Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/2418/24

Головуючий І інстанції: А.О. Чеснокова ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2024 р. Справа № 440/2418/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/2418/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі за текстом також відповідач, ГУ НП в Полтавській області), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо своєчасної виплати позивачу остаточного розрахунку при звільненні, а саме щодо нарахування та виплати компенсації за всі дні невикористаної відпустки; - зобов`язати відповідача виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (компенсації за всі дні невикористаної відпустки) за період з 06 квітня 2022 року по 27 січня 2024 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №

100. Позовні вимоги обґрунтував посиланням на те, що відповідачем при звільненні позивача з військової служби не була нарахована та виплачена у повному обсязі компенсація за невикористані дні невикористаної відпустки, а згадані виплати проведено лише 27 січня 2024 року на виконання судового рішення у справі № 440/6339/23. На цій підставі позивач вважає, що має право на одержання середнього заробітку за увесь час затримки сплати належних при звільненні сум та на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо виплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 07 квітня 2022 року по 19 січня 2024 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення за період з 07 квітня 2022 року по 19 січня 2024 року у розмірі 100295,58 грн ) з відрахуванням податків, зборів та інших обов`язкових платежів. . В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції у цій справі неправомірно зроблено висновок про стягнення середнього заробітку на користь позивача за два періоди, оскільки як в попередній редакції КЗпП України (до 19 липня 2022 року), так і в чинній на момент прийняття оспорюваного рішення редакції КЗпП України, наявні обмеження стягнення середнього заробітку лише за 6 місяців, що свідчить про необґрунтованість стягнення сум середнього заробітку за два періоди. Зазначає, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області, що не заперечується відповідачем. Згідно наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 157 о/с від 06 квітня 2022 року позивача звільнено зі служби в поліції за п 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію". У подальшому, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року у справі № 440/6339/23, що набрало законної сили 01 грудня 2023 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року. 22 грудня 2023 року та 27 січня 2024 року відповідач на виконання зазначеного судового рішення виплатив позивачу кошти у сумі 21634,27 грн, чим забезпечив здійснення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 при його звільненні зі служби. Посилаючись на наявність підстав для виплати середнього заробітку за час затримки сплати належних позивачу при звільненні сум по день фактичного розрахунку, позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 квітня 2022 року до 19 липня 2022 року має бути виплачений позивачу у розмірі 11717,58 грн (23,76% від 49316,40 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Проте, період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Вважав, що за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року, який становить 185 календарних днів, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 88578,00 грн (185 х 478,80 грн). Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції зазначив, що сума середнього заробітку, що підлягає до відшкодування становить 100295,58 грн: з яких 11717,58 грн (середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07 квітня 2022 року до 19 липня 2022 року) + 88578,00 грн (за період з 19 липня 2022 року по 19 січня 2024 року). Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Так, статтею 117 КЗпП у редакції Закону 2352-ІХ від 01 липня 2022 року у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Отже, всі суми, належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення; в разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100). Як встановлено судом першої інстанції, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21 липня 2023 року у справі № 440/6339/23, що набрало законної сили 01 грудня 2023 року, зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року. 22 грудня 2023 року та 27 січня 2024 року відповідач на виконання зазначеного судового рішення виплатив позивачу кошти у сумі 21634,27 грн, чим забезпечив здійснення остаточного розрахунку із ОСОБА_1 при його звільненні зі служби. Після виконання зазначеного рішення відповідач не звільняється від встановленої статтею 117 КЗпП України відповідальності у виді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період невиплати належних позивачу при звільненні сум. Отже, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно зі статтею 117 КЗпП України. Відмова відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною. За обставин цієї справи остаточний розрахунок з позивачем всіх належних сум при звільненні здійснений відповідачем лише 27 січня 2024 року на виконання рішення суду у справі № 440/6339/23, а періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов`язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 07 квітня 2022 року (з дня, наступного за датою звільнення) по 27 січня 2024 року. Вирішуючи зазначений спір, суд першої інстанції враховував, що з 19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким викладена в новій редакції стаття 117 КЗпП України. Цією нормою в редакції з 19.07.2022 передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. У постанові від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22 Верховний Суд зазначив, що стягнення середнього заробітку умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, з 19.07.2022 регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічна правова позиція відображена у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22. Тому, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно слід поділити на 2 частини: до набрання чинності 19 липня 2022 року і після цього. Судом встановлено, що відповідно до довідки ГУНП в Полтавській області від 15 березня 2024 року середньоденний розмір заробітку позивача становить 478,80 грн. У цій справі період з 07 квітня 2022 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, і становить 103 календарних дні. Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає відшкодуванню становить 49316,40 грн (478,80 х 103 календарних днів). Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постанові від 20.05.2020 справа №816/1640/17, зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування. Вказаний підхід застосований Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду під час вирішення справи № 806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019, а також у постанові від 12.08.2020 у справі № 400/3151/19. Вирішуючи позовні вимоги щодо розміру середнього заробітку, який підлягає виплаті позивачу за період з 07.04.2022 по 18.07.2022, суд першої інстанції також враховував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц щодо зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, а саме суд врахував, що цій справі загальний розмір належних нарахованих виплат позивачу на день звільнення складав 113101,25 грн: з яких 26874,88 грн - сума грошового забезпечення, нарахована на виконання рішення суду у справі № 440/6339/23. Вказана сума становить 23,76% виплат, належних позивачу .Таким чином, суд першої інстанції, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 квітня 2022 року до 19 липня 2022 року має бути виплачений позивачу у розмірі 11717,58 грн (23,76% від 49316,40 грн), з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Отже, з урахуванням співмірності, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 07.04.2022 по 18.07.2022 має бути виплачений позивачу у розмірі 11717,58 грн, з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача. Період стягнення з 19.07.2022 до 27.01.2024 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", на корить позивача (за період з 19.07.2022 до 19.01.2023) необхідно стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 88578,00 грн (185 х 478,80 грн). Таким чином, нарахування та виплата середнього заробітку відповідно до редакції статті 117 КЗпП України до набрання чинності Законом №2352-ІХ та після відповідачем за час затримки розрахунку при звільненні визначена судом першої інстанції та не спростовується доводами викладеними в апеляційній скарзі відповідача. Доводи відповідача з посиланням на різні практики судів касаційної інстанції, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вони безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, при цьому приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеному у постанові від 30 листопада 2023 року справі №380/19103/22 та інших, зокрема у постановах від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2024 по справі № 440/2418/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий