Постанова 4813 № 947/25344/23

Номер провадження: 22-ц/813/2305/24 Справа № 947/25344/23 Головуючий у першій інстанції Огренич І.В. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12.09.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А., при секретарі: Узун Н.Д., за участю представника апелянта ОСОБА_1 , переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Сергій Олегович, на ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2023 року у справі за заявою ОСОБА_2 (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк») про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання, заінтересовані особи: Публічне акціонерне товариство «Фінростбанк», відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , - в с т а н о в и в: 11 серпня 2023 року ОСОБА_2 (правонаступник Публічного акціонерного товариства «Фінростбанк» далі ПАТ «Фінростбанк») звернувся до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання, заінтересовані особи: ПАТ «Фінростбанк», відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , у якій зазначав, що рішенням Київського районного суду м. Одеси, від 21 вересня 2009 року задоволені позовні вимоги ПАТ «Фінростбанк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про стягнення в солідарному порядку заборгованості в сумі 54 754,34 грн за кредитним договором №1\00129 від 05.06.2007. Рішення суду набрало законної сили. На примусове виконання судового рішення представник ПАТ «Фінростбанк» 01 грудня 2009 року отримав виконавчі листи за №2-1008\09, які надав до Київського відділу Державної Виконавої служби Одеського міського управління юстиції. 26 березня 2019 року ПАТ «Фінростбанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Фінростбанк» і Павлишин Андрій Іванович уклали договір №64 про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, за умовами якого Банк відступив, а ОСОБА_2 набув права вимоги до позичальників, заставодавців та поручителів, в тому числі і до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 за кредитним договором №1\00129 від 05.06.2007. Таким чином, відбулася заміна кредитора у зобов`язані, зокрема ОСОБА_2 є новим кредитором у фінансових відносинах з боржником. 16 вересня 2019 року ОСОБА_2 надав до суду заяву про заміну стягувача у виконавчих листах №2-1008\09, виданих 01 грудня 2009 року Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 боргу за кредитним договором в сумі 54 754,34 грн на користь ПАТ «Фінростбанк» на правонаступника ОСОБА_2 .. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року (цивільна справа №947/22300/19) заяву було задоволено частково, а саме в частині заміни стягувача у виконавчих листах, вимоги ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання були залишені без задоволення. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 23 серпня 2023 року відмовлено ОСОБА_2 у прийнятті до провадження заяви про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Сергій Олегович, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити заяву про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, посилаючись на порушення судом норм процесуального права. В судове засідання, призначене на 12 вересня 2024 року об 13 год 40 хв з`явився представник апелянта ОСОБА_1 , інші сторони в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Так, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 сповіщені шляхом направлення на їх адреси поштового рекомендованого повідомлення. Згідно відомостей на поштовому повідомленні, яке направлялось на адресу ОСОБА_4 , відправлення не було вручено адресату у зв`язку з його відсутністю за вказаною адресою. Поштові відправлення направлялись відповідачці на єдину відому суду адресу проживання/перебування ОСОБА_4 , інших даних щодо місця проживання повідомлено не було. Поштове повідомлення, яке направлялось ОСОБА_5 повернулось до суду з відміткою про невручення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою. Апеляційним судом було направлено запит до Єдиного державного демографічного реєстру, згідно якого адреса реєстрації ОСОБА_3 АДРЕСА_1 . Поштові відправлення направлялись відповідачу на зазначену адресу. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Згідно із ч. 1 ст. 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. У разі відсутності адресата (будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї) особа, яка доставляє судову повістку, негайно повертає її до суду з поміткою про причини невручення. Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місце знаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Заяв або клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату судового засідання учасників справи. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Сергій Олегович, задоволенню не підлягає, оскільки ухвала суду першої інстанції постановлена із дотриманням норм процесуального та матеріального права. У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Згідно статті 18 ЦПК України, в редакції чинної на час звернення стягувача до суду із заявою, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, -і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом Статтею 433 ЦПК України передбачено, що, у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого судом, подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа, виданого іншими органами (посадовими особами), подається до суду за місцем виконання відповідного рішення. Про поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання суд постановляє ухвалу. Пунктом 17.4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України в редакції від 07 січня 2018 року передбачено, що у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Про видачу дубліката виконавчого документа постановляється ухвала у десятиденний строк із дня надходження заяви. Судом першої інстанції встановлено, що під час вивчення матеріалів заяви було встановлено, що 16 вересня 2019 року ОСОБА_2 вже звертався до суду із аналогічною заявою про заміну сторони стягувача, видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року (цивільна справа №947/22300/19) заяву було задоволено частково, а саме в частині заміни стягувача у виконавчих листах, вимоги ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання були залишені без задоволення. 25 листопада 2019 року ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м. Одеси із заявою про видачу йому належним чином засвідченої (з відміткою набрання законної сили) копії ухвали від 28 жовтня 2019 року. Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року заявником не оскаржувалась та набрала законної сили. 11 серпня 2023 року заявник звернувся до суду із аналогічною заявою про той самий предмет та з тих самих підстав, надавши до заяви відповідь начальника управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 07 серпня 2023 року, та зазначивши, що вказана заява подана з інших підстав. Однак, доводи ОСОБА_2 , обґрунтовано не були прийнятті до уваги, оскільки спростовуються матеріалами справи №947/22300/19, з яких вбачається, що звернення ОСОБА_2 в 2019 році було із аналогічною заявою, та таких же підстав і з посиланням на ті ж докази щодо втрати виконавчого листа та поновлення строку. Згідно ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Відповідно до ст. 186 ч. 1 п. 2 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами. Вказані положення спрямовані на дотримання принципу процесуальної економії та запобігання випадкам розгляду і вирішення тотожних цивільних справ. Дана норма є заходом на шляху недопущення винесення судами суперечливих та взаємовиключних судових рішень. При таких обставинах, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у прийнятті заяви ОСОБА_2 до провадження. Посилання ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Сергій Олегович, в апеляційній скарзі на те, що ухвала суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки суд безпідставно відмовив у прийнятті заяви про видачу дублікатів виконавчих листів та поновлення строку для пред`явлення до виконання вказаного виконавчого документа до виконання, не приймається до уваги, виходячи з наступного. Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. За змістом статей 12 та 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Статтями 368, 369 ЦПК України, що був чинний на вирішення спору, передбачено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, видається один виконавчий лист, а у разі, якщо виконавчий лист було видано помилково, суд визнає його таким, що не підлягає виконанню. Пунктом 2 частини 1 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» від 04 листопада 2010 року №2677-VI, що набрав чинності з 08 березня 2011 року, в редакції чинної на час надання виконавчого листа, передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання в такі строки: інші виконавчі документи протягом року, якщо інше не передбачено законом. У пункті 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що строки, зазначені у частині першій цієї статті, встановлюються для: виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення. Статтею 23 вказаного Закону визначено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 1) пред`явленням виконавчого документа до виконання; 2) частковим виконанням рішення боржником; 3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується. Як зазначено у частинах 1 та 2 статті 24 вказаного Закону, державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред`явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову. Стягувач, який пропустив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред`явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом. Згідно частиною 4 статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див.«Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29). Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року). Вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II). В рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Плахтєєв та Плахтєєва проти України» від 12 березня 2009 року (остаточне 12 червня 2009 року) за заявою №20347/03 у §35 зазначено, що, «… якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, Суд має з`ясувати, чи не порушило встановлене обмеження саму суть цього права і, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою (див. рішення у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, №93, сс. 2425, п. 57)». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року). Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно враховано, що судом вже розглядалося питання про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та у задоволенні вказаної заяви було відмовлено. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року (цивільна справа №947/22300/19) заяву було задоволено частково, а саме в частині заміни стягувача у виконавчих листах, вимоги ОСОБА_2 про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання були залишені без задоволення. При цьому суд першої інстанції встановив, що на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 вересня 2009 року ПАТ «Фінростбанк» 01 грудня 2009 року отримав виконавчі листи за №2-1008\09 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_3 і ОСОБА_4 боргу за кредитним договором в сумі 54 754,34 грн і судових витрат. Виконавчі листи стягувачем були надані для примусового виконання відповідно до Першого і до Другого Київського ВДВС Одеського міського управління юстиції (за місцем реєстрації кожного боржника). З 2010 по 2014 рік у Першому Київському відділі ДВС м. Одеси перебували виконавчі провадження з примусового виконанні виконавчих листів №2-1008\09 щодо боржника ОСОБА_4 , а з 2010 року по 2013 рік у Другому Київському відділі ДВС м. Одеси виконавчі листи відносно боржника ОСОБА_3 .. Як убачається з відміток на копіях виконавчих листів, доданих заявником до справи, 25 грудня 2014 року виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_4 повернуто стягувачу ПАТ «Фінростбанк» разом із постановою про закінчення виконавчого провадження, а виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_3 повернуто стягувачу ПАТ «Фінростбанк» разом із постановою про закінчення виконавчого провадження 05 червня 2013 року. Вищевказані виконавчі провадження буди завершені на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 ЗУ «Про виконавче провадження» в редакції, що діяла на той період часу. На момент отримання виконавчих листів по даній справі, строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становив один рік. До 2014 року строк пред`явлення переривався, але з 2014 року стягувач не вчиняв будь-яких дій щодо пред`явлення виконавчих листів до виконання, а із заявою про поновлення строку звернувся в 2019 році, у заяві не зазначені будь-які причини пропуску строку пред`явлення виконавчого документу до виконання. За таких обставин, заява про видачу дублікатів виконавчих листів, на переконання суду, подана поза межами строків пред`явлення виконавчих листів до виконання, встановлених чинним законодавством України, не надано належних доказів втрати оригіналів виконавчих листів, не вказані причини пропуску строку пред`явлення виконавчих листів до виконання, не надані докази поважності причин пропуску вказаного строку, тому підстав для задоволення заяви в цій частині не вбачається». Ухвала Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року заявником не оскаржувалась та набрала законної сили. 11 серпня 2023 року заявник звернувся до суду із аналогічною заявою про той самий предмет та з тих самих підстав, надавши до заяви відповідь начальника управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 07 серпня 2023 року, та зазначивши, що вказана заява подана з інших підстав. Не заслуговує на увагу посилання заявника на те, що виконавчий лист не було вчасно пред`явлено до виконання, через знаходження з 2016 року ПАТ «Фідобанк» у процесі ліквідації, адже лист не пред`являвся упродовж майже 3 років. Стягувач (ПАТ «Фідобанк») не був позбавлений можливості подати виконавчі листи до виконання і цікавитись ходом виконання виконавчого провадження, своєчасно вчиняти виконавчі дії. Оскільки правонаступництво це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого, то до заявника перейшли тільки ті права та обов`язки які були на момент укладання угоди 26.03.2019. Заявник прийняв кредитну справу боржників з вже пропущеним строком на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Заміна правонаступника не може бути достатньою підставою для поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання за заявою, поданою до суду лише 16 вересня 2019 року. 11 серпня 2023 року заявник звернувся до суду із аналогічною заявою про той самий предмет та з тих самих підстав, надавши до заяви відповідь начальника управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області від 07 серпня 2023 року, та зазначивши, що вказана заява подана з інших підстав. Аналізуючи зазначені норми права, застосовуючи положення Європейської конвенції з прав людини, практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи обставини, викладені в заяві, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у прийняття заяви про видачу дубліката виконавчого документа, поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа для виконання застосувавши аналогію закону. Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що необхідно відмовити у прийняття вказаної заяви. В апеляційній скарзі в основному приводяться доводи незаконності ухвали Київського районного суду м. Одеси від 28 жовтня 2019 року. Інших правових доводів апеляційна скарга не містить. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява № 4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення процесуальні питання. Тому, законних підстав для скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення постанови про задоволення заяви про видачу дубліката виконавчого документа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання немає. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Коваленко Сергій Олегович, залишити без задоволення, ухвалу Київського районного суду м. Одеси від 25 серпня 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 30 вересня 2024 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік А.І. Дришлюк