Постанова Запорізький апеляційний суд № 336/13244/23

Дата документу 04.09.2024 Справа № 336/13244/23 Запорізький Апеляційний суд ЄУН 336/13244/23 Пр. № 22-ц/807/1229/24 Головуючий у 1 інстанції: Петренко Л.В. Повний текст рішення складено 04.04.2024 року Суддя-доповідач Гончар М.С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 вересня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С. суддів Бєлки В.Ю., Подліянової Г.С., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛ БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛ БАНК» (надалі Банк) на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року ВСТАНОВИВ: У грудні 2023 року Банк звернувся до суду із вищезазначеним позовом (а.с. 1-66), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 01.02.2019 року станом на 08.08.2023 року у розмірі 18148,25 грн., яка складається із: загального залишку заборгованості за наданим кредитом - 18148,25 грн., загального залишку заборгованості за відсотками 00,00 грн., заборгованості за пенею 00,00 грн., заборгованості за порушення грошового зобов`язання 00,00 грн., від сплати якою відповідач на користь Банку у добровільному порядку ухиляється, а також судовий збір 2684,00 грн. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Карабак Л.Г. (а.с.68). Ухвалою суду першої інстанції (а.с.71-72) провадження у цій справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. В повторному автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено суддю суду першої інстанції Петренко Л.В. (а.с. 75-76). Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року (а.с.116-129) позов Банку у цій справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Банку (ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за договором про надання банківських послуг monobank від 01 лютого 2019 року станом на 08 серпня 2023 року у розмірі 15000,00 грн., яка є заборгованістю за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку судовий збір у сумі 2218,39 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі в частині, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, Банк, як позивач, у своїй апеляційній скарзі (а.с.131-140) просив заочне рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у стягненні тіла кредиту в розмірі 3148,25 грн., задовольнити позовні вимоги Банку у повному обсязі, розподілити судові витрати. В автоматизованому порядку для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кочеткову І.В. та Подліянову Г.С. (а.с.141). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою позивача у цій справі відкрито 09 травня 2024 року (а.с.146), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.148). Оскільки, за змістом ст. 369 ч. 1 ЦПК України «Особливості розгляду в апеляційному порядку окремих категорій справ» апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. В силу вимог ст. 7 ч. 13 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. 22 листопада 2023 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 10-р(ІІ)/2023 у справі щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах. Так, КСУ визнав неконституційними пункти 1.. ч. 6 статті 19 Цивільного процесуального кодексу, які визначають, що малозначними справами є: 1 справи, у яких ціна позову не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб тобто, станом на 2023 рік 268400,00 грн….Ці пункти утрачають чинність через 6 місяців із дня ухвалення КСУ цього Рішення. До того часу Верховній Раді треба було привести нормативне регулювання, установлене цими пунктами ЦПК у відповідність до Конституції та цього Рішення КСУ. У зв`язку із чим, 19.06.2024 року Верховна Рада України прийняла ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» №3831-ІХ, яким внесла зміни: «... У Цивільному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436): 1) пункти 1, 2… частини шостої статті 19 викласти в такій редакції: "1) справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; …2) частину п`яту статті 274 викласти в такій редакції: 3) пункт 1 частини шостої статті 279 викласти в такій редакції: "1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб"; 4) частину першу статті 369 викласти в такій редакції: "1. Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи". Крім того, в силу вимог п. 2 Прикінцевих положень ЗУ «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України щодо гарантування права на судовий захист у малозначних спорах» № 3831-ІХ від 19.06.2024 року, якій набрав законної сили з 19.07.2024 року, установлено, що позовні заяви і апеляційні скарги, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Апеляційним судом встановлено, що дана справа в силу своєї ціни позову (менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) лишилась малозначною. Крім того, апеляційна скарга Банку в ній була подана і розгляд якої апеляційним судом не закінчено до набрання чинності цим законом 19.07.2024 року, а тому апеляційний суд продовжує розгляд цієї справи у раніше визначеному порядку в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання (а.с.148). Відповідач (а.с.152-1159, 161) не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу Банку у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом. В силу вимог ст. 371 ч. 1 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Проте, у період з 01 липня 2024 року по 09 серпня 2024 року включно суддя-доповідач перебувала у відпустці (довідка а.с. 160). Також, має відповідне навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, та штат суддів (11) апеляційного суду взагалі. В автоматизованому порядку суддею Бєлкою В.Ю. у цій справі замінено суддю Кочеткову І.В. у зв`язку з тривалою відпусткою останньої (а.с. 162-163). Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга Банку у цій підлягає задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку. Встановлено, що за заявою відповідача ОСОБА_1 вищезазначене заочне рішення суду першої інстанції, у тому числі в частині задоволення позовних вимог Банку, судом першої інстанції не переглядалось і в апеляційному порядку не оскаржується. Банк оскаржує рішення суду першої інстанції у цій справі лише в частині відмови у задоволенні його позовних вимог до відповідача. Таким чином, апеляційний суд переглядає законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у цій справі лише в межах доводів та вимог апеляційної скарги Банку і лише в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, - лише в частині відмови Банку у задоволенні позовних вимог Банку до відповідача. У разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскаржуємої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується (постанова Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 186/1743/15-ц). Згідно із ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення … частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. В силу вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення … частково і ухвалення у відповідній частині нового рішення або зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ст. 376 ч. 4 ЦПК України). Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції у випадку, якщо помилки у неправильно прийнятому рішенні можливо усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і вони стосуються окремих його частин, зокрема у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру суми, що підлягає стягненню. Згідно із ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови. За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу. Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи Банку у стягненні з відповідача частини заборгованості за кредитом 3148,25 грн. (розрахунок: заявлено вимог Банком 18148,25 грн. задоволено вимог Банку судом першої інстанції 15000,00 грн.) керувався ст.ст. 2, 4 - 5, 7, 10 -13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 274, 279, 280-284, 289 ЦПК України, вважав цю суму процентами, не передбаченими кредитним договором та виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог Банку у цій частині. Оскільки, електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі. В статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа. Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх. Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Нормою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»). За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України.) Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України). У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону). Відповідно до частини третьої статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону). Згідно із частиною шостою статті 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом частини восьмої статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Договір про надання банківських послуг (анкета-заява) підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами даного договору. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт банку за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету даний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Судом встановлено, що на підтвердження позовних вимог АТ «Універсал Банк» надало копію анкети-заяви від 01 лютого 2019 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ «Універсал Банк», за змістом якої відповідач виявляє бажання оформити платіжну банківську картку. Вказана анкета-заява не містить умов про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, комісії та відповідальності за невиконання умов кредитування (пені та штрафів). Долучений до позовної заяви витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank», затверджений розпорядженням № 49 р від 22.08.2013 року (чинна редакція затверджена протоколом № 1 від 09 січня 2019 року, набуває чинності з 11.01.2019 року), якими передбачено порядок надання та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом процентів, комісії за користування кредитом та інших витрат, визначені права та обов`язки сторін договору надання банківських послуг - відповідачем не підписані. Умови чорної картки monobank містять дані щодо відсоткової ставки, пільгового періоду, штрафів, пені, проте відповідачем вказані умови не підписані. Умови чорної картки monobank від 28 липня 2023 року не діяли на час укладення договору станом на 01 лютого 2019 року, оскільки затверджені вже після укладення договору. Умови чорної картки monobank від 12 серпня 2020 року також не діяли на час укладення договору станом на 01 лютого 2019 року, вони затверджені вже після укладення договору. Крім того, ці умови суперечать тим, які викладені в анкеті-заяві підписані відповідачем. Заява позичальника містить текст про ознайомлення та погодження споживача з Умовами та Правилами надання банківських послуг, проте матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг погоджено споживачем. Згідно ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Універсал Банк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. На підтвердження позову банк надав розрахунок заборгованості за договором про надання банківських послуг monobank від 01 лютого 2019 року, станом на 08 серпня 2023 року, згідно з яким нарахована заборгованість в сумі 18148,25 грн., що складає загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), заборгованість за пенею 0,00 грн, заборгованість за порушення грошового зобов`язання 0,00 грн., вказаний розрахунок міститься в матеріалах справи. Відповідно до виписки про рух коштів на рахунку заборгованість за договором складає 18148,25 грн., яка складається з кредитного ліміту в сумі 15000,00 грн та суми відсотків 3148,25 грн., яка виникла внаслідок того, що на рахунку клієнта не вистачало власних коштів для оплати заборгованості, у зв`язку з чим заборгованість збільшилась на суму заборгованості за договором по відсоткам до погашення. З виписки про рух коштів на рахунку слідує, що позивачем до суми заборгованості включено тіло кредиту та відсотки за користування кредитом. Банк пред`являючи вимоги про погашення кредиту просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема відсотки за користування кредитними коштами. Позивач обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 лютого 2019 року, посилався на Витяг з Умов і правил обслуговування в АТ «Універсал Банк» при наданні банківських послуг щодо продуктів «monobank», затверджений розпорядженням № 49 р від 22.08.2013 року наданий на підтвердження позовних вимог, як невід`ємну частину кредитного договору. Витягом з Умов визначено, в тому числі: порядок нарахування процентів та їх розмір, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати пені та комісії, та зокрема, саме у зазначеному у цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Суд вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови обслуговування рахунків фізичної особи, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.monobank.ua/terms) неодноразово змінювалися самим АТ «Універсал Банк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор мав можливість додати до позовної заяви витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови і правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату комісії та пені, наданий банком Витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин. При цьому згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява №20166/92, § 36). У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту. Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями. Відповідно до вимог статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Згідно зі статтею 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи, зокрема, завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору, ціни позову (стаття 11 ЦПК України). З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Суд вважає, що витяг з Умов і правил надання банківських послуг, Тарифи, Таблиця обчислення вартості кредиту не містить підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 01 лютого 2019 року, шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді, саме ті умови на які посилається позивач. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, провадження № 14-131цс19. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2020 року у справі № 643/5521/19 (провадження №61-20093св19) зазначено, що: «в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Встановивши, що анкета-заява не містить визначення домовленості сторін про сплату відсотків, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача обов`язку по сплаті заборгованості за відсотками пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суми надходжень, які банком були розподілені на погашення складових заборгованостей підлягають зарахуванню на погашення саме тіла кредиту. Судова практика у цій категорії справ є незмінною, що не може свідчити про порушення прав банку (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19)». Аналогічна позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 08 травня 2022 року у справі № 697/302/20 (провадження № 61-2498св22) за позовною заявою Акціонерного товариство «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг «Monobank». Судова практика у такій категорії справ є сталою. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Анкета-заява від 01 лютого 2019 року підписана відповідачем не містить умов про розмір тіла кредиту (кредитного ліміту), строк дії кредитного договору, розміру та порядку нарахування процентів за користування кредитом, комісії та відповідальності за невиконання умов кредитування (пені та штрафів). Так, включення позивачем до тіла кредиту відсотків за користування кредитом в розмірі 3148,25 грн., є таким що не відповідає умовам договору підписаного відповідачем, а тому в цій частині вимог необхідно відмовити, оскільки вказані платежі не передбачені умовами договору від 01 лютого 2019 року, яким є анкета-заява відповідача. Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав. Ст. 263 ЦПК України містить вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, а ст. 264 ЦПК України питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду. Рішення суду першої інстанції в частині, яка є предметом фактичного апеляційного оскарження, вимогам ст. ст. 263-264 ЦПК України у цій справі не відповідає. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у стягненні з відповідача на користь Банку частини вищезазначеної заборгованості за кредитом 3148,25 грн. (розрахунок: заявлено вимог Банком 18148,25 грн. задоволено вимог Банку судом першої інстанції 15000,00 грн.) з вищезазначених підстав. Оскільки, апеляційний суд вважає доведеним у цій справі з боку позивача Банку існування між сторонами у справі договірних зобов`язань та, відповідно, загальної суми заборгованості за наданим кредитним лімітом (кредитом), який змінювався, і яка вказана у розрахунку Банку заборгованості відповідача (а.с.22-26) та у позовній заяві (а.с.3 зворот). При цьому, апеляційним судом встановлено, що 01.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву до договору про надання банківських послуг від 01.02.2019 року (а.с.5). Положеннями анкети-заяви визначено, що анкета-заява (а.с.5) разом з Умовами, Тарифами (а.с.6-21), Таблицею обчислення вартості кредиту (а.с.18) та Паспортом споживчого кредиту (а.с.17-18) складають договір про надання банківських послуг (далі - договір). Підписавши анкету-заяву відповідач підтвердив, що ознайомився та отримав примірники у мобільному додатку вищезазначених документів, що складають договір та зобов`язується виконувати його умови. Особливістю проекту monobank є те, що банківське обслуговування здійснюється дистанційно без відділень, попередня ідентифікація відбувається за допомогою завантаження копії паспорту та РНОКПП в мобільний додаток (копія паспорта та довідки про РНОКПП відповідача ОСОБА_1 були завантажені в мобільний додаток таким чином - а.с.27-29), а видача платіжної картки після верифікації фізичної особи здійснюється або у точці видачі, або спеціалістом Банку, що виїжджає за адресою, зазначеною клієнтом. Платіжна картка передається клієнту не активованою. Платіжна картка активується Банком при додаванні інформації з картки в мобільний додаток з авторизацією за номером телефону, або при активації клієнтом віртуальної картки в мобільному додатку. З метою ідентифікації клієнта при проведенні операцій з використанням картки при активації картки встановлюється ПІН-код. ПІН-код є аналогом власноручного підпису клієнта. Клієнт погоджується, що використання картки і правильного ПІН-коду є належною і достатньою ідентифікацією держателя платіжної карти (п.п.2.4, 2.5 п. 2 розділу ІІ Умов). Згідно із п. 1 Розділу 1 «Терміни і визначення» Умов, мобільний додаток MONOBANK сервіс Банку в рамках банківського продукту MONOBANK I Universal Bank, що дозволяє надавати клієнтові банківські послуги через смартфон за допомогою мобільного додатку. В анкеті позичальник підтвердив, що усе листування щодо цього договору просить здійснювати через мобільний додаток або через інші дистанційні канали, відповідно до умов договору (п.11). Таким чином, апеляційним судом встановлено, що умови та правила, тарифи були надіслані позичальнику в мобільному додатку, з якими він погодився, підписавши власноруч анкету-заяву. Позичальник ОСОБА_1 саме факт підписання ним вищезазначеної анкети заяви у вищезазначений спосіб та отримання кредиту належними, допустимими доказами у цій справі не спростовував та, відповідно, він цим підтвердив у тому числі факт отримання ним через мобільний додаток всіх примірників вищезазначених документів, що складають договір, та у тому числі які містять інформацію про розмір відсотків за користування кредитом, а також штрафних санкцій за порушення зобов`язань. Крім того, ОСОБА_1 частково погашав кредит, останній платіж 01.10.2022 року 700,00 грн. (виписка по рахунку а.с. 92-104) та розрахунок заборгованості за кредитним договором (а.с.22-26), які у своїй сукупності є належними доказами у цій справі, що узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18, від 08 липня 2020 року у справі №464/4985/15-ц, від 02 липня 2020 року у справі №753/16745/15-ц, які є обов`язковими для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України. Відповідно до загальних Умов договору (а.с.6-18) кредит (кредитна лінія) - сума грошових коштів, наданих Банком клієнту на термін, обумовлений в договорі, на умовах платності і зворотності. До кредиту (кредитної лінії) відносяться в тому числі суми, списані за рахунок кредитного ліміту на погашення заборгованості із сплати відсотків за користування кредитним лімітом та штрафів за прострочені платежі згідно Тарифів. Кредитний ліміт (зобов`язання Банку з кредитування) - розмір грошових коштів, зобов`язання з надання яких клієнту бере на себе Банк з момент укладання договору. До кредитного ліміту відносяться в тому числі суми коштів, що можуть бути отримані клієнтом за рахунок кредитного ліміту з метою погашення заборгованості із сплати відсотків за користування кредитним лімітом та штрафів за прострочені платежі згідно Тарифів. Позичальнику Банком було надано кредитний ліміт Банком по картці, який в подальшому змінювався. Вказане підтверджується у тому числі інформацією про рух коштів по картці відповідача (а.с.92-103). Згідно до п. 4.9. Розділу II Умов, на суму наданого Кредиту Банк нараховує відсотки. Відсотки нараховуються за кожен календарний день використання кредитного ліміту за фактично витрачені в рахунок кредиту кошти з розрахунку 365/366 календарних днів у році, за процентними ставками, зазначеними в Тарифах (а.с.15 зворот-17). Також процентна ставка за кредитом на календарний місяць, наступний за звітним, вказується Банком у мобільному додатку. Оскільки, відповідач від сплати заборгованості у добровільному порядку ухилився (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані), в зв`язку з чим та відповідно до п.п.5.18, 5.19 п.5 Розділу II Умов кредит став у формі «на вимогу». Суд першої інстанції мав виходити при ухваленні рішення в оскаржуваній частині у цій справі із презумпції правомірності правочину - вищезазначеного кредитного договору від 01.02.2019 року, укладеного між Банком та ОСОБА_1 (ст. 204 ЦК України), за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідач ОСОБА_1 правомірність вищезазначеного договору сторін на вищевикладених умовах у цій справі у суді першої інстанції не спростовував (належні, допустимі докази протилежного у матеріалах цієї справи відсутні), будь-якого зустрічного позову у цій справі взагалі не подавав. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права набуті сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню в силу вимог ст. 629 ЦК України. Нерозуміння природи договору, складність його умов, не звільняє сторони від обов`язку його виконання (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19 березня 2021 року у справі № 904/2073/19, який є обов`язковим для врахування загальними судами в силу вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України). За таких обставин, апеляційний суд вважає доведеним з боку Банку у цій справі існування між сторонами вищезазначених договірних зобов`язань та загальної суми боргу 18148,25 грн. (розрахунок: заборгованість за кредитом, стягнута судом першої інстанції рішенням в частині, яка в апеляційному порядку не оскаржується і не переглядається, у розмірі 15000,00 грн. заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) + задоволені апеляційним судом вимоги апеляційної скарги Банку в частині відмови у стягненні заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту) у розмірі 3148,25 грн.). При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги Банку ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи. За таких обставин, апеляційну скаргу Банку слід задовольнити, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині відмови Банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості скасувати, ухвалити у цій частині у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову), стягнути з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість за договором № б/н від 01.02.2019 року у сумі 3148,25 грн.; у зв`язку із чим, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року змінити в частині загальних розмірів заборгованості та судового збору, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь Банку за договором № б/н від 01.02.2019 року у цій справі, вказавши останні у розмірі 18148,25 грн. заборгованості (розрахунок: задоволено вимог Банку судом першої інстанції 15000,00 грн. + задоволено вимог апеляційним судом 3148,25 грн.) та 3382,41 грн. судового збору (розрахунок: ст. 141 ч.ч.1, 13 ЦПК України судовий збір за подачу позову до суду першої інстанції у розмірі 2684,00 грн. (а.с.65) + судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення в частині відмови на суму 3148,25 грн. складає в силу вимог ст. 6 ч. 4 ЗУ «Про судовий збір» (якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум) 698,41 грн. (розрахунок: сума судового збору за апеляційну скаргу як за оскарження всього рішення 4026,00 грн. (2684,00*150%/100%)* сума відмови Банку 3148,25 грн./заявлено вимог Банком 18148,25 грн. - ціна позову а.с.1). В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку фактично не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Разом із тим, апеляційний суд вважає за доцільне роз`яснити, що Банк не позбавлений права у подальшому вирішувати питання про повернення йому з бюджету зайво сплаченого судового збору за апеляційну скаргу у цій справі (розрахунок збору 4026,00 грн. 698,41 грн.) в порядку ст. 7 ЗУ «Про судовий збір» за результатами розгляду апеляційним судом відповідного клопотання Банку. Керуючись ст.ст. 7, 12, 81-82, 89, 141, 367, 369, 371-372, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛ БАНК» задовольнити. Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року у цій справі в частині, яка є предметом апеляційного оскарження, в частині відмови Банку у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором скасувати. Ухвалити у цій частині у цій справі нове судове рішення (прийняти постанову). Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛ БАНК» (ЄДРПОУ 21133352) заборгованість за договором № б/н від 01.02.2019 року у сумі 3148,25 грн. У зв`язку із чим, заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 04 квітня 2024 року змінити в частині загальних розмірів заборгованості та судового збору, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УНІВЕРСАЛ БАНК» (ЄДРПОУ 21133352) за договором № б/н від 01.02.2019 року у цій справі, вказавши останні у розмірі 18148,25 грн. заборгованості та 3382,41 грн. судового збору. В іншій частині рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувалось і апеляційним судом не переглядалось. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в частині, яка була предметом апеляційного перегляду, безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови апеляційним судом складений 04.09.2024 року. Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Бєлка В.Ю.Подліянова Г.С.