Постанова 4854 № 420/1360/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/1360/24 Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючої судді Шевчук О.А., суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні та зобов`язати вчинити певні дії, - ВСТАНОВИЛА: В січні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 02 лютого 2017 року по 26 грудня 2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 міністерства оборони України у період з 01.01.2016 р. по 02.12.2017 р. та на цей час позивача виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. При цьому, за період з 01 січня 2016 року по 02 грудня 2017 року йому не в повному обсязі була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення. 26.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/542/23 у розмірі 60992,09 грн. Вважаючи не нарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми грошової індексації протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.02.2017 року по 26.12.2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. В решті позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з таким рішенням відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити в цій справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводами апеляційної скарги зазначено, що розрахунок з позивачем проведено у повному обсязі, згідно норм чинного законодавства, що регулює виплату грошового забезпечення при звільнені з військової служби. Отже, на думку апелянта, застосування положення ст. 116 та ст.117 КЗпП України в спірних правовідносинах неможливе. Апелянт зазначає, що відповідно до розрахунку середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на день виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 становить 381 (триста вісімдесят одна) грн. 32 коп., відповідно розрахунок за період з 02.02.2017 року по 26.12.2023 року становить 960163 (дев`ятсот шістдесят тисяч сто шістдесят три) грн 76 коп., відповідно до рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21.03.2024 року. Вказана сума є неспівмірною, так як за рішення Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/542/23 Військовою частиною НОМЕР_1 виплачено кошти у розмірі 60 992 грн. 09 коп. (платіжна інструкція додається). Також, апелянт вказує, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду із зазначеним позовом, передбачений ч.5 ст. 122 КАС України. Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано. Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з серпня 2015 року по жовтень 2017 року та наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.10.2017 № 218 був виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. В подальшому через відмову відповідача у здійсненні нарахування та виплати індексації позивачу позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14.02.2023 року по справі № 420/542/23 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 15.05.2019 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців січня 2008 року та березень 2018 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 року по 02.12.2017 року, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 02.12.2017 року по 15.09.2019 року, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.06.2023 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 420/542/23 змінено, виклавши абзаци третій та четвертий резолютивної частини цього рішення в наступній редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 12.10.2017, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення, Порядку проведення грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 02.12.2017 по 15.05.2019, включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) січень 2008 року та березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України Про індексацію грошових доходів населення Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078. В інший частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2023 року у справі № 420/542/23 залишено без змін. 26.12.2023 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення №420/542/23 у розмірі 60992,09 грн. Однак, при цьому відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 02.02.2017 року по 26.12.2023 року. Вважаючи, що сума відповідної грошової компенсації виплачена не вчасно, позивач звернувся до суду з вимогою про зобов`язання відповідача виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не здійснив з працівником повного розрахунку при звільненні, що встановлено судовим рішенням та підтверджується випискою по картковому рахунку. У зв`язку з чим суд дійшов висновку, що належним, достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача, у даному випадку є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.02.2017 року по 26.12.2023 року. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати є передчасною та заявлена на майбутнє, в зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Предметом даного адміністративного позову є наявність правових підстав для виплати середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні згідно до статей 116, 117 КЗпП України. Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього. Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення особам за час затримки розрахунку. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників. Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини. Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019р. у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18, від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України, в редакції чинній до 19.07.2022 року, було визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. З 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України на підставі змін, внесених Законом №2352-IX від 01.07.2022 року, діє в наступній редакції: У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. За наведеного правового регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Посилання апелянта в апеляційній скарзі на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст.ст. 116, 117 КЗпП України, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на викладене. Так, обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №

100. Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. За правилами п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що достатнім та ефективним способом захисту, який у повній мірі відновлює порушені права позивача у даному випадку є зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 02.02.2017 року по 26.12.2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Що стосується доводів апелянта про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне. Верховний Суд висловлював правову позицію щодо юридичної природи відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України та щодо застосування статті 233 КЗпП України до спорів про його стягнення, ініційованих колишніми публічними службовцями. Так, у пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати. Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою (грошовим забезпеченням). Відповідно до частин першої, другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. 11.02.2021р. Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №240/532/20 дійшов висновку, що строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 08 грудня 2022 року по справі №200/5338/19-а, від 29 вересня 2022 року по справі №420/3978/22. Враховуючи викладене, у цій категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. При цьому, строк звернення до суду фактично починає свій сплив після отримання особою відповідної виплати. Колегія суддів зазначає, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 26.12.2023 року. З даним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду 10.01.2024 року (а.с.1). З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою, у зв`язку з чим помилковими є доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з позовною заявою. В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції повністю, при цьому доводів стосовно відмови у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення, апеляційна скарга не містить, у зв`язку з чим у відповідності до ч.1 ст. 308 КАС України колегія суддів не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в цій частині. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи. На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 березня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуюча суддя: О.А. Шевчук Суддя: А.В. Бойко Суддя: А.Г. Федусик