Постанова 4807 № 336/13331/23

Дата документу 05.11.2024 Справа № 336/13331/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 336/13331/23 Головуючий у І інстанції: Ширіна С.А. Провадження № 22-ц/807/1788/24 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 листопада 2024 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого: Полякова О.З., суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В., секретар: Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного Товариства «Банк Кредит Дніпро» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Банк Кредит Дніпро» про захист прав споживачів,- В С Т А Н О В И Л А: У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Банк Кредит Дніпро» про захист прав споживачів. В обґрунтування позову зазначав, що 08.06.2021 між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» було складено кредитний договір № 22038000515478. Згідно з зазначеним договором банк надає строком на 36 місяців Позичальнику кредит в сумі 64770,00 грн. Відповідно до п.1.2 Договору Позичальник сплачує щомісячну комісію за обслуговування кредиту розміром:з 08.06.202021 до 07.04.2022 - 4% від суми кредиту; з 08.04.2022 до 07.01.2023 -3 % від суми кредиту; з 08.01.2023 до 07.10.2023 -1,75 % від суми кредиту; з 08.10.2023 до 08.06.2024 -1% від суми кредиту.Розділом 4 Графік платежів Кредитного договору зазначені платежі (щомісячну комісію) він має сплачувати за одну послугу- за обслуговування кредитної заборгованості.В п.1.2.та розділі 4 Графіку платежів встановлено, що він має сплатити банку комісію за обслуговування кредитної заборгованості розміром 56835,72 грн. при сумі кредиту 64770,00грн.В чому полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості, за які саме послуги призначена та як вона вирахувана в кредитному договорі не зазначено.Зважаючи на те, що кредитним договором йому фактично було встановлено плату за надання інформації, щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо встановлена ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», а надання інших послуг за вказану плату умовами кредитного договору не передбачено, нікчемними є положення кредитного договору про сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості, передбачені п.1.2 та розділом 4 графіку платежів кредитного договору. Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахувати заборгованість за кредитним договором № 22038000515478 від 08.06.2021, при здійснені якого сплачену позичальником комісію зарахувати на погашення тіла кредиту і процентів за користування кредитом та повернути позичальнику залишок грошових коштів у разі наявності таких. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року позов задоволено частково. Зобов`язано АТ «Банк Кредит Дніпро» здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором № 22038000515478 від 08 червня 2021 року з огляду на нікчемність пункту 1.2 цього договору. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ «Банк Кредит Дніпро» на користь держави судовий збір в сумі 1211 гривень. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, АТ «Банк Кредит Дніпро» подалоапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року в частині задоволення позову, та прийняти в цій частині нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в Договорі та паспорті споживчого кредиту, з яким ОСОБА_1 ознайомився 08.06.2021, передбачено наявність комісії за обслуговування кредиту. Крім того, в Договорі та паспорті кредиту зазначено, що реальна річна процентна ставка становить 95,05%. Тобто, в цьому випадку позивач був належним чином ознайомленим з умовами кредитування і погодився з ними. Законом про споживче кредитування безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Крім того, аналогічне положення передбачено Правилами розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що затверджені постановою НБУ від 08 червня 2017 року №49. Статтею 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги, якщо інше не передбачено законом. В даному випадку Банк відповідно до вимог чинного законодавства встановив комісію за обслуговування кредиту, саме в цьому й полягає надана банком послуга. У своєму відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Железняка В.К. заперечує проти її доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. У своїх запереченнях на відзив АТ «Банк Кредит Дніпро» наполягає на правильності доводів апеляційної скарги, зазначає про складові розрахунково-касового обслуговування, та наголошує на неможливості надання клієнтові базових послуг у разі нікчемності положення договору про сплату такого обслуговування. У судовому засіданні представник АТ «Банк Кредит Дніпро»- адвокат Мельник В.В. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року та відмові в задоволенні позову. Представник ОСОБА_1 - адвокат Железняка В.К. заперечував проти задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення просив залишити без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). На підставі вищевикладеного, колегія суддів зауважує, що переглядає рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 рокутільки в частині задоволених позовних вимог. Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представників позивача та відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частково задовольнивши позов, суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 1.2 кредитного договору суперечить вимогам частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд констатує, що положення пункту 1.2 кредитного договору № 22038000515478 від 08 червня 2021, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро», щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором є нікчемними. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 08.06.2021 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» було складено кредитний договір № 22038000515478. Згідно з зазначеним договором банк надає строком на 36 місяців Позичальнику кредит в сумі 64770,00 грн. Щомісячна комісія за обслуговування кредиту :з 08.06.202021 до 07.04.2022 -4% від суми кредиту; з 08.04.2022 до 07.01.2023 -3 % від суми кредиту; з 08.01.2023 до 07.10.2023 -1,75 % від суми кредиту; з 08.10.2023 до 08.06.2024 -1% від суми кредиту. Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та нараховується у наступному розмірі :на строкову заборгованість за кредитом :0001% річних; на прострочену заборгованість за кредитом: 56 % річних. Згідно п.2.1. платежі з погашення заборгованості за кредитом сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюються у вигляді щомісячних ануїтетних (рівномірних) платежів, далі обов"язковий платіж. Пунктом 4 кредитного договору встановлено «Графік платежів» за кредитним договором» з якого вбачається, що позивачу надано детальний розпис платежів щодо виконання кредитного договору. Згідно з випискою з поточного рахунку 08.06.2021 року АТ «Банк Кредит Дніпро» перерахував на рахунок ОСОБА_1 кредит в сумі 64770,00 гривень. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 22038000515478 від 08 червня 2021 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту: з 08.06.202021 до 07.04.2022 -4% від суми кредиту; з 08.04.2022 до 07.01.2023 -3 % від суми кредиту; з 08.01.2023 до 07.10.2023 -1,75 % від суми кредиту; з 08.10.2023 до 08.06.2024 -1% від суми кредиту, без зазначення послуг, які надаються банком позичальнику за вказану плату. Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена також у пункті 4 кредитного договору, а саме у графіку щомісячних платежів. Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). 10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування». Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Законом України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Отже Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту». Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит). Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості. Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування», щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21). У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору № 22038000515478 від 08 червня 2021 року позичальнику було встановлено плату за обслуговування кредиту: з 08.06.202021 до 07.04.2022 -4% від суми кредиту; з 08.04.2022 до 07.01.2023 -3 % від суми кредиту; з 08.01.2023 до 07.10.2023 -1,75 % від суми кредиту; з 08.10.2023 до 08.06.2024 -1% від суми кредиту, без зазначення послуг, які надаються банком позичальнику за вказану плату. При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку послуг з обслуговування кредиту, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Тобто, в чому саме полягає комісія за обслуговування кредитної заборгованості, за які саме банківські послуги призначена та принципу її нарахування кредитний договір не містить. Враховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Колегія суддів також зауважує, що Кредитний Договір містить розмежування Щомісячної комісії та Супутніх послуг. Так, згідно з п. 2.3 Договору, супутніми послугами, що придбаваються у зв`язку з цим Договором - є послуги з розрахунково-касового обслуговування, в тому числі, що надаються під час погашення заборгованості за цим Договором. Вартість таких послуг визначається згідно з Тарифами, опублікованими на Офіційному сайті банку. Таким чином, доводи апеляційної скарги про неможливість надання клієнтам базових послуг у разі нікчемності положення договору про сплату щомісячної комісії спростовуються самим договором, яким, зокрема передбачена сплата супутніх послуг, частиною яких є розрахунково-касове обслуговування. Доводи апеляційної скарги з посиланням на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 червня 2023 року у справі № 463/2891/21 щодо правомірності включення комісії до загальних витрат за споживчим кредитом колегія суддів не приймає, оскільки обставини цієї справи не є подібними обставинам цієї справи, адже у справі № 463/2891/21 йдеться про комісію за розрахунково-касове обслуговування, а не про щомісячну комісію. Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, яким було надано вичерпну правову оцінку під час розгляду справи в суді першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу Акціонерного Товариства «Банк Кредит Дніпро» слід залишити без задоволення, а рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року - без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства «Банк Кредит Дніпро» - залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2024 року в цій справі в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін. В іншій частині рішення не оскаржувалось та в апеляційному порядку не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 листопада 2024 року. Головуючий: Судді: