Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/6339/23

Головуючий І інстанції: С.С. Сич ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 грудня 2023 р. Справа № 440/6339/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Катунова В.В., Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2023, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/6339/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі - відповідач, ГУ НП в Полтавській області) в якій просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні основної та додаткової відпусток, а саме за 2015 рік - 03 календарних дні чергової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 30 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 02 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення; - зобов`язати Головне управління Національної поліції у Полтавській області виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпусток, а саме за 2015 рік - 03 календарних дні чергової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 30 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 02 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що при звільненні з органів поліції, позивач має право на грошову компенсацію за всі невикористані дні основної та додаткової відпусток, а саме: за 2015 рік - 03 календарних дні чергової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 30 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 02 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 частково задоволено адміністративний позов. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно з якою апелянт просить суд скасувати оскаржуване рішення в цій частині, та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Зазначає, що грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Вказує, що ГУНП в Полтавській області діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, не допускаючи при цьому жодних порушень прав та законних інтересів позивача. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №808/2122/18. Вказує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до категорії щорічних відпусток, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Згідно зі ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 має статус ветерана війни-учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням, виданим УМВС України в Полтавській області 01 березня 2016 року, копія якого наявна у матеріалах справи (а.с.4). ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Національній поліції (Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області) з 07.11.2015 по 06.04.2022, що підтверджується документами, які містяться в матеріалах справи (а.с. 27). Наказом ГУ НП в Полтавській області №157 о/с від 06.04.2022 капітана поліції ОСОБА_1 інспектора-чергового чергової частини сектору поліцейської діяльності №2 відділу поліції №2 Полтавського районного управління поліції, на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 (за власним бажанням) Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції з 06 квітня 2022 року. Вислуга років станом на 06 квітня 2022 року складає 25 років 01 місяць 05 днів, у пільговому обчисленні - 29 років 05 місяців 13 днів. У цьому наказі вказано, що позивач при звільненні має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 11 календарних днів (а.с. 9). Довідкою Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Полтавській області від 31.05.2023 №209/115/12/02/-2023 (а.с. 27) підтверджено, що за час проходження позивачем служби в Національній поліції у період з 07.11.2017 по 06.04.2022 у капітана поліції ОСОБА_1 наявні залишки невикористаних відпусток: - частина щорічної основної оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 03 календарних дні; - частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів та щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби у кількості 15 календарних днів; - частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 02 календарних дні; - додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів. Щорічна додаткова оплачувана відпустка за стаж служби за 2020 рік тривалістю 15 календарних днів була надана ОСОБА_1 наказом ГУ НП в Полтавській області від 28.05.2021 №265 о/с, що підтверджується довідкою Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Полтавській області від 31.05.2023 №209/115/12/02/-2023 (а.с. 27). Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не нарахуванні та не виплаті грошової компенсації за всі невикористані дні основної та додаткової відпусток, а саме за 2015 рік - 03 календарних дні чергової оплачуваної відпустки, за 2019 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 30 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, за 2020 рік - 15 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки та 02 календарних дні щорічної основної оплачуваної відпустки, за 2021 рік - 14 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні: щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів та щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується. Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Закон України "Про відпустки" №504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (далі - Закон №504/96-ВР, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Частиною першою статті 24 Закону №504/96-ВР передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Закон України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02 липня 2015 року (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно зі статтею 60 Закону №580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Статтею 92 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до статті 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 31) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 161 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 181 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби. Відповідно до частин сьомої, восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року. Поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Частинами першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджені наказом МВС України №260 від 06 квітня 2016 року (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції (далі - здобувачі), закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі - ЗВО). Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Враховуючи таке правове регулювання спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України та особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII, а саме: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, відповідно до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів, відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється, та у разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції, за бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладено Верховним Судом у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.01.2021 у справі №160/10875/19, та у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 у справі №320/3843/20, від 26.05.2021 у справі №360/1362/20, від 24.06.2021 у справі №520/8054/2020. У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 620/1487/20 викладено правовий висновок про те, що аналіз наведених правових норм свідчить про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Верховний Суд також зазначив про те, що положення Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки. Матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області при звільненні позивача не було нараховано та виплачено компенсації за невикористані відпустки: щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів та щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів. Зважаючи на викладене вище, з урахуванням частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної основної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 днів, щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 30 календарних днів, щорічної додаткової відпустки за стаж служби за 2019 рік у кількості 15 календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2020 рік у кількості 2 календарних днів, додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення учасникам бойових дій за 2021 рік у кількості 14 календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 06 квітня 2022 року. Колегія суддів не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №808/2122/18 з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 відступила від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №218/127/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16. Також, колегія суддів не приймає до уваги посилання ГУНП в Полтавській області на правову позицію, висловлену у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 31.10.2022 року у справі №241/2229/20, оскільки зазначене судове рішення прийнято в порядку цивільного провадження за інших фактичних обставин справи та суб`єктного складу учасників відносин. Так, у справі №241/2229/20, позивач обіймав посаду завідуючого хірургічного відділення в КНП «Мангушська центральна районна лікарня» та продовжував перебувати у трудових стосунках із відповідачем на момент виникнення спору про право отримати компенсацію за невикористану додаткову відпустку, в той час як у справі, що розглядається, спірні правовідносини виникли у відмінних правовідносинах - звільнення особи з публічної служби, які врегульовані зазначеними вище спеціальними нормативними актами, розгляд яких передбачений за правилами адміністративного судочинства. Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що, у свою чергу, призвело до неправильного вирішення справи по суті є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи. Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні. Таким чином, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Полтавській області - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21.07.2023 по справі № 440/6339/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді І.М. Ральченко І.С. Чалий