Ухвала КАС ВС № 280/3770/22

УХВАЛА 03 вересня 2024 року м. Київ справа №280/3770/22 адміністративне провадження №К/990/31641/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єресько Л.О., суддів: Соколова В.М., Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №280/3770/22 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі,- ВСТАНОВИВ: 22 червня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - позивач) звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просив суд стягнути з відповідача на його користь витрати, пов`язані з утриманням ОСОБА_1 у вищому навчальному закладі у сумі 271757,09 грн. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі у сумі 271757,09 грн. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення вимог щодо стягнення сум грошового забезпечення у 254 082,00 грн. та відмовлено в позові в цій частині вимог. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 01 лютого 2024 року касаційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2023 року скасовано, а справу №280/3770/22 направлено до Запорізького окружного адміністративного суду на новий розгляд. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року, позовну заяву задоволено у повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 витрати, пов`язані з його утриманням в ІНФОРМАЦІЯ_1 у сумі 271757 грн 09 коп. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини другої статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Перевіривши відповідність вказаної касаційної скарги та доданих до неї документів вимогам статті 330 КАС України, суд дійшов висновку, що вказана скарга підлягає залишенню без руху, з огляду на наступне. Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. З 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду. Так, відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження судових рішень є підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що спір між сторонами стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики . Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо фундаментального значення для формування єдиної правозастосовчої практики для скаржника не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження. В обгрунтування загальних підстав касатор зазначає, що касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах щодо неможливості стягнення грошового забезпечення, яке є правовим аналогом заробітної плати, а також початку обрахування тридцятиденного строку для звернення до адміністративного суду в разі наявності відмови особи від добровільного відшкодування витрат на навчання. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно. Обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі норми матеріального права, які неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Водночас скаржник не визначає щодо конкретно якої саме норми права, відсутній висновок Верховного Суду. Суд звертає увагу скаржника, що формальне посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України не може вважатись належним виконанням вимог такого пункту щодо його обґрунтування. При цьому, Суд звертає увагу на те, що у постановах Верховного Суду від 11 травня 2023 року у справі №400/4281/20, від 19 липня 2023 року у справі № 400/4478/20 досліджувалося питання отримання відповідачем грошового забезпечення як військовослужбовця, яке не пов`язано із утриманням у Інституті та яке не підлягає поверненню, оскільки є аналогом заробітної плати. Також, Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд сформував висновок щодо застосування приписів частини п`ятої статті 122 КАС України у справах №№ 340/685/19, 140/721/19, 824/284/19-а, 560/1942/19, 140/2024/19, 400/1758/19, 1.380.2019.001192, 400/2654/19, 160/11957/19, 520/1559/2020, 520/6265/2020, 420/9196/20 та 400/3084/20. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Обґрунтовуючи наявність підстави на касаційне оскарження, визначеної пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник також зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 30 вересня 2019 року в справі №340/685/19, від 10 жовтня 2019 року в справі №140/721/19, від 24 грудня 2019 року в справі №824/284/19-а, від 29 квітня 2020 року в справі №560/1942/19, від 18 червня 2020 року в справі №140/2024/19, від 01 липня 2020 року в справі №400/1758/19, від 13 серпня 2020 року в справі №1.380.2019.001192, від 19 листопада 2020 року в справі №400/2654/19, від 20 листопада 2020 року в справі №160/11957/19, від 21 січня 2021 року в справі №520/1559/2020 та від 28 січня 2021 року в справі №520/6265/2020, від 28 квітня 2022 року в справі №420/9196/20, 30 червня 2022 року в справі №400/3084/20 та ін. Однак скаржник не зазначає яку саме норму права судами попередніх інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вищевказаних постановах Верховного Суду та не указує щодо застосування якої саме норми права у наведених постановах викладено висновок, який не врахований судами попередніх інстанцій. Водночас, суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий /висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. Так, у справах №№340/685/19, 140/721/19, 824/284/19-а, 560/1942/19, 140/2024/19, 1.380.2019.001192, 160/11957/19, 520/1559/2020, 520/6265/2020, 420/9196/20 Верховним Судом сформовано правову позицію, відповідно до якої спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання відповідальності за невиконання договору підготовки фахівця, що зумовлює відшкодування фактичних витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі, навіть якщо подання відповідного позову про відшкодування витрат відбувається після її звільнення з публічної служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п`ятої статті 122 КАС України. Отже, у цьому випадку підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, про що дійшов обґрунтованого висновку суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції. Натомість у цій справі судом апеляційної інстанції установлено, що з 20 грудня 2021 року (першого робочого дня, наступного за днем відповідної дати) розпочався перебіг місячного строку звернення позивача до суду встановлені частиною п`ятою статті 122 КАС України з вимогами, пов`язаними з проходженням, звільненням з публічної служби відповідача. Вперше позов у справі №280/1853/22 із аналогічними позовними вимогами було надіслано позивачем до суду за допомогою засобів поштового зв`язку 17 січня 2022 року, тобто в межах строку, передбаченого частиною 5 статті 122 КАС України, однак ухвалою від 20 травня 2022 року була повернута позивачу. Вдруге позовна заява у справі №280/3770/22 була сформована позивачем в підсистемі "Електронний суд" 22 червня 2022 року та зареєстрована судом 23 червня 2022 року. Отже, на думку суду апеляційної інстанції, вищенаведене свідчить про вжиття позивачем послідовних дій, направлених на звернення до суду першої інстанції та невідкладних заходів щодо повторного подання належним чином оформленої позовної заяви після її повернення, тобто про добросовісну поведінку останнього. З огляду на наведене, обставини справи, та, відповідно, спірні правовідносини у справах №340/685/19, №140/721/19, №824/284/19-а, №560/1942/19, №140/2024/19, №400/1758/19, №1.380.2019.001192, №400/2654/19, №160/11957/19, №520/1559/2020 №520/6265/2020, №420/9196/20, №400/3084/20 не є подібними до обставин цієї справи, а висновки Суду у цій справі зроблені виходячи з конкретних, встановлених судами попередні інстанцій обставин справи, та ґрунтуються на їх аналізі та оцінці у межах конкретних правовідносин сторін, а відтак правові позиції викладені Верховним Судом у постановах не є релевантними до спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та наведеним скаржником судовими рішеннями суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судового рішення у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту. Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження. Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками суду першої та апеляційної інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. За таких обставин, відповідно до правил статей 169, 332 КАС України касаційна скарга підлягає залишенню без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 квітня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №280/3770/22 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про стягнення витрат, пов`язаних з утриманням у вищому навчальному закладі - залишити без руху. Надати скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, зазначених у мотивувальній частині ухвали. Недоліки необхідно усунути шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: 1) уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги у відповідності до кількості учасників справи. Роз`яснити скаржнику, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. ........................... ........................... ........................... Л.О. Єресько В.М. Соколов О.А. Губська Судді Верховного Суду