Постанова 4851 № 440/6013/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 грудня 2024 р. Справа № 440/6013/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2024, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, повний текст складено 03.07.24 по справі № 440/6013/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі Відповідач 1, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі Відповідач 2, ГУ ПФУ в Полтавській області, апелянт), в якій просила: - визнати протиправною відмову Відділу перерахунків пенсій № 2 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.01.2024 ОСОБА_1 в переведенні на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу»; - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області перевести ОСОБА_1 з 31 січня 2023 року ( з дати подання заяви) на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі- Закон №3723-ХІІ); - зобов`язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного в довідках ГУ ДПС у Полтавській області від 31.01.2023 № 37/10-31-10-02-09 та № 38/16/16-31-10-02-09, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 позовну заяву задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12 січня 2024 року про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XIІ. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 22 червня 1995 року по 31 жовтня 2016 року в органах податкової служби. Зобов`язано ГУ ПФУ в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 31.01.2023 №37/16-31-10-02-09 та від 31.01.2023 №38/16-31-10-02-09 з 31 січня 2023 року. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач 2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просив суд рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги Відповідач 2 зазначив, що з 01.05.2016 пенсія державним службовцям призначається на підставі Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі- Закон №889-VIII), яким не передбачено призначення чи переведення на пенсію по інвалідності, а відповідно до ст.90 Закону №889-VIII пенсійне забезпечення службовців здійснюється відповідно до Закону №1058-ІV. Зауважив, що закон зворотної дії не має. Апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги , що позивачка не досягла пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-ІV, не має страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-ІV та необхідного стажу державної служби. Зауважив, що рішення від 12.01.2024 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ приймалося ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, тому відсутні підстави для покладення зобов`язань на ГУ ПФУ в Полтавській області. Позивачка правом на подання відзиву на апеляцію не скористалася. Відповідно до положень ч.1 ст. 308 , п.3 ч.1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 01.08.2014 позивачці ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) та призначено пенсію по інвалідності на підставі Закону 1058-ІV. Актом огляду МСЕК від 13.10.2020 групу інвалідності встановлено безтерміново. Позивачка перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області на отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону №1058-ІV з 01.08.2014. Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Полтавській області № 11/16-31-1-11-02-26 від 30 січня 2023 року стаж державної служби ОСОБА_1 за період роботи в податкових органах Полтавської області станом на 31 жовтня 2016 року становив 21 рік 04 місяці 10 днів. 31 січня 2023 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, в якій просила перевести її з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058, на пенсію по інвалідності за Законом України «Про державну службу». Зазначена заява розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Дніпропетровській області та рішенням №916020144150 від 02 лютого 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у переведенні з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058 на пенсію по інвалідності згідно з Законом №889-VIII, оскільки цей закон не передбачає призначення пенсії по інвалідності. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2023 року у справі 440/2040/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Полтавській області та ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Відділу перерахунків пенсій №2 Управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 02 лютого 2023 року №916020144150 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 за призначенням / перерахунком пенсії від 31 січня 2023 року з урахуванням висновків суду, наведених в цьому судовому рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Зазначене рішення набрало законної сили 07.12.2023. На виконання рішення суду ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянуто заяву позивачки від 31 січня 2023 року та рішенням від 12.01.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії за Законом №889-VIII, оскільки вона не досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV , не має страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону №1058-ІV та необхідного стажу державної служби. В обґрунтування підстави відмови у рішенні зазначено, що безпосередній стаж ОСОБА_1 на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців становить 0 років 6 місяців 6 днів (періоди з 21.06.2013 по 27.12.2013 відповідно до записів трудової книжки наказом № 1-о від 21.06.2013 присвоєно 13 ранг державної служби 27.12.2013 «інспектор податкової та митної справи ІІ рангу»). В довідці Головного управління ДПС у Полтавській області №37/16.31-10-02-09 від 31.01.2023 у графі надбавка за ранг відсутні відомості щодо рангу державної служби та розміру надбавки. За документами пенсійної справи страховий стаж ОСОБА_1 складає 24 роки 8 місяців 8 днів. Не погодившись з вказаним рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 дійшов висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.01.2024 про відмову позивачці у переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ та зобов`язання Відповідача 2 здійснити переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону № 1058-ІV на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, з урахуванням довідок ГУ ДПС у Полтавській області з 31.01.2023, оскільки для цього наявні всі передбачені законом підстави. Позивачка є особою з інвалідністю ІІ групи та станом на 01 травня 2016 року мала більше 20 років стажу державної служби, тому набула право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до ст.37 Закону № 3723-ХІІ на підставі пункту 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII. Колегія суддів частково погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII. Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон № 3723-XII, крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу. Зокрема, пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 статті 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону № 1058-ІV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби . Тобто право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII пов`язане лише з певним стажем роботи особи на посаді державного службовця, визначеним п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII. Жодних додаткових умов для призначення такої пенсії у п. 10, 12 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII не встановлено. Однією із доводів апеляційної скарги Відповідача 2 є посилання на недостатність стажу державної служби . Відповідач 2 вважає, що стаж державної служби ОСОБА_1 складає 0 років 06 місяців 06 днів. Колегія суддів вважає дані доводи необґрунтованими виходячи з наступного. Відповідно до частини 18 статті 37 Закону № 3723-XII період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (далі- Порядок № 283) (чинного до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачкою служби в органах податкової служби) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Згідно приписів пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України "Про державну службу", а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР згідно з додатком . Відповідно до статті 15 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ (далі- Закон №509-ХІІ), чинного до 19.11.2012, правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу». Статтею 342 Податкового кодексу України (в редакції, чинні на час розглядуваних правовідносин) визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України. При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України «Про державну службу». На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції». Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу". Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України «Про державну службу» та іншими законами. Із наявної у матеріалах справи копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , дата заповнення якої 22 червня 1995 року та довідки Головного управління ДПС у Полтавській області від 30.01.2023 № 11/16-31-1-11-02-26 вбачається , що позивачка працювала на різних посадах в органах державної податкової служби, а саме: з 22.06.1995 по 01.10.1995 - державний податковий інспектор відділу комп`ютеризації, обліку та звітності Державної податкової інспекції по Октябрському району м. Полтави Полтавської області; з 02.10.1995 но 25.11.1996 - старший державний податковий інспектор відділу комп`ютеризації, обліку та звітності Державної податкової інспекції Октябрського району м. Полтави Полтавської області; з 26.11.1996 по 01.12.1997 - старший державний податковий інспектор відділу обліку та звітності Державної податкової адміністрації в Октябрському районі м. Полтави; з 02.12.1997 по 16.02.1998 - старший державний податковий інспектор відділу обліку платежів з юридичних осіб Державної податкової адміністрації у м. Полтава: з 17.02.1998 по 31.05.2001- старший державний податковий інспектор відділу обліку платежів з юридичних осіб Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 01.06.2001 по 31.08.2003 - старший державний податковий інспектор відділу автоматизованого прийому та обробки податкової звітності Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 01.09.2003 по 31.08.2005 - старший державний податковий інспектор відділу обробки та ведення податкових документів платників податків Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 01.09.2005 по 19.02 2007 - старший державний податковий інспектор сектору обробки та ведення податкових документів платників податків Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 20.02.2007 по 15.07.2007 - старший державний податковий інспектор відділу обробки податкової звітності Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 16.07.2007 по 29.02.2012 - старший державний податковий інспектор відділу ведення та захисту податкової звітності управління інформатизації процесів оподаткування Державної податкової інспекції у м. Полтава; з 01.03.2012 по 20.06 2013 - старший державний податковий інспектор відділу приймання та обробки податкової звітності управління інформатизації та обліку платників податків Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області ДПС; з 21.06.2013 по 05.05.2015 - старший державний інспектор відділу приймання та обробки податкової звітності управління ІТ та обліку платників Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління Міндоходів у Полтавській області; з 06.05.2015 по 22.12.2015 - старший державний інспектор відділу звітності та надання адміністративних послуг управління реєстрації платників та електронних сервісів Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області; з 23.12.2015 по 16.02.2016 - головний державний інспектор відділу звітності та надання адміністративних послуг управління реєстрації платників га електронних сервісів Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області; з 17.02.2016 по 31.10.2016 - головний державний інспектор відділу електронних сервісів та звітності управління обслуговування платників Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області. Під час проходження державної служби у податкових органах позивачці було присвоєно спеціальне звання інспектора податкової та митної справи І рангу (наказ Державної податкової інспекції у м. Полтаві Головного управління ДФС у Полтавській області від 28.12.2015 № 254-о). Постановою КМУ № 306 від 20.04.2016 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (надалі - Постанова № 306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що періоди служби позивачки на посадах в органах державної податкової служби підлягають зарахуванню до стажу державної служби, в тому числі для призначення пенсії по інвалідності на підставі статті 37 Закону № 3723-XII. Щодо доводів апелянта про недосягнення позивачкою пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону №1058-ІV, колегія суддів зазначає наступне. Апелянт вважає, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, а саме: підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені пунктами 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII, та норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік (у даному випадку 60 років), стаж державного службовця і страховий стаж. Колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Ця норма поширюється виключно на працездатних державних службовців, а не інвалідів І та ІІ групи. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивачки тлумаченню законодавства України. Зазначений висновок повністю відповідає правовому висновку, зробленому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18. Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, станом на 01 травня 2016 року мала більше 20 років стажу державної служби, то вона має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивачки з пенсії по інвалідності, призначеної їй відповідно до Закону № 1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону № 3723-XII. Отже, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 12.01.2024, зобов`язання пенсійного органу зарахувати позивачці до стажу державної служби періоди її роботи з 22.06.1995 по 31.10.2016 в органах податкової служби та зобов`язання пенсійного органу здійснити її переведення з пенсії по інвалідності за Законом № 1058 на пенсію по інвалідності за ст.37 Закону №3723-ХІІ з 31.01.2023 - ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, тому рішення суду в цій частині підлягає залишенню без змін. Щодо посилань апелянта про відсутність підстав для покладення на ГУ ПФУ в Полтавській області зобов`язань вчинити певні дії, оскільки рішення від 12.01.2024 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ приймалося ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ч. 1 та 2 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до п. 7-9 ч. 1 ст. 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача. За змістом ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Також, постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 13 п. 4.2). Тобто, Пенсійним фондом України, територіальним відділенням якого є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у цій справі, визначено екстериторіальний принцип розгляду питання про переведення з одного виду пенсії на інший. Також п 4.10 постанови правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Системний аналіз вказаних норм свідчить, що за загальним правилом відповідачем у справі має бути саме той суб`єкт владних повноважень, який прийняв рішення, вчинив дії чи допустив бездіяльність, які є предметом судової перевірки. Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. При цьому, суд застосовує принцип «належного урядування» який висвітлений у тому числі в пунктах 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), відповідно до яких, зазначений принцип зокрема передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Отже, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу. Прогалини в чинному законодавстві не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян на перерахунок пенсії. Оскільки саме держава (в особі Управління ПФ України) не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру перегляду власного незаконного та протиправного рішення, скасованого в судовому порядку, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу. Отже, посилання апелянта про відсутність підстав для покладення на нього зобов`язань є обґрунтованими, оскільки суб`єктом владних повноважень, який прийняв рішення, яке є предметом судової перевірки, є ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, тому судове рішення в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про покладання зобов`язань на ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Отже, враховуючи те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ГУ ПФУ в Полтавській області вчинити певні дії та ухвалення в скасованій частині рішення про зобов`язання ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вчинити такі дії. Керуючись ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 326,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області - задовольнити частково. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі № 440/6013/24- скасувати в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 22 червня 1995 року по 31 жовтня 2016 року в органах податкової служби та про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 31.01.2023 №37/16-31-10-02-09 та від 31.01.2023 №38/16-31-10-02-09 з 31 січня 2023 року. Ухвалити постанову, якою у скасованій частині задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , виклавши абзаци 3 та 4 резолютивної частини рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року наступним чином. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців, періоди роботи з 22 червня 1995 року по 31 жовтня 2016 року в органах податкової служби. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) на пенсію по інвалідності відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII, з урахування довідок Головного управління ДПС України в Полтавській області від 31.01.2023 №37/16-31-10-02-09 та від 31.01.2023 №38/16-31-10-02-09 з 31 січня 2023 року. В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року у справі №440/6013/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк