Окрема думка КЦС ВС № 760/13367/14-ц

ОКРЕМА ДУМКА судді Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Пророка В. В. справа № 760/13367/14-ц (провадження № 61-1639 св 24) 27 листопада 2024 року м. Київ Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М. розглянув в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, і ухвалою від 27 листопада 2024 року закрив касаційне провадження у цій справі. Водночас з рішенням колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в певній частині не можу погодитися з огляду на таке.

1. Відповідно до частини другої статті 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у складі Верховного Суду діють: 1) Велика Палата Верховного Суду; 2) Касаційний адміністративний суд; 3) Касаційний господарський суд; 4) Касаційний кримінальний суд; 5) Касаційний цивільний суд. У кожному касаційному суді утворюються судові палати з розгляду окремих категорій справ з урахуванням спеціалізації суддів (частина четверта статті 37 цього Закону).

2. Практика, яка зводиться до того, що до уваги має прийматися останній за часом його висловлення правовий висновок Верховного Суду, є сталою. Зокрема, це випливає й з постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17, на яку міститься посилання в ухвалі від 27 листопада 2024 року у справі, що розглянута.

3. Однак законодавство України на момент розгляду Верховним Судом справи № 760/13367/14-ц не визначає правила врахування правового висновку Верховного Суду, які б залежали від того, у якому саме складі суддів сформований цей правовий висновок Верховного Суду. Тому, наприклад, за вищезазначеним принципом дії правових висновків Верховного Суду у часі, якщо Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду сформував певний правовий висновок, а наступний у часі правовий висновок Верховного Суду, сформований у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду (або іншого відповідного касаційного суду) змінює або спростовує його, то формально застосовуватись має саме останній правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, а не Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду.

4. З ухвали Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17, а також інших ухвал Верховного Суду (у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 2/2218/3393/11, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 754/5288/21, у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 2-68/11, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 757/35696/15-ц тощо) випливає однозначний правовий висновок, фактично підтверджений й Великою Палатою Верховного Суду в її ухвалі від 31 жовтня 2024 року у справі, що розглянута, щодо застосування процесуальних норм ЦПК України, який зводиться до того, що оскарження у касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено редакціями ЦПК України та КАС України, чинними після набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

5. Метою зазначеного правового висновку є саме формування єдиної правозастосовчої практики як елементу принципу правової визначеності, що передбачає неможливість касаційного перегляду відповідної категорії справ.

6. Водночас постановами Верховного Суду у складі колегій суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц були розглянуті по суті касаційні скарги на судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, прийняті за результатом розгляду заяв про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Це свідчить про застосування судом касаційної інстанції у складі Третьої судової палати Касаційного цивільного суду різного підходу для вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами процесуального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

7. Підхід, за яким здійснення касаційного перегляду певної категорії справ по суті після висловленої правової позиції Верховного Суду щодо неможливості такого касаційного перегляду, не є невідповідністю цьому правовому висновку Верховного Суду, оскільки справа розглядалась саме по суті і питання можливості цього касаційного перегляду у цій справі безпосередньо не вирішувалось, є хибним та ризикує призвести до руйнування єдності судової практики. Такий підхід позбавляє, наприклад, сенсу зазначену мету правового висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17.

8. Якщо Верховний Суд, зокрема у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловився з приводу неможливості касаційного перегляду відповідної категорії справ, то подальше здійснення такого перегляду Верховним Судом без додаткового пояснення підстав цього створює неоднозначність судової практики, незалежно від того, які рішення приймав Верховний Суд по суті цих справ та які аргументи заявляли сторони, оскільки зазначений правовий висновок залежить від норм права, а не цих аргументів.

9. Касаційна скарга у розглянутій справі лише доводить зазначене, оскільки аргументом для прийняття її касаційним судом до розгляду і є посилання на відповідні постанови Верховного Суду, які створили неоднозначність у застосуванні правового висновку щодо того, що оскарження у касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено редакціями ЦПК України та КАС України, чинними після набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

10. Водночас для уникнення невиправданого та розширеного тлумачення відповідної проблематики бажано було б уточнити, що позови про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мають свою відмінну специфіку, а тому не можуть ототожнюватись у контексті касаційного оскарження судових рішень з приводу них. Судові рішення щодо позовів про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскаржуються у касаційній інстанції відповідно до ЦПК України.

11. У випадку оскарження в касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи про відмову у задоволенні відповідної заяви, Верховний Суд повинен відмовляти у відкритті касаційного провадження. Окремим виключним випадком можливого відступу від цього підходу міг би бути випадок, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи поставить під загрозу порушення самої суті права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що Верховний Суд тоді повинен прямо та обґрунтовано зазначити в ухвалі про відкриття відповідного касаційного провадження. З огляду на викладене вважаю, що, в межах передбачених ЦПК України можливостей, ця справа мала бути передана на розгляд Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухвалених постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15, з метою усунення зазначеного неоднозначного правозастосування. Суддя В. В. Пророк