Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/573/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 липня 2023 р. Справа № 440/573/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Присяжнюк О.В. , Бартош Н.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, м. Полтава, повний текст складено 03.04.23 по справі № 440/573/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не встановлення, не нарахування та не виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень ОСОБА_1 за січень 2021 року 40 грн.77 коп. та з лютого 2021 року по січень 2022 року включно по 427 грн. 50 коп. за кожен місяць, що разом складає 5170,77 грн., незаконною; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області зарахувати шляхом збільшення сум додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та виплатити ОСОБА_1 надбавку за роботу в умовах режимних обмежень за січень 2021 року 40 грн.77 коп. та з лютого 2021 року по січень 2022 року включно по 427 грн. 50 коп. за кожен місяць, що разом складає 5170,77 грн., та включити зазначені виплати до розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідні місяці 2021-2022 років; визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані частини оплачуваних відпусток в період з 07.11.2015 року по 31.01.2022 року в кількості 48 днів, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн., складає 31592,64 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані частини оплачуваних відпусток в період з 07.11.2015 по 31.01.2022 в кількості 48 днів, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн. складає 31592,64 грн.; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на підставі ст. 117 КЗпП України його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, що при одноденному розмірі грошового забезпечення 658,18 грн. складає 180 днів * 658,18 грн. = 118472,4 грн. (сто вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят дві грн. 40 коп.), оскільки датою звільнення є 31.01.2022; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Полтавській області з урахуванням виплати ОСОБА_1 додаткового грошового забезпечення у вигляді надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за січень 2021 року 40 грн. 77 коп. та з лютого 2021 року по січень 2022 року включно по 427 грн.50 коп. за кожен місяць, що разом складає 5170,77 грн., та включити зазначені виплати до розміру нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за відповідні місяці 2021-2022 років, а також направити додатково на адресу ОСОБА_1 та на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області для перерахунку розміру призначеної пенсії ОСОБА_1 довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії за останні 24 календарні місяці служби підряд перед місяцем звільнення, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Полтавській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до вимог Закону України «Про Національну поліцію» та Порядку № 260, які є спеціальним законодавством та підлягають застосуванню при вирішенні спорів з приводу порядку та умов грошового забезпечення поліцейських та надання їм відпустки, грошова компенсація за невикористану відпустку виплачується у випадку її невикористання у році звільнення. Зазначає, що грошова компенсація за невикористані відпустки за попередні роки не передбачена, а встановлено правило надання чергової відпустки поліцейському до кінця календарного року. Вказує, що ГУНП в Полтавській області діяло виключно у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством, не допускаючи при цьому жодних порушень прав та законних інтересів ОСОБА_1 . Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №808/2122/18. ОСОБА_1 подав до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 року без змін. Відповідно до п.п. 1, 3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції було розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи і сторонами не заявлялись клопотання про розгляд справи за їх участі, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Учасникам по даній справі було направлено судом апеляційної інстанції та отримано останніми копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. копію апеляційної скарги, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних листів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на посадах в Національній поліції (Головному управлінні Національної поліції в Полтавській області) з 07.11.2015 по 31.01.2022. Так, у період з 29.01.2021 по 31.01.2022 ОСОБА_1 проходив службу на посаді заступника начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №2 Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, що підтверджується послужним списком ОСОБА_1 /а.с. 82-90/. Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області "По особовому складу" від 31.01.2022 № 63 о/с згідно із Законом України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції за пунктом 2 частини першої статті 77 (через хворобу) підполковника поліції ОСОБА_1 , заступника начальника сектору кримінальної поліції відділення поліції №1 Полтавського районного управління поліції, 31 січня 2022 року. У наказі вказано, що при звільненні ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку в кількості 03 календарних днів /а.с. 25/. На час звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 мав такі залишки невикористаних відпусток за період з 07.1.2015 по 31.01.2022: частина щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 календарних дні; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 6 календарних днів; щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості 15 календарних днів; частина щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 9 календарних днів; щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості 15 календарних днів, що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 20.02.2023 №65115/12/02/04-2023 /а.с. 91/. При звільненні позивача зі служби йому проведена 27.01.2022 виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 3 дні в сумі 1462,52 грн., що підтверджується довідкою Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 16.02.2023 №301/115/29/09/03-2023 /а.с. 92/ та витягом із відомості №02 на виплату грошового забезпечення за лютий 2022 року /а.с. 96/. При звільненні зі служби ОСОБА_1 не нараховано та не виплачено компенсацію за вказані вище невикористані 48 днів відпустки. Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність: щодо встановлення, нарахування та виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень за січень 2021 року в сумі 40 грн. 77 коп. та з лютого 2021 року по січень 2022 року включно в сумі 427 грн. 50 коп. за кожен місяць, щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані частини оплачуваних відпусток в період з 07.11.2015 по 31.01.2022 в кількості 48 днів в сумі 31592,64 грн. та щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 на підставі ст.117 КЗпП України його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, в сумі 118 472,4 грн., позивач звернувся до суду з цим позовом. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з наявності з боку відповідача протиправної бездіяльності щодо ненарахування та невиплати на користь позивача грошової компенсації за невикористані календарні дні відпусток. У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржується, отже, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в частині задоволення позову. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, з огляду на наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі по тексту - Закон №580-VIII). Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Закон України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР (далі по тексту - Закон України №504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Згідно зі статтею 4 Закону №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ч. 1 ст. 24 Закону №504/96-ВР). Крім того, аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Частиною першою статті третьої Закону №580-VIII визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Частинами першою, другою і третьою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. Статтею 60 Закону №580-VIII визначено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Наказом МВС України від 06.04.2016 №260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських (далі по тексту - Порядок №260). Приписи Порядку №260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських. Пунктом 3 розділу І Порядку №260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік. З аналізу наведеного вище вбачається, що законодавством України не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас, надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року. Отже, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок. Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З урахуванням відсутності правового врегулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260, колегія суддів вважає, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Аналіз приписів ч.1 ст.24 Закону №504/96-ВР і ч.1 ст. 83 КЗпП України дає підстави для висновку, що у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки. Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 19.01.2021 по справі №160/10875/19, а також у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №160/5393/19, від 31.03.2021 по справі №320/3843/20, від 26.05.2021 по справі №360/1362/20. З огляду на вищевикладене, колегія суддів не приймає довід апеляційної скарги відповідача про відсутність правових підстав для виплати спірної грошової компенсації за невикористані дні відпусток за попередні роки. Матеріалами справи підтверджено, що Головним управлінням Національної поліції в Полтавській області при звільненні позивача не було нараховано та виплачено компенсації за невикористані відпустки: частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості 3 календарних дні; частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості 6 календарних днів; щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості 15 календарних днів; частину щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості 9 календарних днів; щорічну додаткову оплачувану відпустку за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості 15 календарних днів (а.с. 91). Таким чином, позивач має право на отримання грошової компенсації за невикористані ним частини означених відпусток, проте, відповідач протиправно під час звільнення останнього її не виплатив. Колегія суддів не приймає посилання відповідача в апеляційній скарзі на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31.03.2020 у справі №808/2122/18 з огляду на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19 відступила від правового висновку, сформованого в судових рішеннях у справах №218/127/17, №820/5122/17, №808/2122/18, №825/1038/16. З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання останнього нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні: частини щорічної чергової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час 2015 року у кількості три календарних дні, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2019 рік у кількості шість календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 22 роки за 2019 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, частини щорічної основної оплачуваної відпустки за 2021 рік у кількості дев`ять календарних днів, щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж служби 24 роки за 2021 рік у кількості п`ятнадцять календарних днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Таким чином, розглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в оскаржуваній відповідачем частині. Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2023 по справі № 440/573/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) О.В. Присяжнюк Н.С. Бартош