Постанова 4806 № 303/7940/22

Справа № 303/7940/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 22 жовтня 2024 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд в складі: головуючого судді: Джуги С.Д., суддів : Кожух О.А., Собослоя Г.Г. з участю секретаря судового засідання: Чичкало М.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач Іван Васильович, на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог до приватного підприємця ОСОБА_1 , на додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року, на додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 серпня 2023 року; за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна», на додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року у складі судді Кость В.В., у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна», приватного підприємця ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,- встановив: У листопаді 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» (відповідач 1), приватного підприємця ОСОБА_1 (відповідача 2), ОСОБА_3 (відповідач 3) про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Позов обґрунтовуються доводами про наявність права на відшкодування шкоди пов`язаної з пошкодженням належного позивачу транспортного засобу марки AUDI A4, державний номерний знак НОМЕР_1 (надалі - Автомобіль), внаслідок ДТП, яка мала місце 22.07.2022 року біля 10.50 год. в АДРЕСА_1 за участю водія ОСОБА_3 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА». Згідно з страховим актом №20349/1 по справі №20349 та розпорядженням №20349/1/1, відповідачем (1) вирішено виплатити позивачу 54281,98 грн. у відшкодування шкоди, завданої ДТП. Позивач вважає, що розрахунок страхового відшкодування є заниженим та проведений оцінювачем ФОП ОСОБА_4 , який не оглядав транспортний засіб та не має відповідного кваліфікаційного свідоцтва для визначення вартості матеріального збитку страхового відшкодування. Оскільки у відповідь на претензію позивача, відповідач (1) відмовив у перегляді та здійсненні доплати страхового відшкодування, позивач звернувся до Закарпатського Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС із заявою для виготовлення відповідного висновку з метою визначення розміру матеріального збитку. За наслідками розгляду заяви позивача, судовим експертом підготовлено висновок №СЕ-19/107-22/7622АВ від 02.11.2022. Позовні вимоги до відповідачів (2) та (3) обґрунтовуються доводами про те, що з винного водія підлягає до стягнення сума спричиненого матеріального збитку потерпілому в ДТП, як різниця між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком. До моменту підтвердження чи спростування даних, що відповідач (3), тобто винуватець ДТП є найманим працівником відповідача (2), позивач наполягає на солідарному стягненні майнової та моральної шкоди. Нормативно правовою підставою для задоволення позовних вимог вказані приписи Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.ст. 988, 1166, 1172,1187, 1191, 1192, 1194 Цивільного кодексу України. За вказаних обставин позивач просив: - стягнути з відповідача (1) приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» грошові кошти у сумі 28848,46 грн., що складаються з 27262,46 грн. в якості недоплаченого страхового відшкодування та 1586,00 грн. у відшкодування витрат на проведення експертного автотоварознавчого дослідження. - стягнути солідарно з відповідачів приватного підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 60738,11 грн., що складаються з 40738,11 грн. матеріальної шкоди, завданої в результаті ДТП та 20000,00 грн. моральної шкоди. - стягнути з відповідачів судові витрати, які складаються із судового збору та витрат на правову допомогу. Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто із приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 суму 4219,11 грн (чотири тисячі двісті дев`ятнадцять гривень 11 копійок) недоплаченого страхового відшкодування, а також суму 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору. Стягнуто із приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 40738,11 грн. (сорок тисяч сімсот тридцять вісім гривень 11 копійок) матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суму 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди, а також суму 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року заяву представника позивача ОСОБА_5 про ухвалення додаткового рішення у справі задоволено. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «компанія «ПЗУ УКРАЇНА» на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок). Стягнуто з приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. (десять тисяч гривень 00 копійок). Додатковим рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 серпня 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_3 ОСОБА_6 про розподіл (стягнення) судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. - відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І.В., просить скасувати рішення від 25.07.2023 р. в частині задоволення позовних вимог про стягнення із приватного підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму 40738,11 грн. (сорок тисяч сімсот тридцять вісім гривень 11 копійок) матеріальної шкоди, завданої в результаті дорожньо-транспортної пригоди, суму 15000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень) у відшкодування моральної шкоди, а також суму 496,20 грн. (чотириста дев`яносто шість гривень 20 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що Відповідач 2, як особа, що несе відповідальність за вчинене ДТП відповідачем 3, несе обов`язок щодо сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою. Щодо висновку експерта зазначає, що відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Висновок експерта, який за правилами ч.1 ст. 110 ЦПК України не має заздалегідь встановленої сили для суду і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. В той самий час судом в мотивувальній частині рішення суду здійснюючи обґрунтування суми, що підлягає стягненню з відповідача 2 зазначено, що «З урахуванням висновку експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року (а.с.194-207, том 1), матеріальна шкода завдана в результаті ДТП, розраховується судом як різниця між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням) наступним чином: 121879,47 грн. (вартість відновлювального ремонту автомобіля) - 61101,09 грн. (розмір страхового відшкодування) = 60 778,38 грн. (матеріальна шкода)» З чим не погоджується апелянт, оскільки з дослідної частини висновку та додатків (аркуш висновку 15-16) вбачається, що середньоринкова вартість та вартість відновлювального ремонту визначалась на основі відомостей про вартість транспортних засобів відмінної модифікації, що загалом вплинуло на висновки щодо питань 2- 4 висновку. В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 08.08.2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І.В., просить скасувати рішення від 08.08.2023 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт зауважує, що вказана справа є справою незначної складності, справа розглянута без участі сторін, а тому консультаційне, організаційне, юридичне обслуговування клієнта не потребувало додаткових зусиль та знань тривалістю в обсязі визначеному адвокатом позивача. Таким чином, апелянт, враховуючи наведені доводи, вважає, що сума 10 000 грн. у вказаній категорії справи є надто завищеною. В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 17.08.2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І.В. просить скасувати додаткове рішення від 17.08.2023 року, заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про розподіл (стягнення) судових витрат на правничу допомогу у розмірі 15000,00 грн. - задовольнити. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що спір який розглядався в суді першої інстанції виник за наслідком неспроможності позивача та роботодавця (відповідача 2) домовитись в позасудовому порядку щодо обсягів та механізмів відшкодування шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою. При цьому, виникнення витрат на правову допомогу спонукали жодним чином необґрунтовані вимоги позивача, а тому правомірними є вимоги щодо стягнення відповідних витрат з позивача. В апеляційній скарзі приватне акціонерне товариство «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» просить скасувати додаткове рішення від 08.08.2023 року та ухвалити нове, яким вирішити питання щодо пропорційного розподілу витрат на правову допомогу, посилаючись на порушення судом норма матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції задовольнив вимоги позивача до відповідача ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на 15,48 % (4219,11 грн. : 27262,46 грн. * 100) від заявлених вимог. Однак, при прийнятті додаткового рішення суд першої інстанції не вірно застосував положення ст. 141 ЦПК України та порушив принцип пропорційності розподілу судових витрат, що в свою чергу має наслідок винесення не законного і не обґрунтованого рішення У відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач І.В., приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна», представник ОСОБА_2 - адвокат Мигальчич Л.А. просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення та додаткові рішення залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 , пояснення представника ОСОБА_5 , перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Матеріалами справи встановлено, 22.07.2022 о 10.50 год. в АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 , керуючи транспортним засобом марки «DAF XF460» д/н НОМЕР_2 , не вибрав безпечної швидкості руху, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, не дотримався безпечної дистанції, в результаті чого здійснив зіткнення з транспортним засобом марки «AUDI A4» д/н знак НОМЕР_3 , під керуванням гр. ОСОБА_2 , який рухався попереду. Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Своїми діями водій ОСОБА_3 порушив пункти 12.1 та 13.1 Правил дорожнього руху України (а.с. 22-23, зворот). Постановою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 28.07.2022 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з ч.1ч.2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. У відповідності до п.1 ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме : шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Згідно із ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Відповідно до ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно із п. 22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. У постанові від 4 липня 2018 року Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо забезпечення дієвості інституту обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у справі №755/18006/15-ц, зазначивши таке. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»). На момент вчинення ДТП у винної особи був у наявності дійсний страховий поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР.206227792, виданий приватним акціонерним товариством «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА» (а.с. 73, том 1). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик - приватне акціонерне товариство «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАЇНА» на випадок виникнення деліктного зобов`язання взяло на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника (в даному випадку ОСОБА_1 , поліс №ЕР.206227792, а.с. 73, том 1). Таким чином, відповідач (1) як страховик, на підставі ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», повинен здійснити відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, а різницю між реальними збитками і зазначеним відновлювальним ремонтом згідно зі статтею 1194 ЦК України повинна відшкодувати особа, яка завдала збитків. Згідно з п. 36.1. статті 36 страховик (у випадках, передбачених статтею 41цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою. Відповідно до п. 36.2 статті 36 Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний: у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Встановлено, що 25.07.2022 року позивач звернувся до відповідача (1) з повідомленням про ДТП та заявою про відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП (а.с.16-17, том 1). З страхового акту №20349/1 та розпорядження №20349/1/1 на виплату страхового відшкодування (Т. 1, а.с.23-24) вбачається, що відповідачем (1) було прийнято рішення про виплату страхового відшкодування внаслідок ДТП в розмірі 54281,98 грн. за вирахування франшизи (2600,00 грн.) та ПДВ (6 382,38). Разом з тим, матеріали справи не містять доказів узгодження страховиком розміру страхового відшкодування з позивачем, який мав право на отримання такого відшкодування. Станом на дату звернення з позовом до суду 14.11.2022, відповідач (1) виплатив суму страхового відшкодування в розмірі 54 281,98 грн., що не заперечено представником позивача. Судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги звіт №10-D/11/98 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 09.08.2022 та висновок експерта №СЕ-19/107-22/7622-АВ від 02.11.2022, оскільки вони суттєво різняться, і крім того останній не відповідає вимогам ч.5 ст. 106 ЦПК України та не є належним та допустимим доказом, оскільки в ньому не вказано, що він підготовлений для подання до суду. Наведене узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18. В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дульський проти України» (Заява № 61679/00) від 01 червня 2006 року зазначено, що експертиза, призначена судом, є одним із засобів встановлення або оцінки фактичних обставин справи і тому складає невід`ємну частину судової процедури. За вказаних обставин, суд правильно врахував висновок експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року як такий, що є належним доказом у даній справі і виготовлений на виконання ухвали суду від 24.01.2023 року про призначення по справі транспортно-товарознавчої експертизи, та дійшов обґрунтованих висновків, що з відповідача (1), як страховика ОСОБА_1 , підлягає стягненню на користь позивача недоплачене страхове відшкодування у розмірі 4 219,11грн, виходячи із розрахунку: 61 101,09 грн. (вартість відновлювального ремонту автомобіля з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу без ПДВ) 54 281,98 грн. (виплачене відповідачем (1) страхове відшкодування) 2 600,00 грн. (франшиза) = 4 219, 11 грн. (недоплачене страхове відшкодування). Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Відповідно до ч.1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Таким чином, аналіз положень статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У даному випадку таким суб`єктом є роботодавець ОСОБА_1 . З врахуванням наведеного, шкода (в тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП, з вини водія, який виконував трудові обов`язки та керував автомобілем, що належить роботодавцю, на відповідній правовій підставі, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм ( ОСОБА_3 ). Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (частина перша статті 1191 Цивільного кодексу України). Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року по справі N 426/16825/16-ц, постановах Верховного Суду від 24.11.2021 року по справі № 479/392/20; від 11.11.2021 року по справі № 131/709/18; від 01.11.2021 року по справі № 920/343/20; від 27.10.2021 року по справі № 177/472/16; від 08.10.2021 року по справі № 641/7683/19. Матеріалами справи доведено перебування відповідача (2) та відповідача (3) у трудових відносинах між собою на час вчинення ДТП (22.07.2022), що підтверджується копією наказу № 11 від 18.11.2019 року «Про прийняття на роботу» (а.с. 65, том 1), а також тією обставиною, що під час розгляду Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області справи №303/5015/22 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за фактом вчинення ДТП, його роботодавцем - ОСОБА_1 подавалось до суду клопотання про пришвидшення розгляду справи за участі водія підприємства (а.с. 21, том 1). Зі змісту постанови від 28.07.2022 року по справі №303/5015/22 вбачається, що «правопорушник ОСОБА_3 у судовому засіданні просив подане ним клопотання його керівництва про розгляд справи у скорочені терміни, задоволити. Свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП визнав, щиро розкаявся, просив суворо не карати, та повідомив, що дійсно при вищенаведених обставинах трапилася ДТП» (а.с. 22, том 1). Доказів факту керування ОСОБА_3 транспортним засобом у власних інтересах та не під час виконання останнім своїх трудових обов`язків матеріали справи не містять. За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що ОСОБА_3 не є належним відповідачем у справі і вимоги до нього є безпідставними, оскільки він керував транспортним засобом під час виконання своїх трудових обов`язків, в зв`язку з чим саме приватний підприємець ОСОБА_1 , як володілець транспортного засобу, має нести обов`язок з відшкодування шкоди завданої його працівником, а тому обґрунтовано, з урахуванням висновку експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року (а.с. 194-207, том 1), та заявлених позивачем первісних позовних вимог, стягнув з відповідача (2) на користь позивача матеріальну шкода завдану в результаті ДТП у сумі 40738,11 грн. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неправильність даного розміру матеріальної шкоди є безпідставними, оскільки відповідачем ОСОБА_1 в суді першої інстанції, відповідно до ст. 81 ЦПК України, не подано жодних належних та допустимих доказів на спростування висновку експерта №СЕ-19/114-23/2614-АВ від 04.04.2023 року, який наданий експертами Львівського НДКЦ на підставі ухвали суду від 24.01.2023 року. Відповідачем ОСОБА_1 не заявлялось жодних клопотань щодо призначення додаткової або повторної експертизи на підтвердження своїх заперечень про визначений розмір матеріальної шкоди. Кожна сторона несе ризик вчинення настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст. 12 ЦПК України). З врахуванням наведеного доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу. Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо неправильного визначеного судом першої інстанції суми завданої моральної шкоди, оскільки визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 15 000 грн. суд правильно виходив із засад розумності та справедливості, і врахував конкретні обставини справи, а саме те, що позивач є людиною похилого віку, внаслідок ДТП було порушено його нормальний спосіб життя, він був позбавлений можливості певний час користуватися транспортним засобом, а тому обґрунтовано в цій частині задовольнив заявлений позов. Таким чином рішення суд першої інстанції про стягнення із відповідача ОСОБА_1 матеріальної та моральної шкоди та витрат по сплаті судового збору є правильним, і підстав для його скасування чи зміни не має. Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 08.08.2023 року, колегія суддів вважає, що таке є законним та обґрунтованим. Згідно з ч.1 та ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 137 Кодексу, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування даних витрат суд повинен враховувати критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Саме такі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у Рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна та інші проти України" (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових витрат та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Матеріалами справи доведено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу, представник позивача надала: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АО №1073575 від 25.07.2022, договір №25/ц про надання правової допомоги від 25.07.2022, реквізити банківської картки, акт приймання-передачі наданих послуг та проведення розрахунків між сторонами від 25.07.2023 (надалі Акт), квитанція документ №28570027770. Із Акту вбачається, що позивачу було надано такі послуги: - аналіз документів замовника, пропозиція можливих способів захисту інтересів замовника, надання консультації на підставі проаналізованих документів, підготовка розрахунків компенсації та судових витрат, аналіз останньої судової практики з вирішення подібних спорів 1 год. 500,00 грн; - складання та подання заяв по суті спору та заяв з процесуальних питань: позовна заява 5 год, відповідь на відзив ПАТ «СТРАХОВА КОМПАНІЯ «ПЗУ УКРАНА» - 3 год, відповідь на відзив ПП Запасненко О. О., ОСОБА_3 3 год, заява про зменшення/збільшення позовних вимог 1 год. Всього 12 год., з розрахунку вартості 1500,00 грн. за одну годину, отже загальна вартість складає 18000,00 грн. - представництво інтересів у суді: участь у 3 судових засіданнях, з розрахунку вартості 1 судове засідання - 500 грн. Загальна вартість за 3 судові засідання 1500 грн. Відповідно до правових висновків висловлених Верховним Судом у справі №922/1964/21 від 16.11.2022 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19). Разом з тим, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Представником відповідача (1) під час розгляду справи по суті було подано клопотання про зменшення судових витрат. Так, за її твердженням заявлений розмір до відшкодування розмір витрат на правову допомогу (20000,00 гривень) не відповідає вимогам співмірності та розумної необхідності, оскільки предмет спору в цій справі не є складним, містить один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, а практика вирішення страхових спорів є усталеною. Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги дані доводи, і з цим погоджується колегія суддів, оскільки матеріалами справи доведено, що справа перебувала у провадженні суду з листопада 2022 року, представником позивача було надано консультаційні послуги, підготовлено ряд процесуальних документів, оплата за які є документально підтвердженою, представник позивача особисто брала участь у судових засіданнях, добросовісно ставилась до виконання своїх процесуальних прав та обов`язків, вживала заходів щодо позасудового врегулювання спору між позивачем та відповідачем (2), а тому суд правильно встановив, що витрати понесені на правничу допомогу у розмірі 20 000 грн. є достатніми та співмірними і, з урахуванням того, що відповідач (3) не є належним відповідачем і відносно нього відмовлено у позові, та правомірно стягнув їх з відповідача з відповідача (1) та відповідача (2) в рівних частинах по 10 000грн. Доводи апеляційної скарги відповідача (1) та відповідача (2) є безпідставними, не ґрунтуються на вищевказаних вимогах закону. З врахуванням наведеного підстав для скасування чи зміни додаткового рішення суду першої інстанції від 08.08.2023 року не має. Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 17.08.2023 року, колегія суддів вважає, що таке є законним та обґрунтованим. З матеріалів даної справи вбачається, що на підтвердження витрат на правничу допомогу, представник відповідача (3) ОСОБА_6 надав: додаткову угоду №20/12-2022-1 від 20.12.2022 до Договору про надання правової допомоги від 22.09.2022, акт приймання-передавання виконаних робіт від 28.07.2023 року, звіт про виконання робіт за період 20.12.2022 року 28.07.2023 за провадженням 2/303/1205/22 у цивільній справі №303/7940/20 в суді першої інстанції (згідно Договору про надання правової допомоги від 22.09.2020 року, додаткової угоди від 20.12.2022 року №20/12-2022-1 до договору про надання правової допомоги від 22.09.2022 укладених з ОСОБА_3 (надалі Звіт). Із поданого звіту вбачається, що всього ОСОБА_6 за надання правничої допомоги за договором було витрачено 15 год. Відповідачу (3) було надано такі послуги: - підготовлено додаткову угоду №20/12-2022-1 від 20.12.2022 року до договору про надання правової допомоги від 22.09.2022 року; - забезпечено первинний аналіз позовної заяви, підстав та предмету позову на предмет їх обґрунтованості долученими до позову доказами, здійснено підготовку та подання відзиву на позовну заяву з підготовкою та направленням відзиву перед поданням до суду засобами поштового зв`язку; - засвідчено примірники доданих до відзиву на позовну заяву документів в обсязі необхідному для судового розгляду справи; - роз`яснено клієнту права та обов`язки; зміст висновків щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами у постановах Верховного Суду; - участь в судовому розгляді справи в суді першої інстанції та участь у переговорах щодо мирного врегулювання судового спору з представником позивача, доведення запропонованих позивачем істотних умов мирного врегулювання спору; - підготовка акту приймання-передавання виконаних робіт, звіту, заяви про розподіл судових витрат з подальшим її надсиланням та поданням до суду. Із матеріалів справи також вбачається, що 16 серпня 2023 року представником позивача було подано на електронну адресу суду та через систему «Електронний суд» заперечення на заяву про ухвалення додаткового рішення по судовим витратам на правничу допомогу. Так, за її твердженням, визначені в заяві судові витрати є необґрунтованими та не відповідають обсягу наданої правової допомоги, спрямовані виключно на зменшення розміру відшкодування матеріальної шкоди позивачу. На думку представника позивача, ОСОБА_3 розуміє, що його роботодавець має право пред`явити регресні вимоги до нього, як до особи через яку він вимушений відшкодувати позивачу суму спричиненої шкоди в розмірах визначених судом (40738,11), а отже, хоче таку зменшити за рахунок позивача як потерпілої особи в ДТП. Крім того, ОСОБА_6 представляв у справі інтереси двох відповідачів, а тому, відповідно вивчав однакову кількість матеріалів справи та готував ідентичні відзиви щодо кожного з них. Представник позивача просив суд відмовити в стягненні судових витрат на правничу допомогу з причин їх завищення, а також через їх безпідставність, враховуючи поведінку відповідача при вирішенні справи, який категорично заперечував факт спричинення шкоди. Суд першої інстанції правильно врахував,що предметом розгляду справи є спір, який виник внаслідок винних дій ОСОБА_3 , який спричинив ДТП, та винна якого була доведена у межах розгляду справи про притягнення його до адміністративної відповідальності за даним фактом (справа №303/5015/22). Згідно із ч.9 ст. 141 ЦПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору. Враховуючи той факт, що спір виник саме внаслідок неправомірних дій ОСОБА_3 , який став винуватцем ДТП, внаслідок якої було завдано шкоди позивачу, суд правильно поклав на нього судові витрати на правничу допомогу, пов`язані із розглядом справи у суді першої інстанції, та обґрунтовано у їх задоволенні відмовив., що узгоджується правовою позицією висловленою Верховним Судом у Додатковій постанові від 6 липня 2022 року по справі №905/671/19 при вирішенні аналогічного питання щодо розподілу судових витрат. Таким чином, суд першої інстанції, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку та правомірно частково задовольнив заявлений позов. Рішення та додаткові рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а рішення суду першої інстанції та додаткових рішень без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційні скарги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ковач Іван Васильович, залишити без задоволення. Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «ПЗУ Україна» залишити без задоволення. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25 липня 2023 року в частині задоволених позовних вимог до приватного підприємця ОСОБА_1 , залишити без змін. Додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 серпня 2023 року залишити без змін. Додаткове рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 07 листопада 2024 року. Головуючий : Судді: