Постанова 4811 № 466/10634/22

Справа № 466/10634/22 Головуючий у 1 інстанції: Свірідова В.В. Провадження № 22-ц/811/1162/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 вересня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді: Ванівського О.М. суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О., секретаря: Ковальчука Ю.П., з участю: представника апелянта адвоката Худоби Г.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про визнання права власності,- ВСТАНОВИВ: В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про визнання права власності на житлове приміщення. 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про визнання права власності, в якій просить вжити заходи по забезпеченню позову шляхом заборони ОСОБА_2 , а також іншим особам вчиняти певні дії, а саме: щодо виселення її з квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням у даній справі. Необхідність забезпечення позову обґрунтовується тим, що невжиття заходів забезпечення позову може в майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення. Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року в задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. Вважає ухвалу суду безпідставною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом було порушено встановлені строки для розгляду заяви про забезпечення позову, що мало наслідком виселення її зі спірної квартири. Зазначає, що в заяві про забезпечення позову навела аргументи, відповідно до яких у випадку задоволення позовних вимог, вона набуде права власності на квартири, яка куплена за її кошти, та в якій вона тривалий час проживає. Окрім цього повідомляла що на момент подання заяви про забезпечення позову відповідач вживав активних дій по виселенню її зі спірної квартири. Просить скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Худоби Г.М. , дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Відмовляючи в задоволенні заяви суд першої інстанції прийшов до висновку, що матеріали заяви не містять належних і допустимих доказів на підтвердження необхідності вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, про який просила позивач, а посилання у заяві лише на потенційну можливість, припущення позивача щодо ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування, не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Встановлено, що ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про визнання права власності на житлове приміщення. 12 лютого 2024 року ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про визнання права власності, в якій просить вжити заходи по забезпеченню позову шляхом заборони ОСОБА_2 , а також іншим особам вчиняти певні дії, а саме: щодо виселення її з квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням у даній справі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи, має право вжити передбачених цим Кодексом заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій по вжиттю судом, на прохання осіб, які беруть участь у справі, передбачених законом заходів, які гарантують в майбутньому реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволення претензій позивача (заявника). Інститут забезпечення позову в цивільному процесі дозволяє гарантувати дійсне і ефективне виконання судового рішення, а тим самим і здійснення реального захисту порушених, оспорюваних і невизнаних прав, свобод та інтересів осіб. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача. Згідно ч.1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії (постанова Великої Палати від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19). Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з правовими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Такий правовий висновок також викладено в постанові Верховного Суду від 19.06.2018 р. (справа № 826/9263/17, адміністративне провадження № К/9901/44796/18) Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що "…повинен бути наявним зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу". Також під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову. Однак, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих стороною для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема у тому, що між сторонами дійсно виник спір, існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також співмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з таким клопотанням, заявленим позовним вимогам. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено ризики утруднення виконання можливого рішення суду або неможливості його виконання, без вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку колегії суддів, заходи забезпечення позову, які просить застосувати позивач, також не є співмірними до позовних вимог. Окрім цього, твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що несвоєчасне вирішення питання забезпечення позову призвело до її виселення, колегія суддів вважає безпідставним. Так, як вбачається з матеріалів справи рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 березня 2023року визнано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 . Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення, а саме з квартири АДРЕСА_2 . Стягнуто з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1915,00 гривень. Постановою Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 22 березня 2023 року - без змін. Постановою Верховного Суду від 31 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 березня 2023 року та постанову Львівського апеляційного суду від 30 жовтня 2023 року залишено без змін. 13 лютого 2024 року постановою державного виконавця Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Оприск О.С. відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №466/5349/22, виданого Шевченківським районним судом м. Львова 29.11.2023 про виселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з житлового приміщення, а саме з квартири АДРЕСА_2 . Таким чином, ОСОБА_1 звернулась з заявою про забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_2 , а також іншим особам вчиняти певні дії, а саме: щодо виселення її з квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 вже після набрання рішення про її виселення зі спірної квартири законної сили. Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду. Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами. Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Львова від 21 березня 2024 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст постанови складено 01 жовтня 2024 року . Головуючий: Ванівський О.М. Судді Цяцяк Р.П. Шеремета Н.О.