Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/18309/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/18309/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шувалова Т.О. Суддя-доповідач - Шидловський В.Б. 21 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Шидловського В.Б. суддів: Сапальової Т.В. Капустинського М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області , у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 045550029186 від 01.07.2025 р.; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати ОСОБА_1 періоди роботи в органах податкової служби до стажу державної служби; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити нарахування (перерахунок) та виплату пенсії по Закону України «Про державну службу» починаючи з 24.06.2025 року у розмірі 60% від усіх сум складових заробітної плати, з урахуванням довідок Головного управління ДПС у Донецькій області № 68/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 69/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, № 70/05-99-10-02-18 від 17.06.2025, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.07.2025 року №045550029186 про відмову ОСОБА_1 у переведені на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 року, зарахувавши періоди служби позивачки на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 до державної служби. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. 24.06.2025 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перехід з пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення, ГУ ПФУ в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та рішенням від 01.07.2025 року № 045550029186 відмовлено в переведенні з пенсії за віком згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ у зв`язку із відсутністю необхідного стажу. Періоди роботи позивача з 03.12.1993 по 02.06.2025 в Головному управлінні ДПС у Донецькій області відповідно до довідки від 19.06.2025 №12/05-99-11-02-00 не відносяться до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернулася із цим позовом до суду. Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив з часткової обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору, виходячи з наступного. На підставі частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України гарантовано, що право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості. Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України регламентовано, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Відповідно до пункту 47 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV з наступними змінами та доповненнями, у редакції на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-IV), особи, пенсію яким призначено пенсію на умовах цього Закону, у будь-який час можуть звернутися до органів Пенсійного фонду для переведення на пенсію/щомісячне довічне грошове утримання за нормами законів України Про Кабінет Міністрів України, Про державну службу, Про Національний банк України, Про дипломатичну службу, Про службу в органах місцевого самоврядування, Про прокуратуру, Про статус народного депутата України, Про судоустрій і статус суддів, Про судову експертизу, Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Про наукову і науково-технічну діяльність, Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів, Митного кодексу України, Податкового кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України із встановленням розміру пенсії, отримуваного до такого переведення, з 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла така заява. Згідно з частиною 1 статті 10 Закону України №1058-IV, особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Реалізацію права на пенсійне забезпечення державних службовців визначає Закон України Про державну службу від 10 грудня 2015 №889-VIII (далі Закон України №889-VIII), відповідно до статті 90 якого пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України №1058-IV. Закон України №889-VIII набрав чинності з 01 травня 2016 року, а розділом Прикінцеві та перехідні положення цього Закону закріплено, що Закон України Про державну службу від 16 грудня 1993 рок №3723-ХІІ (далі Закон України № 3723-XII), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України №889-VIII, втратив чинність. Згідно з пунктом 10 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. На підставі пункту 12 зазначеного розділу для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, положеннями розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Відповідно до частини першої статті 37 Закону України 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статті 26 Закону України №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 Закону України №1058-IV, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. При цьому для призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 3723-ХІІ особі, яка на час звернення за її призначенням не є державним службовцем, проте відповідає критеріям, визначеним у пункті 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, використовується розмір заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а не розмір заробітної плати, яку така особа отримувала під час перебування на державній службі. Тобто, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Подібних висновків щодо застосування зазначених норм матеріального права дійшов Верховний Суд у рішенні від 04 квітня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи № 822/524/18, а також у постановах від 01 грудня 2020 року у справі № 466/6057/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 538/804/17, від 22 червня 2021 року у справі № 308/67/17, від 29 вересня 2022 року у справі № 234/6967/17, від 29 листопада 2022 року у справі № 431/991/17 тощо. Відповідно до статті 15 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (чинного до 19.11.2012), правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України "Про державну службу". Статтею 344 Податкового кодексу України визначено, що посадовою особою контролюючого органу може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, якщо інше не передбачено законом, та на яку покладено виконання завдань, зазначених у цьому Кодексі та Митному кодексі України. При прийнятті на роботу посадовій особі може бути встановлено випробувальний термін відповідно до Закону України "Про державну службу". На роботу до контролюючих органів не можуть бути прийняті особи, стосовно яких встановлено обмеження законами України "Про державну службу" та "Про засади запобігання і протидії корупції". Посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Посадові особи, які вперше зараховуються на службу до контролюючих органів і раніше не перебували на державній службі, складають присягу державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу". Правовий статус посадових осіб контролюючих органів, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Кодексом та Митним кодексом України, а в частині, що не регулюється ними, - Законом України "Про державну службу" та іншими законами. Відповідно до довідки Головного управління ДПС у Донецькій області від 19.06.2025, позивач працювала у спірний період на таких посадах: з 03.12.1993 до 31.01.1994 на посаді державного податкового інспектора відділу оподаткування державних та спільних підприємств Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області; з 01.02.1994 - 06.12.1995 - державний податковий інспектор відділу аудиту Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області; з 07.12.1995 до 25.11.1996 - на посаді державного податкового інспектору відділу аудиту Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області; з 26.11.1996 по 02.01.1997 - на посаді старшого державного податкового інспектора відділу документальних перевірок юридичних осіб Державної податкової інспекції по Добропільському району Донецької області; з 03.01.1997 по 06.07.1997 - на посаді старшого державного податкового інспектора відділу документальних перевірок суб`єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської державної податкової адміністрації Донецької області; з 07.07.1997 по 13.02.1998 - на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу документальних перевірок суб`єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської державної податкової адміністрації Донецької області; з 14.02.1998 по 02.05.2001 - на посаді старшого державного податкового ревізора - інспектора відділу документальних перевірок суб`єктів підприємницької діяльності управління документальних перевірок юридичних осіб Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 03.05.2001 - 09.02.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок управління податкового аудиту Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 10.02.2005 - 28.06.2005 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу документальних перевірок СГД юридичних осі6 управління контрольно- перевірочної роботи Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 29.06.2005 - 05.09.2005 - начальник відділу документальних перевірок СГД - юридичних осіб управління контрольно-перевірочної роботи Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 06.09.2005 - 23.01.2007 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу контрольно-перевірочної роботи Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 24.01.2007 - 13.05.2008 - начальник відділу документальних перевірок суб`єктів господарювання - юридичних осіб управління аудиту юридичних осіб Добропільської об?єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 14.05.2008 - 22.10.2009 - начальник відділу проведення податкового аудиту платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 23.10.2009 - 12.03.2012 - начальник відділу перевірок платників податків управління податкового контролю юридичних осіб Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області; з 13.03.2012 - 27.04.2012 - головний державний податковий ревізор-інспектор відділу податкового контролю Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби; з 28.04.2012 - 12.11.2012 - заступник начальника управління - начальник відділу перевірок платників податків управління податкового контролю Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби; з 13.11.2012 - 04.07.2013 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відалення Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби; з 05.07.2013 - 03.02.2016 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відділення Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області; з 04.02.2016 - 18.07.2016 - заступник начальника державної податкової інспекції - начальник Димитрівського відилення Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області; з 19.07.2016 - 08.02.2017 - заступник начальника - начальник Димитрівського відлілення Красноармійської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС У Донецькій області; з 09.02.2017 - 30.08.2018 - заступник начальника - начальник Димитрівського відділення Покровської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області; з 31.08.2018 - 07.10.2019 - заступник начальника Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб Покровсько-Добропільського у правління Головного управління ДФС у Донецькій області; з 08.10.2019 - 02.09.2020 - заступник начальника Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб Покровсько-Добропільського управління Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична особа публічного права, код за ЄДРПОУ 43142826); з 03.09.2020 - 21.01.2021 головний державний ревізор-інспектор Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління податкового адміністрування Головного управління ДПС у Донецькій області (юридична особа публічного права, код за ЄДРПОУ 43142826); з 22.01.2021 - 20.10.2021 головний державний ревізор-інспектор Добропільського відділу камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків Головного управління ДПС у Донецькій області; з 21.10.2021 - 07.11.2022 - головний державний інспектор Добропільського відділу камеральних перевірок управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків Головного управління ДПС у Донецькій області; з 08.11.2022 - 30.04.2024 - головний державний інспектор Добропільського відділу податків і зборів з юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДІС У Донецькій області; з 01.05.2024 - 19.11.2024 - головний державний інспектор Добропільсько- Бахмутського відділу податків і зборів 3 юридичних осіб управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області; з 20.11.2024 - 02.06.2025 - головний державний інспектор відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі сільського господарства управління оподаткування юридичних осіб Головного управління ДПС у Донецькій області. Відповідні періоди роботи також підтверджуються записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 . Окрім того, згідно із записами у трудовій книжці, судом встановлено, що у спірний період: 01.03.1994 позивачкою складено присягу державного службовця. 30.12.1994 позивачці присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби ІІІ рангу. 01.06.1998 позивачці присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби ІІ рангу. 03.06.2002 позивачці присвоєно спеціальне звання інспектор податкової служби І рангу. Слід звернути увагу, що відповідачами не заперечується правомірність та дійсність записів у трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 , заповненої 13.11.1989. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 306 від 20.04.2016 "Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями" (надалі - Постанова № 306), якою затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Вищенаведені норми підтверджують, що посадові особи контролюючих органів, в даному випадку - податкових органів, віднесені до державних службовців за певними особливостями, тобто з присвоєнням спеціальних звань, які відповідають певним категоріям та рангам державних службовців. Додатком 6 до Постанови № 306 встановлені співвідношення між рангами державних службовців і спеціальними званнями працівників посадових осіб органів доходів і зборів. Відповідно до додатку 6 до Постанови № 306, інспектор податкової служби І рангу прирівнюється до 7 рангу державного службовця, а радник податкової та митної справи III рангу - до 6 рангу державного службовця. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Другого апеляційного адміністративного суду у справі № 440/9780/22. Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності у період роботи позивачки на відповідних посадах, був Закон України «Про державну податкову службу в Україні» №509-XII від 04.12.1990 (далі - Закон №509-XII), а з 12.08.2012 - Податковий кодекс України (далі -ПК України). Згідно з приписами статті 6 Закону №509-XII видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету. Частиною 5 статті 15 Закону №509-XII установлено, що правовий статус посадових осіб органів державної податкової служби, їх права та обов`язки визначаються Конституцією України, цим Законом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу». Відповідно до частини 4 статті 15 Закону №509-XII службові особи державних податкових інспекцій не мають права займатися підприємницькою діяльністю, а також працювати за сумісництвом на підприємствах, в установах і організаціях (крім наукової та викладацької діяльності). Тобто цією нормою було встановлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються з вимогами статті 12 Закону №3723-XII щодо обмежень, пов`язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням. Частинами 7, 8 статті 15 Закону №509-XII передбачено, що посадові особи органів державної податкової служби підлягають атестації. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання: головний державний радник податкової служби, державний радник податкової служби I рангу, державний радник податкової служби II рангу, державний радник податкової служби III рангу, радник податкової служби I рангу, радник податкової служби II рангу, радник податкової служби III рангу, інспектор податкової служби I рангу, інспектор податкової служби II рангу, інспектор податкової служби III рангу. Законом України від 05.07.2012 №5083-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні», який набрав чинності 12.08.2012, доповнено ПК України розділами XVIII-1 та XVIII-2. Пунктом 342.4 ст. 342 ПК України встановлено, що посадові особи контролюючих органів є державними службовцями. Згідно із абз. 1, 2 п.344.1 ст. 344 ПК України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів, крім діючих у них підрозділів податкової міліції, здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах повинен зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Такий висновок кореспондується з правовою позицією, сформованою Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №586/965/16-а та від 18.03.2021 у справі №500/5183/17. Окрім того, частиною 17 статті 37 Закону №3723-ХІІ регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Таким чином, законодавством, яке діяло в період роботи (служби) позивачки, та яке діє на сьогодні, визначено, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ. Наведене також підтверджується також положенням пункту 7 частини 2 статті 46 Закону №889-VIII та пунктом 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016 (далі - порядок №229), за змістом яких до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Аналізуючи наведені вище правові норми, суд доходить висновку, що незараховані періоди служби позивача на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 підлягають зарахуванню до стажу державної служби. З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права, що регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про протиправність рішення ГУ ПФУ в Житомирській області від 01.07.2025 року №045550029186. Обираючи спосіб захисту, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, судом першої інстанції обґрунтовано враховано, з метою ефективного захисту прав позивачки слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивачки від 24.06.2025 року про призначення пенсії за віком, зарахувавши періоди служби позивачки на посадах в органах державної податкової служби з 03.12.1993 по 02.06.2025 до державної служби. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно із п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Доводи викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують. За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Шидловський В.Б. Судді Сапальова Т.В. Капустинський М.М.