Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 140/30379/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/30379/23 пров. № А/857/3323/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Качмара В.Я., Курильця А.Р., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року (ухвалене головуючим суддею Плахтій Н.Б. у м. Луцьк) у справі № 140/30379/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 10.08.2023 №032950008875 про відмову у призначенні пенсії; зобов`язати ГУ ПФУ у Волинській області призначити та виплачувати пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з дня звернення за пенсією, з 03.08.2023, зарахувавши до страхового стажу роботи період догляду за дитиною до трьох років на підставі свідоцтв про народження НОМЕР_1 від 06.08.1998 та НОМЕР_2 від 19.06.2001. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що позивач має статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, постійно проживала в с. Велика Глуша Камінь-Каширського району Волинської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення ОСОБА_1 зазначає, що у зв`язку із досягненням віку, який дозволяє їй отримувати пенсію за віком із врахуванням зниження пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а також наявністю необхідного страхового стажу 03.08.2023 звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії. Однак рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області їй було відмовлено в призначенні пенсії з тих підстав, що в неї відсутній необхідний строк проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення, який згідно документів станом на 01.01.1993 становить лише 4 місяці 6 днів. Окрім того, зазначеним рішенням не зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною до трьох річного віку згідно свідоцтв від 06.08.1998 НОМЕР_3 (26.07.1998 р.н.) та від 19.06.2011 НОМЕР_2 (05.06.2001 р.н.). Позивач не погоджується з рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області та зазначає, що наявне посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Щодо не зарахування до страхового стажу періодів догляду за дітьми до 3-х річного віку вказує, що надання свідоцтв про народження дітей є достатнім для зарахування вказаних періодів. З огляду на вказані підстави позивач просила позов задовольнити повністю. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 29.12.2023 у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в період з 15.04.1998 по 06.06.2004, який припадає на період догляду за дітьми до трьох років, позивач перебувала в трудових відносинах, тому підстави для зарахування до страхового стажу часу догляду за дітьми до трьох років відсутні. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила позивач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм матеріального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, скористався своїм правом та подав відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. . Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивач, 16.06.1969 має статус громадянина (громадянки), який постійно працював чи працює, або проживає чи проживав у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого відселення у 1986 рр., що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 . Позивач 03.08.2023, тобто у віці 54 роки, звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. ГУ ПФУ в Рівненській області рішенням №032950008875 від 10.08.2023 відмовило у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного проживання чи роботи в зоні гарантованого добровільного відселення. При цьому у вказаному рішенні зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період догляду за дитиною до 3-х річного віку згідно свідоцтва від 06.07.1998 НОМЕР_3 (26.07.1998 р.н.) та від 19.06.2011 НОМЕР_2 (05.06.2001 р.н.), оскільки на свідоцтві відсутня відмітка про видачу паспорта. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пунктом 4 ч. 2 ст. 55 Закону № 796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Такий правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 (справа № 556/1153/17). Отже, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз. 5 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки. Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування. Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); Отже, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 (№14-560цс18), від 10.04.2019 у справі №162/760/17 (№14-550цс18) та постанові Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17 (№61-16015св18). Встановлено, що довідкою №4 Великоглушанського старостинського округу Камінь-Каширського виконавчого комітету Камінь-Каширської міської ради від 24.07.2023 №841, відповідно до якої позивач дійсно зареєстрована і проживає по АДРЕСА_1 в періоди з 16.06.1969 (дня народження) по 01.09.1987, з 06.04.1997 по даний час. При цьому, як правильно зауважив суд першої інстанції, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 з 26.04.1986 (моменту аварії) по 01.09.1987, що становить менше 3-х років. Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів проживання позивача на вказаній території радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС станом на 01.01.1993 не менше трьох років, а тому підстави для застосування до позивача положень ст. 55 Закону №796-XII щодо призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відсутні, позаяк визначені вказаною законодавчою нормою умови щодо проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років не виконуються. Як вбачається з поданих для призначення пенсії документів, а саме диплому № 527530, слідує, що позивач в період з 01.09.1986 по 25.07.1987 навчалась в СПТУ №62 м. Червоноград Львівської області, після закінчення якого з 13.08.1987 по 15.07.1996 працювала на Сокальській панчішній фабриці, про що свідчить трудова книжка серії НОМЕР_5 ). Міста Червоноград та Сокаль Львівської області не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення. Враховуючи те, що відповідно до вимог чинного законодавства підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні гарантованого добровільного відселення, ГУ ПФУ у Волинській області правомірно відмовив позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з не підтвердженням факту проживання 3 роки станом на 01.01.1993 в зоні гарантованого добровільного відселення. Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом у справах такої категорії, зокрема, у постановах від 29.01.2020 у справі №572/245/17, від 17.06.2020 у справі №572/456/17 (адміністративне провадження №К/9901/22569/18, К/9901/22573/18). Щодо не зарахування до страхового стажу позивача період догляду за дітьми до 3-х річного віку, суд зазначає про таке. Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. Пунктом 11 Порядку №637 зазначається час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми встановлюється на підставі: свідоцтва про народження дитини або паспорта (у разі смерті дитини - свідоцтва про смерть); документів про те, що до досягнення дитиною 3-річного віку мати не працювала. Як зазначено у роз`ясненні ПФУ від 28.10.2022, до страхового стажу для обчислення пенсії зараховуються ті періоди, протягом яких людина підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за які з 1 січня 2004 року, дати набрання чинності Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», щомісяця сплачені страхові внески. Статтею 24 цього Закону визначено, що страховий стаж після 1 січня 2004 року обчислюється за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до набрання ним чинності в порядку, визначеному раніше діючим законодавством. Отже, до 1 січня 2004 року час догляду за дитиною до трьох років зараховується до страхового стажу матері, яка на час народження дитини не перебувала у трудових відносинах, на підставі свідоцтва про народження дитини. З 1 січня 2004 року пунктом 1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страхові внески за жінок, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку, сплачуються з 01.01.2005. Тому якщо жінка доглядала за дитиною віком до трьох років у період з 01.01.2004 по 31.12.2004, то такий період враховується до її страхового стажу на підставі документу, що підтверджує факт отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (наприклад, довідки управління соціального захисту населення, яке виплачувало жінці допомогу). Після 1 січня 2005 року час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до страхового стажу матері, якщо вона отримувала відповідну допомогу, за даними системи персоніфікованого обліку. Незалежно від того, чи працювала жінка до виходу у відпустку по догляду за дитиною до трьох років чи ні, їй цей період зараховується до страхового стажу, оскільки нарахування та сплата страхових внесків за неї здійснюється за рахунок коштів державного бюджету. Таким чином, достатнім є надання свідоцтва про народження дитини для підтвердження наявності правових підстав для зарахування часу догляду за дитиною до трьох років до страхового стажу матері, набутого до 01.01.2004. Чинне законодавство не містить обов`язкової умови наявності у свідоцтві відмітки про отримання дитиною паспорту. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 разом із заявою про призначення пенсії надала свідоцтва про народження дітей ОСОБА_2 від 06.08.1998 НОМЕР_6 та ОСОБА_3 від 19.06.2001 НОМЕР_2 . Водночас з трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 слідує, що в період з 15.04.1998 по 06.06.2004 позивач працювала прибиральницею у Великоглушанській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. Частина 1 ст. 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч. 2, 3 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Отже, з огляду на те, що в період з 15.04.1998 по 06.06.2004, який припадає на період догляду за дітьми до трьох років, позивач перебувала в трудових відносинах, тому підстави для зарахування до страхового стажу часу догляду за дітьми до трьох років відсутні. Враховуючи викладене вище колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2023 року у справі № 140/30379/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець