Постанова Дніпровський апеляційний суд № 214/3026/13-ц

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/10145/23 Справа № 214/3026/13-ц Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Тимченко О. О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 грудня 2023 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ : головуючого судді - Тимченко О.О., суддів - Зубакова В.П., Остапенко В.О., за участю: секретаря судового засідання Юрченко Г.О., учасники справи: позивач Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг заяву Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа у цивільній справі № 214/3026/13-ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє Глазунова Аліна Миколаївна, на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року (суддя Попов В.В.), постановлену в приміщенні Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, - В С Т А Н О В И В: КОРОТКИЙ ЗМІСТ ЗАЯВИ У травні 2023 року представник позивача ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою, в якій просить визнати поважною причину пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа № 2/214/64/15, виданого 08.02.2016 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 451 860 грн. 11 коп. на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» та поновити строк для пред`явлення до виконання даного виконавчого документу. В обґрунтування заяви зазначила, що на примусовому виконанні у Саксаганському ВДВС з 25.02.2016 року перебувало ВП №50304884 з виконання виконавчого листа № 2/214/64/15, виданого 08.02.2016 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 451860 грн. 13 коп. на користь ПАТ «Державний ощадний банк України». 19.01.2023 року банком до Саксаганського ВДВС було направлено запит про надання інформації щодо стану виконавчого провадження, на який 07.02.2023 року було отримано відповідь, з якої стало відомо, що виконавчий лист № 2/214/64/15 від 08.02.2016 року не перебуває на виконанні у відділі. 25.04.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Однак, станом на 30.03.2023 року на адресу банку постанова про повернення виконавчого документу та сам виконавчий лист № 2/214/64/15 від 08.02.2016 року, не надходили. Оскільки АТ «Ощадбанк» до 07.02.2023 року не могло знати, що виконавчий лист не перебуває на виконанні, тому представник заявника вважає, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання пропущено з поважної причини та його має бути поновлено. КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року у задоволенні заяви представника позивача відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що заявником не надано жодного належного та достатнього доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки на думку суду заявник не був позбавлений можливості звернутись до відділу ДВС з приводу отримання інформації щодо виконавчого провадження, також не надано доказів не перебування даного виконавчого листа на виконанні у будь-якому відділі ДВС. Більш того, суд звертає увагу, що заявник у поданій заяві стверджує (без надання відповідних доказів), що не отримував постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу та оригіналу самого виконавчого листа, при цьому у поданій заяві представник заявника просить поновити строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання та не ставить питання щодо отримання його дублікату, у зв`язку із чим у суду виникають сумніви з приводу достовірності викладеної у заяві інформації. КОРОТКИЙ ЗМІСТВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ В апеляційній скарзі, поданій до апеляційного суду, представник позивача Глазунова А.М. вважає, що судом першої інстанції не в повному обсязі було з`ясовано всі обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, тому просить ухвалу суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ОСОБИ, ЯКА ПОДАЛА АПЕЛЯЦІЙНУ СКАРГУ Апеляційна скарга мотивована тим, що АТ «Ощадбанк» не отримував постанову про відкриття виконавчого провадження № 50304884 з ідентифікатором, внаслідок чого стягувач був позбавлений права на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Стягувач неодноразово звертався із письмовими заявами безпосередньо до державного виконавця щодо ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження. Але всі ці заяви так і залишилися без розгляду. Враховуючи матеріальне забезпечення (конвертами, марками) органів державної виконавчої служби, ніяких постанов АТ «Ощадбанк» так і не отримав. До суду із заявою про поновлення строку звернувся після отримання відповіді відділу ДВС, що вказаний виконавчий лист на виконанні не перебуває. Тобто до цього часу стягувач не знав, що виконавчий лист не перебуває на виконанні. УЗАГАЛЬНЕННЯ ДОВОДІВ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ІНШІХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Представник АТ «Ощадбанк» в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав,просив її задовольнити. Відповідачі в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд ухвалив, розглядати справу у відсутність сторін, які не з`явились, оскільки відповідно до положень частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 січня 2016 року скасовано рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 31.08.2015 року, задоволено позовні вимоги ПАТ «Державний ощадний банк України» та стягнуто солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №2278 від 30.06.2006 року у розмірі 444634 грн. 03 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору. На виконання вищевказаного рішення 08 лютого 2016 року представником банку було отримано виконавчий лист. Згідно відповіді Саксаганського ВДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №28.16-34/6177 від 20.01.2023 року, яка було отримано банком 07.02.2023 року, з 25.02.2016 року по 25.04.2017 року у відділі на виконанні перебував виконавчий лист №2/214/64/15, виданий 08.02.2016 року Саксаганським районним судом м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_2 коштів у розмірі 451860 грн. 13 коп. на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» (ВП №50304884). Державним виконавцем 25.04.2017 року було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Надати більш детальну інформацію та видати копії документів немає можливості у зв`язку з тим, що виконавчі провадження, які перебували на примусовому виконанні у відділі до 2018 року включно, знищені. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга АТ «Державний ощадний банк України», в особі філії Дніпропетровське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє Глазунова А.М., задоволенню не підлягає. МОТИВИ З ЯКИХ ВИХОДИВ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД, ТА ЗАСТОСОВАНІ НОРМИ ПРАВА Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону ухвала суду першої інстанції відповідає. Відмовляючи у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано жодного належного та достатнього доказу на підтвердження поважності причин пропуску строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки на думку суду заявник не був позбавлений можливості звернутись до відділу ДВС з приводу отримання інформації щодо виконавчого провадження, також не надано доказів не перебування даного виконавчого листа на виконанні у будь-якому відділі ДВС. Більш того, суд звертає увагу, що заявник у поданій заяві стверджує (без надання відповідних доказів), що не отримував постанови державного виконавця про повернення виконавчого документу та оригіналу самого виконавчого листа, при цьому у поданій заяві представник заявника просить поновити строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання та не ставить питання щодо отримання його дублікату, у зв`язку із чим у суду виникають сумніви з приводу достовірності викладеної у заяві інформації. Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість ь яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою статті 10 ЦПК України. Виконання судового рішення відповідно до рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Частиною 1 статті 431 ЦПК України передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Статті 22,23 Закону України « Про виконавче провадження » в редакції 1999 року, яка діяла на момент даних правовідносин, передбачала, що виконавчі документи можуть бути пред`явлені до виконання протягом року, якщо інше не передбачено законом. 05 жовтня 2016 року набрав чинності новий Закон України «Про виконавче провадження». Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Відповідно до пункту 5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. За частиною 1 статті 12 Закону України « Про виконавче провадження », який діє на час подання заяви, виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строк пред`явлення виконавчого документа до виконання є одним із видів процесуальних строків, які передбачені статтею 120 ЦПК України. Згідно вимог статті 127 ЦПК України суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. Суд при вирішенні питання про поновлення строку для пред`явлення до виконання виконавчого документа повинен з`ясувати питання щодо причин пропуску цього строку та залежно від характеру цих причин зробити висновок про їх поважність чи неповажність, а відтак дійти висновку про наявність чи відсутність підстав для поновлення строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання. Поважними можуть бути визнані лише ті причини, що виникли внаслідок обставин, об`єктивно незалежних від волі зацікавленої особи, які безпосередньо унеможливлювали або ускладнювали можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк. Відповідно до частини 1 статті 433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Поважними причинами пропуску строку можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, незалежними від волевиявлення сторони та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для вчинення процесуальної дії. Та підтверджені належними доказами. Суд враховує, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правам та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. В даному випадку, АТ «Ощадбанк» не було вжито всіх заходів для вчасного пред`явлення виконавчого листа до виконання, внаслідок чого допущено значний пропуск строку пред`явлення його до виконання. Відповідно до висновку викладеного у постанові Верховного Суду у справі № 166/1472/18 від 23 жовтня 2019 року, питання про поважність пропуску строків є оціночним. Поважність причин може залежати від таких обставин як поведінка заявника (бездіяльність або незаінтересованість в питаннях звернення судового рішення до виконання), інших осіб, обставин, які безпосередньо унеможливлюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк, які виникли об`єктивно, так і від чинників, що не пов`язані з людським фактором, що підтверджуються належними і допустимими засобами доказування. Крім того, відповідно до висновку Верховного Суду зробленого у постанові по справі № 2-461/09 від 02 червня 2020 року, поважність причин пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документу до виконання пов`язана не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів, за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на заявника. Доказів, які б свідчили про добросовісну реалізацію стягувачем своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов`язків, зокрема, вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасний контроль за виконанням судового рішення, заявник суду не надав. Метою статті 433 ЦПК України про поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання є захист інтересів добросовісного стягувача, який пропустив строк з поважних причин. Поважними можна вважати причини, які не залежали від волі стягувача. За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою. Так, рішенням від 27.11.2008 у справі «Крутько проти України» (N 2), Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями одного провадження (див. «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy) (no.1) (GC), no. 36813/97, п. 197 ЄСПЛ 2006). Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. «ДжоржЕстіма проти Португалії» (EstimaJorge v. Portugal), рішення від 21 квітня 1998 року, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998*II, п. 35, та «Сіка проти Словакії» (Sica v. Slovakia), N 2132/02, п. п. 24-27, 13 червня 2006 року). В той же час, практика Європейського Суду з прав людини та Верховного Суду спирається на такі загально-правові категорії як «непорушність прав», «якість та точність закону», «стабільність та остаточність судових рішень», «законні очікування» тощо. Названі поняття можна узагальнити принципом правової (юридичної) визначеності, який відіграє надважливе значення у формуванні та функціонуванні системи права демократичної держави. Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.). Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. В рішенні ЄСПЛ «Устименко проти України» судом було наголошено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії»(Ryabykh v. Russia), заява N 52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення). Європейський суд неодноразово зазначав в свої рішеннях, що якщо звичайний строк поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Заявником не наведено причин, які є поважними та давали б підстави для поновлення строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та не надано таких доказів. Суд не може безпідставно поновити строк пред`явлення виконавчого листа до виконання, оскільки це порушує гарантоване право на справедливий суд. Враховуючи наведене вище, та те, що заявником не доведено поважності причин пропуску строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, вимоги заяви про поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання задоволенню не підлягають, а висновки суду першої інстанції є такими, що відповідають вимогам діючого законодавства. Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для поновлення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого судом першої інстанції у справі № 214/3026/13-ц про стягнення з ОСОБА_2 боргу у розмірі 451 860,11 грн. на користь ПАТ «Державний ощадний банк України». Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права,підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат в частині сплати судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України», в інтересах якого діє Глазунова Аліна Миколаївна, залишити без задоволення. Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий О.О. Тимченко Судді В.П. Зубакова В.О. Остапенко Повний текст судового рішення складено 13 грудня 2023 року. Головуючий О.О Тимченко