Постанова 4807 № 335/10295/20

Дата документу 18.12.2024 Справа № 335/10295/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 335/10295/20 Головуючий у 1-й інстанції: Апаллонова Ю.В. Провадження № 22-ц/807/2088/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 грудня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Кухаря С.В., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, В С Т А Н О В И В: У грудні 2020 року представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення. Позов мотивований тим, що відповідно до договору від 07 листопада 2007 року № ZPO0GA0000000060 року ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 108 800,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11,04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2027 року. Кредит надано на наступні цілі: кредит під заставу житла у розмірі 89 600,00 дол. США (видача готівкою через касу банку), а також у розмірі 19 200,00 дол. США на сплату страхових платежів. Згідно з умовами зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагородою, а також інші витрати. З метою забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 листопада 2007 року між банком та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого в іпотеку передано квартиру, загальною площею 77,52 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна квартири становить 646 400,00 грн. У порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, що призвело до збитків позивача, які мають вираз у залученні позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 станом на 14 вересня 2020 року має заборгованість у розмірі 113 283,34 дол. США, яка складається з: 64 441,42 дол. США ? заборгованість за кредитом; 25 599,46 дол. США ? заборгованість по процентам за користування кредитом; 6 092,80 дол. США ? заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 17 149,66 дол. США ? пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Договором іпотеки, укладеним між ОСОБА_1 та банком, передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надавав своєї згоди на відповідну реєстрацію ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресою предмету іпотеки, вважає, що їх реєстрація є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 ЦК України. Зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду. Згідно з частиною третьою статті 39 Закону України «Про іпотеку, частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК України ОСОБА_1 разом з іншими особами підлягає виселенню з житла, яке є предметом іпотеки. Уточнивши позовні вимоги представник АТ КБ «ПриватБанк» просив: у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 листопада 2007 року в розмірі 113 283,34 дол. США, яка складається з: 64 441,42 дол. США ? заборгованості за кредитом; 25 599,46 дол. США ? заборгованості по процентам за користування кредитом; 6 092,80 дол. США ? заборгованості з винагороди; 17 149,66 дол. США ? пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, що в еквіваленті становить 478 480,66 грн, звернути стягнення на квартиру, загальною площею 77,52 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі іпотечного договору квартири від 07 листопада 2007 року № ZPO0GA0000000060 на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Кошти, отримані від продажу нерухомого майна спрямувати на погашення вказаної кредитної заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року на користь АТ КБ «ПриватБанк»; виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які зареєстровані та проживають у квартирі, що є предметом іпотеки, без надання їм іншого житла; вирішити питання про розподіл судових витрат та стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору у розмірі 47 409,08 грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року, з урахуванням ухвали Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 жовтня 2022 року про виправлення описки, позов задоволено частково. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 17 листопада 2007 року № ZРО0GА0000000060 у розмірі 69 726,34 доларів США звернено стягнення на квартиру, загальною площею 77,52 кв.м, житловою площею 38,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі іпотечного договору квартири від 07 листопада 2007 року № ZРО0GА0000000060 на прилюдних торгах в межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», визначивши початкову ціну предмету іпотеки для його подальшої реалізації на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у розмірі 29 180, 28 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що умови договору неналежним чином виконувалися ОСОБА_1 , що підтверджено розрахунком суми боргу та виписками по рахунку, що є порушенням статей 526, 527, 530 ЦК України. З огляду на вказане суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості у вказаний в позовній заяві спосіб. Доводи відповідача ОСОБА_1 щодо дії Закону України від 03 червня 2014 року № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не заслуговують на увагу з огляду на те, що цей Закон не є перешкодою та/або підставою для відмови в задоволенні позову Банка щодо звернення стягнення на предмет іпотеки. Тим більше, станом на час розгляду справи дія вказаного Закону припинилася. Також не є підставою для відмови позивачу в задоволенні вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки і ті обставини, що між сторонами вирішується питання щодо реструктуризації валютного кредиту. Натомість представником відповідача у судовому засіданні було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені. Суд виходив із того, що на підставі вимог частини другої статті 258 ЦК України стягнення пені обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах позовної давності за основною вимогою. Позивач звернувся до суду з позовом 03 грудня 2020 року, розрахунок заборгованості наданий по 14 вересня 2020 року включно. Пеня нарахована більше ніж за один рік, останній платіж здійснено 16 листопада 2017 року. З огляду на наведене, до вимог про стягнення пені застосовується позовна давність, а відтак при визначенні розміру заборгованості за договором, в рахунок погашення якого звертається стягнення на предмет іпотеки, суд визначає розмір пені за несвоєчасність сплати боргу у розмірі 3 520,34 дол. США. У кредитному договорі не зазначено за які саме послуги позичальник зобов`язується сплачувати банку винагороду (комісія згідно з розрахунку позивача) в розмірі 0,20 % від суми наданого кредиту на місяць. Вказана комісія називається «винагородою» банку та суперечить вимогам частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», якою кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2018 року по справі №175/1543/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 травня 2018 року по справі № 513/72/16-ц. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 115,86 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. При цьому, у вказаному платежу не зазначається, яка саме сума коштів йде на погашення тіла кредиту, відсотків та винагороди (комісії згідно з розрахунку позивача) окремо, що унеможливлює розрахування вказаних сум в момент підписання договору. Пунктами 3.6, 7.1 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язується сплатити на користь банку винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, сплачувати щомісячно на користь банку суму комісії (винагороди) в розмірі 0,20 % від суми кредиту, що становить 179,20 дол. США на місяць (89600*0.2%). За період з часу укладення договору позичальником було сплачено 154 платежі за комісією (винагородою), всього на суму 21 546,88 дол. США, що підтверджується розрахунком заборгованості. У день укладення договору позичальником було сплачено винагороду за надання кредиту в розмірі 3.00 % від суми кредиту в розмірі 2 688,00 дол. США. Такі умови кредитного договору від 07 листопада 2007 року є несправедливими і нікчемними, що не потребує визнання їх недійсними. Вказані суми були сплачені позичальником на користь банку безпідставно, у зв`язку з чим сума заборгованості є завищеною, що порушує права споживача на належну та справедливу послугу щодо надання кредиту. З огляду на наведене, суд вважає за необхідне при визначенні загального розміру заборгованості за кредитним договором виключити вказану в розрахунку заборгованості винагороду у розмір 6 092,80 доларів США. Суми сплачені ОСОБА_1 в рахунок погашення винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісячної сплати суми винагороди (комісії) в розмірі 0,20% від суми кредиту (24 234,88 дол. США = 21 546,88-2 688) підлягають зарахуванню в суму кредитної заборгованості, що нею не повернута. Доводи відповідача щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки судового рішення, яким би були задоволені вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості як за кредитними коштами, так і за процентами, або звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості, що б виключало правові підстави нараховувати проценти після ухвалення судового рішення, у справі № 2-2478/2009 ухвалено не було, оскільки позовна заява була залишена без розгляду. З огляду на вказане, позивач мав права нараховувати проценти, які підлягають також сплаті згідно наданого розрахунку, розмір яких становить 25 599,46 дол. США. Отже, в рахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 підлягає включенню: 3 520,34 дол. США - пеня в межах строку позовної давності; 25 599,46 дол. США - проценти за користування кредитом; 64 441,42 дол. США - заборгованість за кредитом. З урахуванням наведених отриманих від відповідача сум, які підлягають зарахуванню в рахунок погашення заборгованості, звертається стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 07 листопада 2007 року в розмірі 69 726,34 дол. США, зокрема: пеня ? 0,00 грн (виходячи з зарахованої сплаченої ОСОБА_1 суми винагороди 24 234,88 дол. США на погашення пені із застосуванням строку позовної давності зараховується 3 520,34 дол. США; залишок зарахованої сплаченої ОСОБА_1 суми винагороди 20 714,54 дол. США зараховується в рахунок заборгованості за процентами за користування кредиту - 25 999,46 дол. США); залишок процентів до стягнення становить 5 284,92 дол. США; 64 441,42 дол. США - заборгованість за кредитом. Оскільки квартира, яка є предметом іпотеки, придбана не за рахунок кредитних коштів та використовується відповідачами як постійне місце проживання (іншого житла у відповідачів немає, що не спростовано позивачем), суд дійшов висновку про неможливість виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення, а тому відсутні передбачені законом підстави для виселення мешканців із зазначеної квартири без надання їм іншого постійного житла. Доказів про наявність у відповідачів іншого житла, крім переданого в іпотеку, суду не надано. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, представник АТ КБ «ПриватБанк» подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» в цій оскаржуваній частині в повному обсязі, а в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін, судові витрати покласти на відповідачів. В обґрунтування апеляційної скарги представник АТ КБ «ПриватБанк» зазначає про наявність іншого судового процесу між тими самими сторонами, про той самий предмет позову (заборгованість за кредитним договором) хоча з різними підставами і наслідками Вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо розміру пені, посилаючись на те, що терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за кредитним договором встановлюються сторонами тривалістю 5 років (п.п. 4.4, 4.5 кредитного договору). Також зазначає, що позичальником не було надано до суду жодного письмового доказу, касового платіжного документа, який би підтверджував, що ОСОБА_1 дійсно сплатила на користь Банку суму у розмірі 2 688 доларів США в день укладення договору як винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту. Крім того, позичальник тривалий час (120 щомісячних платежів протягом 10 років) сплачувала винагороду, такі дії на думку Банку свідчать про визнання ОСОБА_1 законності та обґрунтованості винагороди за надання фінансового інструменту. Також посилається на те, що позовна вимога щодо виселення всіх відповідачів є законною і обґрунтованою. ОСОБА_1 також не погодилася з рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Працевитим Г.О. В апеляційній скарзі, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з повним погашенням заборгованості за кредитом. В обґрунтування доводів покликається на те, що направлення комісій у відповідний строк їх оплати на погашення основної заборгованості по Кредиту (тіло кредиту), відповідно, зменшує суму нарахованих відсотків по кредиту, що суттєво впливає на загальну заборгованість по кредиту в цілому, що може свідчити про відсутність боргу позичальника перед Банком взагалі та відсутність предмету спору. Зазначає, що сплачена комісія Банком протягом більше 10 років не зараховувалася в погашення тіла кредиту, тому загальний розмір відсотків штучно збільшувався. Наголошує, що строк дострокового повернення кредиту настав ще в 2009 році, а тому з вказаної дати Банк не мав права нараховувати проценти. Таким чином, нараховані позивачем проценти і пеня після 31.03.2009 року є неправомірними, а тому сума заборгованості є суттєво завищеною. Також зазначає, що відповідачі не можуть бути виселені з їх єдиного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Г.О. подала відзив на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк», в якому просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку з повним погашенням заборгованості за кредитом. Від представника АТ КБ «ПриватБанк» - адвоката Якушева С.О. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 доводи не спростовують висновків суду в неоскарженій частині рішення. Інші учасники справи своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Г.О. залишено без задоволення. Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року змінено, збільшено розмір заборгованості, в рахунок погашення якої за кредитним договором №ZРО0GА0000000060 від 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» звертається стягнення на іпотечну квартиру у цій справі, до 76 228,75 дол. США, а також розмір судового збору, пов`язаного із розглядом цієї справи судом першої інстанції, до 31 901,73 грн. Доповнено резолютивну частину рішення реченням: «Зупинити виконання судового рішення у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування». В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір за подачу апеляційної скарги 7 879,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за апеляційну скаргу у розмірі 2 200,00 грн. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що банк має право у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на квартиру, яку передано в іпотеку. Однак банк не має права на виселення без надання іншого житлового приміщення іпотекодавця ОСОБА_1 з іншими особами з іпотечної квартири. Разом із тим, суд першої інстанції допустив помилки у загальному розмірі заборгованості, в рахунок погашення якої за кредитним договором від 17 листопада 2007 року ОСОБА_1 на користь банку слід звернути стягнення на іпотечну квартиру. Суд першої інстанції помилково вважав, що відповідно до частини другої статті 258 ЦК України мали підстави для стягнення пені за 12 місяців перед зверненням банку до суду у цій справі - 03 грудня 2020 року (відмітка на позові), розрахунок заборгованості наданий по 14 вересня 2020 року включно, останній платіж здійснено 16 листопада 2017 року. Разом з тим, суд першої інстанції не звернув належної уваги на пункти 4.4 та 4.5 кредитного договору сторін, за змістом яких в порядку статті 259 ЦК України за згодою сторін було збільшено строк для нарахування пені - до 3 років, а строк позовної давності для стягнення всіх сум за договором, у тому числі пені - до 5 років. Таким чином АТ КБ «ПриватБанк» мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості, до складу якої входить й пеня за 3 роки з 14 вересня 2017 року по 14 вересня 2020 року, але не у розмірі 17 149,66 дол. США, як просив банк у своєму позові, а пропорційно до розміру основного боргу, зменшеного судом першої інстанції за рахунок «нікчемної» сплаченої відповідачем на виконання умов договору винагороди. Суд першої інстанції правильно виходив із презумпції правомірності кредитного договору від 07 листопада 2007 року (стаття 204 ЦК України), за виключенням окремих його положень щодо винагороди (комісії), які є нікчемними в силу закону. Таким чином, суми сплачені ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору, які є несправедливими та нікчемними, у розмірі 24 234,88 дол. США підлягають зарахуванню в суму кредитної заборгованості, що нею не повернута. Суд першої інстанції також правильно вважав, що доводи сторони відповідача ОСОБА_1 щодо припинення права кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, не заслуговують на увагу, оскільки відсутні підстави вважати, що звернення 05 травня 2009 року банку до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, який залишено без розгляду на підставі заяви банку, є вимогою у розумінні частини другої статті 1050 ЦК України. Отже, в рахунок заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 підлягає включенню: залишок процентів 5 284,92 дол. США (розрахунок: заявлені банком проценти 25 999,46 дол. США - 20 714,54 дол. США сплаченої відповідачем «нікчемної» винагороди на користь банку), заборгованість за кредитом - 64 441,42 дол. США, пеня 6 502,41 дол. США ? за 3 роки, з урахуванням зазначених п.п. 4.4, 4.5 кредитного договору, оскільки остання була заявлена банком у цій справі в межах позовної давності за період з 14 вересня 2017 року по 14 вересня 2020 року. Вимоги банку про стягнення пені у заявленому банком розмірі 17 149,66 дол. США не можуть бути задоволені, а з урахуванням її зменшення на 3 520,34 дол. США за рахунок сплаченої відповідачем «нікчемної» винагороди та пропорційності щодо суми основного боргу, на який вона нараховувалась у вказаний період. Крім того, пеня може бути визначена у цій справі виключно у доларах США, враховуючи, що предметом укладеного кредитного договору сторін були долари США. Враховуючи, що на момент зміни апеляційним судом рішення суду в Україні триває воєнний стан, виконання рішення суду у частині звернення стягнення на предмет іпотеки зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Суд першої інстанції своєю ухвалою від 25 серпня 2021 року правильно відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у цій справі до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Банку про захист прав споживачів, визнання зазначеного кредитного договору в частині недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, оскільки правильно встановив, що у нього відсутня об`єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення цивільної справи № 335/1825/21. При цьому позов банк подав у грудні 2020 року, ОСОБА_1 не подавала у цій справі будь-який зустрічний позов до банку, а лише навесні 2021 року звернулась до суду з окремим позовом у справі № 335/1825/21, тоді як відповідно до вимог статі 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2021 року у справі № 335/1825/21 залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2022 року, тобто вже після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення у цій справі - 02 листопада 2021 року, не може бути доказом у силу вимог частини третьої статті 367 ЦПК України. Водночас обставини, встановлені цим рішенням, не підлягають доказуванню у цій справі в силу вимог частини четвертої статті 82 ЦПК України. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2021 року у справі № 335/1825/21 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання кредитного договору недійсним, застосування наслідків недійсності правочину, з огляду на пропуск давності в частині вимог про визнання недійсними спірних пунктів кредитного договору, а також обрання невірного способу захисту щодо вимог про визнання незаконними дії ПАТ КБ «ПриватБанк» в частині нарахування відсотків. У лютому 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 17 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 76 228,75 доларів США скасовано та передано справу № 335/10295/20 в зазначеній частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Запорізького апеляційного суду від 23 листопада 2022 року в скасованій частині втрачає законну силу та подальшому виконанню не підлягає. Таким чином, під час нового розгляду в суду апеляційної інстанціїколегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 76 228,75 доларів США. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Геннадія Олександровича - задовольнити, з наступних підстав. Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За приписами частини 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Рішення суду першої інстанції зазначеним вище вимогам закону не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 07 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ЗАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір № ZPO0GA0000000060, відповідно до умов якого позичальник отримала кредит у розмірі 108 800,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 11, 04 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2027 року. Погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати. Позичальник повинен надавати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, винагороди, а також інші витрати. Пунктом 2.2.3. кредитного договору від 07 листопада 2007 року передбачено, що позичальник зобов`язаний сплатити банку винагороду згідно пунктів 7.1 та 6.2 даного договору. Пункт 7.1 кредитного договору встановлює, що банк зобов`язує надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки у розмірі 108 800,00 дол. США на наступні цілі: кредит під заставу житла 89 600,00 дол. США, а також у розмірі 19 200,00 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.1. даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно пункту 6.2. договору. В день укладення договору позичальником було сплачено винагороду за надання кредиту в розмірі 3.00 % від суми кредиту в розмірі 2 688,00 доларів США, та в подальшому позичальником було сплачено на користь позивача 21 546,88 дол. США щомісячної винагороди (комісії) (179,20 дол. США на місяць) В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором ЗАТ КБ «ПриватБанк» та відповідач ОСОБА_1 07 листопада 2007 року уклали договір іпотеки №ZPO0GA0000000060. Предметом договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна - квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 (пункт 33.3 договору іпотеки), в забезпечення виконання зобов`язань позичальника перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання позичальником зобов`язань, забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. З метою задоволення своїх вимог банк має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані (пункт 16.7.1 договору іпотеки). Пунктом 28 договору іпотеки сторонами визначений термін його дії - до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та всіма додатками та угодами до нього. При укладанні договору іпотеки сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки і в разі дострокового розірвання кредитного договору, або зміни його умов, при наявності невиконаних зобов`язань на момент розірвання (пункт 16.8 договору іпотеки) 05 травня 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звертався до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя із позовною заявою до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмета іпотеки банком від імені власника в рахунок погашення заборгованості у розмірі 95 025,83 дол. США, шляхом звернення стягнення на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2009 року вказаний позов у справі № 2/2478/2009 залишено без розгляду. Згідно пояснень представника Банку, у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 погасила прострочену заборгованість за кредитним договором та знову увійшла у Графік погашення кредиту, то представником Банка подана до суду заява про залишення позовної заяви без розгляду . АТ КБ «ПриватБанк» надіслав лист від 15 жовтня 2020 року на адресу боржника ОСОБА_1 з вимогою про повернення всієї суми заборгованості за кредитним договором, та у разі невиконання вимоги у тридцятиденний строк попередив про рішення звернути стягнення на предмет іпотеки. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За положеннями частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Пред`явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов`язання та початок перебігу позовної давності. У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України). Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18), відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) вказано, що «звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) вказано, що: «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що практику застосування наведених приписів під час вирішення питання про недійсність (оспорюваність, нікчемність) умови про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі у договорах про споживчий кредит треба формувати на підставі сукупного аналізу законодавства, чинного на момент укладення відповідного договору, з урахуванням його неодноразової зміни: З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону № 1023-XII, яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята вказаної статті); Наведені вище приписи ЦК України, Закону № 1023-XII у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору, та Закону № 2121-III прямо не вказували на недійсність умови кредитного договору про встановлення плати за управління кредитом. Станом на час укладення кредитного договору частина перша статті 21 Закону № 1023-XII передбачала можливість визнання недійсними умов договорів, у тому числі про надання кредитів на споживчі цілі, якщо ці умови обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими законодавством. Умова кредитного договору про щомісячне внесення позивачем на користь банку плати за управління кредитом обмежує права позивача як сторони договору та клієнта банку. Ця умова не була спрямована на незаконне заволодіння майном позивача. Її встановлення пов`язане з різним тлумаченням сторонами приписів частини першої статті 21 Закону № 1023-XII у редакції, чинній на час укладення кредитного договору, та частини третьої статті 55 Закону № 2121-III. Тому Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсутні визначені частиною першою статті 228 ЦК України підстави вважати пункт 1.3.2 кредитного договору таким, що порушує публічний порядок і є нікчемним». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 вересня 2019 року у справі № 361/7528/17 (провадження № 61-45662св18), зазначено, що «встановивши у кредитному договорі обов`язок позивача сплачувати щомісячні комісії за обслуговування кредитної заборгованості, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану плату (комісію) надаються позивачу. При цьому, відповідач нараховував кошти за послугу, що не замовлялася та супроводжує кредит за рахунок позивача, що є незаконним. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені вище положення нормативно-правових актів та дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним кредитного договору в частині встановлення щомісячної сплати коштів банку за обслуговування кредитної заборгованості». У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як зазначив у вищевказаній постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, у цій справі, що переглядається: суди встановили, що кредитний договір між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено 07 листопада 2007 року, який містив умови про щомісячне внесення ОСОБА_1 на користь банку плати за надання фінансового інструменту у розмірі 3 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту та у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця; у лютому 2021 року ОСОБА_1 зверталася до Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя з позовом до АТ КБ «ПриватБанк» (справа № 335/1825/21), у якому просила визнати недійсними пункти 3.6., 7.1. кредитного договору від 07 листопада 2007 року в частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,20 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, а також в частині обов`язку позичальника надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 1 115,86 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії, застосувати наслідки недійсності правочину та зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором шляхом зарахування сплаченої комісії в розмірі 2 688,00 дол. США в день укладання договору та 21 504,00 доларів США - комісії у вигляді щомісячних платежів по кредиту, а всього: 24 192,00 доларів США в рахунок погашення тіла кредиту згідно строків внесення вказаних платежів на користь банку, з відповідним перерахунком нарахованих відсотків за кредитом. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 01 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 29 червня 2022 року, у задоволенні позову у справі № 335/1825/21 відмовлено. Судові рішення мотивовано тим, що умови кредитного договору викладені в пунктах 3.6., 7.1. є несправедливим. Разом з тим, при зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 пропущено позовну давність, а отже у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити. Щодо позовних вимог про визнання незаконними дій щодо нарахування відсотків з 05 травня 2009 року, суди зазначили, що вони не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги є неефективними способами захисту, оскільки не відновлюють порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення права позивача; суди не врахували, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на момент укладення відповідного кредитного договору від 07 листопада 2007 року, не містили положень про нікчемність умов про плату (комісію) за управління кредитом (за обслуговування кредиту), інші подібні платежі, умов, які є несправедливими та обмежують права споживача у договорах про споживчий кредит. Такі умови є оспорюваними. При цьому у справі № 335/1825/21 в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсними вказаних умов кредитного договору від 07 листопада 2007 року відмовлено; апеляційний суд також не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21). Тому суди зробили помилковий висновок, що вказані умови кредитного договору є нікчемними, у зв`язку з чим зарахували відповідні суми в розмірі 24 234,88 дол. США в рахунок погашення кредитної заборгованості. З урахуванням викладеного, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо порядку та черговості зарахування сплачених позичальником сум на виконання нікчемних умов кредитного договору; підлягають відхиленню також доводи касаційної скарги щодо несправедливості розміру пені згідно з пунктом 5 частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки ОСОБА_1 такі умови кредитного договору не оскаржувала; разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач також наводила доводи про те, що пред`явленням позову 05 травня 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» реалізував своє право на дострокове виконання зобов`язань за кредитним договором, посилаючись на частину другу статті 1050 та частину другу статті 1054 ЦК України. Тому нараховані кредитором (позивачем) проценти та пеня за цей період є неправомірними, а сума заявленої заборгованості суттєво завищеною. Суди встановили, що ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 листопада 2009 року вказаний позов банку до позичальника про звернення стягнення на предмет іпотеки у справі № 2/2478/2009 залишено без розгляду за заявою позивача; суд апеляційної інстанції послався на пояснення представника позивача, що ОСОБА_1 погасила прострочену заборгованість за кредитним договором та знову увійшла у графік погашення кредиту, а тому банк подав до суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду. Вважав, що оскільки судового рішення, яким би були задоволені вимоги банку про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості як за кредитними коштами, так і за процентами, або звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення вказаної заборгованості, ухвалено не було, позовна заява була залишена без розгляду, то позивач мав права нараховувати проценти; апеляційний суд не врахував, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, у тому числі шляхом звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитом припиняється, а права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни, проте його відсутність, зокрема, у зв`язку із залишенням такого позову без розгляду за заявою позивача, не змінює факту пред`явлення вимоги про дострокове стягнення кредиту та відповідних наслідків щодо зміни порядку, умов і строку дії кредитного договору. Тому такі доводи сторони в іншій справі у спорі між кредитором та позичальника підлягають дослідження судом із встановленням відповідних обставин та наслідків такої зміни; апеляційний суд не встановив чи настав строк виконання основного зобов`язання у зв`язку з пред`явленням банком позову 05 травня 2009 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, коли настав такий строк, не з`ясував підстави нарахування позивачем кредитної заборгованості за цей період по 14 вересня 2020 року включно, не надав належної оцінки відповідним доводам ОСОБА_5 з урахуванням обставин цієї справи та наслідків зміни кредитором порядку, умов і строку дії кредитного договору; при цьому не можуть були підставою для врахування при перегляді оскаржених судових рішень в касаційному порядку посилання ОСОБА_5 в касаційній скарзі на пункт 7.1.2 договору, згідно з яким у разі порушення термінів оплати на 120 календарних днів, сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту, відсоткам, винагороди, пені, ? в останній день місяця, в якому відбулось порушення термінів оплати праці на 120 календарних днів, а також на Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби СОVID-19», оскільки таких доводів ОСОБА_5 в суді першої інстанції не заявляла, відповідно, суди їм оцінки не надавали та таких обставин не встановлювали. За таких обставин апеляційний суд зробив передчасний висновок про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в незміненій частині і наявність підстав про звернення стягнення на предмет іпотеки із визначенням розміру заборгованості за кредитним договором від 17 листопада 2007 року в загальній сумі 76 228,75 дол. США. За положеннями частини 5 стаття 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Таким чином, звернення АТ КБ «ПриватБанк» 05 травня 2009 року з позовом змінило порядок, умови і строк дії кредитного договору, на час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. У зв`язку з чим, під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції АТ КБ «ПриватБанк» надано апеляційному суду розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року, яка утворилася станом на 05 травня 2009 року. Так, станом на 05 травня 2009 року заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року складала: Заборгованість за наданим кредитом (тiлом кредиту) 88748,56 доларів США, в т.ч. прострочена заборгованість за наданим кредитом 166,31 доларів США; Заборгованість за процентами 1522,38 доларів США, в т.ч. заборгованість за простроченими процентами 460,12 доларів США; Заборгованість з комiсiї/винагороди 179,20 доларів США, в т.ч. заборгованiсть за простроченою комiсiєю/винагородою 0,00 доларів США; Заборгованість з пенi 19,73 доларів США, Всього заборгованість за кредитом - 90 469,87 доларів США. Також представником позивача наданий апеляційному суду загальний підрахунок заборгованості за кредитним договором станом на 14.09.2020 р., а саме: 64 441,42 доларів США (заборгованість за наданим кредитом (тiлом кредиту) мінус 75 762,65 доларів США (надлишок/переплата за відсотками) мінус 618,58 доларів США (надлишок/переплата за пенею) = 11 939,81 доларів США - це розмір надлишку/переплати ОСОБА_1 за договором. Тобто, як вказує представник Банку у письмових поясненнях, враховуючи вищевказані підрахунки та висновки Верховного Суду по цій справі заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року станом на 14.09.2020 р. - відсутня. Наданий Банком розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором станом на 05 травня 2009 року сторона відповідача ОСОБА_1 в розмірі 90 469,87 доларів США не оспорювала, погодилася також з твердженнями представника позивача про те, що заборгованість ОСОБА_1 перед ПриватБанком за кредитним договором станом на 14.09.2020 р. відсутня, про що представник ОСОБА_1 - адвокат Працевитий Г.О. зазначав у додаткових поясненнях, наданих апеляційному суду. Проте, він не погоджується з загальним підрахунком надлишку/переплати ОСОБА_1 , вважає, що станом на 14.09.2020 р. переплата складає 37532,87 дол.США = 128 002,74 - 90 469,87. Отже, обставина відсутності заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ПриватБанк» за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року станом на 14.09.2020 року підтверджена належними і допустимими доказами, та визнається учасниками справи. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року перед банком виконала, погасивши заборгованість. Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Підстави припинення іпотеки визначено у статті 17 Закону України «Про іпотеку», зокрема, іпотека припиняється у разі припинення основного зобов`язання. Отже, іпотека є дійсною до припинення основного зобов`язання; іпотека припиняється, якщо основне зобов`язання, забезпечене іпотекою, є виконаним належним чином. Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Таким чином, реалізація права іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки можлива в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання, забезпеченого іпотекою. Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України). Отже, колегією суддів встановлено, що станом на 14.09.2020 року у ОСОБА_1 відсутня заборгованість перед АТ «ПриватБанк» за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 07.11.2007 року, що визнається учасниками справи, отже іпотека припинена. Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Враховуючи наведене, колегія суддів уважає за необхідне залишити апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Г.О. задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 17.11.2007 року в розмірі 63 676,42 доларів СШАта в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» витрат по сплаті судового збору в розмірі 26 648,64 грн. скасувати з прийняттям в цій частині постанови, якою у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині стягнення витрат по сплаті судового збору слід відмовити. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника Працевитого Геннадія Олександровича задовольнити. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 02 листопада 2021 року у цій справі в частині задоволених позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки: квартиру, загальною площею 77,52 кв.м., житловою площею 38,6 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № ZРО0GА0000000060 від 17.11.2007 року в розмірі 63 676,42 доларів СШАта в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» витрат по сплаті судового збору в розмірі 26 648,64 грн. скасувати та прийняти в цій частині постанову, якою у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та в частині стягнення витрат по сплаті судового збору відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови складений 30 грудня 2024 року. Головуючий Д.А.Трофимова Судді: С.В. Кухар Е.А.Онищенко