Постанова Київський апеляційний суд № 757/65441/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 757/65441/21-ц № апеляційного провадження: 22-ц/824/11545/2024 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 жовтня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Болотова Є.В., суддів: Музичко С.Г., Сушко Л.П., при секретарі Даньшиній І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року, ухваленого під головуванням судді Соколова О.М.,- встановив: У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із названим позовом. ОСОБА_1 просив стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України: матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої частини доходу (пенсії) за період з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року у розмірі 34 812 грн 18 коп. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку; завдану моральну шкоду в розмірі 87 790 грн 00 коп. шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». ОСОБА_1 вважає, що прийняттям вказаної постанови порушено його соціальні права на отримання пенсійних виплат в належному розмірі з 01 березня 2018 року. Позивач вказував, що прийняття постанови від 21 лютого 2018 року призвело до заподіянню йому матеріальної та моральної шкоди. Враховуючи положення ст. 56 Конституції України та ст. 1173 ЦПК України, просив стягнути з Держави Україна завдану моральну та матеріальну шкоду. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник Міністерства юстиції України заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про його час і місце повідомлені належним чином. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із відсутності належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності шкоди та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача. Висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону. Встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців в ГУПФУ в Чернігівській області. Позивач отримує пенсію з 1980 року, відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Відповідно до п. 1 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Згідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до п. 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 %; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 %; з 01 січня 2020 року - 100 % суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Так, у Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України № 45: - п. 5 викладено в наступній редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням»; - додаток 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в новій редакції, в якій довідка про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, не містить такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. ІНФОРМАЦІЯ_1 складено довідку про грошове забезпечення від 14 березня 2018 року № ФЧ31698 та направлено до ГУПФУ для здійснення перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року. Пенсійним органом здійснено перерахунок пенсії ОСОБА_1 згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 року. Відповідно до копії перерахунку пенсійного забезпечення з 01 січня 2018 року, з 01 січня 2019 року та у відповідності до положень постанови Кабінету Міністрів України № 103, Головне управління ПФУ в Черкаській області визначило загальну суму підвищення пенсії ОСОБА_1 у розмірі 3 858 грн 48 коп. За протоколом перерахунку пенсії ГУПФУ у Чернігівській області від 24 березня 2018 року, всього до виплати після перерахунку згідно вимог п. 2 Постанови № 103 пенсія ОСОБА_1 склала: 4 746 грн 79 коп., яка підлягала виплаті з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року із розрахунку 2 817 грн 55 коп. + 1 929 грн 24 коп. (50% сум підвищення); 5 711 грн 41 коп. яка підлягала виплаті з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року із розрахунку: 2 817 грн 55 коп. + 2 893 грн 86 коп. (75 % підвищення). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду за № 620/4528/20 від 17 грудня 2020 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області провести ОСОБА_1 перерахунок, нарахування та виплату пенсії, з розміру грошового забезпечення, вказаного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23 вересня 2020 року № ФЧ31698, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу, починаючи з 01 квітня 2019 року. На виконання рішення по справі № 620/4528/20 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 . На виконання вказаногорішення суду по справі № 620/4528/20, пенсія ОСОБА_1 перерахована та виплачується в розмірі 12 868 грн 45 коп. з 01 червня 2021 року. Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 зазначав, що прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» порушило соціальні права позивача на отримання пенсійних виплат в належному розмірі з 01 березня 2018 року. Вважає п. п. 1, 2 вказаної постанови протиправними. Зазначає, що завдана позивачу матеріальна та моральна шкода має бути відшкодована державою Україна. Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. За змістом ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Загальні підстави покладення обов`язку відшкодувати завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, згідно з положеннями яких шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Відтак, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 19 березня 2020 року у справі № 686/13212/19, від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Звертаючись із позовом, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 34 812 грн 18 коп. у вигляді недоотриманої пенсії. Враховуючи положення ст. 22 ЦК України, вказані виплати не можна вважати збитками та вонине можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету. Положеннями ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), та, з урахуванням інших обставин, зокрема тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеню зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому, виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. Психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у вигляді погіршення здоров`я, можуть свідчити про завдання моральної шкоди. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. При вирішенні таких спорів слід виходити з того, що порушення прав людини з боку суб`єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов`язкам (ст. ст. 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого. Відтак, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди». Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла до висновку щодо відсутності доказів на підтвердження порушення звичайного режиму життя ОСОБА_1 , а також обґрунтування розміру та характеру завданої моральної шкоди. З урахуванням вищенаведених вимог закону та правових позицій Верховного Суду, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, що матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б давали підстави вважати, що шкода ОСОБА_1 завдана матеріальна та моральна шкода внаслідок протиправних та винних дій відповідача. Доводи апеляційної скарги про те, що відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої органом державної влади незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується незалежно від вини цих органів, колегія суддів відхиляє, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження наявності шкоди, причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями відповідача. Інші доводи апеляційної скарги також не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального або процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду від 14 лютого 2024 року ухваленоз додержанням норм матеріального і процесуального права, відтак підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги немає. Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 382 Цивільного процесуального кодексу України, суд,- постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення. Повний текст складено 25 жовтня 2024 року. Суддя-доповідач Є.В. Болотов Судді: С.Г. Музичко Л.П. Сушко