Ухвала ККС ВС № 331/2772/22

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 серпня 2024 року м. Київ справа № 331/2772/22 провадження № 51-3594ск22 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2024 року, встановив: Ухвалою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року залишено без розгляду клопотання ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 22022080000001450 від 10 серпня 2022 року стосовно нього. Запорізький апеляційний суд ухвалою від 15 липня 2024 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на підставі ч. 4 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки вищевказане рішення не підлягає оскарженню в апеляційному порядку. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, ОСОБА_4 звернувся з касаційною скаргою, в якій порушує питання про їх перегляд у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, наявні копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах. Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. У рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 2015 року № 3-рп/2015 зазначено, що, встановлюючи обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, законодавець повинен керуватися такою складовою принципу верховенства права як пропорційність. За правовою позицією Конституційного Суду України обмеження прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду, такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 Рішення у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства" від 28 травня 1985 року, пункт 96 Рішення у справі "Кромбах проти Франції" від 13 лютого 2001 року). Отже Конституцією України допускається можливість обмеження права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, однак воно не може бути свавільним та несправедливим. Таке обмеження має встановлюватися виключно Конституцією та законами України; переслідувати легітимну мету; бути обумовленим суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційним та обґрунтованим. В офіційному тлумаченні ч. 2 ст. 55 Конституції України, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом. Відповідно до положень ст. 24 КПК кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується його прав, свобод, законних інтересів, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 392 КПК ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті. Слід звернути увагу, що положеннями ч. 11 ст. 284 КПК передбачено оскарження ухвали про закриття кримінального провадження. При цьому апеляційне оскарження ухвали, якою залишено без розгляду клопотання про закриття кримінального провадження, зазначеною нормою не передбачено. Зі змісту ухвалиЛенінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року вбачається, що клопотання ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження № 22022080000001450 від 10 серпня 2022 року залишено без розгляду. Разом з цим, вказана ухвала не зазначена у переліку судових рішень, передбаченому ст. 392 КПК, які підлягають апеляційному оскарженню. Відповідно до ч. 4 ст. 399 КПК, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження. Зважаючи на те, що ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції про залишення без розгляду клопотання про закриття кримінального провадження, окреме оскарження якої з огляду на наведені положення процесуального закону не передбачено, апеляційний суд, керуючись ч. 4 ст. 399 КПК, обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за його апеляційною скаргою, як поданою на судове рішення, що не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, а також постановив законне та вмотивоване судове рішення, з яким погоджується і колегія суддів Верховного Суду. З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність їх перевірки за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наявних копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 18 червня 2024 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 15 липня 2024 року. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3