Постанова 4857 № 300/306/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 300/306/21 пров. № А/857/14353/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: головуючого судді Ніколіна В.В. суддів Гінди О.М., Качмара В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року (суддя Боршовський Т.І., м. Івано-Франківськ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 у лютому 2021 року звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області, у якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004818-5402-0913 від 20.04.2018. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.12.2011 позивачу належать виробничо-побутові приміщення та дільниця металовиробів (кузня), що знаходяться по АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_1 є підприємцем, який займається виробництвом металевих виробів, й вказані приміщення використовуються ним для провадження господарської діяльності. Такі приміщення відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд відносяться до будівель підприємств машинобудування та металообробної промисловості, а відтак, згідно з підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки. Таким чином, відповідачем в порушення вимог ПК України протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення № 000418-5402-0913 від 20.04.2018, яким визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 15537,60 грн. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі №300/306/21 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС в Івано-Франківській області № 0004818-5402-0913 від 20.04.2018. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що ОСОБА_1 є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості та відповідно до пункту 16.1.4 статті 16 ПК України має обов`язок зі сплати податків та зборів у розмірах, встановлених цим кодексом. Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення органу місцевого самоврядування, із врахуванням загальної площі об`єкта нежитлової нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , контролюючим органом правомірно сформовано та надіслано позивачу оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Так, в силу підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. Оскільки позивач як фізична особа є власником об`єктів нежитлової нерухомості, а тому не належать до вказаної групи суб`єктів до яких застосовуються пільги при сплаті податку на нерухоме майно. Таким чином, позивач зобов`язаний сплачувати податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на загальних підставах. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на правильність висновків суду першої інстанції щодо задоволення позову, тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Крім того, позивач подав заяву про розподіл судових витрат при апеляційному розгляді справи, в якій просить стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн. Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що ОСОБА_1 на момент виникнення спірних правовідносин зареєстрований, як фізична особа-підприємець відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію № 077352 серія В03, та був платником єдиного податку І групи, що підтверджується відповідним свідоцтвом серії НОМЕР_1 та податковою декларацією платника єдиного податку фізичної особи-підприємця за 2017 рік (а.с.22-23, 71). Розпорядженням Тисменицької районної державної адміністрації Івано-Франківської області від 06.05.2008 за № 243 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом виробничо-побутових приміщень та дільниці металовиробів (кузні) в АДРЕСА_1 (а.с.6-13). Позивач є власником виробничо-побутових приміщень та дільниці металовиробів (кузні) за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 06.12.2011 та технічним паспортом на виробничий будинок АДРЕСА_2 . На підставі вказаного свідоцтва, право власності ОСОБА_1 зареєстровано ОКП «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.15). Підпунктом «ж» пункту 2.4 Положення про податок на майно, затвердженого рішенням Березівської сільської ради від 16.01.2017 № 1-1-10/2017, встановлено на 2017 рік ставку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої станом на 1 січня звітного (податкового) року за 1 кв.м. бази оподаткування, зокрема, й будівлі промислові та склади, майстерні, АЗС. Головним управлінням ДФС в Івано-Франківській області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004818-5402-0913 від 20.04.2018, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов`язання за платежем податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості за 2017 рік у розмірі 15537,60 грн. Згідно з розрахунком податку на нерухоме майно, який є додатком до податкового повідомлення-рішення № 0004818-5402-0913 від 20.04.2018, нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об`єкт: будівлі промисловості та склади, площею 323,70 кв.м. за ставкою податку 1,50% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року, що становить 48 грн. Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 1-1-3/2016 від 31.01.2016 в частині встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, в розмірі 1,5%, на об`єкти оподаткування податком, а саме: будівлі промислові та склади (підпункт «ж» пункту 2.4 Положення про податок на нерухоме майно, затвердженого вказаним рішенням), не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, у зв`язку з чим контролюючим органом в порушення вимог ПК України протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №000418-5402-0913 від 20.04.2018, яким позивачу визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 15537,60 грн., тому таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню як протиправне. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі та в межах повноважень у спосіб, що передбачений, як Конституцією, так і Законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно зі статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю. Відповідно до статті 10 ПК України податок на майно належить до місцевих податків. З 01 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким статтю 266 ПК України викладена в новій редакції, а об`єкти оподаткування податком на нерухоме майно доповнено об`єктами нежитлової нерухомості. Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової або нежитлової нерухомості. Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування відповідно до підпункту 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. Згідно з підпунктом 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. Приписами підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлено податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктом оподаткування, до яких віднесено будівлі промисловості, зокрема, виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств. В силу приписів підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей), будівлі промислові та склади. Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення. Відповідно до зазначеного Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» (група 125 «Будівлі промислові та склади» клас 1251 «Будівлі промисловості»). До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 «Будівлі промисловості», що включає підкласи: 1251.1 «Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості»; 1251.2 «Будівлі підприємств чорної металургії»; 1251.3 «Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості»; 1251.4 «Будівлі підприємств легкої промисловості»; 1251.5 «Будівлі підприємств харчової промисловості»; 1251.6 «Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості»; 1251.7 «Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості»; 1251.8 «Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості»; 1251.9 «Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики. Згідно з пунктом 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті. Відповідно до пункту 30.2 статті 30 ПК України підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат. Таким чином, підставою для звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податків за правилами підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України є особливість, що характеризує об`єкт оподаткування. Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику. На переконання апеляційного суду, обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб`єктному складу, у спірному випадку не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової або нежитлової нерухомості. Застосування підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду). Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в спірному випадку підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва. Вказаний вище правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду в постанові від 17.02.2020 по справі № 820/3556/17. У подальшому висновки касаційного суду у справі 820/3556/17 були застосовані Верховним Судом у постановах від 25.02.2020 у справі 0940/1708/18, від 21.10.2020 у справі 806/2686/18, від 11.11.2020 у справі №826/6647/17, від 18.02.2021 у справі 812/1800/18 та від 04.03.2021 у справі 520/1778/19. У справі встановлено, що ОСОБА_1 належать на праві приватної власності виробничо-побутові приміщення та дільниця металовиробів (кузня), а саме: виробничо-побутові приміщення, А, загальна площа 175,2 кв.м., навіс Б, загальна площа 87,7 кв.м., господарський блок В, загальна площа 15,4 кв.м., вбиральня, Г, загальна площа 2,0 кв.м., навіс Д, загальна площа 20,3 кв.м., навіс Е, загальна площа 23,1 кв.м., ворота 1, загальна площа, 14.7 кв.м., огорожа 2, загальна площа 46,7 кв.2, огорожа 3, загальна площа 516,1 кв.1, пожежне водоймище,4, загальна площа 124,9 кв.м. Відповідно до розрахунку податку на нерухоме майно, який є додатком до податкового повідомлення-рішення № 0004818-5402-0913 від 20.04.2018, нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об`єкт: будівлі промисловості та склади, площею 323,70 кв.м. за ставкою податку 1,50% від мінімальної заробітної плати на 1 січня звітного року. Учасники справи не заперечують факту того, що йдеться про нарахування податок на нерухоме майно на частину належного позивачу майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , та які є саме будівлями промисловості та складами. Як встановлено судом, вказані приміщення ОСОБА_1 використовував в спірний податковий період для провадження господарської діяльності з виробництва металевих виробів. Також встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та свідоцтва платника єдиного податку до видів діяльності фізичної особи підприємця ОСОБА_1 згідно КВЕД відносились: 25.99 - «Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.» Згідно з даними податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця, ОСОБА_1 задекларував за 2017 році дохід на суму 224456,00 грн. за видом підприємницької діяльності за КВЕД 25.99 - «Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у.». Враховуючи вказане вище, позивачем доведено, що належні йому на праві власності об`єкти нерухомості виробничо-побутові приміщення та дільниця металовиробів (кузня) за адресою: АДРЕСА_1 є будівлями промисловості, використовуються ним за функціональним призначенням для здійснення господарської діяльності - промислової діяльності (за кодом КВЕД - 25.99 «Виробництво інших готових металевих виробів, н.в.і.у», який включає виробництво металевих виробів господарського та побутового призначення). Отже, такі об`єкти нерухомості згідно з підпунктом "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України не є об`єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з доводами апелянта про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, розрахований відповідно до чинного рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 1-1-3/2016 від 31.01.2016, яке підлягало обов`язковому застосуванню контролюючим органом. Так, апеляційний суд зазначає, що згідно з приписами пунктів 12.3-12.4 статті 12, пункту 266.4 статті 266 ПК України до компетенції сільських рад належить прийняття рішень про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в межах ставок, визначених цим законом, та пільг з цього податку. Водночас, за змістом підпункту 12.2 статті 12, пунктів 266.2-266.5 статті 266 ПК України саме до компетенції Верховної Ради України віднесено визначення об`єктів та ставок податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки. Також законодавець визначив деякі пільги з податку, зокрема, яке нерухоме майно не є об`єктом оподаткування. Як наслідок, на переконання апеляційного суду, відповідна місцева рада не має повноважень у своєму рішенні визначати об`єктом оподаткування нерухоме майно, яке згідно з ПК України не є об`єктом оподаткування (підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України). З огляду на вказане вище, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню підпункт «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України як акт вищої юридичної сили. За таких обставин, рішення Березівської сільської ради Тисменицького району Івано-Франківської області № 1-1-3/2016 від 31.01.2016 в частині встановлення ставок податку на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, в розмірі 1,5%, на об`єкти оподаткування податком, а саме: будівлі промислові та склади (підпункт «ж» пункту 2.4 Положення про податок на нерухоме майно, затвердженого вказаним рішенням), не підлягає застосуванню до спірних відносин, у зв`язку з чим контролюючим органом в порушення вимог ПК України протиправно прийнято податкове повідомлення-рішення №000418-5402-0913 від 20.04.2018, яким позивачу визначено суму податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік в сумі 15537,60 грн., тому таке податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню як протиправне. Таким чином, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення адміністративного позову. В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. Міркування і твердження відповідача не спростовують правильності правових висновків цього рішення, у зв`язку з чим його апеляційна скарга на рішення суду не підлягає задоволенню. Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам статті 242 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги колегією суддів не встановлено. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними. Щодо розподілу судових витрат при апеляційному розгляді справи, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України). Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п`ята статті 134 КАС України). У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України). У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Зі змісту заяви про розподіл судових витрат видно, що позивач просить стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн., які понесені ним при апеляційному розгляді. На підтвердження понесення таких витрат позивачем надано договір про надання правової допомоги №20/10-2019 від 14 жовтня 2019 року, додаткову угоду №7 до договору про надання правової допомоги №20/10-2019 від 14 жовтня 2019 року, додаткову угоду №10 до договору про надання правової допомоги №20/10-2019 від 14 жовтня 2019 року, акт приймання-передачі наданих послуг (професійної правничої допомоги) від 01 вересня 2021 року, квитанцію про оплату 2500 грн. від 06.09.2021. Аналізуючи зміст заяви позивача про розподіл судових витрат при апеляційному розгляді справи, а також дослідивши докази, які були подані на підтвердження понесення позивачем таких витрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі №362/3912/18, від 30 вересня 2020 року у справі №201/14495/16-ц. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України, заява № 19336/04, п. 269). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. У рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України» зазначено, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справах №810/3806/18, №810/2816/18, №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року у справі №810/1502/18. Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, апеляційний суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2500 грн. є надмірною та неспівмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг. При цьому, суд звертає увагу, що дана справа є справою незначної складності, по даній категорії справ склалася усталена судова практика, апеляційний розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження. Відтак, з огляду на нескладність справи, недоведеність її значення для позивача та обсяг наданих послуг, апеляційний суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача повинен становити 1000 грн., решту витрат на вказану допомогу повинен понести позивач. Керуючись ст. 134, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 червня 2021 року у справі № 300/306/21 без змін. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (ЄДРПОУ 43142559, вул. Незалежності, 20, м. Івано-Франківськ, 76018) 1000 (одна тисяча) грн. витрат на професійну правничу допомогу, які понесені при апеляційному розгляді справи. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар