Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/3284/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Друзенко Н.В. 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3284/26 пров. № А/857/20171/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Калмикової Ю.О., Шавеля Р.М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №460/3284/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 23.02.2026р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просила суд: -визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №172450008479 від 17.10.2025р., яким відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати з 17.10.2025р. пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи в КСП «Перемога» Березнівського району з 14.06.1988р. - 28.09.1994р. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Також, не погоджуючись із даним рішенням в частині задоволених позовних вимог, апелянт Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити повністю. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Тишиця Березнівського району Рівненської області. 26.01.1993р. Рівненська облдержадміністрація позивачу видала посвідчення серії НОМЕР_1 (категорії 4) громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю. Згідно довідки Березнівської міської ради від 19.06.2024р. №155, ОСОБА_1 дійсно в період з 01.01.1986р. - 06.12.2020р., з 07.12.2020р. по даний час проживає в с.Тишиця Березнівського району Рівненської області. Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №106 від 23.07.1991р., с. Тишиця Березнівського району Рівненської області до 01.01.2015р. відносилося до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона). 17.10.2025р. ОСОБА_1 звернулася із заявою та документами до територіального органу ПФУ про призначення пенсії згідно зі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №172450008479 від 17.10.2025р. позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки відсутній необхідний страховий стаж 26 років. У вказаному рішенні зазначено про те, що вік заявника 56 років 3 місяці 29 днів, страховий стаж становить 20 років 3 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зарахований період роботи відповідно до довідки №565 від 02.07.2024р., оскільки наявне скорочення ПІБ. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.46 Конституції України видно, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003р. №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004р. ч.1 ст.9 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до частини першої цієї статті, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років, з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року, з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років, з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років, починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991р. (далі - Закон №796-XII). ст.49 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. абз.1 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Згідно з абзацом шостим пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІ особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у такому порядку: 2 роки (початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період) та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років. В примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому, відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII). Отже, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993р. протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986р. незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986р. - 01.01.1993р.) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005р. (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ) ст.14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-XII). В ст.15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» видно, що довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Тобто, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 28.03.2018р. у справі №333/2072/17, від 08.05.2018р. у справі №708/1022/17, від 31.10.2019р. у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018р. у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі № 152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 р.у справі № 212/5780/16-а. Таким чином, видача уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993р. у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-ХІІ. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018р. у справі №344/9789/17, від 24.10.2019р. у справі №152/651/17, від 25.11.2019р. у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020р. у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021р. №398/494/17, від 17.05.2021р. №336/6218/16-а, від 07.05.2024р. у справі №460/38580/22. Як вірно встановлено судом, ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 (категорії 4) громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю. Відповідно до довідки Березнівської міської ради від 19.06.2024р. №155, позивач дійсно в період з 01.01.1986р. - 06.12.2020р. проживала в с.Тишиця Березнівського району Рівненської області, яке до 01.01.2015р. відносилося до зони посиленого радіологічного контролю (4 зона). Отже, ОСОБА_1 в період, який дає право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку позивач проживала на території зони посиленого радіологічного контролю, а відтак вона має право на встановлення початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки. Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 станом на 01.01.1993р. проживала у зоні посиленого радіоекологічного контролю 6 років 8 місяців 7 днів, тобто більше 4 необхідних років. Загальний період проживання позивача у цій зоні (по 01.01.2015) становить 28 років 8 місяців 7 днів. Як наслідок, позивач має право на зниження пенсійного віку з розрахунку: 2 роки початкова величина та додатково 1 рік за 3 роки (за 28 повних років проживання), тобто максимально на 5 років. Однією з обов`язкових умов призначення пенсії на пільгових умовах за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є досягнення особою відповідного віку. ст.45 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. В ст.26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» видно, що право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років. За наведеного, з урахуванням зменшення пенсійного віку на 5 років, достатній вік позивача для призначення пенсії має становити 55 років (60 - 5). Як видно з матеріалів справи, вік позивача на дату звернення до пенсійного органу становив 56 років 3 місяці 29 днів, а тому вказана умова є дотриманою. При цьому, віку 55 років позивач досягнула у 2024 році. Так, одночасно обов`язковою умовою призначення пенсії на пільгових умовах за ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№796-ХІІ є наявність у особи відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. ст.26 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Отже, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII становить 26 років (31 - 5). У оскарженому рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 20 років 3 місяці 18 днів. За доданими документами до страхового стажу не зарахований період роботи відповідно до довідки №565 від 02.07.2024р., лише з тієї підстави, що наявне скорочення ПІБ. ст.24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. ч.4 ст.24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. В ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі Закон №1788-XII), в редакції до 01.01.2004р., видно, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин). п.1, п.3 Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. п.20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Таким чином, аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17. З наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача за формою РС-право (дата звернення 17.10.2025р.), встановлено, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 14.06.1988р. - 28.04.1994р.; Зараховано 20 років 3 місяці 18 днів. Так, відповідно до записів №№ 4-5 трудової книжки серії НОМЕР_2 , позивач з 14.06.1988р.-28.04.1994р. працювала в колгоспі «Перемога», надалі КСП «Перемоги» Березнівського району Рівненської області. Вказані записи здійснені належним чином, наявні покликання на відповідні накази (протоколи), а також підписи уповноважених осіб та печатки. Судом встановлено, що такий період роботи становить 5 років 10 місяців 15 днів. В матеріалах справи наявна архівна довідка №566 від 02.07.2024р., якою підтверджено реорганізацію у грудні 1992 року колгоспу «Перемога» в КСП «Перемога» Березнівського району Рівненської області (у 1999 році СВК «Тишиця», у 2001 році СФГ «Тишиця»). Відповідно до архівної довідки №565 від 02.07.2024р., в документах архівного фонду СФГ «Тишиця» Березнівського району в книгах обліку розрахунків по оплаті є дані про відпрацьовані людино-дні: 1988-1993 роки ОСОБА_1 (так в документах) та 1994 рік ОСОБА_1 (так в документах), а саме: 1988 рік 148 дні, 1989 рік 259 днів, 1990 рік 229 днів, 1991 рік 288 днів, 1992 рік 109 днів, 1993 рік 130 днів, 1994 рік 59 днів. При цьому, встановлений мінімум відсутній. Із змісту пп. 1.1. п.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 року №58 (далі Інструкція №58) видно, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. пп.2.4. Інструкції №58 передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. В п.2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993р. №301 «Про трудові книжки працівників», з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4). Також, у спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974р. №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі Інструкція №162), норми якої містять положення, подібні положенням Інструкції №58. п.1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973р. №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» (далі Порядок №656) та цією Інструкцією. В п.1, п.16 Порядку №656 видно, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Безпосередньо, Порядок ведення трудових книжок колгоспників регулювався постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 «Про трудові книжки колгоспників» (далі постанова Ради Міністрів СРСР №310), якою також було затверджено Загальні положення про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників (далі - Загальні положення). п.2 постанови Ради Міністрів СРСР №310 передбачалося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. У п.п.1, 2, 5 Загальних положень йшлося, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспу. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту прийняття їх в члени колгоспу. В трудову книжку колгоспника вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по-батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про членство у колгоспі: прийом у члени колгоспу, припинення членства; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, припинення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової участі, його виконання; відомості про нагородження та заохочення: нагородження орденами та медалями, присвоєння почесних звань, нагородження та заохочення за успіхи в роботі, передбачені статутом та правилами розпорядку колгоспу, інші заохочення відповідно до чинного законодавством; відомості про відкриття, на які видано дипломи, про використаних винаходах та раціоналізаторських реченнях та про виплачених у зв`язку з цим винагороди. п.6 Загальних положень визначено, що всі записи в трудовій книжці колгоспника засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Обов`язок правильного і точного внесення даних про роботу в трудову книжку і інші документи покладена на роботодавця (п.13). Отже, колегія суддів наголошує, що саме уповноважена особа колгоспу несе відповідальність за правильність ведення трудової книжки колгоспника. Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018р. у справі №677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а. Невиконання іншими особами своїх зобов`язань, в тому числі щодо не правильного ведення роботодавцем трудових книжок та зазначення у відповідних документах по батькові скорочено, а саме « ОСОБА_2 », « ОСОБА_3 » замість повного « ОСОБА_4 » не повинно мати негативних наслідків для позивача. Водночас, слід наголосити, що архівна довідка №565 від 02.07.2024р. видана саме ОСОБА_1 , тобто позивачу. Отже, наявність розбіжностей у написанні по батькові через скорочення, ніяким чином не впливає на можливість зарахувати спірні періоди до страхового стажу та не можуть бути підставою для незарахування пенсійним органом періоду роботи позивача в колгоспі до страхового стажу, оскільки йдеться про одну й ту ж особу. Тобто, такі висновки пенсійного органу є недостатніми для відмови у зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, оскільки подані документи (трудова книжка, архівна довідка) містили інформацію про трудовий стаж з відповідними записами про роботу позивача за вказаний період. Крім того, у вказаній довідці містяться дані щодо кількості відпрацьованих людино-днів позивачем за спірний період. Тому, період роботи позивача з 14.06.1988р. - 28.04.1994р. (5 років 10 місяців 15 днів) підлягає зарахуванню до її страхового стажу. З урахуванням 5 років 10 місяців 15 днів страхового стажу, який пенсійним органом протиправно позивачу не зараховано, її страховий стаж становить 26 років 2 місяці 2 дні. Таким чином, у позивача наявний необхідний страховий стаж 26 років (з урахуванням зменшення) для призначення пенсії. У сукупності вищенаведеного, вірним є висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 має право на призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №172450008479 від 17.10.2025р. про відмову у призначенні пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправним та підлягає скасуванню. ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. З урахуванням встановлених обставин справи, пенсія підлягає призначенню з дати звернення 17.10.2025р. п.4.2. розділу IV Постанови Правління пенсійного фонду України «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"№22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.(далі Порядок №22-1) Після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії (п. 4.10. розділу IV Порядку №22-1). Аналіз вказаних положень Порядку №22-1 свідчить, що сутність принципу екстериторіальності полягає у визначенні структурного підрозділу органу, що призначає пенсію, який формуватиме електронну пенсійну справу та розглядатиме по суті заяву про призначення пенсії, незалежно від місця проживання/перебування заявника чи місця поданням ним відповідної заяви, тобто без прив`язки до території; після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, (тобто територіального органу Пенсійного фонду України), визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, (тобто територіальному органу Пенсійного фонду України), за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії; виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання/перебування особи. Відповідно до фактичних обставин справи, заяву про призначення пенсії позивач подала до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яке прийняло спірне рішення. Отже, після ухвалення такого рішення електронна пенсійна справа позивача, отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області для розгляду заяви про призначення пенсії, передана засобами програмного забезпечення до територіального органу Пенсійного фонду України за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке б, у разі прийняття щодо позивача рішення про призначення пенсії, було зобов`язане здійснювати виплату такої пенсії. Враховуючи вищевикладене, вірним є висновок суду першої інстанції, що належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача на пенсійне забезпечення є як зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку на підставі ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 17.10.2025р. зарахувавши до страхового стажу період роботи з 14.06.1988 по 28.04.1994, так і зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати пенсію з цієї дати. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкти владних повноважень в особі Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області діяли не у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №460/3284/26 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Ю. О. Калмикова Р. М. Шавель