Постанова 4813 № 509/249/23

Номер провадження: 22-ц/813/4752/24 Справа № 509/249/23 Головуючий у першій інстанції Гандзій Д. М. Доповідач Коновалова В. А. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА Іменем України 15.08.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Коновалової В.А., суддів: Лозко Ю.П., Назарової М.В.,, за участю секретаря судового засідання Чеботар А.Г., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої дії представник ОСОБА_3 , на заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог 19.01.2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в обґрунтування зазначивши, що 08 липня 2019 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, і ОСОБА_2 , як позичальником, укладено договір позики у формі розписки, згідно якої позивач передав позичальнику грошові кошти у борг, а відповідач отримала від позивача позику в розмірі 5 тисяч доларів США із зобов`язанням сплати процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5% в місяць. Оскільки договором позики, оформленим розпискою від 08.07.2019, не встановлений строк повернення позики, кошти мало бути повернуто позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це на підставі абзацу 2 частини першої статті 1049 ЦК України. Позивачем 15.02.2022 на адресу відповідача направлено рекомендованим листом з описом вкладення відповідну вимогу про повернення боргу за договором, із розрахованим станом на 15.02.2022 включно загальним розміром заборгованості перед позивачем в сумі 10483,01 доларів США. Проте станом на момент звернення до суду із цим позовом відповіді на вимогу відповідачем не надано, грошові кошти не повернуто. Позивач просив суд стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики (розпискою) від 08.07.2019 року, розраховану станом на 08.01.2023 року включно, у розмірі 10950,83 доларів США, з яких: 5000 доларів США сума основного боргу по тілу позики, 5695,89 доларів США - сума боргу по процентам за користування позикою, 254,94 доларів США штрафні санкції / 3 % річних від простроченої суми згідно ст. 625 ЦК України. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 10950,83 дол. США, з яких: 5000 дол. США - сума основного боргу по тілу позики; 5695,89 дол. США - сума боргу по процентам за користування позикою; 254,94 дол. США - штрафні санкції 3 % річних. Судом першої інстанції вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що між сторонами існують правовідносини, що виникають із договору позики, а саме 08.07.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, згідно якої ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 грошові кошти у борг, яка зі свого боку отримала в позику грошові кошти в сумі 5000 доларів США із зобов`язанням сплати процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5%, щомісячно, вищезазначена розписка підписана ОСОБА_2 . Судом першої інстанції встановлено, що наявна у матеріалах справи розписка підтверджує як факт укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так і факт отримання останньою від позивачки визначеної у розписці суми грошових коштів. 15.02.2022 року на адресу відповідача було направлено рекомендованим листом з описом вкладення вимогу про повернення боргу за договором протягом тридцяти днів. ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , 18.12.2023 року звернулася до суду з заявою про перегляд заочного рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року. Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 18 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , про перегляд заочного рішення відмовив. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє представник ОСОБА_3 , просить скасувати заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики відмовити у повному обсязі, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ (1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга вмотивована тим, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з постановою ВРУ № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року в Одеській області утворено Білгород-Дністровський район у складі територій, зокрема, Кароліно-Бугазької сільської територіальної громади, до складу якої входить с. Кароліно-Бугаз, таким чином, село Кароліно-Бугаз є територіальною приналежністю Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, у зв`язку з чим Овідіопольським районним судом Одеської області грубо порушено правила територіальної підсудності, які визначені ЦПК України та не вжито процесуальних дій які передбачені законодавством. ОСОБА_2 не була належним чином повідомлена нати про дату, час і місце розгляду справи. Зазначає, що розрахунок заборгованості за договором позики (розпискою) від 08.07.2019 року здійснений позивачем невірно, не надано ніяких доказів, що представлений суду розрахунок заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 відповідає умовам укладеного між ними договору позики (розпискою) від 08.07.2019 року, розрахунковим документам щодо видачі та погашення заборгованості за цим договором (розпискою), було зазначено тільки кінцеві значення, які на думку позивача відповідають дійсності і мають бути стягненні з ОСОБА_2 на користь позивача. Посилається, що позиція суду першої інстанції про те, що розписка від 08.07.2019 року підписана саме відповідачем, є хибною. Суд першої інстанції міг тільки припустити, що підпис є дійсним, адже відповідач не приймав участі в суді першої інстанції та не викладав письмову позицію з приводу заявлених до неї позовних вимог. (2) Позиція інших учасників справи Одеський апеляційний суд ухвалою від 09.04.2024 року відкрив апеляційне провадження, роз`яснив ОСОБА_1 право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цвігун В.В. копію ухвали про відкриття провадження отримав 25.04.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. Від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Цвігуна В.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в обґрунтування якого зазначено, що справа підсудна Овідіопольському районному суду у відповідності до ст. 3-1 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про судоустрій та статус суддів»; Овідіопольським районним судом Одеської області не порушено процесуальних норм щодо сповіщення учасника справи (відповідачки) щодо розгляду даної справи; скаржник не надала суду апеляційної інстанції власного розрахунку або доказів наявності помилок розрахунку заборгованості що наданий позивачем та прийнятий судом першої інстанції, недостатнім є лише посилання скаржника на те, що розрахунок заборгованості є невірний; Зазначає, що будь-яких доказів щодо того, що скаржник не підписувала вказану розписку в матеріалах справи немає, не подано їх і до суду апеляційної інстанції. Позивач в судове засідання не з`явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідно сті до ч.5 ст. 130 ЦПК України. Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Цвігун В.В. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином у відповідно сті до ч.5 ст. 130 ЦПК України. Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, судову повістку отримала 24.06.2024 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Задовольняючі позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що наявна у матеріалах справи розписка підтверджує як факт укладення договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , так і факт отримання останньою від позивачки визначеної у розписці суми грошових коштів. Докази того, що позивач неправомірно заволодів цією розпискою відсутні. Будь-яких доказів, які б свідчили про неправомірність укладеного між сторонами правочину, матеріали справи не містять, відповідач не надав їх суду та не звернувся з вимогами про визнання його недійсним. Суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню. Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке. Згідно ч.2 ст.19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч. 4 ст. 19 ЦПК України). Частиною шостою статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); 4) справи про розірвання шлюбу; 5) справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так, з матеріалів справи вбачається, що Овідіопольський районний суд Одеської області ухвалою від 01 лютого 2023 року, відкрив провадження у справі та ухвалив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Овідіопольський районний суду Одеської області, відповідно до вимог п. 2 ч. 6 ст. 19 ЦПК України, не визнавав дану справу малозначною, а визначив проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи, зокрема малозначні справи. Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. (ч. 9 ст. 19 ЦПК України). Позовна заява подана у січні 2023 року. Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 грн. В позовній заяві позивачем зазначена ціна позову у розмірі 10950,83 доларів США, що станом на час подання позовної заяви за курсом Національного банку України становить 389489 грн. (35,5686 х 10950,83 доларів США). Оскільки ціна позову становить 389489 грн, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то дана справа не є малозначною в силу вимог закону та малозначною судом першої інстанції не визнавалась, тому підлягає розгляду у порядку загального позовного провадження. Проте, судом першої інстанції не враховано положення ст. 274 ЦПК України та в порушення вимог процесуального законодавства призначено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики про стягнення заборгованості, в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Оскільки суд першої інстанції розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, то це є порушенням норм процесуального права і є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції апеляційним судом та ухвалення нового рішення (п. 7 ч. 3ст. 376 ЦПК України). Згідно п.13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням викладеного доводи щодо неналежного повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи апеляційний суд вважає слушними, з огляду на таке. Глава 11«Заочний розгляд справи» Розділу ІІІ «Позовне провадження» ЦПК України встановлює особливі умови та порядок проведення заочного розгляду справи, ухвалення заочного рішення, подання і розгляду заяви про його перегляд, а також скасування й оскарження цього рішення. Так,відповідно до ч. 1 ст. 280ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи. Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України, в редакції на час ухвалення рішення, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що суд може ухвалити заочне рішення при розгляді справи за умови, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання і повторно не з`явився в судове засідання. Як зазначалося вище судом справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зазначені обставини свідчать про те, що у відповідності до положень Глави 7 Розділу І ЦПК України, в редакції на час розгляду справи, ОСОБА_2 належним чином не була повідомленим про розгляд справи. Отже, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та ухвалив заочне рішення, при цьому не врахувавши вимоги частини четвертої статті 223 ЦПК України. Тому доводи відповідача щодо порушення судом порядку ухвалення заочного рішення через неповідомлення належним чином про дату, час та місце розгляду справи, в ході якого прийнято оскаржуване заочне рішення, заслуговують на увагу. З огляду на викладене та положення пункту 3 частини третьої статті 376 ЦПК України апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права щодо порядку постановлення заочного рішення, не повідомлення відповідача про судове засідання, зазначене порушення є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки». Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дату отримання коштів. Таким чином, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст його умов, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16 та від 23 квітня 2020 року у справі № 501/1773/16-ц, від 10 серпня 2022 року у справі № 504/369/18. Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається право підтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину. Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов`язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов`язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення. Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постановах від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, та від 08 квітня 2021 року у справі № 500/1755/17, провадження № 61-1899св20. Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Звертаючись до суду із позовом позивач просив стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості за договором позики (розпискою) від 08.07.2019 року у розмірі 10950,83 дол. США (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят доларів США вісімдесят три центи), з яких: 5000 дол. США - сума основного боргу по тілу позики, 5695,89 дол. США - сума боргу по процентам за користування позикою, 254,94 дол. США - 3 % річних від простроченої суми згідно ст. 625 ЦК України, в обґрунтування зазначивши, що 08 липня 2019 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики у формі розписки, згідно якої позивач передав позичальнику грошові кошти у борг у розмірі 5000 доларів США, а відповідач отримала позику із зобов`язанням сплати процентів за користування грошовими коштами у розмірі 3,5% в місяць. Договором позики не встановлено строк повернення позики. Позивачем на підтвердження заявлених вимог надано до суду належним чином засвідчену копію розписки від 08.07.2019 року. З наданої позивачем розписки вбачається, що 08.07.2019 року ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 , 5000 доларів США в борг під проценти із розрахунку 3,5% в місяць. Розписка від 08.07.2019 року містить прізвище ім`я по батькові позикодавця і позичальника, суму позики 5000 доларів США, дату - 08.07.2019 року, підпис позичальника. Відповідно до частини першої статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. З наведеного випливає, що якщо договір позики укладений в письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)». Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позиція суду першої інстанції, що розписка від 08.07.2019 року підписана саме відповідачем, є хибною, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які передбачають, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування, щодо не написання розписки від 08.07.2019 року, що є його обов`язком згідно ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Як звертаючись з апеляційною скаргою, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідачем не заявлялося клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи. Отже у передбачений ЦПК спосіб відповідачем не спростовано написання розписки від 08.07.2019 року по справі саме ОСОБА_2 . Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вказаним договором у формі розписки строк повернення позики не встановлено, таким чином строк повернення позичальником грошових коштів регулюється абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Так, згідно абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Судом встановлено, що позивачем 15.02.2022 року на адресу відповідача направлено рекомендованим листом з описом вкладення вимогу про повернення боргу за договором, який становить 10483,01 дол. США протягом тридцяти днів. Ураховуючи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 5000 доларів США в борг під проценти із розрахунку 3,5 % в місяць, на підтвердження чого написала розписку дійсність якої не спростована відповідачем, то колегія суддів вважає, що між сторонами виникли позикові правовідносини та у відповідача наявний обов`язок повернути отримані у позику грошові кошти у розмірі 5000 доларів США та 5695,89 доларів США процентів. Доводи апеляційної скарги про те, що розрахунок заборгованості за договором позики (розпискою) від 08.07.2019 року здійснено позивачем не вірно, не надано доказів, що представлений суду розрахунок заборгованості відповідача перед ОСОБА_1 відповідає умовам укладеного між сторона договору позики (розписки) від 08.07.2019 року, розрахунковим документам щодо видачі та погашення заборгованості, не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Доказом, підтверджуючим виконання зобов`язання є наявність боргового документу (оригіналу розписки) у боржника або розписка кредитора про отримання боргу. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на спростування обставин не повернення боргу за розпискою від 08.07.2019 року. В позовній заяві міститься детальний розрахунок заборгованості за розпискою від 08.07.2019 року, в якому зазначено: дата укладення договору позики і передача грошей відповідачу; дата подання вимоги, останній день виконання зобов`язання; дата початку прострочення виконання грошового зобов`язання, розмір відсотків за користування позикою, передбачений умовами договору; період за який зараховано відсотки. Звертаючись до суду із апеляційною скаргою відповідач свого розрахунку не надав. В постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц та від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити у грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів в іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові кошти, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Інші правила визначення суми платежу можуть встановлюватися, зважаючи на прямий припис в частині другій статті 533 ЦК України, тільки договором, законом чи іншими нормативно-правовими актами (постанова Верховного Суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19). Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Оскільки сторони у розписці визначили валютою позикового зобов`язання долар США, звертаючись до суду ОСОБА_1 у позові просила суд стягнути з відповідача заборгованість за договором позики у доларах США, то колегія суддів вважає, що виконання договірного зобов`язання з повернення позики має здійснюватися в іноземній валюті. Доводи апеляційної скарги про те, що Овідіопольським районним судом Одеської області порушено правила територіальної підсудності, які визначені ЦПК України, оскільки згідно постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року утворено Білгород-Дністровський район у складі територій, зокрема Кароліно-Бугазської територіальної громади, до складу якої входить с. Кароліно-Бугаз не заслуговують на увагу з огляду на таке. Відповідно до пункту 3-1 Розділу ХІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про судоустрій та статус суддів» до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів: відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до набрання чинності Постановою Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17 липня 2020 року № 807-IX, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX. До утворення районів відповідно до постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 року с. Кароліно-Бугаз відносилося до Овідіопольського району Одеської області. Таким чином, до зміни системи судоустрою та приведення її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою. Отже, дана справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Овідіопольського районного суду Одеської області. Щодо суті апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Проаналізувавши зазначені обставини по справі у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за позикою у розмірі 10 950,83 дол. США (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят доларів США вісімдесят три центи). Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Частиною першою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 4004,57 грн, що підтверджується квитанцією від 12.01.2023 року, Оскільки позовна заява підлягає задоволенню, то з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 4004,57 грн. Керуючись ст.ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої дії представник ОСОБА_3 , задовольнити частково. Заочне рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 24 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за позикою у розмірі 10 950,83 дол. США (десять тисяч дев`ятсот п`ятдесят доларів США вісімдесят три центи), з яких: 5000 доларів США (п`ять тисяч доларів США) - сума основного боргу позики; 5695,89 доларів США (п`ять тисяч шістсот дев`яносто п`ять доларів США вісімдесят дев`ять центів) - сума боргу по процентам за користування позикою; 254,94 дол. США (двісті п`ятдесят чотири долари США 94 центи) - 3 % річних. Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 4004,57 грн (чотири тисячі чотири гривні п`ятдесят сім копійок). Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 23 серпня 2024 року. Головуючий В.А. Коновалова Судді Ю.П. Лозко М.В. Назарова