Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/14954/22

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 березня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/14954/22 пров. № А/857/18099/22 Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі: головуючого судді: Улицького В.З. суддів: Кузьмича С.М., Матковської З.М. розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 року (рішення ухвалене у м. Рівне судом у складі головуючого судді Греська О.Р., повне судове рішення складено 18.11.2022) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИЛА: У травні 2022 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу період роботи в колгоспі ім.Дзержинського (на даний час СВК «Надія») за період з 04.02.1988 по 22.10.1993 та призначені пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як осіб, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 01.03.2022 протиправною, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу період роботи в колгоспі ім.Дзержинського (на даний час СВК «Надія») за період з 04.02.1988 по 22.10.1993, зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити пенсію за віком відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як осіб, яка постійно проживала на території радіоактивного забруднення, починаючи з 01.03.2022. Позивач позовні вимоги мотивував тим, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи в ім.Дзержинського та протиправно відмовлено в призначенні пенсії, оскільки на підставі ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" має пільгу щодо зменшення пенсійного віку на 6 років. Просив позов задоволити. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім.Дзержинського (на даний час СВК "Надія") за період з 04.02.1988 по 22.10.1993. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі ім.Дзержинського (на даний час СВК "Надія") за період з 04.02.1988 по 22.10.1993. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав. Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 189 цього Кодексу. Згідно ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Березна Воля Любешівського району Волинської області. Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 14.06.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією, ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3). Рішенням від 18.04.2022 за №172050003432 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно з ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", оскільки до страхового стажу не зараховано період роботи з 04.02.1988 по 22.10.1993 так як відсутня інформація про кількість відпрацьованих днів у колгоспі, а відтиск печатки, якою засвідчено запис, не придатний для сприйняття змісту. Крім того, у зоні гарантованого добровільного відселення позивач проживала з 26.04.1986 по 07.01.1988 та з 14.01.1988 по 24.06.1991 5 років 1 місяць 24 дні, що надає право на зниження пенсійного віку на 5 років. Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, умов проживання і трудової діяльності, соціального захисту потерпілого населення передбачено Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII). Відповідно до ст. 9 Закону №796-ХІІ особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих. Пунктом 3 статті 11 Закону №796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Згідно з п.3 ч.1 ст.14 Закону №796-XII для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Частиною 1 статті 55 цього Закону особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Відповідно до п.2 ч.2 ст.55 Закону №796-XII особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років пенсійний вік зменшується на 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV та Закону №796-XII (ч.3 ст.55 Закону №796-XII). Право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Згідно ч. 3 ст. 65 Закону №796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановлені цим Законом. Відтак, видача посвідчення серії Б (категорія 3) підтверджує той факт, що станом на 01.01.1993 позивач проживала в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідачем не оспорюється, посвідчення є чинним і вказує на те, що він згідно п.4 ч.1 ст.14 Закону №796-XII є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Разом з тим, відповідачем відмовлено позивачу у призначені пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-XII, оскільки до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 04.02.1988 по 22.10.1993 в колгоспі. Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Згідно ст.55 Закону №796-ХІІ позивач має право на зменшення на 6 років як пенсійного віку, так і страхового стажу. Для призначення пенсії на пільгових умовах позивач повинен мати страховий стаж 23 роки. Згідно змісту рішення про відмову в призначенні пенсії від 18.04.2022 №172050003432 вбачається, що страховий стаж позивача складає 32 роки 3 місяці 9 днів. Відповідно до ч.1, 2 ст.24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Зазначена норма кореспондує з ст.62 Закону України " Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Згідно п.1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Аналогічна правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №439/1148/17. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58). Станом на час ведення трудової книжки позивача за спірний період, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №58. Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" та цією Інструкцією. Згідно п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Відповідно до п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції №162 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції №162). Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відтак, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Тому, суд вважає, що відсутні підстави для неврахування при визначенні періоду страхового стажу позивача. Апеляційний суд звертає увагу, що в записі №4-5 трудової книжки позивача відтиск печатки не придатний для сприйняття змісту не є виною ОСОБА_1 . Відтак, суд вважає підтвердженим період роботи позивача з 04.02.1988 по 22.10.1993 у колгоспі «Хлібороб», який підлягає зарахуванню до її страхового стажу. Згідно довідки від 20.04.2022 №26 КСП «Хлібороб» реорганізовано в СВК «Надія». Щодо проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення, суд зазначає наступне. Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України, від. 25.11.2005 №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі -Порядок), для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями). Наявність у позивача посвідчення "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років. Згідно довідки Судченського старостинського округу Любешівського району Волинської області від 06.08.2018 №1235/13-04-44 ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована в с.Березна Воля з 01.01.1986 по 07.01.1988. Зі змісту даної довідки також вбачається, що с.Березна Воля Любешівського району Волинської області відсено до зони гарантованого добровільного відселення. Відповідно до довідки Вараської міської ради Рівненської області від 21.04.2022 №141 ОСОБА_1 з 14.01.1988 по 24.06.1991 проживала в с.Сопачів Вараського (Володимирецького) району Рівненської області, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що з 01.01.1986 по 07.01.1988, з 14.01.1988 по 24.06.1991 (5 років 5 місяців 16 днів) ОСОБА_1 проживала в зоні гарантованого добровільного відселення, що дає їй право на зниження пенсійного віку на 2 роки за 5 повних років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення. Матеріалами справи підтверджено, що у період з 26.04.1986 по 31.07.1986 позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення, а відтак має право на початкову величину зниження пенсійного віку 3 роки. Тому, позивач має право на зниження пенсійного віку на 5 років. Позивач ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії (05.04.2022) вона досягла повних 54 роки, тому в силу вимог Закону №796-XII та Закону №1058-ІV позивач набуде право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 5 років в 55 років. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв`язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для частково задоволення адміністративного позову. Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18.11.2022 року у справі №460/14954/22 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич З. М. Матковська