Постанова 4854 № 420/25681/24

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 липня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25681/24 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Ступакової І.Г., Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року у справі №420/25681/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 14.08.2024 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2018 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 419 677 грн. 84 коп.; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 08.02.2018 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 року №159. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем порушено вимоги статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки не виплачено йому при звільненні з військової служби індексацію грошового забезпечення, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Більше того, як стверджував позивач, у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідачем індексації грошового забезпечення, ОСОБА_1 має право на отримання компенсації втрати частини доходів згідно до приписів статті 4 Закону України "Про компенсацію громадянами втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати". За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 11 жовтня 2024 року прийнято судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено повністю. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати доходів є передчасними. Як зауважено окружним адміністративним судом, оскільки станом на дату розгляду справи військовою частиною НОМЕР_1 не здійснено виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 08 лютого 2018 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі № 420/30725/23, позовні вимоги задоволенню не підлягають. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 (далі скаржник) подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає про неправильне застосування судом першої інстанції положень статті 117 Кодексу законів про працю України, зокрема без урахування висновку, викладеного, зокрема у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №160/1872/21, щодо підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку у зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні. Як стверджує скаржник, оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні, а тому ураховуючи приписи статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, є обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Скаржник наголошує, що обставина (факт) неповного розрахунку при звільненні, встановлений рішенням суду від 16.01.2024 року у справі №420/30725/23, створює підставу для відповідальності роботодавця за статтею 117 КЗпП України, а тому суд попередньої інстанції дійшов помилкового висновку про передчасність позовних вимог в цій частині. Крім цього, в порушення вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-III та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, відповідач не нарахував та не виплатив на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, а відтак заявлені позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню. У відзиві на апеляційну скаргу представником військової частини НОМЕР_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін. В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, у період з 06.11.2014 року по 08.02.2018 року ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №26 від 08.02.2018 року головного старшину військової служби за контрактом ОСОБА_1 звільнено із військової служби у запас. (а.с.29-30) Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23, зокрема: «Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року до 08 лютого 2018 року включно, із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - «базового місяця») - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.». 03.04.2024 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 року. Листом №989/3015 від 25.07.2024 року відповідачем повідомлено позивача про те, що подану ним заяву щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні військова частина НОМЕР_1 задовольнити не може з огляду на відсутність коштів. Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішенням суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23 військовою частиною НОМЕР_1 скеровано заявку начальнику забезпечувального фінансового органу (відповідальному за бюджетну підпрограму) від 09.08.2024 року №989/3180 із розрахунком потреби в коштах для виконання судового рішення, але по теперішний час кошти не отримано. (а.с.48) З урахуванням наведених обставин, 14.08.2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, та з наведених в ньому мотивів просив зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Що ж стосується вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 09.02.2018 року, апеляційний суд вказує про таке. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції чинній на момент звільнення позивача із військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.». Указана редакція статті 117 КЗпП України набула чинності з 19 липня 2022 року. Судова колегія звертає увагу, що протиправну бездіяльність відповідача щодо не здійснення повного розрахунку із позивачем при звільненні із військової служби (не здійснення виплати індексації грошового забезпечення ) установлено рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23. Як слідує з матеріалів справи, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23, військовою частиною НОМЕР_1 скеровано заявку начальнику забезпечувального фінансового органу (відповідальному за бюджетну підпрограму) від 09.08.2024 року №989/3180 із розрахунком потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби, з метою виконання судових рішень. (а.с.48) Так, зі змісту заявки від 09.08.2024 року №989/3180 убачається, що розмір індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 , яка підлягає до виплати на його користь на виконання рішення суду складає 78 383 грн. Колегія суддів звертає увагу на те, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити таку. Отже, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23 установлено право позивача на виплату індексації грошового забезпечення при звільненні. З аналізу приписів статей 116, 117 КЗпП України убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно із умовами трудового договору та відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата тощо). Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності, який застосовується у розмірі середнього заробітку, спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно із умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій). Ураховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки, а тому у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі приписів статті 117 КЗпП України. За таких обставин, апеляційний суд уважає помилковим висновок суду попередньої інстанції про передчасність позовних вимог щодо зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати індексації грошового забезпечення з огляду на факт не виплати такої індексації на виконання рішення суду у справі №420/30725/23. Подібний за змістом висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №160/1872/21. Серед іншого, судова колегія вказує, що Верховний Суд, надаючи оцінку застосуванню положень статті 117 КЗпП України, неодноразово наголошував на обов`язку визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку органом, який виносить рішення по суті спору (зокрема, у постановах від 30.04.2020 у справі №140/2006/19, від 26.11.2020 у справі №520/1365/2020, від 29.11.2021 у справі №120/313/20-а). Так, у постанові від 30.04.2020 року у справі №140/2006/19 Верховний Суд констатував, що статтею 117 КЗпП України покладено обов`язок щодо визначення розміру середнього заробітку за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору. Отже, встановивши право позивача для виплати на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд уважає за необхідне визначити розмір такої виплати. Процедура нарахування середнього заробітку працівника визначається за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Положеннями абзацу першого пункту 8 Порядку №100 передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Згідно до змісту довідки про середньомісячний та середньоденний заробіток грошового забезпечення ОСОБА_1 слідує, що за останні два місяці, які передували звільненню із військової служби, на користь позивача нараховано грошове забезпечення у загальному розмірі 15680 грн. ( за грудень 2017 року у розмірі 7840 грн., за січень 2018 року у розмірі 7840 грн.). Кількість днів служби за період грудень 2017 року по січень 2018 року становить 62 календарних днів. Відтак, середньоденна заробітна плата позивача складає 252 грн. 90 коп. (15680 грн./ 62 дні). (а.с.33) Слід зазначити, що період затримки з 09 лютого 2018 року (з наступного дня після звільнення позивача з військової служби) до 18 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити розмір такої виплати. У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року по справі №480/3105/19 зазначено про те, що у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Апеляційний суд наголошує, що указані висновки стосуються застосування статті 117 КЗпП України у редакції, до внесення у неї змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», тобто без обмеження строку виплати у 6 місяців. Відтак, для правильного вирішення цього спору необхідно установити розмір усіх належних при звільненні сум, який становить 100% (суми, які були виплачені ОСОБА_1 у день звільнення з військової служби + розмір індексації, нарахованої на виконання рішення у справі №420/30725/23) та з урахуванням установленого визначити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09 лютого 2018 року до 18 липня 2022 року, застосувавши висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19. Проте, період з 19 липня 2022 року до 14 серпня 2024 року (дата звернення з цим позовом) регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Разом з цим, при визначенні суми заборгованості до указаного періоду не застосовується принцип співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Так, як слідує з матеріалів справи, кількість днів затримки розрахунку з 09.02.2018 року до 18.07.2022 року складає 1620 календарних днів. Відтак, середнє грошове забезпечення за вказаний час затримки виплат (1620 днів) становить 409 698 грн. (1620 днів х 252 грн. 90 коп.). У порівнянні із сумою індексації грошового забезпечення, яка становлять 78 383 грн., розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, значно перевищує розмір невчасно виплачених сум. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв`язку з несвоєчасними виплатами працівникам. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд зазначив, що необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Верховний Суд у справі №200/4185/20-а дійшов висновку, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких установлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати. Апеляційним судом під час вирішення справи враховані указані критерії, а також правова позиція та механізм розрахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 року суд дійшов наступних висновків. Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): - виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках. Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: - середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку. Суд апеляційної інстанції ураховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом та здійснює розрахунок наступним чином: - середньоденне грошове забезпечення позивача складає 252 грн. 90 коп. (згідно до про середньомісячний та середньоденний заробіток грошового забезпечення ОСОБА_1 ), розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з 09 лютого 2018 року (наступний день після дати звільнення з військової служби) по 18 липня 2022 року становить 409 698 грн. Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується так: - 78 383 грн. (індексація грошового забезпечення)/ 409 698 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 19,1%. Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 19,1% становить: 252 грн. 90 коп. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 19,1% = 48 грн. 30 коп.; 48 грн. 30 коп. х 1620 (днів затримки розрахунку) = 78 246 грн. Сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 року по 18.07.2022 року у розмірі 78 246 грн. є співмірною із загальною сумою не виплачених відповідачем позивачеві коштів (78 383 грн.). Крім цього, судова колегія зазначає, що кількість календарних днів затримки розрахунку при звільненні за період з 19.07.2022 року до 14.08.2024 року складає 757 календарних днів. Разом з цим, апеляційний суд враховує висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 року по справі №560/11489/22, у відповідності до яких, за вказаний період затримки підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, щодо обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, а саме шістьма місяцями. Отже, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року включно середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні становить 46 786 грн. 50 коп. (185 днів х 252 грн. 90 коп.). Відтак, загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 року по 14.08.2024 року у загальному розмірі становить 125 032 грн. 50 коп. (78 246 грн. + 46 786 грн. 50 коп.). Апеляційний суд не вирішує питання про утримання з цих коштів податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податків у даному випадку є обов`язком роботодавця, а не суду (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а). За наведених вище обставин, судова колегія дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню. Стосовно вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 08.02.2018 року, апеляційний суд вказує про таке. Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР. Так, структура заробітної плати складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Згідно до статті 33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно із чинним законодавством. За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 року №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Згідно із частиною першою статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів. Положеннями статті 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до частин першої, другої статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення). З наведених вище норм законодавства України слідує, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, є складовими заробітної плати. На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати, як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 року № 9-рп/2013. Конституційний Суд України у вказаному рішенні виходив з того, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці. Так, держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг. Згідно із положеннями частини шостої статті 95 КЗпП України, статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» такими заходами є індексація заробітної плати та компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати. У пункті 2.2 рішення від 15.10.2013 року № 9-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Отже, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. Виходячи з цього, очевидним є те, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати військовослужбовця. Аналогічний висновок зроблений Верховним Судом у постановах від 05.05.2022 року у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 року у справі № 560/11895/23. Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок № 159). Згідно із статями 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Зі змісту цих норм слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення)). Умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Водночас, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Згідно до пункту 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед іншого, заробітна плата (грошове забезпечення). Як вказано Верховним Судом у постановах від 22 червня 2018 року у справі №810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі №803/203/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19, використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Наведене вище нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У справі, яка розглядається, апеляційним судом установлено, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.01.2024 року по справі №420/30725/23 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби, та зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити таку. Разом з цим, як суб`єкт виконання судового рішення у справі №420/30725/23, відповідачем не здійснено розрахунок та виплату на користь ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбаченої положеннями статті 2 Закону №2050-ІІІ. Враховуючи, що несвоєчасне нарахування та виплата індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 08.02.2018 року відбулось у зв`язку із неправомірними діями відповідача, а рішеннями суду у справі №420/30725/23 встановлено факт невиплати вказаного доходу, позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Підсумовуючи наведене вище, апеляційний суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 08.02.2018 року, підлягають задоволенню. Згідно із п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на викладене вище, апеляційним судом установлено, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а відтак, відповідно до приписів ст. 315, 317 КАС України, оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до частин першої, третьої, шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. Так, за подачу апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1816 грн. 80 коп.., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним документом. (а.с.82) З урахуванням результату апеляційного перегляду задоволенню підлягають позовні вимоги на загальну суму 125 032 грн. 50 коп., що становить 29,8% від заявлених (419 677 грн. 84 коп.), відповідно, у такій пропорції має бути здійснений розподіл судових витрат на сплату судового збору у цій справі. З урахуванням часткового задоволення позовних вимог, загальна сума судових витрат по сплаті судового збору, яка підлягає розподілу у цій справі та підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі складає 541 грн. 40 коп. (1816 грн. 80 коп. х 29,8%) Керуючись ст. 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 року у справі №420/25681/24 скасувати. Прийняти у справі №420/25681/24 нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 року по 14.08.2024 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.02.2018 року по 14.08.2024 року у розмірі 125 032 грн. 50 коп. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року до 08.02.2018 року, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 року №159. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 541 грн. 40 коп. (п`ятсот сорок одна гривня 40 копійок). Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді І.Г. Ступакова О.І. Шляхтицький