Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/28314/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/28314/23 пров. № А/857/4122/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Денисюка Р.С. у м. Луцьк) у справі № 140/28314/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просив: визнати дій протиправними Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати період проживання 3 роки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з дати звернення.. В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що вона є особою, потерпілою від Чорнобильської катастрофи. 04.08.2023 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку та отримала копію рішення ГУ ПФУ у Рівненській області про відмову в призначенні пенсії. Підставою відмови у призначенні пенсії вказано відсутність права на призначення дострокової пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-XII у зв`язку із не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення три роки станом на 01 січня 1993 року. Підставою для відмови стало те, що позивач навчалась у Львівському політехнічному інституті імені Ленінського комсомолу Луцького індустріального інституту у період з 01.09.1985 по 12.06.1991. З даним рішенням позивач не погоджується й вважає, що з огляду на підстави видачі посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, яке є доказом її проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років, має право на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону №796-XII. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11.01.2023 у задоволені адміністративного позову відмовлено. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач станом на 01.01.1993 прожив в зоні гарантованого добровільного відселення менше трьох років, тому позивач не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XIІ. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 19.05.1998. Позивач 04.08.2023 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області (за місцем свого проживання) із заявою про призначення пенсії за віком із зниження пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ. Вказана заява позивача за принципом екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Рівненській області. Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 11.08.2023 за №032950008881 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII, оскільки згідно наданих документів станом на 01.01.1993 період проживання складає 1 рік 04 місяці 26 днів (відсутні необхідні 3 роки проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення). Позивач не погоджуючись з відмовою у призначенні пенсії за віком зі зменшення пенсійного віку на умовах статті 55 Закону №796-XII звернулась до суду із цим позовом. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 3 частини першої статті 11 Закону № 796-ХІІ передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років. Згідно із абзацом восьмим пункту 3 частини першої статті 14 Закону № 796-ХІІ для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: потерпілі від Чорнобильської катастрофи (не віднесені до категорії 2), які: постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія

3. Відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Згідно частини першої, другої статті 55 Закону № 796-ХІІ особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Потерпілі від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років; початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Відповідно до частини першої статті 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 №1058-ІV (далі Закон № 1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Обов`язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ є факт проживання та (або) праця такої особи у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років до 01.01.1993. При цьому, особам, які проживали у зоні гарантованого добровільного відселення в період з моменту аварії по 31.07.1986, встановлюється початкова величина зниження пенсійного віку - 3 роки. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до підпункту 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку: потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи). Згідно рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 11.08.2023 №032950008881 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку із тим, що згідно наданих документів станом на 01.01.1993 період проживання складає 1 рік 04 місяці 26 днів (відсутні необхідні 3 роки проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення). Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ долучала такі документи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 від 19.05.1998; довідку № 2110 від 01.08.2023, видану Камінь-Каширською міською радою відповідно до якої позивач дійсно постійно проживає і зареєстрована по АДРЕСА_1 з 06.08.1991 року по даний час, віднесеному постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі Постанова №106) до переліку радіаційно забруднених населених пунктів ІІІ зони (гарантованого добровільного відселення). Підставою видачі довідки вказано: будинкова книга № 115073. Таким чином, довідкою Камінь-Каширської міської ради №2110 від 01.08.2023 підтверджено, що станом на 01.01.1993 позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення (в м. Камінь-Каширський) з 06.08.1991, що становить 1 рік 04 місяці 26 днів. У період з 25.07.1985 по 27.06.1991 позивач навчалася на денній формі навчання у Луцькому філіалі Львівського ордена Леніна політехнічного інституту ім. Ленінського комсомолу (з 21.09.1989 по 01.09.1990 академвідпустка у зв`язку з народженням дитини), тобто, поза зоною гарантованого добровільного відселення, що підтверджується копією диплома серії НОМЕР_2 від 12.06.1991, архівною довідкою Луцького національного технічного університету від 02.08.2023 № 80-35-18. Відтак, період навчання не може бути зарахований до періоду проживання чи роботи у зоні гарантованого добровільного відселення. У вказані періоди позивач не проживала та не була зареєстрована у зоні гарантованого добровільного відселення. Згідно копії паспорта позивача серії НОМЕР_3 слідує, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Кадище Ківерцівського району, яке не віднесено до переліку радіаційно забруднених населених пунктів ІІІ зони (гарантованого добровільного відселення) відповідно до Постанови №

106. Згідно копії свідоцтва про укладення шлюбу від 24.09.1988 серії НОМЕР_4 слідує, що шлюб позивача з ОСОБА_2 , зареєстровано Цуманською селищною радою Ківерцівського району 24.09.1988. Вказаний населений пункт також не віднесено до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Постанови №

106. Таким чином, видача свідоцтва про народження дитини ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 06.09.1989 відділом ЗАГСу ІНФОРМАЦІЯ_2 за відсутності інших належних та допустимих доказів, не свідчить про те, що позивач ОСОБА_1 з 1989 року по 06.08.1991 (дата, з якої позивача зареєстрована у м. Камінь-Каширський) проживала або працювала на території гарантованого добровільного відселення. Належних та допустимих доказів, що підтверджують факт проживання або роботу позивача у зоні гарантованого добровільного відселення упродовж не менше 3 років станом на 01.01.1993 матеріали справи не містять, а тому підстави для застосування до позивача положень статті 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні. Доказів, що підтверджують постійне проживання або постійну роботу позивача у період з моменту аварії на ЧАЕС з 26.04.1986 по 31.07.1986 в зоні гарантованого добровільного відселення також матеріали справи не містять, тому права на початкову величину зниження пенсійного віку на 3 роки позивач не має. Аналогічна правова позиція відображена Верховним Судом у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17, від 17.06.2020 у справі №572/456/17 (адміністративне провадження №К/9901/22569/18, К/9901/22573/18). Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2023 року у справі № 140/28314/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар