Постанова 4854 № 420/6976/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 12 січня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/6976/25 П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Димерлія О.О., суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року у справі №420/6976/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії У С Т А Н О В И В: 11 березня 2025 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовною заявою, у якій просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, а саме не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.08.2022 року, яка виплачена на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №420/16696/24, по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року включно, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, а саме не виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.08.2022 року, яка виплачена на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №420/16696/24, по день фактичного розрахунку, тобто за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року включно, виходячи із середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що відповідачем порушено вимоги статей 47, 116, 117 Кодексу законів про працю України, оскільки не виплачено йому при звільненні з військової служби індексацію грошового забезпечення, а тому ОСОБА_1 має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 10 липня 2025 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у повному обсязі середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року включно. Присуджено до стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року у розмірі 69998 грн. 42 коп. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Ухвалюючи означене судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що чинне законодавство про працю, її оплату та вирішення спорів про працю, зокрема, приписи статті 117 КЗпП України є загальними і поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб. Як зауважено окружним адміністративним судом, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. Враховуючи те, що індексацію грошового забезпечення позивачу не виплачено в день його звільнення з військової служби, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на виплату середнього заробітку за весь час затримки такого розрахунку відповідно до статті 117 КЗпП України. Вирішуючи питання щодо визначення періоду та розміру середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні, суд першої інстанції звернув увагу на те, що рішенням суду у справі №420/35953/23 присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 206 347 грн. 50 коп. Беручи до уваги те, що згідно із рішенням суду від 22.02.2024 року по справі №420/35953/23 на користь позивача стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року у розмірі 206 347 грн. 50 коп., однак не в повному розмірі, окружний адміністративний суд уважав за необхідне присудити до стягнення додатково 69998 грн. 42 коп. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати судове рішення в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що вирішуючи спір суд попередньої інстанції дійшов помилкових та необґрунтованих висновків про наявність у даному випадку підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України та як наслідок стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року. Так, як стверджував скаржник, під час розгляду справи суд першої інстанції погодився з доводами відповідача про те, що стягнення середнього заробітку за затримки повного розрахунку при звільненні за своєю природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, а тому у спірному випадку є неправомірним потворне застосування санкції за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року. Натомість, у даному випадку окружний адміністративний суд уважав за необхідне стягнути на користь середній заробіток за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року, аргументуючи це тим, що рішення суду у справі №420/35953/23 присуджено до стягнення суму середнього заробітку за час затримки повного розрахунку за шість місяців в неповному розмірі. В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Як установлено судом першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наказом Державної прикордонної служби України від 08.08.2022 року №839-ОС «Про особовий склад» ОСОБА_1 звільнено із військової служби у запас Збройних Силах України. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2022 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Останнім днем військової служби вважається 13.08.2022 року. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 року у справі №420/54/23, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 рік включно, з урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням раніше виплачених сум. 29.06.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 року у справі № 420/54/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 80 585 грн. 92 коп. Рішенням Харьківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 року у справі №520/9727/22, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити з 29.01.2020 року по 09.07.2020 року, а також з 10.09.2021 року по 13.08.2022 року перерахунок та виплату грошового забезпечення (розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням), допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, підйомної допомоги, отриманої у 2020-2021 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону Украйні «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 1 січня відповідного календарного року (2020-2022 роки) відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно із додатками 1,12,13,14 постанови Кабінету Міністрів України №704 з урахуванням раніше виплачених сум. 25.11.2023 року на виконання рішення Харьківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 року у справі №520/9727/22 відповідачем виплачено на користь позивача недоплачене грошове забезпечення у розмірі 170 870 грн. 82 коп. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 року у справі №420/23910/23, зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену абзацом 2 пункту 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби. 12.12.2023 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 року у справі №420/23910/23, відповідачем виплачено на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 235 633 грн. 18 коп. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 року по справі №420/35953/23, яка залишене без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 11.09.2024 року, зокрема, присуджено до стягнення зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року у розмірі 206 347 грн. 50 коп. 29.05.2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.08.2022 року із врахуванням приписів абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2001 року №1078. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року по справі №420/16696/24 відмовлено у задоволенні вказаного вище позову. Разом з цим, постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20.09.2024 року по справі №420/16696/24. Прийнято нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Зокрема, зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 13.08.2022 року із врахуванням приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2001 №1078, із розрахунку 4395 грн. 78 коп. в місяць. 07.02.2025 року на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2025 року у справі №420/16696/24, відповідачем нараховано та виплачено на користь позивача індексації грошового забезпечення у розмірі 223 028 грн. 74 коп. Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з цим позовом. Так, частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) регламентовано, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Положеннями статті 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Приписами частини першої цієї статті установлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Згідно із частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» текст статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті». Закон України № 2352-ІХ та відповідно і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19 липня 2022 року. Апеляційний суд звертає увагу, що у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності з 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 стосовно того, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципи права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас, установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.». Як слідує з матеріалів справи, 07.02.2025 року на виконання рішення суду від 31.01.2025 року у справі №420/16696/24, відповідачем нараховано та виплачено на користь позивача індексації грошового забезпечення у розмірі 223 028 грн. 74 коп. Судова колегія зауважує, що вказаним судовим рішенням, яке набрало законної сили, установлено непроведення відповідачем повного розрахунку із позивачем в день його звільнення (встановлено невиплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби). Відтак, як з`ясовано апеляційним судом, остаточний розрахунок з позивачем проведено відповідачем не в день його виключення зі списків особового складу військової частини - 13.08.2022 року, а лише - 07.02.2025 року. Як зазначалось апеляційним судом вище, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає відповідальність, яка передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Більше того, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Разом з цим, у постанові від 19 травня 2025 року в справі №380/1794/24 Верховний Суд вказав, що порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому, поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку. Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення. Беручи до уваги вище наведене, судова колегія уважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги скаржника про відсутність у даному випадку підстав для застосування приписів статті 117 КЗпП України та як наслідок стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби. З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права. У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.07.2025 року у справі №420/6976/25 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами копії судового рішення. Суддя-доповідач О.О. Димерлій Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька