Постанова Київський апеляційний суд № 361/5495/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/14201/2024 Справа № 361/5495/20 П О С Т А Н О В А Іменем України 27 листопада 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Радзівіл А.Г. у м. Бровари у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту належності майна та визнання права власності на нерухоме майно в порядку набувальної давності, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : В серпні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, просила встановити факт належності будинковолодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати за нею, ОСОБА_1 , право власності на частину будинку загальною площею 139,1 кв.м., житловою площею 65,4 кв.м., яка складається із приміщень І тамбур 2,0 кв.м., 2-1 вітальня пл. 12,0 кв.м., 2-2 санвузол пл. 4,6 кв.м., 2-3 кухня пл. 5,8 кв.м., 2-4 їдальня пл. 6,6 кв.м., 2-5 коридор пл. 4,5 кв.м, 2-6 житлова пл. 18,3 кв.м., 2-7 коридор пл. 11,5 кв.м., 2-8 житлова пл. 18,8 кв.м. 2-9 сходова пл. 11,7 кв.м., 2-10 санвузол пл. 4,6 кв.м., 2-11 веранда пл. 5,8 кв.м., 2-12 житлова пл. 11,8 кв.м., 2-13 житлова пл. 16,5 кв.м., 2-14 коридор пл. 4,6 кв.м. Позов мотивувала тим, що відповідач ОСОБА_3 є її рідним братом по батьку, відповідач ОСОБА_2 - племінницею (донькою покійної сестри ОСОБА_5 ), відповідач ОСОБА_4 - її двоюрідною сестрою. Їхнім з ОСОБА_3 батьком, і дідом ОСОБА_2 був ОСОБА_6 , який також був дядьком ОСОБА_4 (рідним братом її батька ОСОБА_7 ). Батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були ОСОБА_1 та ОСОБА_8 . Рішенням виконавчого комітету Броварської районної ради депутатів від 08 липня 1954 року їхньому з відповідачем ОСОБА_3 діду - ОСОБА_1 було надано право індивідуального будівництва на ділянці по АДРЕСА_2 . 24 вересня 1954 року складено акт про виділ в натурі земельної ділянки для будівництва ОСОБА_1 12 лютого 1955 року між комунальним відділом Броварської районної ради та ОСОБА_1 було укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою. Побудувавши будинок у 1955 році, ОСОБА_1 не ввів його в експлуатацію та не зареєстрував на своє ім`я право власності на нього. У 1981 році ОСОБА_1 звернувся до Броварської міської ради депутатів з заявою про надання дозволу на оформлення двоквартирного будинку. Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради від 10 січня 1982 року № 20 були внесені зміни в раніше надані плани забудови, згідно зазначеного рішення ОСОБА_1 було надано дозвіл на оформлення технічної документації на самовільно побудовані приміщення. 21 липня 1982 року Державною приймальною комісією складено акт державного приймання в експлуатацію індивідуального будинковолодіння АДРЕСА_1 . Згідно акту Державної приймальної комісії, будинковолодіння розташоване на земельній ділянці пл. 700 кв.м., складається з одноповерхового будинку, житловою площею 111,7 кв.м., корисною площею 183,8 кв.м. надвірних споруд: сараю-гаражу та туалету. Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради від 28 червня 1983 року затверджені акти Державної приймальної комісії від 21 липня 1982 року. Отримавши всі необхідні дозволи та документи, ОСОБА_1 не зареєстрував побудований ним будинок у Броварському БТІ та не оформив право власності на нього. 07 травня 1977 року батько позивача ОСОБА_6 уклав шлюб з її матір`ю ОСОБА_9 . З 1991 року шлюбні відносини між батьками було припинено. Після припинення шлюбних відносин між батьками позивач, разом з батьком, з дозволу діда ОСОБА_1 , продовжили проживати в квартирі АДРЕСА_3 . 26 грудня 1996 року шлюб між її батьками було розірвано. У 1997 році дід ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання його колишньої невістки, матері позивача ОСОБА_10 такою, що втратила право користування житловим приміщенням. ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом про відшкодування витрат на будівництво будинку. Рішенням Броварського міського суду Київської області від 16 жовтня 1997 року первісна та зустрічна позовні вимоги були задоволені. В рішенні зазначено, що в будинку разом з ОСОБА_1 проживає «онучок», а також, що власником будинку є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився брат позивача, відповідач ОСОБА_3 . За декілька місяців до народження сина її батько ОСОБА_6 залишив помешкання в будинку та переїхав мешкати за іншою адресою. 17 вересня 2005 року позивач уклала шлюб з ОСОБА_11 . Після реєстрації шлюбу з дозволу забудовника, ОСОБА_1 , вона разом з чоловіком продовжили будівельні роботи з перепланування будинку. Ще за життя діда ОСОБА_1 між ним та його сином, а позивача батьком було фактично розподілено будинок в натурі, підтвердженням чого є установлення окремих лічильників на використану електроенергію, газопостачання, договори на постачання електроенергії, газу та води, укладені ОСОБА_6 та постачальниками послуг. На даний час будинок має загальну площу 265,7 кв.м., житлову площу 151,4 кв.м. та складається з трьох квартир, має надвірні будівлі сарай «Б», яма вигрібна «Я», яма вигрібна «Я1», огорожа «N». Земельна ділянка, на якій розташоване будинковолодіння АДРЕСА_1 , не приватизована. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер і за своє життя не розпорядився майном на випадок своєї смерті. Спадкоємцями першої черги за законом є дружина ОСОБА_8 та діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , які звернулися до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 не видавались. З 2011 року її баба ОСОБА_8 втратила дієздатність в зв`язку з хворобою та були прикута до ліжка. З цього часу і до смерті ОСОБА_8 позивач доглядала її. Після смерті ОСОБА_8 її спадкоємці першої черги за законом - діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_8 не видавались. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_7 , батько відповідача ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину після його смерті. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивача ОСОБА_6 . Після його смерті спадкоємці першої черги за законом - позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (за правом представлення) звернулись до нотаріальної контори з заявами про прийняття спадщини. 21 серпня 2019 року були видані свідоцтва про право на спадщину за законом - на частки автомобіля Renault д.н.з. НОМЕР_1 кожному спадкоємцю. У видачі свідоцтва про право на спадщину на частину будинковолодіння було відмовлено у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на будинковолодіння. Як вбачається з довідки КП БМР «Броварське БТІ», станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано. Позивач користується приміщеннями, які в технічному паспорті на будинок позначені як квартира АДРЕСА_4 . Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року в позові відмовлено. Додатковим рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 липня 2024 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 стягнуто витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, просила скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказувала, що в рішенні взагалі відсутня мотивувальна частина, на підставі якої суд відмовив їй у задоволенні вимог в частині встановлення факту належності майна її діду ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . З тексту рішення неможливо встановити мотиви, якими керувався суд, відмовляючи в позові. Отже, при ухваленні рішення було допущено неповноту, в зв`язку з чим рішення підлягає скасуванню. Звертала увагу, що ОСОБА_1 помер до набрання чинності ЦК України 2003 року, новели якого передбачають виникнення права власності на нерухоме майно з моменту його державної реєстрації. Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на підставі ст. 344 ЦК України, суд виходив з того, що позивач не довела добросовісність, відкритість, безперервність володіння майном, не довела, що саме ОСОБА_1 збільшила площу житлового будинку, та врахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17. Не погоджувалася з таким висновком, оскільки факт проведення саме нею будівельних і ремонтних робіт в частині будинку, право власності на яку вона просить визнати за собою, повністю доведено під час розгляду справи. Даний факт підтверджено не тільки документами, показами свідків, але не заперечується відповідачами. Посилаючись на помилковість оцінки судом встановлених обставин, пояснювала, що не тільки була обізнана, що її дід ОСОБА_1 був власником спірного будинку, але й зазначила цю обставину в своєму позові. Вказувала на непослідовність правової позиції суду першої інстанції, оскільки в установленому законом порядку ОСОБА_1 не був власником будинковолодіння, в зв`язку з чим його спадкоємці не змогли прийняти спадщину в частині нерухомого майна. При цьому в задоволенні позову в частині встановлення факту належності майна ОСОБА_1 суд відмовив без жодного обґрунтування, а в обґрунтування відмови в задоволенні позову на підставі ст. 344 ЦК України суд зазначив ОСОБА_1 «правовласником», посилаючись на рішення Броварського міського суду від 16 жовтня 1997 року, тобто фактично суд визнає її діда власником спірного будинковолодіння, про існування якого вона знала. Посилаючись на ст. 1216, 1218, 331 ЦК України, вказувала, що ні її дід, ні спадкоємці не є власниками будинковолодіння, а тому відсутні підстави відмовляти в задоволенні її позову на підставі ст. 344 ЦК України. Вважала, що судом першої інстанції не надано належної оцінки встановленим у рішенні Броварського міського суду від 16 жовтня 1997 року обставинам, в якому зокрема встановлено, що ОСОБА_9 залишила помешкання в будинку АДРЕСА_1 та з того моменту там не проживає. Також зазначено, що згідно пояснень ОСОБА_1 , в частині будинку, де проживала родина сина разом з невісткою та онукою, залишилась проживати тільки онука, якою є позивач. При порівнянні експлікації в техпаспорті на будинок 1982 року з усіма наступними добудовами, вбачається, що зміни в добудові та перебудові проводились тільки в квартирі АДРЕСА_4 , в якій позивач проживає з 1982 року та яку побудували її батьки, а згодом добудовував батько, коли вони проживали вдвох, а потім вони з чоловіком продовжували внутрішні перепланування. Тобто позивач з дня народження користується приміщеннями, які в результаті її праці та вкладення коштів в даний час позначені в технічному паспорті на будинок як квартира АДРЕСА_4 . Пояснювала, що її дід не був власником майна в розумінні вимог діючого законодавства, саме тому вона просила суд встановити факт належності йому майна, оскільки це є єдиним шляхом вирішення питання по суті. Висновки суду про те, що позивачем не надано доказів користування протягом 10 років саме даними приміщеннями в будинку, які складають частину житлового будинку, не відповідають дійсним обставинам справи. З рішення Броварського суду від 16 жовтня 1997 року вбачається, що позивач користується приміщеннями 2-1, 2-2, 2-3 щонайменше з 1993-1997 років самостійно, а тому факт її відкритого, безперервного користування приміщеннями будинку в квартирі АДРЕСА_4 підтверджений документально, показами свідків, визнавався відповідачами. Вказувала, що судом не надано оцінку технічним характеристикам, площі та приміщенням будинку згідно акту Державної приймальної комісії від 21 липня 1982 року. Посилалась на п. 9, 11, 13, 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав», правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 201/12550/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17. Від відповідача ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_13 після ознайомлення з матеріалами справи 24 вересня 2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 04 жовтня 2024 року, тобто в межах часу, визначеного Київським апеляційним судом, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, покласти на позивача витрати на правничу допомогу, які орієнтовно складають 10000 грн. Вказувала, що ОСОБА_1 було обґрунтовано відмовлено в позові, підставою чого є недоведеність позовних вимог про визнання права власності на частину нерухомого майна в порядку ст. 344 ЦК України. Посилалася на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17, зазначала, що в своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 на заперечує, а навіть стверджує про наявність між сторонами-відповідачами спадкових прав, тим самим доводить факт претендування на спадкування своїх часток вказаного нерухомого майна, що унеможливлює набуття права власності за набувальною давністю взагалі. Крім цього, за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Однак під час розгляду справи апелянт доводила належність майна її діду ОСОБА_1 , що унеможливлює отримання права власності на майно в порядку ст. 344 ЦК України. Вважала, що судом першої інстанції вірно зазначено в рішенні, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Крім того, надані апелянтом в суді першої інстанції докази про оплату послуг водовідведення, газопостачання, здійснення ремонтних робіт та робіт із перепланування приміщень в будинку свідчать просто про належне утримання нерухомого майна позивачем лише як користувачем. Також допитані судом першої інстанції свідки зі сторони позивача під час розгляду справи не підтвердили своїми свідченнями існування доказів її добросовісності заволодіння чужим майном, а лише частково підтвердили відкрите користування нерухомим майном, проведення ремонтних робіт, оплату комунальних послуг, однак дані свідчення не є доказами для визнання права власності на майно за набувальною давністю. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, оскільки позивач була обізнана про те, що правовласником спірного будинку був її дід ОСОБА_1 (як це зазначено в рішенні Броварського міського суду від 16 жовтня 1997 року), який є предметом спору, та на частину якого вона просить визнати право власності за набувальною давністю. Позивач була обізнана про те, що після смерті ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , та їх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 є спадкоємці, які претендують на успадкування своїх часток вказаного нерухомого майна. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції. Судом встановлено, що відповідач по справі ОСОБА_3 є рідним братом по батьку позивача ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_2 є її племінницею (донькою покійної сестри ОСОБА_5 ), а співвідповідач ОСОБА_4 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) є її двоюрідною сестрою по батьку, що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міськвиконкому Київської області, актовий запис № 211 (а. с. 12 т. 1), свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 , виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 258 (а. с. 15 т. 1), свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_4 , виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міського управління юстиції Київської області, актовий запис № 165 (а. с. 17 т. 1), свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_5 , виданим Броварським міським відділом РАЦС Київської області, актовий запис № 20 (а. с. 21 т. 1), свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_6 , виданим Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 922 (а. с. 26 т. 1). Батьком позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 , а також дідом відповідача ОСОБА_2 був ОСОБА_6 , який був дядьком відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є братами. Батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 були ОСОБА_1 та ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_7 , виданим Броварським районним бюро РАЦС Київської області, актовий запис № 128 (а. с. 24 т. 1), свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_8 , виданим Іванківським райбюро РАЦС Київської області, актовий запис № 40 (а. с. 27 т. 1). Рішенням № 739 виконавчого комітету Броварської районної ради депутатів від 08 липня 1954 року діду позивача ОСОБА_1 було надано право індивідуального будівництва на ділянці по АДРЕСА_1 , площею 700 кв.м. (а. с. 77 т. 1). 24 вересня 1954 року було складено акт про виділ в натурі земельної ділянки для будівництва за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 згідно рішення Броварської районної ради депутатів від 08 липня 1954 року за № 239. (а. с. 77 на звороті т. 1). 12 лютого 1955 року між комунальним відділом Броварської районної ради та ОСОБА_1 було укладено договір на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою 700 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , згідно п. 14 якого, зведена на земельній ділянці будівля є власністю забудовника (а. с. 75 т. 1). Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів № 292 від 28 червня 1982 року внесені зміни в раніше надані плани забудови. Згідно вищезазначеного рішення ОСОБА_1 надано дозвіл на оформлення технічної документації на самовільно побудовані приміщення за адресою АДРЕСА_1 (а. с. 72 на звороті т. 1). 21 липня 1982 року Державною приймальної комісії було складено акт державного приймання в експлуатацію індивідуального будинковолодіння АДРЕСА_1 , згідно якого будинковолодіння АДРЕСА_1 розташоване на земельній ділянці площею 700 кв.м., що складається з одноповерхового будинку, житловою площею 111,7 кв.м., корисною площею 183,8 кв.м. та надвірних споруд: сараю-гаражу та туалету (а. с. 74 т. 1). Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів №20 від 10 січня 1983 року були затверджені акти Державної приймальної комісії по введенню в дію індивідуальних житлових будинків громадян міста згідно додатку №1, ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , житлова пл. 111,70 кв.м., корисна пл. 183,80 кв.м., враховуючи склад сім`ї 11 осіб (а. с. 73 т. 1). У довідці від 22 січня 2019 року № 23, виданій КП Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації», зазначено, що згідно архівних даних станом на 31 грудня 2012 року право власності на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок АДРЕСА_1 не зареєстровано. Згідно інвентаризаційної справи даний житловий будинок у 1955 році був за адресою АДРЕСА_1 , без номеру; у 1962 році був за адресою АДРЕСА_5 , а з 1982 року став під № 39 (а. с. 34 т. 1). У листі № 24 від 22 січня 2019 року КП Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» зазначено, що будинок розташований за адресою АДРЕСА_1 підлягає введенню в експлуатацію згідно чинного законодавства (а. с. 35 т. 1). Згідно технічного паспорту, який виготовлений станом на 26 квітня 1998 року на ім`я ОСОБА_16 , будинок АДРЕСА_1 мав загальну площу 218,0 кв.м., житлову площу 159,0 кв.м. та складається з трьох квартир (а. с. 65 - 69 т. 1). Вищезазначений будинок загальною площею 218,0 кв.м., житлової площі 159,0 кв.м, складався з приміщень, позначених на плані: -Квартира № 1: 1-1 коридор 3,7 кв.м.; 1-2 кухня площею 6,8 кв.м.; 1-3 ванна площею 3,9 кв.м.; 1-4 житлова площею 14,8 кв.м.; 1-5 веранда площею 11, 4 кв.м.; 1- 6 коридор площею 8,6 кв.м., 1-7 житлова площею 20,5 кв.м.; 1-8 житлова - 12,6 кв.м.; 1-9 котельня - 3,9 кв.м. Всього по кв.1 загальна площа 86,2 кв.м., житлова площа 47,9 кв.м. -Квартира АДРЕСА_4 : І тамбур 2,0 кв.м.; 2-1 вітальня площею 11,6 кв.м.; 2-2 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-3 кухня площею 5,8 кв.м.; 2-4 коридор площею 9, 0 кв. м.; 2-5 коридор площею 2, 5 кв.м.; 2-6 житлова площею 20,1 кв.м.; 2-7 житлова площею 12,7 кв.м.; 2-8 сходова площею 11,7 кв.м.; 2-9 коридор площею 4, 6 кв.м.; 2-10 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-11 веранда площею 5,8 кв.м.; 2-12 житлова площею 11,8 кв.м.; 2-13 житлова площею 16,5 кв.м. Всього по кв.2 загальна площа 123,3 кв.м., житлова площа 61,1 кв.м. -Квартира № 3: 3-1 кухня площею 13,7 кв.м.; 3-2 ванна площею 3,3 кв.м.; 3-3 котельня площею 1,7 кв.м.; 3-4 житлова площею 14,6 кв.м.; 3-5 житлова площею 17,7 кв.м.; 3-6 житлова площею 17,7 кв.м. Всього по кв.3 загальна площа 68,7 кв.м., житлова площа 50,0 кв.м. Надвірні будівлі сарай ?Б?, вбиральня ?В?, погріб ?Г?, огорожа ?N?. Згідно технічного паспорту, який виготовлений 12 березня 2010 року, будинок АДРЕСА_1 мав загальну площу 277,8 кв.м., житлову площу 159,0 кв.м. та складається з трьох квартир (а. с. 61 - 64 т. 1). Вищезазначений будинок загальною площею 277,8 кв.м., житлової площі 159,0 кв.м, складається з приміщень позначених на плані: -Квартира АДРЕСА_6 : 1-1 коридор 3,7 кв.м.; 1-2 кухня площею 6,8 кв.м.; 1-3 ванна площею 3,9 кв.м.; 1-4 житлова площею 14,8 кв.м.; 1-5 веранда площею 11, 4 кв.м.; 1-6 коридор площею 8,6 кв.м., 1-7 житлова площею 20,5 кв.м.; 1-8 житлова - 12,6 кв.м.; 1-9 котельня - 3,9 кв.м. Всього по кв.1 загальна площа 86,2 кв.м., житлова площа 47,9 кв.м. -Квартира АДРЕСА_4 : І тамбур 2,0 кв.м.; 2- 1 вітальня площею 11,6 кв.м.; 2-2 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-3 кухня площею 5,8 кв.м.; 2-4 столова площею 6,6 кв. м.; 2-5 коридор площею 4.5 кв.м.; 2-6 житлова площею 20,1 кв.м.; 2-7 житлова площею 12, 7 кв.м.; 2-8 сходова площею 11,7 кв.м.; 2-9 коридор площею 4, 6 кв.м.; 2-10 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-11 веранда площею 5,8 кв.м.; 2-12 житлова площею 11,8 кв.м.; 2-13 житлова площею 16,5 кв.м. Всього по кв.2 загальна площа 122, 9 кв.м., житлова площа 59,8 кв.м. -Квартира № 3: 3-1 кухня площею 13,7 кв.м.; 3-2 ванна площею 3,3 кв.м.; 3-3 котельня площею 1,7 кв.м.; 3-4 житлова площею 14,6 кв.м.; 3-5 житлова площею 17,7 кв.м.; 3-6 житлова площею 17,7 кв.м. Всього по кв.3 загальна площа 68,7 кв.м., житлова площа 50,0 кв.м. Надвірні будівлі сарай ?Б?, вбиральня ?В?, погріб ?Г?, огорожа ?N?. Згідно технічного паспорту, який виготовлений 02 травня 2018 року, будинок АДРЕСА_1 має загальну площу 265,7 кв.м., житлову площу 151,4 кв.м. та складається з трьох квартир (а. с. 55 - 59 т. 1). Вищезазначений будинок загальною площею 265,7 кв.м., житлової площі 151,4 кв.м, складається з приміщень позначених на плані: -Квартира АДРЕСА_6 : 1-1 котельня площею 11,2 кв.м.; 1-2 кухня площею 6,8 кв.м.; 1-3 санвузол площею 3.9 кв.м.; 1-4 житлова площею 14,8 кв.м.; 1-5 житлова площею 8,6 кв.м.; 1-6 вітальня площею 12,6 кв.м. Всього по кв.1 загальна площа 57,9 кв.м., житлова площа 36,0 кв.м. -Квартира АДРЕСА_4 : І тамбур 2,0 кв.м.; 2- 1 вітальня площею 12,0 кв.м.; 2-2 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-3 кухня площею 5,8 кв.м.; 2-4 їдальня площею 6,6 кв. м.; 2-5 коридор площею 4.5 кв.м.; 2-6 житлова площею 18,3 кв.м.; 2-7 коридор площею 11,5 кв.м.; 2-8 житлова площею 18,8 кв.м.; 2-9 сходова площею 11,7 кв.м.; 2-10 санвузол площею 4,6 кв.м.; 2-11 веранда площею 5,8 кв.м.; 2-12 житлова площею 11,8 кв.м.; 2-13 житлова площею 16,5 кв.м.; 2-14 коридор площею 4,6 кв.м. Всього по кв. 2 загальна площа 139,1 кв.м., житлова площа 65,4 кв.м. -Квартира № 3: 3-1 кухня площею 13,7 кв.м.; 3-2 ванна площею 3,3 кв.м.; 3-3 котельня площею 1,7 кв.м.; 3-4 житлова площею 14,6 кв.м.; 3-5 житлова площею 17,7 кв.м.; 3-6 житлова площею 17,7 кв.м. Всього по кв.3 загальна площа 68,7 кв.м., житлова площа 50,0 кв.м. Надвірні будівлі сарай ?Б?, яма вигрібна ?Я?, яма вигрібна ?Я1?, огорожа ?N?. 07 травня 1977 року батько позивача ОСОБА_6 уклав шлюб з її матір`ю ОСОБА_17 , згідно свідоцтва серії НОМЕР_9 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 195 (а. с. 39 т. 1). Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_10 від 18 лютого 1997 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 був розірваний, про що 26 грудня 1996 року зроблений актовий запис за №

444. Після розірвання шлюбу прізвище ОСОБА_9 змінено на ОСОБА_9 (а. с. 40 т. 1). Від цього шлюбу народилися ОСОБА_5 згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 виданого 21 листопада 2018 року, та ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_6 , згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 30 листопада (а. с. 26, 12 т. 1). Сторонами не заперечується та обставина, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 їх спільна донька ОСОБА_1 залишилась проживати разом із батьком за адресою АДРЕСА_1 . Згідно рішення Броварського міського суду Київської області від 16 жовтня 1997 року в справі № 2-8/1997 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_9 про визнання такою, що втратила право користування жилим приміщенням, та зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_1 про відшкодування втрат на будівництво будинку, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_19 задоволені. Визнано ОСОБА_19 , такою, що втратила право користування будинком АДРЕСА_1 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_19 2273,75 грн. витрат, понесених нею на будівництво прибудов до згаданого будинку, і 60 грн. витрат, понесених на оплату експертизи (а. с. 36 - 38 т. 1). У рішенні суду зазначено, що ОСОБА_9 не проживає у будинку з 1993 року, про що сама зазначила у судовому засіданні. Також вказано, що правовласником будинку є позивач ОСОБА_16 . Судом встановлено, що приміщення 2-1, 2-2, 2-3 були добудовані ОСОБА_1 , його дружиною ОСОБА_8 , відповідачем ОСОБА_9 та її колишнім чоловіком ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 народився відповідач ОСОБА_3 , згідно свідоцтва про народження, виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міського управління юстиції Київської області 17 травня 2002 року, серії НОМЕР_4 . Батьком у свідоцтві вказаний ОСОБА_6 , матір`ю ОСОБА_20 (а. с. 17 т. 1). 17 вересня 2005 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_11 , згідно свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_11 , виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис №

504. Після реєстрації шлюбу прізвище дружини - ОСОБА_21 (а. с. 30 т. 1). 16 квітня 2010 року шлюб між ОСОБА_22 та ОСОБА_11 розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 139, відділом реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_12 . Після розірвання шлюбу прізвище змінено на ОСОБА_4 (а. с. 33 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід позивача ОСОБА_16 , згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_13 , виданого 28 лютого 2018 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 894 (а. с. 28 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_7 померла його дружина ОСОБА_8 , згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_14 , виданого 26 січня 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Броварського міськрайонного управління юстиції у Київській області, актовий запис № 61 (а. с. 29 т. 1). Згідно довідки до акту огляду МСЕК від 06 липня 2012 року, ОСОБА_8 є інвалідом 1 групи, підгрупи «в» з 04 липня 2012 року, потребує стороннього догляду, загального захворювання з порушенням ЦНС та опорно-рухового апарату, довічно (а. с. 31 т. 1). У довідці від 28 січня 2013 року зазначено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Броварської міської ради та їй відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24 квітня 2004 року № 588 Порядок призначення та виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, з 26 січня 2012 року по 24 січня 2013 року призначено допомогу - компенсація за надання соціальних послуг інвалідам 1 групи. Знято із обліку 24 січня 2013 року (а. с. 32 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_3 помер дядько позивача ОСОБА_7 , згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_15 , виданого 24 листопада 2017 року Броварським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, актовий запис № 995 (а. с. 22 т. 1). Відповідач ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , є донькою ОСОБА_7 , згідно свідоцтва про народження, виданого Броварським міським відділом РАГС Київської області 07 лютого 1980 року, серії НОМЕР_5 (а. с. 21 т. 1). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер батько позивача ОСОБА_6 згідно свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_16 , виданого 19 червня 2018 року Відділом ЗАГС Адміністрації Муніципального району «Магарамкентський район» Республіки Дагестан, актовий запис № 30 (а. с. 23 т. 1). 03 жовтня 2019 року державним нотаріусом Броварської міської державної нотаріальної контори Київської області Журавською В.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом спадкоємцю вказаного майна ОСОБА_6 , сину ОСОБА_3 на 1/3 частку майна, а саме: фінансові гарантії до системи МДП, додаткові фінансові гарантії за орендований автомобіль; транспортного засобу марки Renault, Magnum, 2002 року, р.н. НОМЕР_1 (а. с. 80 т. 1). Свідоцтва про право на спадщину на 2/3 частки фінансової гарантії та транспортного засобу видано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 21 серпня 2019 року (а. с. 79, 81 т. 1). Згідно постанови від 31 січня 2019 року державного нотаріуса Броварської міської нотаріальної контори Київської області Журавської В.В. про відмову ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину на 1/12 частку житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , 10 липня 2018 року Броварською міською державною нотаріальною конторою Київської області було відкрито спадкову справу № 288/2018 року до майна ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а. с. 83 т. 1). Спадщину після нього прийняли: ОСОБА_3 - син померлого; ОСОБА_1 - дочка померлого; ОСОБА_2 - онука померлого, за правом представлення у відповідності до ст. 1266 ЦК України замість своєї матері - ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_9 . Згідно заяви спадкоємців до складу спадкового майна входить 1/4 частка житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 та в цілому належав померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_16 . За даними, що знаходяться у спадковій справі № 402/2004 до майна померлого ОСОБА_16 , спадщину після нього прийняли: ОСОБА_8 - дружина померлого; ОСОБА_6 - син померлого; ОСОБА_7 - син померлого; ОСОБА_12 - син померлого. У вказаній постанові зазначено, що згідно довідки КП Броварської міської ради «Броварське бюро технічної інвентаризації» від 22 січня 2019 року за № 24 за адресою АДРЕСА_1 побудовано житловий будинок, що не введений в експлуатацію. На а. с. 44 - 54 т. 1 знаходяться копії підписаних ОСОБА_6 акту на передачу на відповідальне збереження приладу обліку та пломб, встановлених на ньому, від 04 лютого 2011 року, копія відомості на пуск газу і одержання інструктажу по безпечному користуванню приладами від 04 квітня 1997 року, копія договору про надання послуг з газопостачання, від 08 жовтня 2002 року, копія договору № 5107 від 02 березня 2012 року про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення до будинків садибного типу, додаткової угоди від 01 жовтня 2003 року про передачу на відповідальне збереження однофазного електричного лічильника; копія виготовленого на ім`я ОСОБА_1 робочого проекту газопостачання житлового будинку, погодженого 15 липня 2003 року, копія договору про надання послуг з газопостачання, укладеного ОСОБА_1 17 вересня 2002 року, копія договору № 442 від 02 березня 2012 року про надання послуг з централізованого постачання холодної води і водовідведення до будинків садибного типу, укладеного з ОСОБА_8 , копія типового договору № 1054 про надання послуг електрозв`язку, укладеного 13 квітня 2000 року з ОСОБА_1 . Позивачем також надано копії договорів про надання послуг, таких як заява-приєднання до умов договору розподілу газу, заява-приєднання до умов договору про постачання електричної енергії, договір про надання послуги підключення до мережі інтернет, квитанції по оплаті комунальних послуг за 2008 - 2021 роки, копії звернень до водоканалу, Київобленерго, аварійних служб (а. с. 15 - 240 т. 2). Місце проживання позивача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване з 31 серпня 1985 року (а. с. 11 т. 1 зворот). Місце проживання відповідача ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване з 26 червня 1990 року (а. с. 19 т. 1 зворот). Місце проживання відповідача ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване з 08 листопада 2007 року (а. с. 14 т. 1). Місце проживання відповідача ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_7 зареєстроване з 29 січня 2014 року (а. с. 16 т. 1 зворот). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , які повідомили суду про здійснення позивачем перебудов спірного будинку та фактичного проживання в будинку. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду. Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація). Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права. Але не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), в постанові Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 761/29679/18 провадження № 61-14960св23) зазначено, що аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Тобто йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), але не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном. Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію. Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б із ним власник. Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі. Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду. Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Верховного Суду у цій справі наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) не знайшла підстав для відступу від наведених вище висновків, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем, і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20). Суд першої інстанції вірно визначився з тим, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що позивачем ОСОБА_1 одночасно заявлено вимоги про встановлення факту належності спірного майна її діду ОСОБА_1 , а також вимоги про визнання за позивачем права власності на частину будинку за набувальною давністю, які не підлягають одночасному задоволенню, оскільки є взаємовиключними. Встановивши, що позивач була обізнана про те, що правовласником спірного будинку був її дід ОСОБА_1 (як це зазначено в рішенні Броварського міського суду від 16 жовтня 1997 року), який є предметом спору та на частину якого вона просить визнати право власності за набувальною давністю, а також що позивач була обізнана про те, що після смерті ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , та їх дітей: ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_14 є спадкоємці, серед яких є позивач, які претендують на успадкування своїх часток вказаного нерухомого майна, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірний будинок за набувальною давністю, оскільки позивач в контексті положень статті 344 ЦПК України не є добросовісним набувачем, а самі по собі відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності за набувальною давністю. Апеляційний суд вважає такі висновки правильними, оскільки, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), Верховного Суду у постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21 (провадження № 61-4347св22), від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 (провадження № 61-5539св23) та від 27 березня 2024 року у справі № 462/2756/18 (провадження № 61-15779св20), позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником. Такі висновки не спростовуються, а підтверджуються доводами апеляційної скарги, в якій ОСОБА_1 наголошує, що не тільки була обізнана, що її дід ОСОБА_1 був власником спірного будинку, але й зазначила цю обставину у позові. Крім того, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), Верховного Суду в постанові від 02 травня 2024 року в справі № 761/29679/18 провадження № 61-14960св23), позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Судом першої інстанції надано вірної правової оцінки наданим позивачем письмовим доказам щодо оплати послуг водовідведення, газопостачання, здійснення позивачем ремонтних робіт та робіт із перепланування приміщень у будинку, які свідчать про належне утримання нерухомого майна ОСОБА_1 , та зроблено правомірний висновок, що відкритість і безперервність володіння нерухомим майном позивачем в даному випадку не може бути достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України (набувальна давність), із врахуванням встановлених обставин та із врахуванням правових позицій Верховного Суду. Враховуючи вищевикладене, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції доводи позивача в апеляційній скарзі, що вона з дня народження користується приміщеннями, які в результаті її праці та вкладення коштів в даний час позначені в технічному паспорті на будинок як квартира АДРЕСА_4 , і фактично з 13 років вона самостійно здійснювала експлуатацію та догляд за цією квартирою, тому факт відкритого, безперервного користування приміщеннями будинку підтверджені документально, показами свідків та визнавався відповідачами. Оскільки сам по собі факт проведення будівельних та ремонтних робіт в будинку не є підставою для визнання права власності на нього (або на окремі приміщення в ньому) в порядку набувальної давності, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції при вирішенні питання не дав оцінку тому факту, що згідно акту Державної приймальної комісії від 21 липня 1982 року будинковолодіння АДРЕСА_1 складається з одноповерхового будинку житловою площею 111,7 кв.м., корисною площею 183,8 кв.м., а в даний час спірний будинок має загальну площу 265,7 кв.м. та житлову площу 151,4 кв.м. Перевіряючи підставність позовних вимог про встановлення факту належності майна спадкодавцеві, апеляційний суд звертає увагу на наступне. Згідно ч. 2, 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації. Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. У 1982 році, тобто на час введення в експлуатацію спірного домоволодіння, питання набуття права власності регулювалися Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ), який Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ був визнаний таким, що втратив чинність, і прийнятою на підставі Указу постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова), які визначали умови та правові наслідки будівництва. Згідно додатку № 1 до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, чинної станом на час введення в експлуатацію будинку по АДРЕСА_1 актом Державної приймальної комісії від 21 липня 1982 року, до переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, віднесено договори про надання у безстрокове користування земельної ділянки для відбудови і експлуатації будівель, передбачені постановою РНК УРСР і ЦК КП(б)У від 10 листопада 1944 року «Про впорядкування користування державними будівлями житлового і нежитлового фонду і земельними ділянками, які обслуговують їх» (ЗП УРСР, 1944 р., ст. 6). (п. 4 Додатку). Наведене дає підстави для висновку, що у ОСОБА_1 , яким збудовано будинок на підставі договору від 12 лютого 1955 року на право будівництва будинку та безстрокового користування земельною ділянкою 700 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , який було введено в експлуатацію актом державного приймання в експлуатацію індивідуального будинковолодіння від 21 липня 1982 року Державною приймальної комісії, затвердженим рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради народних депутатів №20 від 10 січня 1983 року, виникло право на вказаний житловий будинок за фактом спорудження ним нерухомого майна з додержанням вимог цих актів законодавства, разом із тим право власності не було зареєстровано в бюро технічної інвентаризації у встановленому законом порядку. Таким чином, апеляційний суд виснує, що як спадкодавець ОСОБА_1 за життя, так і його спадкоємці на даний час не позбавлені можливості зареєструвати право власності на будинок за адресою АДРЕСА_1 в передбаченому законом порядку, а вимоги про встановлення факту належності спадкодавцю будинку за вказаною адресою є необґрунтованими і не підлягали захисту судом. Доводи апеляційної скарги про те, що дід позивача ОСОБА_1 та його спадкоємці в установленому законодавством України порядку не були і не є власниками будинковолодіння АДРЕСА_1 висновків суду першої інстанції будь-яким чином не спростовують, оскільки судом було встановлено, що спадкодавець ОСОБА_1 за життя не зареєстрував за собою право власності на спірний будинок, а спадкоємці, що прийняли спадщину, не отримали відповідних свідоцтв про право на спадщину за законом через те, що будинок не введений в експлуатацію. З урахуванням наведеного, та оскільки в позові відмовлено з підстав його недоведеності та необґрунтованості в цілому, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що в рішенні взагалі відсутня мотивувальна частина, на підставі якої суд відмовив їй у задоволенні вимог в частині встановлення факту належності майна її діду ОСОБА_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , і що при ухваленні рішення в цій частині було допущено неповноту. Апеляційний суд відхиляє як безпідставні доводи апеляційної скарги, що у рішенні суду першої інстанції наявні такі фрази: «Як зазначає позивач, в даний час спірний будинок має загальну площу 265,7 кв. м., житлова площа - 151,4 кв.м, так як саме вона з чоловіком з 2005 року з дозволу власника будинковолодіння продовжили будівельні роботи з переплануванням. Однак жодного доказу проведення будівельних робіт саме позивачем не надано. Не надано також доказів отримання дозволу на перепланування чи будівництво саме позивачем», «позивачем не надано суду доказів та не доведено, що саме даними приміщеннями, тобто частиною житлового будинку, вона користується протягом 10 років», з огляду на те, що наведені в апеляційній скарзі речення стосуються змісту відзиву відповідача ОСОБА_4 на позовну заяву, який було викладено в описовій частині рішення відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 265 ЦПК України, а висновки суду першої інстанції з даного приводу в рішенні відсутні. Доводи апеляційної скарги щодо непослідовності правової позиції суду першої інстанції при вирішенні даної справи ґрунтуються на особистій оцінці позивача та відхиляються апеляційним судом як неспроможні. Рішення суду першої інстанції не суперечить правовим висновкам, на які посилалася ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, викладеним в постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року в справі № 201/12550/16-ц, Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17. Апеляційний суд звертає увагу, що позивач не позбавлена можливості звернутися до суду за захистом своїх прав про визнання права власності на спірне майно відповідно до ст. 392 ЦК України, який є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17, провадження № 61-13688св21, від 05 червня 2024 року в справі № 759/9359/22, провадження № 61-3882св23, від 03 вересня 2024 року в справі № 523/6344/21, провадження № 61-7909св23). Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду вимоги ОСОБА_1 по суті позову залишаються незадоволеними, перерозподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 29 листопада 2024 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.