Постанова 4854 № 420/10039/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10039/24 Перша інстанція: суддя Скупінська О.В., повний текст судового рішення складено 27.06.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ВСП) та просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.03.2022 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше сплачених сум) за періоди: з 30.03.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; з 01.01.2023 року по 20.05.2023 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії; - зобов`язати відповідача здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період 30.03.2022 року по день фактичної виплати перерахованих сум грошового забезпечення. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВСП з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 30.03.2022 року по 19.05.2023 року (включно) за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії. Зобов`язано ВСП здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 30.03.2022 року по 31.12.2022 року за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум. Зобов`язано ВСП здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року (включно) за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із наступним перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині відмови, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у цій частині. Не погоджуючись з даним рішенням суду в частині задоволення позову, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 30.03.2022 року по теперішній час перебуває на військовій службі на посаді старшого кухаря господарчого відділення взводу забезпечення ВСП, що підтверджується довідкою № 186 від 21.03.2024р. 14.03.2024 року на запит представника позивача, відповідачем було надано відповідь від 23.03.2024р. №655/пр, в якій повідомлено, що обчислення грошового забезпечення здійснюється ОСОБА_1 з 2022 року по 20.05.2023 у відповідності до п.4 Постанови КМУ від 30 серпня 2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (Постанова №704), а саме: розміри посадових окладів, окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а з 20.05.2023 року розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі незгоди з прийнятим рішенням стосовно заяви позивача, зазначено, що воно може бути оскаржене перед вищим командуванням або до відповідного суду. Отже, у період проходження військової служби ОСОБА_1 нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснюється виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018р. 1762,00 грн, а з 20.05.2023р. розраховується виходячи із розміру 1762 грн та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з 01 січня 2020 року положення п.4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військове (спеціальне) звання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню п.4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Закону №294, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Також суд зазначив, що позовні вимоги щодо здійснення нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 є передчасними та задоволенню не підлягають. Колегія суддів частково погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що частково відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі Закон №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. В ст. 1 Закону №2011-ХІІ визначено, що соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом Згідно ст. 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1). До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (ч.2). Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (ч.3). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (ч.4). Постановою №704 затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу (додаток 1), схеми тарифних розрядів (додатки 2-12), схеми тарифних коефіцієнтів (додаток 13), додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу (додаток 14). В примітках 1 до додатку 1 і додатку 14 Постанови №704 (у редакціях, що застосовувались у спірний період) визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки і оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються в порядку, встановленому пунктом 4 Постанови №704. Відповідно до п.6 Постанови КМУ №103 від 21.02.2018р. внесено зміни до постанов КМУ. Зокрема, у Постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції (редакція чинна з 24.02.2018 року): «

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.». З 01.03.2018 року п.4 Постанови №704 визначено, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Відповідно до ч. 9 ст. 264 КАС України суд може визнати нормативно-правовий акт протиправним (незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили) та нечинним повністю або в окремій його частині. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 р. у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №

103. Частиною 2 ст.265 КАС України зазначено, що нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Отже, з 29.01.2020 року пункт 4 Постанови №704 є чинним у редакції без врахування змін, що вносились в цей пункт Постановою КМУ №103. Аналогічна правова позиція щодо наслідків втрати чинності нормативно-правовим актом на підставі рішення суду викладена у постанові Верховного Суду від 24.06.2020 року у справі № 160/8324/19. Приписами п.4 Постанови №704 (без змін, що вносились до цього пункту Постановою №103) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. З вищенаведених правових норм вбачається, що з 30.01.2020 року, з дня, наступного після дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18, згідно з Постановою №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13,

14. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій. В свою чергу, базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III). Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VІІІ, який набрав чинності 01.01.2017р., установлено, що після набрання чинності цим законом мінімальна заробітна плата не застосовуються як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року. Під час розгляду і вирішення справи суд виходить із того, що положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню. Вище зазначені норми права у своїй сукупності вказують на те, що з 30 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704. Зі змісту Закону №1774-VIII, вбачається, що цим Законом вносилися зміни до низки законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. З прийняттям Закону №1774-VIII в Україні було змінено підхід щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини не лише при визначенні посадових окладів, а й щодо розрахунку всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата. Отже, розмір мінімальної заробітної плати, встановлений законом на 01 січня календарного року, на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями не впливає. Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не заперечує, що з 30 січня 2020 року при нарахуванні позивачу грошового забезпечення враховувався розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2018 року у розмірі 1762 грн. Апеляційний суд зазначає, що з 01.01.2020р. положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21. У свою чергу, Закон України Закон України від 2 грудня 2021 року №1928-IX «Про державний бюджет України на 2022 рік» (далі Закон №1928), Закон України від 3 листопада 2022 року №2710-IX «Про державний бюджет України на 2023 рік» (далі Закон №2710) - таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, відповідно, не містять. Отже, у період з 30.03.2022р. по 19.05.2023 року грошове забезпечення позивача повинно обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, про що обґрунтовано зазначив суд 1-ї інстанції. Разом з тим, щодо частини позовних вимог про здійснення нарахування та виплати належних позивачу сум із одночасною компенсацією втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції про їх передчасність, враховуючи наступне. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим Постановою КМУ від 21.02.2001р. №159 (далі - Порядок №159). Відповідно до ст.ст.1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Отже, дія означених законодавчих приписів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ). Пунктом 1 Порядку визначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно із п.п.2, 3 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Пунктом 4 Порядку передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За вказаним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків виплачено нарахований дохід, чи виплаченого його взагалі та коли такий платіж здійснено, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме вказане є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Наведене у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої Законом №2050-ІІІ та Порядком компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі грошового забезпечення). Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Апеляційний суд наголошує, що у разі несвоєчасної виплати грошового забезпечення (або його частини) - провадиться компенсація відповідно до норм діючого законодавства. Наведене у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тобто, враховуючи наявність факту невиплати позивачу суми з вини відповідача, колегія суддів вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в повному обсязі. У випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину грошового забезпечення, така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2020р. у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. При цьому, колегія суддів наголошує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 29.04.2021 року по справі №240/6583/20, кінцевою датою виплати компенсації втрати частини доходів є фактична дата виплати належних позивачу коштів. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з невиплатою належного позивачу грошового забезпечення в повному обсязі, оскільки фактично такі виплати мали виплачуватись відповідачем щомісячно у період з 30.03.2022р. по 19.05.2023р. (включно), а зворотній висновок суду 1-ї інстанції є помилковим. Таким чином, апеляційний суд вважає, що рішення суду 1-ї інстанції у цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення цієї частини позовних вимог. Резюмуючи усе вищевикладене та на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення частини позовних вимог, у зв`язку з чим рішення суду 1-ї інстанції в частині позовних вимог підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року в частині позовних вимог про здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати скасувати. Прийняти у цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 30.03.2022 по 19.05.2023 року (включно) відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою КМУ від 21 лютого 2011 року №159 з 30.03.2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 червня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді А.В. Бойко О.А. Шевчук