Ухвала КЦС ВС № 760/13367/14-ц

Ухвала 04 вересня 2024 року м. Київ справа № 760/13367/14-ц провадження № 61-1639 св 24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Пророка В. В., суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М., учасники справи: заявник-ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Акціонерне товариство «Сенс Банк», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кісельова Віталіна Володимирівна, розглянувши в порядку письмового провадження справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, прийняту колегією суддів у складі Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст вимог заявника

1. У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа від 21 січня 2015 року, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк»), таким, що не підлягає виконанню (далі - спірний виконавчий лист). Також ОСОБА_1 заявив клопотання про зупинення стягнення на підставі оспорюваного виконавчого листа від 21 січня 2015 року.

2. Заява мотивована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року були задоволені позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2007 року № 800002599 (далі - кредитний договір від 06 листопада 2007 року) у сумі 6 626 371,50 грн.

3. В межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 здійснюються примусові заходи щодо виконання зазначеного судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 коштів у примусовому порядку, хоча вимоги кредитора фактично вже були задоволені шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, яким були забезпечені зобов`язання ОСОБА_1 за відповідним кредитним договором, - квартиру АДРЕСА_1 (далі - квартира в іпотеці).

4. При цьому представник заявника зазначав, що рішенням державного реєстратора від 09 лютого 2019 року було зареєстроване право власності на квартиру в іпотеці за відповідним банком, що підтверджується копією цього рішення та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На переконання представника заявника, з цього моменту зобов`язання ОСОБА_1 за відповідним кредитним договором слід вважати припиненими. Представник заявника не знає з яких причин в подальшому Акціонерне товариство «Альфа-Банк» (правонаступник ПАТ «Альфа-Банк» далі - АТ «Альфа-Банк») 31 травня 2019 року подало державному реєстратору заяву про відмову від права власності на квартиру в іпотеці. Рішенням державного реєстратора від 01 червня 2019 року було припинене право власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру в іпотеці. Це є вільним розпорядженням правом на свій розсуд, тому не має ніякого правового значення для вирішення питання, що випливає із заяви заявника. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

5. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року заява задоволена частково - визнаний таким, що не підлягає виконанню, спірний виконавчий лист в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2007 року.

6. Суд мотивував своє судове рішення тим, що реалізація кредитором стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку означає відповідно до законодавства та судової практики, що будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Тому зобов`язання ОСОБА_1 з повернення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2007 року були виконані за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, а вимоги іпотекодержателя щодо їх виконання є недійсними. Але це не стосується зобов`язання ОСОБА_1 відшкодувати банку суму судового збору у розмірі 3 654,00 грн.

7. Посилання кредитора на той факт, що у подальшому він відмовився від права власності на квартиру в іпотеці не впливають на вищезазначений висновок, оскільки це вже акт розпорядження своїм правом на власний розсуд, який не може зобов'язувати заявника. Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

8. Постановою Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року апеляційна скарга Акціонерного товариства «Сенс Банк» (нова назва АТ «Альфа-Банк» далі - АТ «Сенс Банк») задоволена - ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року скасована та ухвалене нове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання спірного виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відмовлено, вирішене питання судових витрат.

9. Апеляційний суд вважав, що судом першої інстанції не враховано, що право власності банку на предмет іпотеки згодом було припинене шляхом скасування відповідного запису про державну реєстрацію, рішення суду про стягнення заборгованості за кредитним договором від 06 листопада 2007 року не виконане, а відтак основне зобов`язання ОСОБА_1 за цим договором не є припиненим. Це узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 569/13956/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 209/4577/21. Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

10. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року у справі № 760/13367/14 були задоволені позовні вимоги ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 - з нього стягнута заборгованість за договором від 06 листопада 2007 року № 800002599 у сумі 6 626 371,50 грн, а також судовий збір у сумі 3 654,00 грн.

11. На підставі цього судового рішення Солом`янського районного суду міста Києва 21 січня 2015 року був виданий виконавчий лист, який пред`явлений до примусового виконання і який на сьогодні перебуває на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кісельової В. В. (виконавче провадження № НОМЕР_1).

12. У порядку забезпечення зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором від 06 листопада 2007 року № 800002599 між ним та Закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк» далі - ЗАТ «Альфа-Банк») був укладений іпотечний договір від 06 листопада 2007 року № 800002599-И, згідно з умовами якого ОСОБА_1 передав в іпотеку цьому банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (далі - договір іпотеки від 06 листопада 2007 року).

13. Згідно з пунктом 2.1 договору іпотеки від 06 листопада 2007 року іпотекою забезпечується кожна та всі з вимог ЗАТ «Альфа-Банк», що випливають з кредитного договору від 06 листопада 2007 року. 14. 31 січня 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулося до державного реєстратора із заявою про реєстрацію за собою права власності на квартиру АДРЕСА_1 шляхом позасудового врегулювання спору на підставі іпотечного застереження, погодженого сторонами у договорі іпотеки від 06 листопада 2007 року.

15. Рішенням державного реєстратора Урупи А. Ф. від 05 лютого 2019 року № 45364539 була задоволена зазначена заява АТ «Альфа-Банк» - проведена державна реєстрація права власності на предмет іпотеки (зазначену квартиру) за АТ «Альфа-Банк», що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 05 лютого 2019 року № 155057420.

16. АТ «Альфа-Банк» через свого представника подав приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Розсосі С. С. як державному реєстратору заяву про відмову від права власності на квартиру в іпотеці. На підставі цієї заяви державним реєстратором прийняте рішення від 01 червня 2019 року № 47155569 про державну реєстрацію припинення права власності АТ «Альфа-Банк» на квартиру в іпотеці. 17. 15 квітня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Кісельовою В. В. було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 щодо виконання спірного виконавчого листа.

18. Квартира АДРЕСА_1 зареєстрована на праві спільної часткової власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомового майна щодо об`єкта нерухомості, номер інформаційної довідки 279199773 від 12 жовтня 2021 року. Короткий зміст вимог касаційної скарги

19. У січні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року. Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2024 року задоволене клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження постанови апеляційного суду - поновлений цей строк, відкрите касаційне провадження у справі.

21. Верховний Суд виходив з того, що касаційному оскарженню не підлягають ухвали, що зазначені у пункті 25 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року № 1618-IV (в редакції, чинній на момент вчинення відповідних процесуальних дій, далі - ЦПК України), зокрема ухвали суду щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Це підтверджується висловленим раніше відповідним правовим висновком Верховного Суду з процесуального питання (дивитись, наприклад, ухвалу Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 червня 2022 року у справі № 2/2218/3393/11, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2022 року у справі № 754/5288/21, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2022 року у справі № 2-68/11, ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 грудня 2022 року у справі № 757/35696/15-ц тощо).

22. Водночас постановами Верховного Суду у складі колегій суддів різних судових палат Касаційного цивільного суду були розглянуті по суті касаційні скарги на судові рішення судів першої та апеляційної інстанції, прийняті за результатом розгляду заяв про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Це свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах різного підходу для вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами процесуального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом

23. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 червня 2024 року справа призначена до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії із п'яти суддів. 24. 28 червня 2024 року справа розподілена колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі: Пророка В. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

25. З урахуванням змісту касаційної скарги заявник оскаржує зазначене судове рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

26. Заявник зазначив у своїй касаційній скарзі, що можливість оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду за наслідками розгляду заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, підтверджується правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010 та від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц.

27. На переконання заявника, апеляційний суд безпідставно не врахував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19, від 27 січня 2021 року у справі № 334/7136/17, від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц, відповідно до якого у разі завершення позасудового стягнення на предмет іпотеки у спосіб, визначений статтею 37 Закону «Про іпотеку», боргове зобов'язання припиняється, оскільки всі наступні вимоги є недійсними згідно із Законом.

28. Також заявник вважає, що апеляційний суд неправильно застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 569/13956/17, від 17 лютого 2021 року у справі № 520/472/17, від 27 квітня 2023 року у справі № 209/4577/21, оскільки фактичні обставини цих справ та справи, що розглядається, є різними.

29. Верховний Суд не бере до уваги ті доводи, які не стосуються касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень у межах вимог, встановлених статтею 400 ЦПК України. (2) Позиція інших учасників справи

30. Інші учасники справи правом на подання заперечення (відзиву; пояснень) на касаційну скаргу не скористалися. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ (1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

31. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

32. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом. Ця норма окремо підкреслює, що право касаційного оскарження судового рішення обмежене конкретними випадками, передбаченими законом.

33. Водночас частина друга статті 2 ЦПК України передбачає, що суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі та визначене у частині першій цієї статті ЦПК України. Зокрема, завданням цивільного судочинства є справедливий та неупереджений розгляд цивільних справ, який в контексті вимог частини другої статті 12 (рівність прав учасників справи щодо здійснення ними всіх процесуальних прав та обов`язків) ЦПК України передбачає забезпечення повноцінного виконання умови пункту 9 частини третьої статті 2 ЦПК України.

34. Оскарження в касаційному порядку постанови апеляційного суду, яка є результатом апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції, з вимогою залишити її у силі не може здійснюватися касаційним судом абстрактно без юридичної оцінки самої ухвали суду першої інстанції з точки зору її відповідності вимогам статті 263 ЦПК України, оскільки від цього залежить відповідність цій статті судового рішення самого касаційного суду у разі задоволення відповідних вимог касаційної скарги.

35. Частина друга статті 352 ЦПК України передбачає, що ухвала суду першої інстанції оскаржується в апеляційному порядку окремо від рішення суду у випадках, передбачених статтею 353 ЦПК України. Аналогічне положення міститься у частині другій статті 293 Кодексу адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року № 2747-IV (у актуальній редакції далі - КАС України).

36. Відповідно до пункту 25 частини першої статті 353 ЦПК України ухвала суду щодо задоволення заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню може бути оскаржена в апеляційному порядку. Водночас схоже положення міститься й у пункті 22 частини першої статті 294 КАС України, яке передбачає оскарження окремо від рішення суду ухвал про внесення чи відмови у внесенні виправлень до виконавчого документа, визнання чи відмови у визнанні виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

37. Водночас стаття 389 ЦПК України містить норму, яка визначає перелік ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду в апеляційному порядку. Зокрема, у частині першій статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6-8, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 ЦПК України, після їх перегляду в апеляційному порядку. Аналогічним чином ухвали, які можуть бути оскаржені у касаційному порядку після їх перегляду судом апеляційної інстанції визначені й у частині другій статті 328 КАС України. До цих ухвал КАС України також не включає вище зазначену ухвалу, передбачену пунктом 22 частини першої статті 294 КАС України

38. Тлумачення пункту 25 частини першої статті 353 та частини першої статті 389 ЦПК України свідчить, що оскарження ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню у касаційному порядку, не передбачено.

39. Аналогічний процесуальний висновок зроблений, зокрема в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17. Його сталість зазвичай підтримується Верховним Судом, про що свідчать вище наведені аналогічні ухвали з цього питання. Цей процесуальний висновок стосується касаційних скарг, які розглядаються відповідно до редакцій ЦПК України, яка діють після прийняття Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».

40. Пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України передбачає, що підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у певних випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

41. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Аналогічне положення міститься у пункті 1 частини першої статті 333 КАС України.

42. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частини перша та друга статті 400 ЦПК України).

43. Водночас відповідно до постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010, від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 819/523/16 у схожій ситуації судові справи розглянуті касаційним судом по суті чим, як показує приклад цієї конкретної касаційної скарги, створено прецедент для посилання на хибний правовий висновок Верховного Суду та виникнення неоднозначності у правозастосуванні. Зазначені постанови ухвалені після формування висновку, викладеного в ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 753/23412/17.

44. Як вже було зазначено, це свідчить про застосування судом касаційної інстанції у різних складах різного підходу для вирішення справ, що випливають з одних і тих самих правовідносин, у яких один і той же предмет спору, і які врегульовані одними і тими ж нормами процесуального права, що викликає необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці їх розгляду Верховним Судом.

45. Водночас для уникнення невиправданого та розширеного тлумачення відповідної проблематики Верховний Суд вважає за потрібне уточнити, що позови про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, мають свою відмінну специфіку, а тому не можуть ототожнюватись у контексті касаційного оскарження судових рішень з приводу них. Судові рішення щодо позовів про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, оскаржуються у касаційній інстанції відповідно до ЦПК України.

46. Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Згідно із частиною першою статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права.

47. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (в актуальній редакції далі - Закон про судоустрій) єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.

48. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону про судоустрій).

49. Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» («Brumarescu v. Romania», заява № 28342/95, п. 61).

50. Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає не тільки виконуваність судових рішень, а й стабільність правового регулювання. Завданням правозастосовчої практики є, серед іншого, формування такого застосування норм права, яке забезпечує рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права, що поліпшує громадське сприйняття справедливості, а також підвищує довіру до відправлення правосуддя.

51. Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає необхідним конкретизувати правовий висновок про те, що оскарження у касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи ухвал про відмову у задоволенні заяви про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не передбачено редакціями ЦПК України та КАС України, чинними після набуття чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», неоднозначність якого фактично допущена опосередковано Верховним Судом, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 2-3558/2010, від 03 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 819/523/16.

52. Тож у випадку оскарження в касаційному порядку ухвал про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, чи про відмову у задоволенні відповідної заяви, Верховний Суд повинен відмовляти у відкритті касаційного провадження, крім окремих виключних випадків, коли пряме виконання приписів закону в обставинах конкретної справи не поставить під загрозу порушення самої суті права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, про що Верховний Суд повинен прямо зазначити в ухвалі про відкриття касаційного провадження.

53. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду (частина третя статті 403 ЦПК України). Порядок передачі справи на розгляд Великої Плати Верховного Суду визначений статтею 404 ЦПК України, зокрема про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу.

54. Отже колегія суддів передає справу на розгляд Великої Плати Верховного Суду, оскільки вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 вересня 2020 року у справі № 819/523/16. Керуючись статтями 260, 403, 404, частиною другою статті 415 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

1. Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 16 грудня 2014 року про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк», таким, що не підлягає виконанню, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2023 року. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: В. В. Пророк А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. М. Ситнік