповідачем проводилось 25 листопада 2017 року на суму 9,99 грн. В подальшому на вказану кредитну картку проводились лише зарахування грошових коштів, останній раз 30 жовтня 2018 року відбувся переказ коштів з картки НОМЕР_2 через IVR-меню на суму 200 грн., відправник ОСОБА_2 . З даним позовом АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду 26 серпня 2020 року (а.с.43). З врахуванням наведеного, судова колегія приходить до висновку про те, що банк звернувся до суду в межах позовної давності, а тому, не можна вважати обґрунтованими посилання апеляційної скарги на сплив такої. Доводи апеляційної скарги щодо втрати кредитної картки колегія суддів відхиляє, оскільки такі належними доказами не підтверджуються. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки вимоги банку задоволено на 8,25% (2158,94/26160,54х100), то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 173,41 грн. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Враховуючи задоволення апеляційної скарги на 91,32% ((24883,962158,94)/24883,96х100) з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 2738,68 грн. (2999х91,32%) судового збору за подання апеляційної скарги. У відповідності до вимог п.10 ст.141 ЦПК України з АТ КБ «ПриватБанк» належить стягнути на користь ОСОБА_1 - 2565 грн. 27 коп.( 2738, 68-173,41). Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Братського районного суду Миколаївської області 09 грудня 2020 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 2158 (дві тисячі сто п`ятдесят вісім) грн. 94 коп. заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_3 ) 2565 (дві тисячі п`ятсот шістдесят п`ять) грн. 27 коп. судових витрат. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 25 лютого 2021 року.