Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/4050/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Головуючий суддя у першій інстанції: Осташ А.В. 19 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 500/4050/24 пров. № А/857/25313/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М. за участю секретаря судового засідання: Пославського Д.Б. представника апелянта: Ковальової Н.С. представника позивача: Василишина К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 500/4050/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: 01.07.2024р. ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Тернопільській області, у якому просила суд: - визнати протиправними та скасувати податкове-повідомлення рішення від 26.03.2024р. №0070506-2407-1915-UA61040390000066619. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління ДПС у Тернопільській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт просить суд, Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.09.2024р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Представник апелянта, Ковальова Н.С., в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених. Представник позивача, Василишин К.В. в судовому засіданні просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , зареєстрована фізичною особою-підприємцем з 16.01.2007р., із обраними видами діяльності КВЕД 23.61 - виробництво виробів із бетону для будівництва (основний), 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціальних магазинах; 38.11 збирання безпечних відходів та 46.11 Оптова торгівля відходами та брухтом. Основний вид діяльності -23.61 - Виготовлення виробів з бетону для будівництва. 26.03.2024р. податковий орган виніс податкове повідомлення - рішення №0070506-2407-1915-UA61040390000066619, яким визначив суму податкового зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік в розмірі. 110 700 грн 50 коп. Зокрема, об`єктом оподаткування визначено нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , а саме, нежитлове приміщення, площа якого складає 1101,5 кв.м. ст. 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Приписи пп.266.2.1 п.266.1 ст.266 ПК України визначають, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування у відповідності до пп.266.3.1 п.266.1 ст.266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно пп.266.3.2 п.266.1 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України). п.п.266.6.1 п.266.6 ст.266 ПК України закріплено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року. Відповідно до пп.266.7.2 п.266.6 ст.266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно п.п.266.7.1 п.266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком). Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01 січня 2015 року, власники об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за виключенням випадків, визначених пп.266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПК України. В пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, законодавцем, у кожному буквеному пункті передбачено конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо). Зокрема, пп. "є" п.п.266.2.2 п.266.1 ст.266 ПК України встановлено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. У 2023р. на території с.Домаморич Тернопільського району Тернопільської області діяла ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1,5 % від розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. нерухомості на підставі Рішення Підгороднянської сільської ради від 22.06.2022р. № 684 та з врахуванням п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 ПК України. У постанові від 02.09.2020р. (справа №0940/1909/18) Верховний Суд зазначив, що обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як у даному випадку п.п. "є" п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Колегія суддів вважає, що такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2020р. у справі № 820/3556/17. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості". До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне". Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. Згідно ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. Оскільки «будівлі промислові», які є у складі об`єктів нежитлової нерухомості виступають загальним критерієм визначення об`єкта оподаткування (п.п.«ґ» п.п.14.1.129-1 п.14.1 ст.14 ПК України), тому, встановлення пільги шляхом звільнення від оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, "будівель промисловості", зокрема виробничих корпусів, цехів, складських приміщень промислових підприємств (п.п."є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України) не свідчить про недостатню чіткість податкового законодавства, оскільки увівши певний загальний критерій "будівлі промислові", законодавець визначив спеціальний об`єкт (об`єкти) який звільнено від оподаткування, і зі змісту норми зрозуміло, яких об`єктів стосується така пільга. Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. "є" пп. 266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду. Застосування пп. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов`язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Тобто, перебування нерухомого майна у власності фізичної особи не є перешкодою для застосування положень пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, у разі якщо такі об`єкти використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Отже, правовою підставою для застосування до особи пільги зі сплати податку на нерухоме майно у вигляді звільнення від його сплати є саме правовий статус будівлі. Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постановах від 10.04.2020р. у справі №823/1751/17 та від 24.07.2020р. у справі №500/90/19, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин. Як видно із матеріалів справи, податковий орган відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України при формуванні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення використовував дані інформаційного фонду ДПС України АІС «Податковий блок», розділ «Дані податкового обліку та реєстрів» (скріншот сторінки надавався контролюючим органом у відзиві на позовну заяву). Інформація у зазначеному розділі сформована згідно актуальних на момент винесення податкового повідомлення-рішення №0070506-2407-1915UA61040390000066619 від 26.03.2024р. відомостей, наданих органами державної реєстрації прав на нерухоме майно. Зокрема, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №63262377 від 12.07.2016р.; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №338110980 від 05.07.2023р. Колегія суддів звертає увагу, що лише після винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0070506- 2407-1915-UA61040390000066619 від 26.03.2024р. позивач звернувся до податкового органу з заявою у якій просив провести звірку з присвоєнням будівлі класифікатора промисловості. 07.05.2024р. Головне управління ДПС у Тернопільській області у листі №8191/6/19-00-24-07-3 надав відповідь ОСОБА_1 . Зокрема, у зазначеному листі серед іншого наголошується, що «в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно тип спірного майна й надалі - гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями. (гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями загальною площею 910,5 кв.м., які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; склад Б загальною площею 191 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ). Тобто, в даному випадку є вірним висновок контролюючого органу про те, що об`єктом оподаткування позивача визначено нерухоме майно загальною площею 1101,5 кв.м. Одночасно, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011р. №1588 «Про затвердження порядку обліку платників податків і зборів» визначено, що платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом VIII Порядку. Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, є майно і дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами ПК України. Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти , пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. У повідомленні за формою №20-ОПП надається інформація про всі об`єкти оподаткування, що є власними, орендованими або переданими в оренду». Отже, весь 2023 рік та на момент подання заяви про звірку 07.02.2024р. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 рахувалися Гаражі та склад загальною площею 1101,5 кв.м. При цьому, всі майбутні зміни, які відбулися згідно Витягу №376721525 від 01.05.2024р. до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення форми «Ф» №0070506-2407-1915-UA61040390000066619 від 26.03.2024р., не можуть бути враховані після винесення такого. Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції не врахував того факту, що зміна в «Об`єкті нерухомого майна» з «гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями» на «виробничу будівлю» відбулась тільки 01.05.2024р, тобто в іншому податковому періоді і не могла бути врахована, як підстава для задоволення даного позову щодо скасування податкового зобов`язання за 2023 рік. Згідно експертного висновку АС1 №2316306 від 12.06.2023р. який надав позивач суду, належні на праві власності йому гаражі з виробничо-складськими, офісно-торговими приміщеннями та допоміжними будівлями розташованими за адресою: АДРЕСА_1 відноситься до класу за кодом ДКБС 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної інструкції». Колегія суддів звертає увагу, що при винесенні податкового повідомлення-рішення з податку на нерухоме майно контролюючий орган не проводить перевірочні заходи (камеральні чи документальні перевірки). Не існує обов`язку у контролюючого органу звертатись до інших «компетентних органів» для отримання інформації щодо класифікації будівель. В тому числі отримувати висновки експертів тощо. Обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об`єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку (пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 ПК України). Контролюючий орган при визначенні бази оподаткування при формуванні податкового повідомлення-рішення брав за основу виключно ту інформацію, яка надходить від органів державної реєстрації і яка в автоматичному режимі формується в інформаційну базу контролюючого органу. Так, відповідно до пп.266.3.2 п.266.3 ст.266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків зокрема, документів на право власності. Іншими правами чи, тим більше, обов`язками для отримання інформації щодо об`єкта оподаткування податком на нерухоме майно з альтернативних джерел (не з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків зокрема, документів на право власності) - контролюючий орган не наділений згідно чинного податкового законодавства. Відповідно до пп.266.7.4 п.266.7 ст.266 ПК України органи державної реєстрації прав на нерухоме майно зобов`язані у 15-денний строк після закінчення податкового (звітного) кварталу подавати центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, станом на перше число відповідного кварталу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. У разі подання платником податку контролюючому органу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, відомості про яке відсутні у базі даних інформаційних систем Державної податкової служби України (далі - ДПС), сплата податку фізичними особами здійснюється на підставі поданих платником податку відомостей до отримання контролюючим органом відомостей від органів державної реєстрації прав на нерухоме майно про перехід права власності на об`єкт оподаткування. Порядок подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №476. п.4 Порядку №476 передбачено, що Міністерство юстиції України подає ДПС інформацію про об`єкти житлової та/або нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, у тому числі нерезидентів, із зазначенням прізвища, імені та по батькові фізичної особи, реєстраційного номера облікової картки платника податків або серії та номера паспорта (для фізичних осіб, які через релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідному контролюючому органові і мають відмітку у паспорті), найменування юридичної особи та її податкового номера, адреси і типу нерухомого майна, його реєстраційного номера, загальної та житлової площі нерухомого майна, виду спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної власності), розміру частки у праві спільної власності (у разі, коли таке майно належить на праві спільної часткової власності), підстави виникнення права власності і дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Передача зазначеної інформації здійснюється на центральному рівні між Мін`юстом і ДПС в електронній формі комунікаційними каналами зв`язку. Формати інформаційних файлів, регламент передачі інформації, форма журналів обліку переданих та отриманих інформаційних файлів визначаються спільними актами Мін`юсту і Міністерства фінансів України. Відомості, що подаються контролюючим органам, вносяться до інформаційної бази даних і використовуються з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом (п.6 Порядку № 476). З податкової декларації позивача єдиного податку ФОП за 2023р. видно, що у розділі декларації «Загальні показники підприємницької діяльності» зазначено: фактична чисельність найманих працівників у звітному періоді ( осіб) -1. Таким чином, контролюючий орган при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення за 2023 рік керувався виключно нормами діючого податкового законодавства, актуальними відомостями з Державного реєстру речових прав, що в даному випадку не було враховано судом першої інстанції. Тому, податковий орган обґрунтовано визначив, що належне ОСОБА_1 на праві власності спірне нерухоме майно не відноситься до групи «Будівель промисловості та складів» (код 125) ДК 01-2000, не використовується для промислового виробництва, що не дає підстав для звільнення позивача від оподаткування. Щодо покликань ОСОБА_1 на довідку Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської обл. №18-07/3-67 від 28.05.2024р., що позивач здійснює підприємницьку діяльність в АДРЕСА_1 та дійсно займається виробництвом з бетону/будівельні блоки, бруківку та інші вироби колегія суддів звертає увагу на наступне. Із змісту Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» видно, що до компетенції органів місцевого самоврядування не входить здійснення контролю за використанням фізичними особами належних їм на праві приватної власності об`єктів нерухомості. Зокрема, обставини, на підставі яких автор довідки дійшов висновків про здійснення позивачем промислового виробництва, не висвітлені в довідці»». При цьому, до компетенції Підгороднянської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області не входить здійснення контролю за використанням фізичними особами належних їм на праві приватної власності об`єктів нерухомості. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Головного управління ДПС у Тернопільській області діяв в межах повноважень та у спосіб передбачений законами та Конституцією України. Позивач не підпадає під преференції, що визначені п. «є» пп.266.2. п.266.2 ст.266 ПК України, а тому зобов`язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за податковий період 2023 року на підставі оскарженого податкового повідомлення рішення. Вказані висновки стосовно застосування положень п.п."є" п.п.266.2.2 п.266.2 ст.266 ПК України узгоджуються з висновками Верховного Суду, які викладені в постановах від 17.02.2020р. у справі №820/3556/17, від 25.03.2020р. у справі № 280/5332/18, від 20.02.2020р. у справі №819/1537/17, від 15.05.2018р. у справі №806/2461/17 та від 01.02.2023р. у справі № 2340/3419/18. Згідно ч.2 с.6 КАС України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. У п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким в позові відмовити. Керуючись ст.ст. 308,310,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області задовольнити. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 500/4050/24 скасувати та прийняти нову постанову. В позові ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.03.2024р. №0070506-2407-1915- НОМЕР_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Р. М. Шавель У зв`язку із проходженням членом колегії суддею Хобор Р.Б. 22.11.2024р. підвищення кваліфікації без відбуття у відрядження, а також перебуванням члена колегії судді Хобор Р.Б. у відрядженні у період з 24.11.2024р по 01.12.2024р включно, повний текст постанови складено у строк встановлений ч. 3 ст. 243 КАС України, однак підписаний повним складом суду 02.12.2024р.