Постанова КЦС ВС № 757/65441/21-ц

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05червня 2026 року м. Київ справа № 757/65441/21-ц провадження № 61-14780св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Сердюка В.В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України; розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Острицький Андрій Олегович, на рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року у складі судді Соколова О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Болотова Є. В., Музичко С. Г., Сушко Л. П., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, в якому просив стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 34 812,18 грн на відшкодування матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини доходу (пенсії) за період з 01 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь позивача моральну шкоду в розмірі 87 790,00 грн. Позовна заява ОСОБА_1 обґрунтована тим, що він перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців в ГУПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». 21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». ОСОБА_1 вважає, що прийняттям вказаної постанови порушено його соціальні права на отримання пенсійних виплат в належному розмірі з 01 березня 2018 року. Позивач вказував, що прийняття постанови КМУ від 21 лютого 2018 року призвело до заподіянню йому матеріальної та моральної шкоди. Короткий зміст судових рішень Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження наявності шкоди та наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправними діями відповідача. Короткий зміст вимог касаційної скарги 31 жовтня 2024 року засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - адвокат Острицький А. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського апеляційного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Підставою касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 20 липня 2023 року у справі № 420/8355/22, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України Крім того зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування положень статті 1173 ЦК України у подібних правовідносинах, що передбачають вимоги пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 грудня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу зПечерського районного суду міста Києва. 15 січня 2025 року справа № 757/65441/21-цнадійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Острицький А. О. мотивована тим, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 1173 ЦК України у правовідносинах щодо відшкодування шкоди Державою внаслідок прийняття Урядом протиправного нормативно-правового акту, яким порушені права людини - відсутній. Зазначає, що статтею 3 Конституції України встановлено, що Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Звертає увагу, що Держава прийняла нормативно-правовий акт, який не відповідає правовим актам вищої юридичної сили. Зазначає, що Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова КМУ № 103), пункти 1- 2 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військ служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою КМУ від 13 лютого 2008 року № 45 (далі - Порядок). Зазначає, що Верховний Суд у постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18 дійшов висновку, що пункти 1.2 постанови КМУ № 103 та зміни до пункту 5 і додатку 2 Порядку є протиправними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили та всупереч вимогам частини третьої статті 1-1, статті 43, частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» змінюють умови і норми пенсійного забезпечення військовослужбовців. Вважає, що значення факту визнання нормативно-правового акту протиправним повністю або в частині не має значення. У будь-якому разі права людини, до якої застосовано положення протиправного нормативно-правового акту, є порушеними. Матеріалами справи підтверджується, що внаслідок застосування органом Пенсійного фонду положень пунктів 1, 2 постанови КМУ № 103, який визнано протиправним постановою Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18, позивач у період з 01 квітня 2018 року до 31 березня 2019 року (кінцева дата дії пункту 1 постанови КМУ № 103) недоотримав суму пенсії у розмірі 34 812,18 грн (детальний розрахунок наведено у позовній заяві), яка і є матеріальною шкодою (збитками). Зазначає, що справа має для нього виняткове значення, оскільки при прийнятті судових рішень у цій справі судами не враховано того, що позивач 1937 року народження є особою з інвалідністю II групи, пенсіонер, який не має інших видів доходу окрім як пенсії, від розміру якої залежить рівень його життя та можливість себе забезпечувати. Позивач був змушений протягом 2018-2020 років звертатись до суду за захистом своїх соціальних справ на отримання пенсії в належному вигляді. Судова тяганина викликала у позивача душевні переживання, порушила його звичний ритм життя, позивач і до сьогодні змушений докладати значних зусиль для захисту своїх соціальних прав, витрачати кошти на правову допомогу тощо, що спричиняє позивачу нервові переживання протягом тривало часу. Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У січні 2025 року КМУ подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судами попередніх інстанцій допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення залишити без змін. Фактичні обставини справи, встановлені судами Судами встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні пенсійного забезпечення військовослужбовців в ГУПФУ в Чернігівській області (пенсійна справа № ФЧ31698) та отримує пенсію з 1980 року відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач отримав право на перерахунок пенсії з 01 березня 2018 року в силу Закону № 2262-12 у зв`язку із набрання чинності 01 березня 2018 року постановою КМУ № 704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою збільшено грошове забезпечення військовослужбовців. 21 лютого 2018 року КМУ прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб». Пунктом 1 Постанови КМУ № 103 постановлено перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон) до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704). Пунктом 2 Постанови № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року у таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Постановою КМУ № 103 внесено зміни до постанови КМУ від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Постанова КМУ № 45), а саме, у Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженому Постановою КМУ № 45: - пункт 5 викладено в наступній редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням»; - додаток 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» викладено в новій редакції, в якій довідка про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, не містить такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. ІНФОРМАЦІЯ_1 складено довідку про грошове забезпечення від 14 березня 2018 року № ФЧ31698 та направлено до ГУПФУ для здійснення перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2018 року. На підставі даних зазначеної довідки від 14 березня 2018 року № ФЧ31698, пенсійним органом було здійснено перерахунок пенсії позивача згідно вимог Постанови КМУ № 103 від 21 лютого 2018 року. Так, сума пенсії до виплати після перерахунку склала 6 609,00 грн, як 68% грошового забезпечення за 26 років вислуги від загальної суми грошового забезпечення 9720,00 грн. З урахуванням надбавки до пенсії як дитині війни у розмірі 66,43 грн, всього сума пенсії склала 6676,03 грн. Відповідно до копії перерахунку пенсійного забезпечення з 01 січня 2018 року, з 01 січня 2019 року та у відповідності до положень постанови КМУ № 103, Головне управління ПФУ в Черкаській області на підставі постанови КМУ № 103 визначило загальну суму підвищення пенсії позивача у розмірі 3 858,48 грн. Відповідно до протоколу перерахунку пенсії ГУПФУ у Чернігівській області від 24 березня 2018 року, всього до виплати після перерахунку згідно вимог пункту 2 Постанови № 103 пенсія позивача склала: 4 746,79 грн, яка підлягала виплаті з 01 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року із розрахунку 2 817,55 грн + 1 929,24 грн ( 50% сум підвищення); 5 711,41 грн яка підлягала виплаті з 01 січня 2019 року до 31 грудня 2019 року із розрахунку: 2 817,55 грн + 2 893,86 грн (75 % підвищення). Згідно відповіді ГУПФУ у Чернігівській області від 23 червня 2021 року на виконання рішення у справі № 620/4528/20 було проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року з урахуванням довідки про розмір грошового забезпечення від 23 вересня 2020 року № ФЧ31698, що враховується для перерахунку пенсії за нормами чинним на 05 березня 2019 року. На виконання вищевказаного рішення суду у справі № 620/4528/20, пенсія позивачу перерахована та виплачується в розмірі з 01 червня 2021 року у сумі 12 868,45 грн. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з пунктами 1, 3, частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Отже, суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, а також доводів та вимог касаційної скарги. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Острицький А. О. задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 113 Конституції України, Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Статтею 116 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України забезпечує виконання Конституції і законів України, актів Президента України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України та частини першої статті 32 Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання. Відповідно до статті 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем`єр-міністр України. Акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України. 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103, пунктом 1 якої зобов`язав перерахувати пенсії, призначені згідно із Законом № 2262-ХІІ до 01 березня 2018 року (крім пенсій, призначених згідно із цим Законом особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським), з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення зі служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, вищі навчальні заклади), що визначені станом на 01 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Пунктом 2 Постанови № 103 постановлено виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01 січня 2018 року в таких розмірах: з 01 січня 2018 року - 50 відсотків; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року 75 відсотків; з 01 січня 2020 року - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 01 березня 2018 року. Також, Постановою № 103 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 45), а саме, у Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262, затвердженому Постановою № 45 пункт 5 викладено в наступній редакції: «Під час перерахунку пенсій використовуються такі види грошового забезпечення, як посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та відсоткова надбавка за вислугу років на момент виникнення права на перерахунок пенсії за відповідною або аналогічною посадою та військовим (спеціальним) званням»; додаток 2 до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262 викладено в новій редакції, в якій довідка про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсій, не містить такі складові грошового забезпечення, як щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії. Пункти 1-3 Постанови № 103 були виключені на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 1088 від 24 грудня 2019 року згідно якої з 1 січня 2020 року виплата пенсій, призначених згідно із Законом № 2262-ХІІ до 1 березня 2018 року (крім пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) та поліцейським) та перерахованих з 1 січня 2018 року з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу років за відповідною або аналогічною посадою, яку особа займала на дату звільнення із служби (на дату відрядження для роботи до органів державної влади, органів місцевого самоврядування або до сформованих ними органів, на підприємства, в установи, організації, заклади вищої освіти), що визначені станом на 1 березня 2018 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", здійснюється у підвищеному розмірі з урахуванням 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у разі коли внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією постановою, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно із Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій. Перерахунок пенсій особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ (міліції) відповідно до пункту 3 цієї постанови проводиться на підставі довідок про розміри грошового забезпечення, поданих Міністерством внутрішніх справ органам Пенсійного фонду України до набрання чинності цією постановою, або довідок, додатково оформлених та поданих відповідно до Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 (про визнання протиправною та нечинною Постанови у частині пункту 5 див. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду № 640/6077/19 від 19 січня 2021 року). Крім того, казначейство діє відповідно до повноважень та компетенції, визначених, зокрема, Положенням про Державну казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215 (далі - Положення). Відповідно до пункту 2 Положення, Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також дорученнями Кабінету Міністрів України і Міністра фінансів. Згідно з Положенням, Казначейство відповідно до покладених на нього функцій забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, відкритого у Національному банку та, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду. Відповідно до Положення, Казначейство є юридичною особою, має самостійний баланс, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та не несе відповідальності за дії органів державної влади. Водночас, відповідно до частини другої статті 2 ЦК України кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин. Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Так, Конституційний суд України у рішенні від 03 жовтня 2001 року № 12-рп/2001 у справі про відшкодування шкоди державою вказує наступне. Державні органи як юридичні особи несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями. Держава не відповідає по зобов`язаннях державних організацій, які є юридичними особами, а ці організації не відповідають по зобов`язаннях держави. Така юридична особа, тобто державна установа, відповідає за своїми зобов`язаннями коштами, які є в її розпорядженні. Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 641/4272/19, застосовуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду (висловлену у справах № 242/4741/16-ц (пункт 44) та № 641/8857/17), дійшов такого висновку: - незалучення до участі у спорах з державою ДКС України (Казначейства) чи її територіального органу не впливає на правильність визначення відповідача у справі, оскільки таким належним відповідачем є Держава Україна, а не ДКС України чи її територіальний орган; - у спорах про стягнення з держави коштів, зокрема і про стягнення відшкодування завданої шкоди (компенсації), немає необхідності визначати відповідачем Державну казначейську службу України (Казначейство) або її територіальний орган. Таким чином, Казначейство жодних прав та інтересів позивача не порушувало, не вступало у правовідносини з ним і жодної шкоди позивачеві не завдало. До того ж сам позивач не вказує на Казначейство як на порушника своїх прав. Відповідно до вимог Конституції України, ЦК України та інших актів законодавства, й обов`язкових висновків Конституційного суду України Казначейство не повинно нести відповідальність за шкоду, завдану позивачу внаслідок незаконних дій, зокрема, інших державних органів. ОСОБА_1 звернувся із вимогою про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок дії нормативно-правового акта, окремі пункти якого скасовано судовим рішенням, однак Постанова КМУ № 103 є чинною. Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України. Так у Цивільному кодексі України відшкодуванню шкоди присвячена глава 82, положення якої за своїм змістом є зобов`язаннями деліктного характеру або відносинами зобов`язальними і пов`язані з цивільно-правовою відповідальністю. Відповідальність держави за зобов`язаннями визначено у Главі 11 першого Розділу ЦК України та статей 1173-1175 ЦК України. Для застосування спеціальних положень статей 1173-1175 ЦК України необхідно, щоб шкода перебувала в причинному зв`язку саме з діяльністю щодо реалізації владних повноважень. Інакше орган державної влади несе деліктну відповідальність нарівні з іншими суб`єктами цивільного обороту на підставі загальних положень деліктного права. Хоча вина не має значення для обов`язку держави чи територіальної громади відшкодувати шкоду потерпілому, однак право регресної вимоги держави чи територіальної громади до конкретної посадової (службової) особи, чиї рішення, дії або бездіяльність потягли завдання шкоди, виникає лише в разі наявності вини такої особи. У разі невинуватості останньої тягар витрат остаточно залишається на відповідному бюджеті. Серед норм, які регламентують деліктну відповідальність публічної влади, деякі залишаються декларативними. До таких, зокрема, належить положення статті 1175 ЦК України. Ця норма не має прямої дії і передбачає необхідність прийняття спеціального закону, який би деталізував умови і механізм її застосування, а до прийняття такого закону норма залишається декларативною. У справі «Портянко проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) погодився з аргументами національних судів і визнав заяву неприйнятною. У постанові зазначалося, що стаття сформульована настільки загально, що явно потребується додаткове визначення умов її застосовності, а тому сама по собі стаття ЦК України не достатня для того, аби в заявника виникло «законне сподівання», що охороняється статтею 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ. У постанові ЄСПЛ, зокрема, вказано: «Для того, щоб породити законне сподівання, правова норма мусить визначати необхідні умови пред`явлення вимоги. Якщо юридичні умови, що мають бути додержані та інші параметри вимоги не с чітко окресленими, то відповідна правова норма не може вважатися такою, що слугує підставою до законного сподівання із формулювання цих положень очевидно, що право особи, на яку вплинули рішення Держави, на компенсацію залежить від подальшого уточнення процедури, що має бути додержана, і умов для такої компенсації». Згідно з практикою ЄСПЛ це положення не може породжувати законних очікувань, допоки не набуде подальшої конкретизації в нормах спеціального закону. Водночас кожна із чотирьох статей, присвячених деліктній відповідальності публічної влади, має свою особливу сферу застосування: стаття 1173 ЦК України стосується шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу публічної влади (органу державної влади, органу АРК, органу місцевого самоврядування); стаття 1174 ЦК України стосується шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи відповідного органу; стаття 1175 ЦК України стосується шкоди, завданої прийняттям нормативно правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (звідси випливає, що у попередніх двох статтях маються на увазі лише акти індивідуальної дії); стаття 1176 ЦК України стосується шкоди, завданої в рамках кримінального провадження, у справах про адміністративні правопорушення і цивільного судочинства. Умови деліктної відповідальності органів публічної влади, їх посадових та службових осіб мають низку особливостей. По-перше, як і в інших випадках, шкода підлягає відшкодуванню лише тоді, коли вона завдана протиправною поведінкою: у статтях 1173 і 1174 ЦК України ідеться про «незаконні рішення, дії чи бездіяльність», у статті 1175 ЦК України про нормативно правовий акт, що «був визнаний незаконним і скасований». Посилання в касаційній скарзі, на те що у зв`язку із прийняттям Урядом Постанови № 103, окремі пункти якої скасовано судовим рішенням, отже у даному випадку не застосовується положення статті 1173 ЦК України. Згідно зі статтею 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині другій цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Зміст статті 1175 ЦК України дає підстави для висновку про її застосування у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Обравши такий спосіб захисту прав, як відшкодування завданої шкоди, позивач не довів складових деліктного правопорушення, що є підставою відповідальності держави, а саме визнання незаконними нормативно-правових актів органу державної влади, згідно яких здійснювалися вказані соціальні виплати позивачу. У свою чергу, шкода це будь-яке знецінення блага, що охороняється правом, тому її поділяють на майнову і немайнову. Поряд із поняттям «шкода» законодавець використовує поняття «збитки». Стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Отже, збитки це грошова оцінка шкоди, яка має місце у разі неможливості відшкодування шкоди в натурі, і стаття 22 ЦК України практично визначає лише такий спосіб захисту, як відшкодування збитків у результаті порушення саме цивільного права особи, тоді як предметом даного спору є відшкодування шкоди у вигляді недоотриманої пенсії. Суми виплати, заявлені позивачем (недоплачена сума грошового забезпечення), не підпадають під визначення збитків у статті 22 ЦК України та не можуть бути відшкодовані в порядку статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування збитків та виплата недоотриманого грошового забезпечення військовослужбовців відносяться до різних сфер правового регулювання. При цьому частина друга статті 1 ЦК України встановлює правило, згідно з яким до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. А тому норми статті 1175 ЦК України за аналогією закону застосуванню не підлягають. Ураховуючи викладене, недоотримання позивачем пенсії, не може вважатися майновою шкодою в розумінні статті 1175 ЦК України, а відтак зазначені норми права не застосовуються до спірних правовідносин. Апеляційним судом зроблено висновок, що з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 січня 2021 року у зразковій справі № 440/2722/20 (К/9901/14/20), у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19, вважає, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними. Отже, скасування пунктів 1, 2 Постанови № 103 та змін до пункту 5 і додатка 2 Порядку № 45 дає уповноваженим органам додаткові або нові підстави для складення нової довідки про розмір грошового забезпечення та направлення її до пенсійного органу, оскільки обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-XII, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 520/2098/19 (провадження № 11-325апп21)). Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те , що аналіз наведених вище норм законодавства та фактично встановлені обставини у справі вказують на те, що підстави для задоволення позову про стягнення з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України на користь позивача 34 812,18 грн матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої частини доходу (пенсії) за період з 01 квітня 2018 року до 31 березня 2019 року шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку - відсутні. Крім того, суди попередніх інстанцій врахували обставини у справах № 620/720/19 та № 620/4528/20, де предметом дослідження вже були вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання їх бездіяльності протиправною, а саме невчинення дій щодо видачі довідок про види та розмір грошового забезпечення позивача, а також і перерахунку пенсії. Щодо стягнення моральної шкоди суд вказує наступне. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи (рішення у справі «Гарсія Руїс проти Іспанії» (GarsiaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26 із подальшими посиланнями). Відповідно до частини 2 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. У пунктах 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Так, при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керувався, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. З огляду на вищевикладене, закон пов`язує виникнення права на компенсацію моральної шкоди з випадками порушення прав особи. Проте, всупереч вищевказаним вимогам позивачем не доведено характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час прийняття рішення суд, зокрема, вирішує чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються. Судами встановлено, що доказів як фізичного чи психічного впливу, що, за твердженням позивача, призвело до негативних наслідків морального характеру, так і доказів на підтвердження порушення звичайного режиму життя, емоційної пригніченості позивачем до суду не надано. Отже, звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести факт заподіяння йому відповідачем моральної шкоди, яка за змістом статті 1167 ЦК України завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, а також відповідно до того, яких саме втрат немайнового характеру він зазнав, обґрунтувати розмір відшкодування моральної шкоди. Недоведеність позивачем зазначених обставин по справі є підставою для відмови у задоволенні позову. Відповідно до частини третьої статті, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач не надає належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження наявності шкоди, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, тому позовні вимоги задоволенню не підлягають. Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною 1 статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Водночас, відповідно до частини 2 вказаної статті, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Верховний Суд відхиляє доводи заявника про те, що оскаржувані судові рішення у справі ухвалені без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, у постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18, від 24 березня 2020 року у справі № 818/607/17, від 20 липня 2023 року у справі № 420/8355/22, оскільки, висновки, зазначені у цих справах та у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, є різними, суд виходив із конкретних обставин справи та фактично - доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування. Правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 826/3858/18. Відповідно до зазначеного висновку юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права. Також у справі № 818/607/17 предметом спору є визнання протиправною бездіяльності старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України щодо не поновлення виконавчого провадження та відшкодування у зв`язку з цим завданої позивачу моральної шкоди. Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою. У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, Верховний Суд дійшов висновку, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Судами правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини. З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»). В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Перевіривши законність судових рішень в межах позовних вимог, а також доводів та вимог касаційної скарги колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Щодо судових витрат Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат. Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Острицький Андрій Олегович, залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 14 лютого 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк