Постанова Дніпровський апеляційний суд № 202/5266/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/8639/24 Справа № 202/5266/24 Суддя у 1-й інстанції - Маринін О. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 жовтня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді-доповідача Халаджи О. В. суддів: Космачевської Т.В., Максюти Ж.І., розглянувши без повідомлення учасників справи у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Індустріального районного суду Дніпропетровська від 18 липня 2024 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), (суддя першої інстанції Маринін О.В.), В С Т А Н О В И В: 21 квітня 2024 року ОСОБА_2 через свого представника ОСОБА_1 звернулась до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2024 року заяву ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересована особа Болградський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Болградському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м. Одеса) повернуто заявнику. Із вказаною ухвалою суду не погодилась ОСОБА_2 , та через свого представника ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, вважає. що судом порушено норми процесуального права, оскільки заявник є громадянкою Румунії, держави з безвізовим порядком в`їзду в Україну та може тимчасово перебувати на території України до 90 днів протягом 180 днів. Заявниця не перевищувала 90 днів перебування в Україні, правових підстав для отримання посвідки на тимчасове проживання відсутні, що унеможливлює реєстрацію місця проживання в Україні, водночас це не забороняє їй вибирати місце проживання в Україні на її розсуд, а даний факт не може слугувати обмеженням у доступі до правосуддя в Україні. ОСОБА_1 просив ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 18 липня 2024 року скасувати та направити для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви. Згідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Оскільки, в даній справі оскаржується ухвала про повернення заяви, то її розгляд слід проводити без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Повертаючи заяву на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що заявницею не підтверджено її місце проживання на території Індустріального району м. Дніпра. Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. Поняття підсудності у цивільному судочинстві - це розмежування компетенції між окремими ланками судової системи та між судами однієї ланки щодо розгляду цивільних справ. Підсудністю фактично є визначення в системі судів компетентного суду стосовно вирішення певної цивільної справи. Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа. Критеріями даного виду підсудності зокрема виступають: місце проживання відповідача, місце заподіяння шкоди, місце знаходження спірного майна, місце розгляду первісного позову тощо. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності не оспорюваних прав. Згідно ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти визначені частиною першою цієї статті, а також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. З матеріалів справи вбачається,що звертаючи із даною заявою до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська, в якості підтвердження місця проживання на території Індустріального району м. Дніпра, представником заявці було долучено договір оренди житлового приміщення від 01.04.2024 року згідно якого, ОСОБА_2 орендує у ОСОБА_3 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою суду від 13.05.2024 заяву ОСОБА_2 залишено без руху для надання до суду підтвердження зареєстрованого місця перебування на території Індустріального району міста Дніпра, на що адвокат Дарчук Д.В. надав письмові пояснення, згідно яких зазначив, що заявник є громадянкою Румунії, держави з безвізовим порядком в`їзду в Україну та може тимчасово перебувати на території України до 90 днів протягом 180 днів. Враховуючи, що Заявник не перевищував 90 днів перебування в Україні, правових підстав для отримання посвідки на тимчасове проживання відсутні, що унеможливлює реєстрацію місця проживання в Україні, водночас це не забороняє їй вибирати місце проживання в Україні на її розсуд, а даний факт не може слугувати обмеженням у доступі до правосуддя в Україні. Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Дія Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» поширюється на громадян України, а також на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, відповідно до їх прав та свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Порядок реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи, передбачений правилами реєстрації місця проживання, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України, № 207 від 2 березня 2016 року. Відповідно до п.3 Правил реєстрації місця проживання Реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради. Іноземці або особи без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після знаття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Дані правила також застосовується до іноземців, або осіб без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове місце проживання. В даному випадку, іноземець повинен зареєструвати своє місце проживання за адресою, яка була вказана при поданні документів в Державну міграційну службу України як адреса тимчасового перебування. Після реєстрації місця проживання іноземця, ця адреса зазначається в посвідці на тимчасове/постійне місце проживання. Вказане узгоджується з п. 4 Правил реєстрації місця проживання та п.58-1Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання» від 25 квітня 2018 року №

322. Реєстрація місця проживання/перебування або знаття з реєстрації місця проживання іноземця здійснюється в день подання іноземцем або його представником за довіреністю документів та може відбуватись одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (п. 4 Правил реєстрації місця проживання). Згідно пп.2 п. 9 Правил реєстрації місця проживання, відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист (далі - документи, до яких вносяться відомості про місце проживання), а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком

1. Матеріали справи не містять документів, визначених законом, що підтверджують місце проживання ОСОБА_2 на території Індустріального району м. Дніпра. Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з положеннями ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.80 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1-3 ст.89 ЦПК України). Відповідно до ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів вважає, що представником заявниці не надано належних доказів того, що строк перебування ОСОБА_2 не території України не перевищує встановлений законом строк для перебування іноземних громадян та території України. Отже, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини в справі та правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює та застосував норми права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін Керуючись ст.ст. 374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Індустріального районного суду Дніпропетровська від 18 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Судді: О.В. Халаджи Т.В. Космачевська Ж.І. Максюта