Постанова Запорізький апеляційний суд № 317/768/20

Дата документу 05.06.2024 Справа № 317/768/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №317/768/20 Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М. Провадження № 22-ц/807/835/24 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 червня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Трофимової Д.А., Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - В С Т А Н О В И В: У березні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 16 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №DN80FJ00000125, за яким позичальник отримав кредит у розмірі 45 210 доларів США під 9,96 річних з кінцевим терміном повернення до 15 серпня 2037 року, З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальником за вказаним Кредитним договором від 17 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №DN80FJ00000125, за яким поручительзобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 19 грудня 2019 року у ОСОБА_1 виникла заборгованість у сумі 52 432,75 Доларів США, яка складається з наступного: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 033,28 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 14 647,21 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Проте, враховуючи, що банк на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, враховуючи викладене просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 32 752,26 доларів США, що за курсом 23,41 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 грудня 2019 року еквівалентно 766 730,41 грн з яких: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Стягнути з відповідачів судові витрати. Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 22 січня 2024 року позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 32752,26 Доларів США, що за курсом 23,41 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 грудня 2019 року складає 766730,41 грн станом на 19 грудня 2019 року за кредитним договором №DN80FJ00000125 від 16 серпня 2007 року, яка складається з наступного: 23195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 9556,48 доларів США- заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» з кожного судовий збір у розмірі 5750,48 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 , адвокат Працевитий Геннадій Олександрович подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 січня 2024 року скасувати і ухвалити нове рішення про залишення позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без задоволення. Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції залишив поза увагою факт нікчемності пункту 1.1. Кредитного договору, яким передбачено сплату одноразової комісії в розмірі 2100 доларів США, а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2 кредитного договору, оскільки зазначені положення кредитного договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору). Проте, Банком незаконно нараховувались зазначена винагорода та було сплачено позичальником в період з 03.09.2007 по 03.03.2014 на загальну суму в розмірі 7574,84 доларів США , а також 2100 доларів США (одноразова комісія), що разом становить 9674,84 доларів США. Отже, суд першої інстанції не встановив дійсний розмір заборгованості. При ухваленні судового рішення суд залишив поза увагою те, що сплачені позичальником кошти по комісії, які безпідставно нараховані банком на підставі нікчемних умов кредитного договору, підлягають зарахуванню на погашення суми заборгованості у відповідний період фактичної сплати кожного окремого платежу, що в цілому впливає на загальний розмір заборгованості по тіло кредиту та відсотків. Суд зобов`язаний був провести перерахунок нікчемності комісії в рахунок погашення відсотків та тіла кредиту, або відмовити банку в позові у зв`язку з відсутністю належних доказів заборгованості. Суд не врахував правові висновки Верховного суду у аналогічних справах у постановах від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, у постанові від 04 травня 2022 року у справі № 133/331/17 ( провадження № 61-5269 св21) Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою апеляційного суду про доставку судових повісток на їхню електронну адресу ( т. 2 а.с. 129-130) до апеляційного суду не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, будь яких клопотань про відкладення розгляду справи не надали. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, колегія суддів зауважує, що Європейський суд з прав людини у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" ("Alimentaria Sanders S.A. v. Spain", рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Оскільки АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 були належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справу та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні. у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України у відсутності АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_2 . Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором №DN80FJ00000125 від 16.08.2007 належним чином не виконував, а тому на користь Банку підлягає стягненню солідарно з боржника та поручителя заборгованість за кредитним договором, яка виникла станом на 19.12.2019 і становить 766 730,41 грн та складається із: заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 23 195,78 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 9556,48 доларів США. Винагорода за надання фінансового інструменту в розмірі 0,32% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, одноразової комісії у розмірі 2100 доларів США та винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п. 6.2. даного Договору, за своїм характером є встановленою договором платою банку за здійснення фінансової послуги надання кредитних коштів у користування. Таким чином, п.1.1 договору в частині винагороди (комісії) не суперечить нормам діючого законодавства. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може повністю погодитись, виходячи з наступного. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Судом встановлено, що 16 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №DN80FJ00000125, за яким позичальник отримав кредит в сумі 45 210 доларів США строком до 15 серпня 2037 року, а останній зобов`язується повернути наданий кредит і сплатити проценти за користування у сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору кредит у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 45 210 доларів США надається на наступні цілі: на придбання нерухомості у розмірі 30 000 доларів США, на сплату одноразової комісії у розмірі 2100 доларів США , на сплату страхових платежів у розмірі 13110, 00 доларів США у випадку та згідно порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного Договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,83 % на місять на суму залишку заборгованості за Кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,32 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п.3.11 даного Договору, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного Договору, строком по 15 серпня 2037 року включно. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 386,76 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, яка складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Періодом сплати вважити період з «03» по «10» число кожного місяця. Відповідно до п. 3.2 кредитного договору при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, передбачених пп.1,1, 2.24, 2.3.3 цього договору, позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 29, 44 відсотка річних, нарахованих на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Відповідно до п. 5.1 даний договір у частині сплати винагороди за надання фінансового інструменту, згідно п. 1.1 набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами, в інших частинах з моменту надання позичальником розрахункових документів або оформлених касових документів з метою використання кредиту і зазначених у них сум. Відповідно до підпункту а) п. 2,3,3, Банк на власний розсуд, має право змінити умови договору зажадати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати винагороди, комісії й відсотків за його користування, виконання інших зобов`язань за цим договором у повному обсязі шляхом направлення відповідного повідомлення. При цьому, згідно ст.ст. 212, 611, 651 ЦК України, щодо зобов`язань, строк виконання яких не настав, вважається, що строк настав у зазначену в повідомленні дату. На цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, винагороду й відсотки за фактичний строк його користування у повному обсязі виконати інші зобов`язання за кредитним договором (т. 1 а.с. 13-16). З метою забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 17 серпня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 було укладено Договір поруки №DN80FJ00000125, за яким поручитель зобов`язався перед банком нести солідарну відповідальність за виконання позичальником у повному обсязі зобов`язань за кредитним договором щодо сплати кредиту, процентів, винагороди і неустойки (т. 1 а.с.17). Як вбачається з пункту 1 вказаного договору поруки, в ньому міститься технічна помилка, а саме невірно зазначено прізвище, ім`я та по батькові боржника за кредитним договором « ОСОБА_3 ». Однак, всі інші умови договору поруки викладені вірно, а саме: вірно зазначено номер кредитного договору та сума кредиту, отриманого саме ОСОБА_1 . У зв`язку з невірним зазначенням в пункті 1 договору поруки боржника за кредитним договором, поручитель ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про визнання договору поруки недійсним з тих підстав, що останній не виступав як майновий поручитель перед ОСОБА_3 за виконання ним боргових зобов`язань за кредитним договором (справа №317/2320/20). Рішенням Запорізького районного суду м. Запоріжжя від 02 вересня 2021 року, яке постановою Запорізького апеляційного суду від 6 червня 2022 року залишеного без змін, у задоволенні позову ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк», ОСОБА_1 про визнання договору поруки недійсним відмолено (т.1 а.с.167-171). Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діяв, адвокат Працевитий Г.О.. В порушення вимог зазначеного кредитного договору відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання не виконав, а саме не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором загальна заборгованість ОСОБА_1 перед банком станом на 19 грудня 2019 року становить 52 432,75 Доларів США, яка складається з наступного: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 033,28 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 14 647,21 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Проте, враховуючи, що банк на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, таким чином заборгованість до стягнення становить 32 752,26 доларів США, яка складається з наступного: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом (т.1 а.с.5-8). Відповідно до умов кредитного договору, договору поруки, Банком на адресу відповідачів 22 січня 2020 року за №30.1.0.0/2-70815ZPADL193 була направлена письмова вимога із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором №DN80FJ00000125.(т.1 а.с.10). В даному повідомленні, Банк зазначає, що у зв`язку з порушенням зобов`язань за вказаним кредитним договором прострочена заборгованість складає 30 079,77 доларів США. Банк вимагає погасити прострочену заборгованість протягом 5 календарних днів з дати одержання цього повідомлення. У разі несплати простроченої заборгованості у вищевказаний строк, на підставі ст.1050 ЦК України, умов кредитного договору та договору поруки, Банк вимагає повернути суму кредиту в повному обсязі, а також нараховані проценти та штрафні санкції. Дане повідомлення-вимога 4 лютого 2020 року було направлено позичальнику ОСОБА_1 на адресу зазначену в кредитному договорі: АДРЕСА_1 . Копія даного повідомлення-вимоги також направлена поручителю ОСОБА_2 на адресу зазначену останнім в договорі поруки: АДРЕСА_2 , що підтверджується Реєстром згрупованих поштових відправлень-рекомендованих листів від 4 лютого 2020 року, фіскальним чеком ДД ПАТ «Укрпошта» від 4 лютого 2020 року (т. 1 а.с.10-12). Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання ( неналежне виконання) ( стаття 610 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплати неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди ( стаття 611 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням , завдатком. Частиною першою статті 553 ЦК України передбачено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга стаття 554 ЦК України). У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). За наданим банком розрахунком станом на 19 грудня 2019 року у ОСОБА_1 утворилась заборгованість за Кредитним договором у розмірі 52 432,75 доларів США, яка складається з наступного: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 5 033,28 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом; 14 647,21 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором. Проте, банк в позові зазначає, що на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, тому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 32 752,26 доларів США, що за курсом 23,41 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 грудня 2019 року еквівалентно 766 730,41 грн з яких: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України). Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України в редакції, чинній на час укладення Кредитного договору, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 "Позика. Кредит. Банківський вклад" ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), зазначено, що: "здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному. Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставного майна під час виконання судового рішення. Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів". Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Сторони не можуть у договорі визначити взаємні права й обов`язки у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає передбаченим статтею 3 ЦК України загальним засадам цивільного законодавства, що обмежує свободу договору, зокрема справедливості, добросовісності, розумності (пункт 6 частини першої вказаної статті). Домовленість сторін договору про врегулювання відносин усупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням (близькі за змістом висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 910/12876/19 ( пункти 7.6-7.10). Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. У Рішенні від 01 листопада 2023 року № 9-р (11)\2023 Конституційний Суд України дійшов висновку, що дієвий та ефективний захист прав споживачів є одним зі способів виконання державою її головного конституційного обов`язку утверджувати й забезпечувати права і свободи людини (абзац перший підпункту 3.8 пункту 3 мотивувальної частини). Згідно з абзацом другим частини четвертої статті 11 Закону України « Про захист прав споживачів» ( у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача. Оскільки положенням споживчого кредитного договору від 16 серпня 2007 року (пункт 1.1, пункт 6.2) передбачають сплату позичальником на користь банку комісії у вигляді винангороди за надання фінансового інструменту, проведення додаткового моніторингу і дострокову сплату платежів, що було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», частиною четвертою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», які були чинними на момент укладення вищезазначеного кредитного договору, а встановлення всупереч вимогам нормативно правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи - споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, то такі умови договору порушують публічний порядок та є нікчемними. Практика застосування положень статей 11, 18 Закону України « Про захист прав споживачів», а також положень статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у редакціях, які набрали чинності з 13 січня 2006 року, зокрема в частині визнання нікчемними положень кредитного договору про сплату винагороди за надання фінансового інструменту є усталеною ( постанова Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16, постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 201/4087/17, від 15 січня 2020 року у справі № 363/940/16-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 302/946/17, від 03 листопада 2021 року у справі № 757/40852/17, від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц, від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц, від 07 червня 2023 року у справі № 234/3840/15-ц, від 06 грудня 2023 року у справі № 755/15848/20. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17). Як зазначено вище, умовами Кредитного договору встановлено комісію за надання кредитних ресурсів та щомісячну комісію за надання фінансового інструменту, тобто послуги, які супроводжують кредит, що є незаконним, у зв`язку з чим наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів на користь банку заборгованості лише за тілом кредиту та процентами, яка утворилась внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Дійшовши висновку про нікчемність окремих пунктів Кредитного договору, якими передбачено сплату комісії, і про стягнення у зв`язку з цим з відповідачів на користь банку заборгованості лише за тілом кредиту і процентами, яка утворилась внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань, слід зазначити, що сплачені позичальником та неправомірно зараховані грошові суми на погашення платежів за комісією повинні бути враховані в погашення заборгованості за процентами та тілом кредиту, що відповідно повинно змінити загальний розмір заборгованості. Вказане відповідає висновкам викладеним у постанові Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 335/4991/16-ц ( провадження № 61-11981 св22). Як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором №DN80FJ00000125 від 16 серпня 2007 року банком нараховувалась та була сплачена позичальникомза період з 03 вересня 2007 року по 18 вересня 2014 року комісія на загальну суму в розмірі 7702, 04 доларів США, одноразова комісія у розмірі 2100 доларів США, що разом становить 9802, 04 доларів США ( т. 2 а.с. 40-44). Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути солідарно з відповідачів суму заборгованості за кредитним договором станом на 19 грудня 2019 року у розмірі 32 752,26 доларів США, що за курсом 23,41 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 грудня 2019 року еквівалентно 766 730,41 грн з яких: 23 195,78 доларів США заборгованість за кредитом (тіло кредиту); 9 556,48 доларів США заборгованість по відсоткам за користування кредитом. Враховуючи черговість списання боргу, зарахування суми сплаченої комісії у розмірі 9802, 04 доларів США відбувається спочатку щодо заборгованості з пені, потім процентів і тіла кредиту. Таким чином, стягненню підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 22950, 22 доларів США, що за курсом 23,41 відповідно до службового розпорядження НБУ від 19 грудня 2019 року становить 537291,64 грн. У частині третій статті 12, частинах першій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У частинах першій та другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Представником відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_4 адвокатом Працевитим Г.О. надано контррозрахунок, згідно з яким сума заборгованості, що підлягає стягненню становить 8410, 43 доларів США ( т. 1 а.с. 210- 218). Між тим, колегія суддів вирішуючи питання щодо розміру заборгованості, що підлягає стягненню вважає законним і обгрунтованим розрахунок наданий банком щодо розміру заборгованості за тілом кредиту та нарахованих процентів, оскільки в цій частині він відповідає умовам кредитного договору. Крім того, у наданому розрахунку міститься нарахування та сплата позичальником комісії, яка враховуючи черговість погашення заборгованості враховується апеляційним судом в погашення заборгованості за процентами та тілом кредиту. Що стосується контррозрахунку відповідача, то він відхиляється, враховуючи, що при його проведенні враховані лише дати платежу, а не дати операцій за рахунком, що виключає можливість перевірки здійснення відповідних нарахувань та їх погашення, в розрахунок не включений розмір пені, яка нараховувалась банком відповідно до умов кредитного договору. Більш того, відповідач не має спеціальних знань, та належної освіти в даній сфері для компетентного проведення контррозрахунку заборгованості за кредитним договором. Натомість, суд першої інстанції вищезазначеного не врахував і прийшов до помилкового висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором у визначеному в позові розмірі. Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову і стягнення з відповідачів у солідарному порядку суми заборгованості за кредитним договором №DN80FJ00000125 від 16 серпня 2007 року у розмірі 22950, 22 доларів США. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 06 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "РуїсТоріха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Відповідно до підпункту б), в) пункту 4 ст. 382 ЦПК України резолютивна частина постанови апеляційного суду повинна міститити новий розподіл судових витрат, поненесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційного розміру задоволених позовних вимог. За подання позову АТ КБ « ПриватБанк» сплатило судовий збір у розмірі 11500, 96 грн, що підтверджується платіжним дорученням № ІНВ1В3030 від від 11.02. 2020 (т. 1 а.с. 31). Отже з відповідачів на користь банку підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового збору за подання позовної заяви відповідно до пропорційного розміру задоволених позовних вимог у розмірі 8059,37 грн (537291,64х11500.96:766730.41). За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 17251, 50 грн, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № СВ08337608/1 від 15 квітня 2024 року (т. 2 а.с. 111). Отже, з АТ КБ «ПритватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5162,3 грн (537291,64х17251,44:766730,31). Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторона звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. З огляду на положення ч. 10. ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь АТ КБ « «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплати судового зору у розмірі 2897, 00 грн ( 8059,37-5162, 37), з кожного по 1448, 50 грн ( 2897,00:2). Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника, адвоката Працевитого Геннадія Олександровича задовольнити частково. Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 22 січня 2024 року у цій справі скасувати. Прийняти нове судове рішення наступного змісту. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №DN80FJ00000125 від 16 серпня 2007 року у розмірі 22950,22 доларів США (заборгованість за тілом кредиту). В решті позову відмовити. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати у вигляді сплати судового збору з кожного по 1448, 50 гн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повна постанова складена 10 червня 2024 року. Головуючий, суддя СуддяСуддя Подліянова Г.С.Гончар М.С.Трофимова Д.А.