Постанова 4806 № 303/8301/21
від 26.11.2024 ·Справа № 303/8301/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 листопада 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Кожух О.А., Джуги С.Д. з участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 жовтня 2022 року, ухвалене суддею Куцкір Ю.Ю., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , про стягнення грошових коштів встановив: У жовтні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих коштів. Позовні вимоги мотивовані тим, що 19.06.2018 між ОСОБА_4 (головним франшизонадавачем) з однієї сторони та Тарасом Рішком і ОСОБА_5 (франшизоотримувач навчального центру) з другої сторони, було укладено Договір франчайзингу навчального центру на предмет місця діяльності ФНЦ у м. Мукачеві. За п. 1.1 вказаного Договору франшизоотримувач навчального центру набув право та обов`язок протягом терміну дії договору взяти на себе зобов`язання щодо забезпечення уроків з англійської мови немовлятам, дітям і підліткам у віці від 3 місяців до закінчення школи (19 років) з використанням методу і продуктів ОСОБА_6 (АХД). Це робиться за допомогою маркетингу і найму викладачів АХД і учнів. ФРЦ має право продавати матеріали, вироблені ХД вчителям в місці діяльності ФНЦ з уповноважених офісів та стягувати ліцензійні відрахування за урок/ліцензійні відрахування за супутні послуги, пов`язані з ними у відповідності до їх контрактів ФНЦ має право і зобов`язання щодо відкриття офісу і управляти Центром вивчення англійської мови за методом ОСОБА_7 і користуватися наступними послугами АХД з правами та обов`язками визначеними Розділом 1 Договору. Із самого початку не склалася робота з відповідачем через його небажання працювати та перешкоджання у діяльності із створенням навчального центру. Своїми діями ОСОБА_1 поставив під загрозу реалізацію Договору, чим примусив позивача до виплат на його користь грошових коштів взамін на його вихід з Договору. 31.10.2018 позивач погодився на те, що на протязі 24 місяців виплачує відповідачу грошові кошти у сумі 1080000,00 грн, а відповідач після отримання вищевказаних грошових коштів підписати додаток про розірвання договору з компанією ОСОБА_7 . Тобто між позивачем і відповідачем було укладено договір, предметом якого було зобов`язання ОСОБА_1 розірвати договір з компанією ОСОБА_7 , а зобов`язанням позивача сплатити йому за це винагороду у розмірі 1080000,00 грн, договір діяв до 31.10.2020. Даний договір суперечив його волі, проте він змушений був його підписати щоб уникнути перешкоджанню діяльності з реалізації Договору франшизи. У свою чергу, позивач сплатив відповідачу грошові кошти в сумі 360000,00 грн, про що свідчить його особистий підпис на відомості про отримання коштів. Незважаючи на отримання від позивача коштів, відповідач продовжував перешкоджати йому діяльності на виконання Договору франчайзингу навчального центру на предмет місця діяльності ФНЦ у м. Мукачеві від 19.06.2018. 03.12.2019 головний франшизонадавач ОСОБА_3 повідомила позивача і відповідача про одностороннє розірвання договору про навчальний центр. Повідомлення мотивоване тим, що через суперечки між ними, як партнерами унеможливилась діяльність навчального центру у м. Мукачево. Через особистий конфлікт було допущено невиконання умов угоди, зокрема, пунктів 16.4.9., 16.4.11., 16.4.12. Вказані порушення були підставою для розірвання договору в односторонньому порядку. Таким чином, отримані відповідачем від позивача кошти в сумі 360000,00 грн є безпідставно набутими та підлягають поверненню. Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо зобов`язань та відповідальності за їх порушення, а також на положення ст. 1212 ЦК України щодо набуття майна за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, позивач за первісним позовом ОСОБА_2 просив стягнути на його користь із ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 360 000,00 грн. 01.02.2022 ОСОБА_1 пред`явив до ОСОБА_2 зустрічний позов про стягнення коштів на виконання зобов`язання вмотивований таким. Сторони займалися спільним бізнесом. Однак, в жовтні місяці за ініціативи ОСОБА_2 позивачу було запропоновано відступити від ведення бізнесу по торгових марках « ОСОБА_8 » та « ОСОБА_7 ». 31.10.2018 між сторонами було укладено Договір в усній формі, згідно з яким ОСОБА_2 зобов`язувався виплатити ОСОБА_1 1080000,00 грн протягом 2 років, 24 платежами по 45 000 гривень щомісячно. У свою чергу, ОСОБА_1 зобов`язувався після отримання коштів в розмірі 1080000,00 грн підписати додаток про розірвання договору по франшизі торгової марки «Хелен Дорон». З цього часу, ОСОБА_1 вже не брав участь у розвитку бізнес програми. У період з листопада 2019 року по червень 2019 року ОСОБА_1 щомісячно, отримував від ОСОБА_2 платежі в розмірі 45000,00 грн, однак з липня ОСОБА_2 почав не виконувати умови договору та 22.08.2019 на адресу ОСОБА_2 було надіслано Претензію, однак до сьогоднішнього часу ОСОБА_2 виплати не проводить. У свою чергу, ОСОБА_2 отримує дохід від діяльності торгової марки «Соробан» та « ОСОБА_7 », однак, ОСОБА_1 , як сторона договору, від даної діяльності не отримує жодного доходу, а отже домовленість між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , яка була укладена у жовтні 2019 року, не виконується, а її невиконання полягає саме в тому, що ОСОБА_2 не сплачує кошти. Разом з тим, Договір франчайзингу продовжує діяти, ОСОБА_2 успішно отримує дохід від діяльності навчального центру «Хелен Дорон», однак не виконує свої зобов`язання. Посилаючись на ці обставини, на норми ЦК України щодо зобов`язань та відповідальності за їх порушення позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 просив стягнути на його користь із ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 720 000,00 грн. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06жовтня 2022 року первісний позов задоволено, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 360 000,00 грн, а також судовий збір у розмірі 3600,00 грн; у зустрічному позові відмовлено. Задовольняючи первісний позов і відмовляючи в зустрічному, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_2 на підставі договору, який суперечить меті правовідносин, які існували між ними та щодо франшизи навчального центру для LCF в м. Мукачеві, тому набувач ОСОБА_1 збагатився за рахунок ОСОБА_2 поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами та правочином. Підстави для задоволення первісного позову є ідентичними підставам для відмови у зустрічному позові. Відповідач за первісним позовом, позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 оскаржив рішення суду як незаконне та необґрунтоване. Доводи скарги зводяться до такого. Суд першої інстанції проігнорував доводи зустрічного позову та не врахував дійсних обставин і правовідносин, що існували між сторонами. Так, обидві сторони визнали як факт існування відносин за договором франчайзингу, так і факт існування усної домовленості про розрахунки, на підставі якої фактично були ОСОБА_2 добровільно сплачені 360 000,00 грн для того, щоб апелянт не займався розвитком бізнесу. Саме на виконання цієї усної угоди апелянт відступився від бізнесу, тоді як ОСОБА_2 продовжував отримувати від нього дохід, оскільки договір франшизи продовжував діяти, а навчальний центр продовжував працювати ще і у 2020 році, але з апелянтом відповідно до домовленості не розрахувався. Факт роботи навчального центру після виходу апелянта з цього бізнесу підтверджується й показаннями свідка ОСОБА_9 . Апелянт намагався довести факт продовження дії договору франшизи, але ухвала суду про витребування доказів не була виконана. Тому суд не встановив фактичні обставини справи. Крім того, суд всупереч нормам ЦПК України вийшов за межі позовних вимог, оскільки: навів позицію про те, що «Таким чином, укладений договір між сторонами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 від 31.10.2018 року не базується на нормах закону, а був укладений ними самовільно та всупереч Договору франшизи навчального центру для LCF в м.Мукачево, який у свою чергу був укладений 19.06.2018 року із однієї сторони ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 з другої сторони, тобто ОСОБА_2 і ОСОБА_1 вийшли за межі своїх повноважень, як учасники вищезазначеного договору. Отже, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 отримав грошові кошти від ОСОБА_2 на підставі договору, який суперечить меті правовідносин, а тому набувач ОСОБА_1 збагатився за рахунок ОСОБА_2 поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами та правочином.», тоді як підставою для отримання коштів як безпідставного позивач вказував розірвання основного договору головним франшизонадавачем Н. П`єц, а суд встановив безпідставність отримання коштів відповідачем унаслідок укладання договору, який суперечить меті правовідносин. Позивач за первісним позовом не наводив таких підстав для нього. Суд не врахував правила щодо добросовісності в цивільних відносинах, додержання чесної ділової практики та недопустимості суперечливої поведінки, позаяк одна сторона в правовідносинах покладається на добросовісність протилежної сторони. Апелянт просить рішення суду скасувати, в первісному позові відмовити, а зустрічний задовольнити. У відзиві на апеляцію позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Субота М.І., вказує на її необґрунтованість, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, зокрема, що він у відносинах, що виникли франчайзингу, діяв як фізична особа-підприємець, тоді як ОСОБА_1 . підприємницької діяльності не здійснював, а своїми діями, натомість, поставив під загрозу роботу навчального центру, чим примусив позивача до виплат коштів у обмін на вихід ОСОБА_1 з договору. Апелянт нічим не довів, що займався з позивачем спільним бізнесом. Частина коштів дійсно була відповідачу виплачена згідно з простим усним договором, однак, 03.12.2019 головний франчайзер Н.П`єц повідомила про одностороннє розірвання нею договору про навчальний центр саме через суперечки між франшизоотримувачами. Тому в усному договорі між сторонами відсутній предмет, а 360000,00 грн були отримані відповідачем безпідставно та підлягають поверненню. За цим договором ОСОБА_1 узяв на себе зобов`язання (розірвати договір франшизи), яке заздалегідь не міг виконати, оскільки розірвання цього договору не залежало від його волі. Вимогу про повернення отриманих коштів відповідач не виконав. Він не зможе виконати свого зустрічного зобов`язання через розірвання договору франшизи, тому зобов`язаний повернути безпідставно набуті кошти. Отже, виникли передбачені ст. 538 ч. 3 ЦК України підстави для відмови від виконання договору та передбачені ст. 652 ч. 2 ЦК України підстави для розірвання договору. Вимоги зустрічного позову спрямовані на безпідставне збагачення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає часткового задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Згідно із положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як слідує з матеріалів справи, 19.06.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 був укладений Договір франчайзингу навчального центру для LCF в м. Мукачево. Із даного договору зокрема п.18.1 вбачається, що ця угода не може бути змінена, припинена або доповнена, крім письмової форми, підписана обома сторонами (а.с. 12-40). Як стверджують сторони, між ними було укладено усну угоду про те, що ОСОБА_1 відступається від бізнесу, тоді як ОСОБА_2 зобов`язується сплатити йому 1 080 000 гривень. З наявної в матеріалах справи копії розписки слідує, що 31.10.2018 ОСОБА_2 зобов`язався виплатити ОСОБА_1 1 080 000 гривень, протягом 2 років, 24 платежами по 45 000 гривень, а ОСОБА_1 зобов`язався, після отримання зазначених коштів, підписати додаток про розірвання договору з компанією «Хелен Дорон» (а.с. 8). Із додатку розписки слідує, що в період з 21.11.2018 по 04.07.2019 ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_1 360 000 гривень (а.с. 9). Згідно Повідомлення про одностороннє розірвання угоди про навчальний центр від 03.12.2019 року ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про те, що: «згідно з умовами угоди про навчальний центр ОСОБА_6 , підписаної між ними 19.06.2018 на територію м. Мукачево та Мастером франчайзером, вони порушують Угоду про навчальний центр: 1) через суперечки та непорозуміння між вами, як партнерами, ви унеможливлюєте діяльність навчального центру в м. Мукачево. Франчайзер отримав повідомлення про спроби залучити членів системи франчайзингу Helen Doron English, надалі «Система франчайзингу HDE», до ваших особистих проблем, як партнерів. Ваша поведінка по відношенню один до одного та до франчайзингової системи HDE порушує сприятливий клімат для розвитку Системи франчайзингу HDE та шкодить нормальному робочому процесу, іміджу та репутації Франчайзера, Системи франчайзингу HDE на вашій території та в цілому; 2) оскільки ви обоє є стороною договору, ви повинні діяти спільно, що неможливо внаслідок особистого конфлікту. Відтак, це призвело до невиконання умов угоди, зокрема пунктів 16.4.9., 16.4.12. Це дає право Франчайзеру розірвати Угоду про навчальний центр згідно параграфу 16 Угоди про навчальний центр (а.с. 10). Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Аналіз статті 1212 ЦК України і цього інституту цивільного законодавства вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок iншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно із частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Отже, договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів). Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Статтею 1115 ЦК України за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов`язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг. Відносини, пов`язані з наданням права користування комплексом прав, регулюються цим Кодексом та іншим законом. Договір франшизи навчального центру для LCF в м. Мукачево було укладено 19.06.2018 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Пунктом 18.1 вказаного договору передбачено, що ця угода не може бути змінена, припинена або доповнена, крім письмової форми, підписана обома сторонами (а.с. 12-40). Однак, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не зверталися до ОСОБА_3 з вимогою про внесення змін до договору франчайзингу та в односторонньому порядку домовилися про зміну умов договору. У зв`язку з порушенням умов договору, від 03.12.2019 ОСОБА_3 повідомила ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про одностороннє розірвання угоди про навчальний центр від 03.12.2019. З врахуванням наведеного, підстав вважати, що ОСОБА_1 безпідставно набув грошові кошти, не має. Зобов`язання, що виникли між сторонами мають іншу правову природу. Оскільки, суд першої інстанції вищевказаного не врахував та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів, як безпідставно набутих, і тим самим неправильно застосував норми матеріального права. Стосовно вимог за зустрічним позов, колегія суддів зазначає наступне. Зі змісту зустрічного позову вбачається, що 31.10.2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в усній формі була укладена угода з приводу того, що ОСОБА_1 відступає від ведення бізнесу по торгових марках «Соробан» та « ОСОБА_7 », а ОСОБА_2 за це виплачує 1 080 000,00 грн. протягом 24 місяців. Зазначені усні домовленості між сторонами були пов`язані з тією обставиною, що вони є франшизоотримувачами на підставі Договору франчайзингу від 31.10.2018 року. Частиною 4 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Згідно частини першої статті 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. У пунктах 3, 4 частини 1 статті 208 ЦК України зазначено, що у письмовій формі належить вчиняти: правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Позаяк сума угоди між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 була обумовлена у розмірі 1 080 000,00 грн., що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, то така угода обов`язково підлягала укладенню в письмовій формі. До матеріалів справи сторонами долучено письмове зобов`язання від 31.10.2018 року за яким ОСОБА_2 зобов`язався виплатити ОСОБА_1 суму 1 080 000,00 грн., а ОСОБА_1 зобов`язується після отримання зазначеної суми підписати додаток про розривання договору з компанією «Хелен Дорон». Водночас, така усна домовленість між сторонами суперечила основному договору, яким був Договір франчайзингу по навчальному центру для LCF в м. Мукачево від 19.06.2018, який було укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 і ОСОБА_1 . Оскільки, будь-які зміни, доповнення або додаткові угоди до укладеного Договору не передбачено, так-як ОСОБА_2 і ОСОБА_1 являються однією стороною цього правочину і на них розповсюджуються загальні права та обов`язки, тож вони не можуть самостійно виступати один від одного. Позаяк сторони по справі самостійних договорів між собою з приводу франчайзингу не укладали, тому їх усні домовленості не мають між собою правового підґрунтя, так-як така угода між ними не свідчить про чинність такої бо виходить за межі їх основної діяльності, яка була пов`язана із наданням послуг франшизи. За наведених обставин, вимога ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 суми 720 000,00 гривень не ґрунтується на матеріалах справи, тому не може бути задоволена. Зважуючи на встановлене у контексті вимоги пунктів 1 - 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, колегія суддів належним чином дослідивши усі надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшла обґрунтованого висновку про те, що у задоволенні первісного позову за вищенаведених доводів, слід відмовити, а рішення суду щодо відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін. Та у зв`язку із цим, доводи апеляційної скарги є частково підставними. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині первісного позову ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильного застосування норм матеріального і процесуального права, тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні зазначеного позову. А рішення суду першої інстанції в частині зустрічного позову залишити без змін. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, а тому з ОСОБА_2 необхідно стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 5 399,46 грн. Зважуючи на викладене та керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 жовтня 2022 року в частині первісного позову скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, відмовити. Рішення Мукачівського міськрайонного суду від 06 жовтня 2022 року в частині вимог зустрічного позову, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5 399,46 грн судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 06 грудня 2024 року. Суддя-доповідач: Судді: