Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/2705/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/2705/24 пров. № А/857/12900/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Пліша М.А., суддів Курильця А.Р., Мікули О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року (головуючий суддя Друзенко Н.В., м. Рівне) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій та зобовґязання вчи нити дії,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (Відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області №172450007413 від 02.01.2024 про відмову у призначення пенсії за віком, зі зменшенням пенсійного віку, відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу періоди роботи за записами трудової книжки з 04.06.1998 по 30.11.1998, з 03.10.2001 по 20.11.2001 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172450007413 від 02.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.12.2023 про призначення пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зарахуванням до страхового стажу періоду одержання допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998 та періоду роботи з 03.10.2001 по 20.11.2001. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області оскаржило його в апеляційному порядку, просить рішення суду скасувати і у задоволенні позову відмовити повністю. В апеляційній скарзі зазначає, що 28.12.2023 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася за призначенням пенсії за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення відповідно до частини другої статті 55 Закону України від 28.02.1991 № 796ХII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Закон № 796). Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (зі змінами) (далі Порядок). Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 4.2 вказаного Порядку після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до пункту 4.3 Порядку створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Відповідно до пункту 4.10 Порядку після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації) фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ, а саме Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Відповідно до частини другої статті 55 Закону № 796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до пункту 2 статті 55 Закону № 796 право на пенсію мають особи за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 22 роки у разі набуття права на пенсію у 2020 році. Згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058 IV від 09.07.2003 (далі Закон № 1058), затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22 1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), для призначення пенсії за віком застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ подають, зокрема, документи, що посвідчують особливий статус особи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Згідно з наданих документів та індивідуальних відомостей, страховий стаж позивача на дату звернення становить 18 років 01 місяць 18 днів, період проживання (роботи) у зоні посиленого радіоекологічного контролю склав 22 роки 09 місяців 04 дні, в тому числі період проживання (роботи) у даній зоні станом на 1 січня 1993 року склав 6 років 07 місяців 10 днів. До страхового стажу згідно з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 04.08.1983 не враховано: -період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998, так як відсутня підстава виплати матеріальної допомоги; -період роботи з 03.10.2001 по 20.11.2001, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутня інформація про роботу. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області правомірно прийнято рішення № 172450007413 від 02.01.2024 про відмову в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого частиною другою статті 55 Закону №

796. Згідно п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно ч.1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних міркувань. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4 серії НОМЕР_2 , виданим 21.05.2008 Рівненською обласною державною адміністрацією повторно замість посвідчення № НОМЕР_3 . Згідно з записами трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04.08.1983, зокрема, що стосується спірних періодів: запис №9 - 04.06.1998 розпочато виплату матеріальної допомоги по безробіттю (наказ №41 від 08.06.1998), запис №10 - 30.11.1998 закінчено виплату матеріальної допомоги по безробіттю (наказ №80 від 03.12.1998); запис №17 - 03.10.2001 Березнівське торгово роздрібне підприємство прийнята продавцем на тимчасову роботу (наказ №96 від 03.10.2001), запис №18 - 20.11.2001 звільнена у звязку із закінченням строку трудового договору (наказ №121 від 20.11.2001). 28.12.2023 позивач звернулась до органів Пенсійного фонду України з заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172450007413 від 02.01.2024 (за принципом екстериторіальності) позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з тієї підстави, що відсутній необхідний страховий стаж. У вказному рішенні зазначено про те, що згідно пункту 2 статті 55 Закону №796-ХІІ право на пенсію мають особи за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 22 роки у разі набуття права на пенсію у 2020 році. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж на дату звернення становить 18 років 1 місяць 18 днів. До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 04.08.1983: період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998, оскільки відсутня підстава виплати матеріальної допомоги; період роботи з 03.10.2001 по 20.11.2001, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку. Постановлячи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що згідно статтею 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або надається їм право на одержання пенсій на підставах, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зокрема, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Частиною другою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років. Відповідно до абзацу 1 статті 55 Закону №796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно з абзацом п`ятим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Суд першої інстанції слушно зауважив, що за змістом примітки до абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ для встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 3 роки постійне проживання або робота в зоні гарантованого добровільного відселення протягом усього періоду з моменту аварії по 31 липня 1986 року не є обов`язковим; достатньо, що особа, яка звернулася за призначенням пенсії, постійно проживала або працювала у вказаній зоні певний час у період з моменту аварії (тобто, 26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року. Аналогічна правова позиція щодо встановлення початкової величини зниження пенсійного віку висловлена Верховним Судом в постанові від 6 лютого 2018 року у справі №556/1153/17. Відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». прийнято Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (із змінами в редакції на дату виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок №22-1). Згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 (доповнено згідно з Постановою Пенсійного фонду № 33-1 від 25.11.2021), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС: довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи у зоні відчуження; посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). З огляду на вказане, суд правильно вказав, що документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи є (1) довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) та (2) посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи. При прийманні документів орган, що призначає пенсію перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів. Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Відповідно до статті 15 Закону №796-ХІІ довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Згідно з положеннями статті 65 Закону №796-ХІІ учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України. Посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. З урахуванням викладеного суд першої інстанції правильно вважав, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та постійно проживали (працювали), зокрема, у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 1 січня 1993 року - не менше 4 років. Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Наведені висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 08.06.2022 у справі №805/3752/18-а, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20. Відповідач 2 вказав, що період проживання (роботи) заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю склав 22 роки 09 місяців 04 дні, в тому числі період проживання (роботи) у даній зоні станом на 1 січня 1993 року склав 6 років 07 місяців 10 днів. В оскаржуваному рішенні відповідача 2 зазначено про те, що згідно пункту 2 статті 55 Закону №796-ХІІ право на пенсію мають особи за наявності відповідного стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, а саме 22 роки у разі набуття права на пенсію у 2020 році. Судом у даній спірній ситуації зґясовано, що у 2020 році ОСОБА_2 виповнилось 55 років. Згідно з статтею 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. Отже, пенсійним органом не заперечується, що позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років максимально. Як уже згадувалось вище, згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років. Однією з обов`язкових умов призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є досягнення особою відповідного віку. Як слушно уважив суд першої інстанції не є спірною обставина щодо досягнення позивачем необхідного віку, з урахуванням зменшення, тобто 55 років. Разом з тим, на момент подання заяви до пенсійного органу про призначення пенсії на пільгових умовах (у 2023 році), позивачу виповнилося 58 років, а віку 55 років вона досягла ще у 2020 році. Тому, вказана умова є дотриманою. Одночасно, обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за статтею 55 Закону №796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно зі статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. З урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, вірним є твердження суду першої інстанції, що страховий стаж ОСОБА_1 повинен становити не менше 22 років (27-5). У спірному рішенні відповідача 2 вказано, що згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж на дату звернення становить 18 років 1 місяць 18 днів. До страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки від 04.08.1983: період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998, оскільки відсутня підстава виплати матеріальної допомоги; період роботи з 03.10.2001 по 20.11.2001, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку. Надаючи оцінку таким твердженням суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ст. 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ч.4 ст.24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. До 01.01.2004 стаж підтверджується документально, в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV. Згідно ст. 20 Закону №1058-IV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. У період до 01 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі ст. 56-63 Закону №1788-ХІІ. Згідно ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Враховуючи наведені норми суд підставно вказав, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, надання уточнюючих довідок повинно здійснюватися лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17. Крім того обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача. Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при перерахунку пенсії позивача періодів його роботи на такому підприємстві. Правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17 та від 30.07.2019 у справі №373/2265/16-а, від 01.03.2021 у справі №423/757/17. У даній спірній ситуації судом першої інстанції зґясовано з відомостей трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 04.08.1983: 04.06.1998 розпочато виплату матеріальної допомоги по безробіттю (запис №9, наказ №41 від 08.06.1998), 30.11.1998 закінчено виплату матеріальної допомоги по безробіттю (запис №10, наказ №80 від 03.12.1998), 03.10.2001 Березнівське торгово роздрібне підприємство прийнята продавцем на тимчасову роботу (запис №17, наказ №96 від 03.10.2001), 20.11.2001 звільнена у звязку із закінченням строку трудового договору (запис №18, наказ №121 від 20.11.2001). Отже, періоди роботи позивача з 03.10.2001 по 20.11.2001, належним чином підтверджений записом трудової книжки. Відхиляючи твердження відповідач 1 про відсутність відомостей про сплату страхових внесків, суд правильно врахував ту обставину, що 01.01.2004 набув чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 №1105-XIV, яким введене поняття «страховий стаж» (до 01.01.2004 застосовувалось поняття «трудовий стаж»). До страхового стажу зараховуються періоди, за які були сплачені страхові внески. Одночасно з цим до страхового стажу прирівнюється весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, тобто періоди трудової діяльності до 01.01.2004 згідно з вимогами Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. До 01.01.2004 стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці. У разі відсутності трудової книжки, а також якщо в ній немає необхідних записів, записи неправильні або вказані неточні дані про періоди роботи для підтвердження трудового стажу, приймаються інші документи, видані за місцем роботи або архівними установами. Після 01.01.2004 стаж зараховується за даними персоніфікованого обліку, зважаючи на суми сплачених внесків. Таким чином, спірний стаж роботи позивача прирівнюється до страхового стажу, відтак цей період слід зарахувати в цілях вирішення питання призначення пенсії. Докази того, що у цей період позивач не отримував оплату праці за службу у відповідних установах, суду не надані і судом не встановлені. З урахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції вірно вважав, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, не зарахувавши до страхового стажу позивача період його роботи з 03.10.2001 по 20.11.2001, оскільки відсутні відомості про роботу в системі персоніфікованого обліку, діяло не на підставі, не в межах та не у спосіб, визначені чинним законодавством, тому такий період роботи підлягає зарахуванню до страхового стажу. При цьому, щодо періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 04.06.1998 по 30.11.1998, то суд вірно врахував, що згідно п.12 ч.1 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 №1533-III (далі - Закон №1533-III, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем). Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем. Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу. До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору (контракту) до набрання чинності цим Законом. Згідно зі ст.56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю. Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до 01.01.2010 період одержання допомоги по безробіттю підтверджується на підставі записів у трудовій книжці, а починаючи з 01.01.2010 - довідкою з бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Як уже зазначалось вище, згідно з записами №9 та №10 трудової книжки позивача, з 04.06.1998 по 30.11.1998 вона отримувала допомогу по безробіттю. Більше того, довідкою Березнівського управління Рівненської філії Рівненського обласного центру зайнятості №868 від 29.11.2023 підтверджено, що з 04.06.1998 по 30.11.1998 позивач перебувала на обліку та отримувала допомогу по безробіттю в Березнівському РЦЗ. За наведених обставин, суд дійшов правильного висновку, що вказаний період отримання допомоги по безробіттю підлягає зарахуванню до її загального страхового стажу. З урахуванням періодів, які підлягають зарахуванню (з 04.06.1998 по 30.11.1998 5 місяців 27 днів, з 03.10.2001 по 20.11.2001 1 місяць 18 днів), суд зазначив, що страховий стаж становитиме 18 років 9 місяців 1 день (з необхідних 22). Відтак, страхового стажу на рівні 18 років не достатньо для призначення пільгової пенсії. За наведеного, суд слушно зауважив, що частиною другою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років. Таким чином, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, вірним є висновок, що позивач набула право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку за статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у 58 років (63-5). На момент звернення позивача 28.12.2023 за призначенням пенсії на пільгових умовах, їй виповнилося повних 58 років. З аналізу вищенаведених норм законодавства слідує, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року страхового стажу від 17 до 27 років. Тому, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172450007413 від 02.01.2024 підлягає скасуванню, оскільки вказаним пенсійним органом протиправно не зараховано періоди до страхового стажу та не враховано положення частини другої статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також судом першої інстанції вірно враховано, що починаючи з 30.03.2021 набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України №25-1 від 16.12.2020 «Про затвердження змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», якою передбачено застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальноості при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії, починаючи з 01.04.2021. Запроваджена технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів ПФ України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від місця прийняття заяви до розгляду та місця проживання пенсіонера. Таким чином, Постановою №25-1 внесено зміни, зокрема до Порядку №22-1. Так, відповідно пункту 4.2. розділу IV Порядку №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії (п.4.10. Порядку №22-1). Зміст викладених положень свідчить про те, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення (перерахунок), незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території. Після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи. Заяву про призначення пенсії позивач подала до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, яке прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії, відтак суд правильно вважав, що належним відповідачем щодо позовної вимоги зобов`язального характеру слід вважати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оскільки відповідно до приписів п.4.10. Порядку №22-1, при наявності підстав для призначення (перерахунку) пенсії пенсійним органом, який має призначати та виплачувати пенсію, є територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. За наведеного вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області №172450007413 від 02.01.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до її страхового стажу спірні періоди, а також повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак рішення суду першої інстанції слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі № 460/2705/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя М. А. Пліш судді А. Р. Курилець О. І. Мікула