Постанова 4854 № 420/35953/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35953/23 Перша інстанція: суддя Бутенко А.В., повний текст судового рішення складено 22.02.2024, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Кравченка К.В., судді Джабурія О.В., судді Вербицької Н.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просив: - визнати бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування і виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 14.08.2022 року по 14.02.2023 року, виходячи із його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, протиправною; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, тобто з 14.08.2022 року по 14.02.2023 року, виходячи із його середнього грошового забезпечення, розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100. В обґрунтування позовних вимог було зазначено, що остаточний розрахунок при звільненні проведений відповідачем не в день звільнення 13.08.2022 року, а 12.12.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22.02.2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року включно (за шість місяців). Стягнуто зі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 14.08.2022 року по 13.02.2023 року в сумі 206347,50 грн.. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до витягу з Наказу голови Державної прикордонної служби України від 08.08.2022 року №839-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової служби відповідно до підпункту «ґ» через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме військовослужбовці-жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в запас. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.08.2022 року №325-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Останній день служби 13.08.2022 року. Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення. У зв`язку з цим позивач звернувся із заявою до відповідача з проханням виплатити індексацію грошового забезпечення, надати відомості про виплачене грошове забезпечення та витяги з наказів про зарахування / виключення зі списків особового складу. Проте у визначений законодавством термін відповідь на заяву надана не була. Для вирішення спору позивач звернувся до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.03.2023 року у справі №420/54/23 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно, з урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням раніше виплачених сум. 29.06.2023 року відповідачем на виконання рішення суду від 16.03.2023 року у справі №420/54/23 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених коштів у сумі 80585,92 грн.. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.08.2023 року у справі №520/9727/22 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити з 29.01.2020 року по 09.07.2020 року та з 10.09.2021 року по 13.08.2022 року ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням) з 29.01.2020 року по 09.07.2020 року та з 10.09.2021 року по 13.08.2022 року, допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки, підйомної допомоги, отриманої у 2020-2021 роках, одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, грошової компенсації за невикористані під час військової служби додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 днів на рік, передбаченою пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону Украйні «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік» шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року (2020-2022 роки) відповідно на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум. 22.11.2023 року та 25.11.2023 року відповідачем на виконання рішення суду від 14.08.2023 року у справі №520/9727/22 виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення (розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням) з 29.01.2020 року по 09.07.2020 року та з 10.09.2021 року по 13.08.2022 року із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року (2020, 2021, 2022) та інших виплат, що розраховуються з розміру посадового окладу 170870,82 грн.. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.11.2023 року у справі №420/23910/23 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, передбачену абзацом 2 пункту 2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби 12.12.2023 року відповідачем на виконання рішення суду від 02.11.2023 року у справі №420/23910/23 виплачено на користь позивача одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік військової служби у сумі 235633,18 грн.. Після отримання зазначених виплат позивач звернувся до суду із даним позовом з метою отримання компенсації від відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 14.08.2022 року по 14.02.2023 року. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення позивача зі служби відповідачем не було проведено з ним повного розрахунку. З огляду на це, позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Колегія суддів при вирішенні даного спору виходить з наступного. Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» тощо. Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум. Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 року (справа №240/11214/19), від 24.12.2020 року (справа №340/401/20), від 05.08.2020 року (справа №826/20350/16), від 15.07.2020 року (справа №824/144/16-а), від 31.10.2019 року (справа №2340/4192/18), від 26.06.2019 року у справі №826/15235/16, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781. Викладене спростовує доводи апеляційної скарги відповідача щодо помилковості застосування до спірних правовідносин ст.116, ст.117 КЗпП України. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст.117 КЗпП України в чинній редакції, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 13.08.2022 року, а лише 12.12.2023 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні із врахуванням чинної редакції ст.117 КЗпП України, а саме не більше як за шість місяців. Судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача щодо не застосування судом принципу співмірності, оскільки спірні правовідносини регулюються вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Додатково колегія суддів враховує, що розрахунок середнього заробітку проведений судом першої інстанції із врахуванням приписів Порядку №100 та з вірним визначенням періоду та середньоденної заробітної плати. За таких обставин, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.311, ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України. Суддя-доповідач К.В. Кравченко Судді О.В. Джабурія Н.В. Вербицька