Постанова 4813 № 495/14278/23

Номер провадження: 22-ц/813/2733/26 Справа № 495/14278/23 Головуючий у першій інстанції Боярський О.О. Доповідач Таварткіладзе О. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Таварткіладзе О.М., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , вимоги якого в ході розгляду справи збільшив та з урахуванням заяви про збільшення вимог позову просить суд: - - позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . - стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі всіх заробітків Відповідача, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей з моменту подачі позову до моменту досягнення ОСОБА_3 повноліття. Позов обґрунтовує тим, що він та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 12.09.2022 року на підставі рішення Білгород-Дністровського міськраойнного суду Одеської області № 495/3316/22. Від шлюбу сторони мають дитину - дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 16 січня 2020 року серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції у Одеській області, актовий запис №449. Позивач вказує, що з моменту одруження та до розірвання шлюбу сторони та їх малолітня донька проживали за місцем реєстрації Позивача за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 залишилась проживати з Позивачем. ОСОБА_1 зазначає, що з моменту фактичного припинення шлюбних відносин, відповідачка матеріально їхній дитині не допомагає, участі у її вихованні не приймає, внаслідок чого Позивач не має можливості сам утримувати їхню дитину, через що постійну допомогу Позивачу надає його матір, яка проживає неподалік. Також, обґрунтовуючи свій позов, вказує, що після припинення спільного проживання ОСОБА_1 як мати неповнолітньої дитини, взагалі перестала проявляти до доньки увагу, цікавиться її здоров`ям та розвитком, бути присутнім у її житті, тривалий час не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання дитини. Відповідачка не спілкуються з донькою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, також не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі, а своєю негативною й протиправною поведінкою, показує поганий приклад і створює небезпеку для її життя і здоров`я, не проявляє інтересу до її внутрішнього світу, не створює умов для отримання дитиною середньої освіти. Відповідачка ОСОБА_2 не надає жодних грошових коштів на утримання доньки ОСОБА_4 . ОСОБА_1 вказує, що відповідачка зловживає алкогольними напоями, при цьому, Позивач неодноразово проводив з нею бесіду стосовно прояву зацікавленості до дитини, водночас всі прохання Позивача Відповідачка ігнорує, та продовжує вживати алкогольні напої та ігнорувати існування її дитини. ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, не бере участі у вихованні дитини, не піклується про неї, тому є доцільним позбавлення її батьківських прав. На підставі наведеного просить задовольнити позов. Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2024 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стягнуто з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 аліменти на користь ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі всіх заробітків відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для неповнолітніх дітей з моменту подачі позову до моменту досягнення ОСОБА_3 повноліття. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що вказане судове провадження було ініційовано виключно з однією метою - створення штучних підстав для звільнення з військової служби та ухилення позивачем від виконання своїх конституційних обов`язків, а отже є таким що впливає на права і обов`язки військової частини у якій позивач проходить військову службу. Суддя Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області розглянув справу №495/14278/24 в порядку загального позовного провадження протягом 15 днів з моменту відкриття провадження у справі, без участі сторін, без участі представників органів опіки та піклування, без відповідного висновку органів опіки та піклування, без вивчення думки дитини щодо можливості самостійного виховання батьком. Єдиною підставою для задоволення позову суд зазначає визнання позовних вимог відповідачем. Разом з тим, скаржник звертає увагу колегії суду на ту обставину, що позивач з травня 2022 року по теперішній час проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , постійно перебуває у зоні виконання бойових завдань внаслідок чого фактично не може здійснювати самостійне виховання 11-ти річної доньки. Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив. Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання, призначене на 07.04.2026 року на 15:30 год. учасники справи не з`явилися, про причини неявки суду не повідомили та заяв про відкладення судового засідання або розгляд справи в режимі відеоконференції не подавали. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Оскільки явка учасників справи до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, поважність причин неучасті у судовому засіданні 07.04.2026 року учасників справи, належним чином повідомлених про розгляд справи, судом апеляційної інстанції не встановлено, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників (відповідачів), які відсутні у судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі у судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі Верховного Суду у справі № 361/8331/18. За таких обставин, колегія суддів не знаходить підстав для відкладення розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наведених у цій постанові підстав. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Вказаним вимогам рішення суду не відповідає. Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка ОСОБА_2 за власною ініціативою самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без поважних причин залишивши її без материнської уваги та турботи, при цьому має місце відсутність перешкод у спілкуванні з дитиною та позивачем доведено, що поведінка відповідачки відносно її дитини є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, що свідчить про наявність підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав. Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 29 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 на його користь аліментів на утримання неповнолітньої дитини доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . В додатках до позову зазначено: докази сплати судового збору, копія паспорту позивача ОСОБА_1 , копія паспорту відповідача ОСОБА_2 , копія свідоцтва про шлюб, копія свідоцтва про народження дитини сторін, копія витягу з договору про надання правової допомоги, ордер, проте до позову перелічені додатки не додано (а. с. 1-2). При цьому, матеріали справи, у порушення Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, не містять Акт про відсутність додатків до вказаного позову. Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 29 грудня 2023 року визначено головуючого суддю у справі - Боярського О.О. (а. с. 3) Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від01 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , справу призначено до розгляду на 10 січня 2024 року на 10:30 год. 02 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про збільшення позовних вимог, згідно якої просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини. Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2024 року прийнято до розгляду вказану вище заяву ОСОБА_1 та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження, а також залучено до участі у справі у якості третьої особи - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (а. с. 26-27). Доказів щодо відправки вказаних вище процесуальних документів та викликів до суду учасників справи матеріали справи не містять. Як убачається з матеріалів доданих до апеляційної скарги, що не спростовано позивачем, станом на час подання та реєстрації судом його позовної заяви ОСОБА_1 був мобілізований до лав ЗСУ та згідно з Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26 травня 2022 року № 149, він був призначений на посаду понтонера відділення плавальних інженерних машин взводу плавальних інженерних машин роти плавальних машин інженерно-саперного батальйону. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Реалізація конституційного права на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення ставиться у залежність від положень цивільного процесуального закону. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося. Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника, і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 376 ЦПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку обов`язковою підставою для скасування рішення місцевого суду, якщо суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження. Тлумачення наведених норм процесуального права свідчить про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції. Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи стосується оскаржуване судове рішення безпосередньо прав та обов`язків скаржника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про його права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 62/12 та від 16 січня 2020 року у справі № 925/1600/16, а також у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13 (провадження №61- 41547сво18). Тобто зазначена правова позиція є незмінною тривалий час. Як убачається з матеріалів справи, 18 листопада 2025 року позивач ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення його з займаної посади на підставі абз. 6 п. 3 ч. 12, пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військової обов`язок та військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв`язку з наявністю у нього дитини віком до 18 років, другий з батьків такої дитини позбавлений батьківських прав (а. с. 49), тобто за обставин, що встановлені судом під час вирішення цієї справи. Статтею 65 Конституції України передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби передбачено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема вказаний нормативно-правовий акт визначає, під час воєнного стану військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, можуть бути звільнені у зв`язку із тим, що вони мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) позбавлений батьківських прав (абз. 6 п. 3 ч. 12, п.п. «г», п. 2, ч. 4 ст. 26 цього Закону). Відповідно до приписів Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) на підставах, передбачених, зокрема, п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них (абз. 1 пп. 2 п. 225). Отже, ОСОБА_1 на день звернення до суду із вказаним позовом виконував військовий обов`язок із оборони України, виконання якого забезпечується військовим командуванням зазначених військових частин. Тому питання щодо його звільнення відноситься до компетенції командира військової частини НОМЕР_1 (бригади). Вказаним судовим рішенням, зокрема, позбавлено відповідача ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на що ОСОБА_1 посилався як на підставу для його звільнення з військової служби, про що зазначено у відповідному рапорті. Таким чином, ухвалення 15 січня 2024 рокуБілгород-Дністровським міськрайонним судом Одеської області рішення, слугувало підставою для звільнення позивача ОСОБА_1 з військової служби. За обставинами цієї справи позивач ОСОБА_1 звернувся з рапортом про його звільнення з військової служби з підстав наявності у останнього дитину віком до 18 років, другий з батьків якої позбавлений батьківських прав, уповноваженим суб`єктом розгляду якого є військова частина НОМЕР_1 . Згідно зі ст. 54 ЦПК України, якщо в результаті ухвалення судового рішення сторона може набути право стосовно третьої особи або третя особа може пред`явити вимоги до сторони, така сторона зобов`язана сповістити цю особу про відкриття провадження у справі і подати до суду заяву про залучення її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. До такої заяви повинні бути додані докази про направлення її копії особі, про залучення якої як третьої особи подана заява. Вказаних вище вимог закону позивачем не дотримано, що залишилось поза увагою суду під час вирішення цієї справи по суті. Таким чином, розгляд справи без участі скаржника, призвело до позбавлення останнього права заперечувати проти вказаних вище позовних вимог та обставин, якими позивач обґрунтовує свій позов, які суд вважав встановленими, зокрема, стосовно наявності підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, що в подальшому стало підставою для подання ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 вказаного вище рапорту, у зв`язку з зазначеними вище обставинами, що встановлені цим судовим рішенням, тому апеляційний суд доходить висновку, що скаржник військова частина НОМЕР_1 є особою, для якої створені штучні підстави для виникнення обов`язків, які не існували до ухвалення судом першої інстанції рішення, що стосується її прав та інтересів. Згідно з пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки осіб, не залучених до участі у справі, оскільки це є порушенням норм процесуального права. Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення першої інстанції та ухвалення нового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Крім того, апеляційний суд зауважує, що згідно з ч. 4 ст. 200 ЦПК України ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу. В свою чергу згідно з частиною ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Як убачається з позову ОСОБА_1 позовні вимоги у вказаній вище частині стосувалися прав та законних інтересів неповнолітньої дитини, а саме позбавлення батьківських прав матері-відповідачки по справі та стягнення аліментів на користь позивача. Частиною 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Статтею 8 Законом України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Згідно зі статтею 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити отримання дитиною повної загальної середньої освіти, поважати дитину. Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони тривалий час не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо. Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. За обставинами цієї справи відповідачка визнала позов ОСОБА_1 , зокрема, погодилась на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проте чи відповідає таке інтересам дитини та як вона буде реагувати на її відібрання від матері, судом не було перевірено, хоча в такому випадку суд мав у першу чергу здійснити перевірку дотримання прав неповнолітньої дитини, а не формально приймати від відповідачки заяву про визнання нею позову ОСОБА_1 , і таке виключення з загального правила змагальності встановлено виключно в інтересах дитини. При цьому, згідно з ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Частиною 5 вказаної статті передбачено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Однак, як убачається з матеріалів цієї справи орган опіки та піклування хоча формально і був залучений до участі в розгляді справи судом, проте не був повідомлений жодного разу про дату, час і місце розгляду справи, і висновок щодо предмету розгляду суду не надавав. Так само судом в порушення вимог ч. 1 ст. 161 СК України під час прийняття визнання позову не було прийнято до уваги (а фактично не з`ясовано) ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема факт перебування позивача в ЗСУ, а також те, що за твердженням останнього малолітня донька ОСОБА_5 , після припинення між сторонами шлюбних відносин проживає разом із позивачем та перебуває на повному його матеріальному забезпеченні, проте жодного доказу на підтвердження цих обставин позивачем суду не надано, як власне й факту того, що матір становить загрозу для здоров`я та розвитку дитини, що може бути винятковою обставиною, за якою можливо позбавити її батьківських прав (ст. 164 СК України), натомість як слушно зазначено скаржником, факт постійного проживання неповнолітньої дитини сторін із позивачем спростовується перебування останнього до дня його звільнення на підставі рішення суду, безпосередньо у військовій частині НОМЕР_1 , де ОСОБА_1 виконував свій військовий обов`язок. Також поза увагою суду залишилось і те, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір`ю сімейних відносин не відповідає найкращим інтересам дитини. Проте, оскільки суд формально підійшов до розгляду справи, то інтереси дитини залишились поза межами судового дослідження, хоча згідно зі ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право ухвалити у справі рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. Згідно зі ст. 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Згідно із пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. У пункті 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17 вказано, що «як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав». Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України). Згідно із частини першої та другої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Згідно з частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17). Отже, під час апеляційного перегляду, колегія суддів доходить висновку, що заявлення ОСОБА_1 позовних вимог про позбавлення батьківських прав матір-відповідачку відносно неповнолітньої дитини переслідує мету, відмінну від мети захисту інтересів малолітньої дитини, так як: - правовий статус ОСОБА_1 - військовозобов`язаний, який на момент розгляду справи судом першої інстанції проходив військову службу; - використаний приватно-правовий інструментарій для здійснення спроби звільнення від конституційного обов`язку, передбаченого ст. 65 Конституції України; - беззаперечне визнання відповідачкою вказаних вище позовних вимог, що не є притаманним для цієї категорії спорів; - формулювання ОСОБА_1 позовних вимог таким чином, що співпадають з підставою його звільнення з військової служби; - формальне залучення органу опіки і піклування до розгляду справи, яке не передбачало їх реальної участі в судовому засіданні; - незалучення до участі у цій справі всіх зацікавлених осіб (скаржника), коло яких мав з`ясувати суд. З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав матір-відповідачку відносно неповнолітньої дитини є штучним, фактично пред`явленим військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби в особливий період на підставі частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Вказане свідчить про намагання позивача застосувати способи захисту сімейних прав, інтересів дитини, з метою звільнення від виконання ним військового обов`язку (проходження військової служби). На підставі викладеного колегія суддів виснує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав. Вказане, узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 13 березня 2024 року у справі № 495/2284/23. Оскільки при розгляді даної справи судом не встановлено умисної винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми обов`язками, а відтак колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, передбачених статтею 164 СК України, оскільки позбавлення батьківських прав є виключною мірою, і допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", пункт 49). Наявності таких обставин у цій справі не доведено. Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) неодноразово вказував, що право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії"). Також, Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - задовольнити. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 січня 2024 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору - орган опіки та піклування Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - залишити без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено: 15.05.2026 року. Головуючий: О.М. Таварткіладзе Судді: Л.М. Вадовська Є.С. Сєвєрова