Постанова Київський апеляційний суд № 757/912/20-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 червня 2026 року м . Київ Справа № 757/912/20-ц Апеляційне провадження №22-ц/824/142/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Верланова С.М., Поліщук Н.В. за участю секретаря Липченко О.С. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухваленого під головуванням судді Сенюти В.О. 14 листопада 2023 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_2 , правонаступником якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В Короткий зміст позовних вимог. У грудні 2019 року позивач ОСОБА_2 звернулася до Печерського районного суду міста Києва із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 21 112 621,88 грн і 3 942818,51 грн, а також витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн. Позовна заява мотивована тим, що між сторонами були укладені договори позики, за умовами відповідач брав у позивача в борг грошові кошти та зобов`язався повернути до 12 грудня 2015 року. Зобов`язання з повернення коштів відповідачем порушено, проте було визнано у розписці від 21 грудня 2016 року. Станом на 01 жовтня 2019 року загальна сума боргу становить 635470 доларів США і 118902,85 Євро. Крім того умовами п. 3 Договору позики була передбачена сплата відсотків в розмірі 1,5%. Позивачем вказано, що сума боргу разом з відсотками у національній валюті становить 18 950 686,08 грн. Оскільки відповідач не повернув суму боргу позивачем також заявлено про стягнення 3% річних на суму 2 161 935,8 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 14 850 933,90 грн та 3 % річних у сумі 1 270 670,32 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 9605 грн. Рішення суду мотивовано тим, що у відповідача виник обов`язок повернути позивачу - позикодавцю грошові кошти за договорами позики від 12 березня 2015 року та розписки від 21 грудня 2016 року (а.с.15) відповідно до статті 1049 ЦК України. Суд також зробив висновок, що загальний строк позовної давності за договором від 12 березня 2015 року (а.с.6) із строком повернення до 12 грудня 2015 року сплив 12 грудня 2018 року. Зміст договору від 12 березня 2015 року (а.с.10) містить зобов`язання відповідача щодо повернення грошових коштів одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року із можливістю пролонгації дії договору до 12 лютого 2016 року. Враховуючи дату направлення позовної заяви позивачем до суду 20 грудня 2019 року, загальний строк позовної давності сплив 12 лютого 2019 року . Суд звернув увагу на посилання позивача у позовній заяві на розписку від 21 грудня 2016 року , складену відповідачем (а.с.15). Відповідно до змісту вказаної розписки, відповідач ОСОБА_1 вказав про отримання ним від ОСОБА_4 суми коштів у розмірі 1700000,00 грн, що 14 вересня 2009 року в еквіваленті дорівнює 200000 доларів США. В період з 14 вересня 2009 року по 12 лютого 2017 року відсотки склали 673580,00 доларів США. ОСОБА_1 зобов`язується повернути вказані суми у розписці до 12 лютого 2017 року. Враховуючи строки звернення позивача із позовною заявою до суду 20 грудня 2019 року та визначений сторонами у розписці строк повернення грошових коштів, суд приходить до висновку, що строк позовної давності щодо вказаної розписки не сплив. Отже, загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за розпискою від 21 грудня 2016 року становить 1700000,00 грн. сума основного боргу та 673580,00 доларів США. сума боргу за відсотками, розмір яких сторони визначили добровільно. Таким чином, сума боргу відповідача за розпискою від 21 грудня 2016 року становить 26056652,8 грн. (1700000,00 грн. + 24356652,8 грн. (36,16 грн. за один долар США за офіційним курсом НБУ - 673580*36,16=24356652,8 грн.) Проте, позивач у позовній заяві за власною волею, добровільно визначила, що борг відповідача перед нею складає саме 14850933,90 грн. Таким чином, враховуючи вище викладене у позовній заяві та зміст ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд приходить до висновку, що сума боргу, яка підлягає стягненню з відповідача становить 14850933,90 грн., яку позивач добровільно, за власною волею визначила у позовній заяві. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи Відповідач ОСОБА_1 не погодився з вказаним рішенням суду, ним була подана апеляційна скарга, в якій вказується на незаконність, необґрунтованість рішення суду першої інстанції, його ухвалення за неповно встановлених обставин справи. Зокрема, відповідач вказує на те, що розписка від 21 грудня 2016 року, яка ніби то на думку позивача підтверджує отримання відповідачем коштів по договору позики від 12 березня 2015 року, не стосується вказаного договору позики, оскільки в ній зазначено про отримання коштів 14 вересня 2009 року, тобто до укладення договору позики у 2015 році, та в ній зазначена інша сума. У позовних вимогах позивач просила про стягнення за договором від 12 березня 2015 року, а позовні вимоги за розпискою від 21 грудня 2016 року заявлені не були. Таким чином, суд першої інстанції задовольняючи вимоги за розпискою від 21 грудня 2016 року вийшов за межі заявлених позовних вимог, чим порушив принцип диспозитивності. На підставі викладеного просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог. Ухвалами Київського апеляційного суду від 19 лютого 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (т.2, а.с. 9,10). На вказане рішення суду від імені позивача ОСОБА_2 було подано апеляційну скаргу, яка була зареєстрована судом першої інстанції 10 січня 2024 року. Ухвалами Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року поновлено ОСОБА_2 строк на апеляційне оскарження Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року, відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду (т.2, а.с. 3-4). Ухвалою Київського апеляційного суду від 18 березня 2026 року залучено ОСОБА_3 в якості правонаступника позивача у справі ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - закрито. Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 травня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи. В судовому засіданні 18 березня 2026 року представник відповідача - адвокат Кириченко Н.О. підтримала апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній та просила про її задоволення. Після оголошення перерви представник відповідача в судове засідання не з`явилась, про цю дату була повідомлена в приміщенні суду під розписку, тобто належним чином. На час розгляду справи до суду заяви, клопотання від сторони позивача не надходили. А тому колегія суддів, керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України вважала що неявка представника не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом. Правонаступник позивача ОСОБА_3 та її представник - адвокат Спаський А.Ю. заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили про задоволення заявлених позовних вимог в повному обсязі. Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого. Фактичні обставини справи. Відповідно до копій, наявних в матеріалах справи, станом на час розгляду справи в суді першої інстанції: 12 вересня 2009 року ОСОБА_1 склав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_2 передоплату у розмірі 5000,00 (п`ять тисяч) доларів США для початку проектних робіт (житлолвий будинок в м. Києві вул. Лук`янівська, 17). На розписці містися печатка СПД ОСОБА_1 (а.с.13). 15 вересня 2009 року ОСОБА_1 склав розписку про те, що він отримав від ОСОБА_2 173000 (сто сімдесят три тисячі) доларів США строком на 6 (шість) місяців під 24 % річних (а.с.14). 27 березня 2010 року ОСОБА_1 склав розписку про те, що він взяв у ОСОБА_2 10000 (десять тисячі) доларів США строком на 3 місяці до 01 липня 2010 року під 6 % річних. Проценти складають суму 600 (шістсот) доларів США. (а.с.14). 12 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму еквіваленту 635470,0 (шістсот тридцять п`ять тисяч чотириста сімдесят) доларів США. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року. У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 85788 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят вісім) доларів США та 45 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 635470,0 доларів США. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано «% за 9 міс = 85788,45$. сума до повернення 71258,45 $ США». Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.6) 12 березня 2015 року (дата має виправлення щодо місяця, закресленим є «вересня») ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму еквіваленту 86493 (вісімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто три) Євро 68 центів. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року з можливістю пролонгації до 12 лютого 2016 року за спільною згодою сторін. Далі у цьому пункті зазначено «% за 2 місяці 2594,80 Є». У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 11676,646 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят шість) Євро та 68 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 86493,68 Євро. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано «% 11676,646 (за 9 міс). сума до повернення 98170,33 закреслена та заначено 100765,13». Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в тому числі після зазначення «виправленому вірити» Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.10-11) 12 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму 2340884,0 грн, еквіваленту 93635,36 (дев`яносто три тисячі шістсот тридцять п`ять) Євро по курсу НБУ на 2015 рік 25,0 грн. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року. У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 4213 (чотири тисячі двісті тринадцять) Євро та 60 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 93635,0 Євро. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано, що загальна сума до повернення 97849,0 Євро. Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.7) 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 склав розписку, змісту якої такий: «Я, ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 суму у розмірі 1700000,00 грн (один мільйон сімсот тисяч грн), що в еквіваленті дорівнює 200000,00 (двісті тисяч) доларів США 14.09.2009 р., за період з 14.09.2009 по 12.02.2017 відсотки склали 673580,00 $ (шістсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят тисяч доларів). Зобов`язуюсь повернути вищевказану суму до 12 лютого 2017 року. 21.12.16 /підпис/». Матеріали справи містять дві копії такої розписки. На одній із копій після тексту містяться такі тексти: «Сума до повернення $ 826.1,3 € 10849,4». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дата «14.08.16». Інший текст: «до 08.03.17 - 250 000,0 $ до 10.04.17 - 250 000,0 $ Залишок - до серпня». (т. 1 а.с.9). На іншій міститься текст: «Сума до повернення $ 826.1,3 € 10849,4». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дата «14.08.16» та копія пенсійного посвідчення ОСОБА_2 (т.1 а.с.15) Крім того наявна ще записка такого змісту : «до кінця квітня ми зустрічаємось з 4 по 10 травня, Кіпр взяти кошти». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дати. (т. 1 а.с.9 на звороті). Апеляційним судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Актовий запис про смерть ОСОБА_2 був складений Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 20 травня 2025 року та 20 травня 2025 року було видано свідоцтво про смерть із позначками: «повторно» та «запис поновлено» (т.2 а.с.181) Згідно з наданою копією свідоцтва про право на спадщину заповітом, воно видане 22 грудня 2025 року державним нотаріусом Другої Київської державної нотаріальної контори Шокун Є.М. і ним посвідчено, що на підставі заповіту посвідченого Другої Київської державної нотаріальної контори 08 серпня 1997 року за реєстровим № 9-374, спадкоємицею майна померлої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (т.3 а.с.10,11,17,18). Апеляційним судом в судовому засіданні 03 червня 2026 року були оглянуті надані правонаступником позивача ОСОБА_3 оригінали таких договорів, їх копії долучені до матеріалів справи: 12 березня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму еквіваленту 635470,0 (шістсот тридцять п`ять тисяч чотириста сімдесят) доларів США. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року. У цьому пункті міститься текст, який відсутній в копії, а саме «% за 2 міс. 19.064 $ США» та два підписи. У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 85788 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят вісім) доларів США та 45 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 635470,0 доларів США. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано «% за 9 міс = 85788,45$. сума до повернення 71258,45 $ США». Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.6) 12 березня 2015 року (дата має виправлення щодо місяця, закресленим є «вересня») ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму еквіваленту 86493 (вісімдесят шість тисяч чотириста дев`яносто три) Євро 68 центів. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року з можливістю пролонгації до 12 лютого 2016 року за спільною згодою сторін. Далі у цьому пункті зазначено «% за 2 місяці 2594,80 Є». У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 11676,646 (одинадцять тисяч шістсот сімдесят шість) Євро та 68 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 86493,68 Євро. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано «% 11676,646 (за 9 міс). сума до повернення 98170,33 закреслена та заначено 100765,13». Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в тому числі після зазначення «виправленому вірити» Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.10-11) 12 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в простій письмовій формі, уклали «Договор займа», за умовами якого ОСОБА_2 передає ОСОБА_1 у власність суму 2340884,0 грн, еквіваленту 93635,36 (дев`яносто три тисячі шістсот тридцять п`ять) Євро по курсу НБУ на 2015 рік 25,0 грн. У п. 2 вказано, що повернення указаної у цьому договорі суми має бути проведено одноразово у повному обсязі 12 грудня 2015 року. У п.3 визначено, що протягом дії цього договору кожного кварталу ОСОБА_1 зобов`язується виплачувати ОСОБА_2 суму, що дорівнює 1,5 % від суми основного боргу. Ця сума становить еквівалент 4213 (чотири тисячі двісті тринадцять) Євро та 60 центів. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 93635,0 Євро. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Далі вказано, що загальна сума до повернення 97849,0 Євро. Після цього тексту містяться підписи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Також у договорі зазначено, що він підписаний в присутності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , СПД « ОСОБА_1 » особі директора ОСОБА_1 , підписи яких та печатка СПД містять на договорі. (т.1 а.с.7) 21 грудня 2016 року ОСОБА_1 склав розписку, змісту якої такий: «Я, ОСОБА_1 взяв у ОСОБА_2 суму у розмірі 1700000,00 грн (один мільйон сімсот тисяч грн), що в еквіваленті дорівнює 200000,00 (двісті тисяч) доларів США 14.09.2009 р., за період з 14.09.2009 по 12.02.2017 відсотки склали 673580,00 $ (шістсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят тисяч доларів). Зобов`язуюсь повернути вищевказану суму до 12 лютого 2017 року. 21.12.16 /підпис/» (а.с.9, 15). Також апеляційному суду надані оригінали текстів, написаних рукописним способом, кожен на окремому аркуші такого змісту: «Сума до повернення $ 826.1,3 € 10849,4». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дата «14.08.16». «до 08.03.17 - 250 000,0 $ до 10.04.17 - 250 000,0 $ Залишок - до серпня» «до кінця квітня ми зустрічаємось з 4 по 10 травня, Кіпр взяти кошти». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дати. Оригінали розписок ОСОБА_1 від 12 вересня 2009 року, 15 вересня 2009 року, від 27 березня 2010 року суду апеляційної інстанції представлені не були, правонаступник позивача ОСОБА_3 зазначила, що вони не зберіглись. В заяві про перегляд заочного рішення, у відзиві на позовну заяву при новому розгляді та в ході розгляду справи в суді першої інстанції відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності (т.1 а.с.87,118). Згідно зі свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_1 виданим Печерським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 20 травня 2025 року, яке містить відмітки «повторно, запис оновлено», ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві.». В свідоцтві вказано, що 20 травня 2025 року складено відповідний актовий запис № 20 (т.2, а.с.181). В судовому засіданні 09 липня 2025 року ОСОБА_3 було надано для огляду суду оригінал вказаного свідоцтва, його копія долучена до матеріалів справи. З витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 81401193, Другою Київською державною нотаріальною конторою вбачається, що 03 червня 2025 року була заведена спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Дата смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.2, а.с.183). 20 грудня 2025 року Другою Київською державною нотаріальною конторою видані свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно з якими спадкоємицею майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 є її дочка - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Підставою визначений заповіт посвідчений Другою Київською державною нотаріальною конторою 08 серпня 1997 року за реєстровим номером 9-374. (т.3 а.с.10-14, 17-19, 22). Матеріали справи місять копію заповіту, посвідченого Другою Київською державною нотаріальною конторою 08 серпня 1997 року за реєстровим номером 9-374, згідно з яким ОСОБА_2 на випадок смерті зробила таке розпорядження: « все моє майно, де б воно не було, таз чого б воно не складалось, і взагалі все те, що мені буде належати на день моєї смерті, і на що я за Законом матиму право, заповідаю моїй доньці - ОСОБА_3 » (т.2 а.с.142,147). Застосовані норми права. В силу ч.ч.1,2,4 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. В порядку визначеному ст.ст. 46,47 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. В порядку визначеному ст.ст. 1216,1217,1218, 1220 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою . Згідно зі ст. 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори). В силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з положеннями ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. В порядку визначеному ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем у строк та в порядку, що встановлений договором. Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 ЦК України ). В порядку визначеному ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Порушенням зобов`язання є його не виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (ст.610 ЦК України). Відповідно до ст. 625 ЦК України Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. В порядку визначеному ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17). Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 Верховний Суд неодноразово, зокрема у постанові 29 жовтня 2025 року у справі № 214/1607/19 вказував на те, що наявність оригіналу розписки у позивача (позикодавця) згідно зі статтею 545 ЦК України свідчить, що зобов`язання з повернення позики позичальником не виконано. Також у цій постанові вказано на те, що у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 372/45/21. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 вказано, що у статті 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. Тлумачення абзацу 1 частини першої статті 1046, абзацу 1 частини першої статті 1049 ЦК України дозволяє стверджувати, що законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов`язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абзац 1 частини першої статті 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абзац 1 частини першої статті 1049 ЦК України)». Згідно з положенням ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). В порядку визначеному ст.ст. 261 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положеннями ч.ч.1,3 ст. 264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Нормою ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини. У приписі частини першої статті 261 ЦК України є презумпція обізнаності особи про стан її суб`єктивних прав. Відтак, обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Велика Палата Верховного Суду дотримується усталеної правової позиції про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тільки якщо суд встановить, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідною вимогою спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 80), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (пункт 71)). Згідно із ст. 46 ЦПК України здатність мати цивільні процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) мають усі фізичні і юридичні особи. Відповідно до ст. 47 ЦПК України здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. В порядку визначеному ч. 1 ст. 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу. Положеннями ст. 2 ЦПК України серед основних засада цивільного судочинства визначені змагальність і диспозитивність. Згідно з ч.ч. 1-4 ст.12 ЦК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Положеннями ст. 13 ЦПК України визначена диспозитивність цивільного судочинства. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. За змістом ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України). У ч.2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. В силу ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч. 6 ст.367 ЦПК України). Верховний Суд у постанові від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 вказав на те, що цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Автономія волі та приватний інтерес є «підвалинами» сучасного приватного права. Завдання приватного права полягає у «напрацюванні» таких правил, які максимальною мірою забезпечують автономію волі та реалізацію приватного інтересу кожної особи, без порушення прав і інтересів інших осіб (див. постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року в справі № 601/1396/21). Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року у справі № 521/10766/18 вказав на те, що згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторін. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам доказів не збирає. Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 450/2286/16-ц роз`яснив доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium - принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документа (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. Верховний Суд і, зокрема, Касаційний цивільний суд також звертав увагу на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який відомий ще з часів римського права та існував у зв`язку із іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2024 року в справі № 756/11081/20, постанову Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20, постанови Верховного Суду від 24 травня 2023 року у справі № 179/363/21 від 21 червня 2023 року в справі № 757/42885/19-ц, від 01 квітня 2026 року у справі№ 201/1402/23 ) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2026 року у справі № 367/8835/16 вказала на те, що смерть сторони до ухвалення рішення (судом першої інстанції) є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд З наведених обставин справи вбачається, що позов був поданий до суду засобами поштового зв`язку 20 грудня 2019 року. Предметом спору у справі, що переглядається є стягнення заборгованості за договором позики, а отже спір стосується майнових прав. Апеляційним судом встановлено, що позивач у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Виходячи з наведених норм чинного законодавства під поняттям правоздатності в цивільне законодавство розуміє здатність фізичної особи мати цивільні права та обов`язки. Цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється у момент смерті фізичної особи. Таким чином правоздатність позивача у цій справі припинена 20 березня 2023 року. Оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції 14 листопада 2023 року. Тобто на моменту ухвалення рішення судом першої інстанції правоздатність позивача була припинена, проте до відома суду ці обставини доведені не були, не було заявлено і про правонаступництво. Виходячи з норм цивільного та цивільного процесуального права, а також позиції висловленої Великою Палатою Верховного Суду, смерть сторони до ухвалення рішення судом першої інстанції є самостійною, достатньою і безумовною підставою для скасування судового рішення, якщо суд ухвалив його щодо померлої особи без залучення правонаступників. А отже рішення суду першої інстанції підлягає до скасування, з огляду на те, що воно ухвалено щодо померлої особи без залучення правонаступників. Виходячи із предмету спору, який стосується боргових зобов`язань за договорами позики і, відповідно майнових прав, померлої особи, правовідносини передбачають правонаступництво. Після смерті позивача ОСОБА_2 , спадщину прийняла її дочка ОСОБА_3 , яка залучена апеляційним судом в якості правонаступника позивача. При звернені до суду з позовом стороною позивача були визначені позовні вимоги стягненням сум за договорами позики. При цьому в тексті позовної заяви здійснено посилання на договір укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 12 березня 2015 року, на розписку ОСОБА_1 від 21 грудня 2016 року, а також були вказані загальні суми заборгованості: 873580,14 доларів США та 118902,85 Євро. Позовні вимоги визначені стягненням сум у грошовій одиниці України у розмірі 21 112 621 (двадцять один мільйон сто дванадцять тисяч шістсот двадцять одна) гривня 88 копійок та 3 942 818 (три мільйони дев`ятсот сорок дві тисячі вісімсот вісімнадцять) гривень 51 копійка. При зверненні до суду з позовом, стороною позивача до позовної заяви були долучені копії розписок ОСОБА_1 від 12 вересня 2009 року, 15 вересня 2009 року, від 27 березня 2010 року. Однак, визначаючи підстави позову не було здійснено посилання на ці договори та суми обумовлені ними, а також в суді апеляційної інстанції правонаступник позивача ОСОБА_3 зазначила, що вони не зберіглись. А отже виходячи з принципів диспозитивності та змагальності, ці розписки не приймаються до уваги апеляційним судом. Також при зверненні до суду з позовом позивачем були надані копії та апеляційному суду надані оригінали текстів, написаних рукописним способом, кожен на окремому аркуші такого змісту: «Сума до повернення $ 826.1,3 € 10849,4». Після цього тексту міститься підпис без зазначення даних про особу, що його вчинила та дата «14.08.16»; «до 08.03.17 - 250 000,0 $ до 10.04.17 - 250 000,0 $ Залишок - до серпня»; «до кінця квітня ми зустрічаємось з 4 по 10 травня, Кіпр взяти кошти». Однак враховуючи, що ці розписки здійснені без зазначення даних про особу, що їх вчинила, дати їх складення та зазначення договорів, яких вони стосуються, колегія суддів приходить до висновку про неможливість прийняття їх до уваги, як належних і допустимих доказів підтвердження наявності зобов`язань сторін у справі щодо заборгованості заявленої до стягнення у позовних вимогах. З матеріалів справи вбачається, що 12 березня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено два договори, відмінність між ними є у розмірах позики та один із них містить виправлення у даті, а саме визначення місяця, закресленим є визначення «вересня», а над ним зазначений «березня». Апеляційним судом в судовому засіданні оглянуті оригінали вказаних договорів та розписки від 21 грудня 2016 року, які були надані правонаступником позивача ОСОБА_3 . Так в одному з договорів позики від 12 березня 2015 року сума позики визначена у доларах США, а в іншому, який містить виправлення у даті, грошовою одиницею позики є Євро. Розписка від 21 грудня 2016 року містить визначення суми позики у Доларах США. З урахуванням цього колегія суддів вважає за доцільне здійснити аналіз договорів з урахуванням визначених грошових одиниць суми позики, і спочатку договори де суми позики визначені у Євро. Так, в договорі від 12 березня 2015 року (який містить виправлення у даті), сума позики визначена сторонами у розмірі 86493,68 Євро, строк повернення позики визначений датою 12 грудня 2015 року з можливістю пролонгації до 12 лютого 2016 року за спільною згодою сторін. У п.3 договору сторонами визначений обов`язок відповідача сплати проценти за користування позики у загальному розмірі 11 676,646 Євро. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума позики передана відповідачу в повному розмірі, та він претензій по передачі суми займу не має. Цей договір підписаний сторонами, ними не оспорювався, а отже є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами. Тобто за умовами цього договору відповідач отримав від ОСОБА_2 86 493,68 Євро та зобов`язався сплатити відсотки за користування ними в розмірі 11 676,68 Євро. Отже загальний розмір взятого відповідачем зобов`язання за цим договором становить 98170 (дев`яносто вісім тисяч сто сімдесят) Євро та 33 Євроценти, строк виконання якого був визначений датою 12 грудня 2015 року з можливістю пролонгації до 12 лютого 2016 року за спільною згодою сторін. Однак матеріали справи не містять даних про досягнення між сторонами згоди щодо пролонгації цього договору. А тому колегія суддів виходить з того, що сторонами визначений строк повернення боргу за цим договором до 12 грудня 2015 року. Також при зверненні до суду з позовом стороною позивача була долучена до позовної заяви копія договору від 12 вересня 2015 року. Оригінал цього договору оглянутий апеляційним судом в судому засіданні. Зобов`язання за цим договором визначено 93 635 Євро та проценти за користування позикою 4 213,6 Євро. Отже загальний розмір взятого відповідачем зобов`язання за цим договором становить 97 848,6 Євро. Строк повернення боргу за цим договором до 12 грудня 2015 року. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума позики передана відповідачу в повному розмірі, та він претензій по передачі суми займу не має. Цей договір також підписаний сторонами, ними не оспорювався, а отже є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами. Отже загальна сума зобов`язань за договорами від 12 березня 2015 року (який містить виправлення у даті) та від 12 вересня 2015 року становить 183 342,28 Євро. Визначаючи підстави позову стороною позивача не було здійснено посилання на договір від 12 вересня 2015 року, у тексті позовної заяви сума загального боргу визначена у сумі 118 902,85 Євро, а у прохальній частині окремо визначена сума 3 942 818,51 гривень, що становить еквівалент сумі 118 902,85 Євро станом на 2015 рік. Визначення предмета та підстав спору є правом позивача. А суд діючи в межах принципу диспозитивності не має права виходити за межі заявлених позовних вимог. Оцінюючи вказані вимоги колегія суддів вважає, що позивачем заявлені вимоги як по договору від 12 березня 2015 року (який містить виправлення у даті), так і по договору від 12 вересня 2015 року, але межі позовних вимог по цим договорам визначені сумою 118 902 Євро, що становить еквівалент 3 942 818,51 гривень. Колегія суддів, враховувавши що вказані договори не оспорювалися, відповідно, є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами, а також наявність їх оригіналу у сторони позивача, що вказує на відсутність виконання зобов`язання стороною відповідача, приходить до висновку про обґрунтованість цих позовних вимог. Разом з цим позивач звернулась до суду з позовом 20 грудня 2019 року, а відповідачем в суді першої інстанції було здійснено заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності. Строк повернення боргу як за договором від 12 березня 2015 року (який містить виправлення у даті), так і за договором від 12 вересня 2015 року був визначений його сторонами до 12 грудня 2015 року. В силу презумпції обізнаності про стан своїх прав, сторона позивача знала про наявність свого порушеного права з моменту настання строку виконання цих зобов`язань. А отже дані позовні вимоги заявлені поза межами трирічного строку позовної давності. Сторона позивача не зверталась до суду з клопотанням про його поновлення і не зазначала про поважні причині його пропуску. Виходячи з положень ЦК України, сплив строку позовної давності є самостійною підставою для відмови у задоволення заявлених позовних вимог. А тому колегія суддів відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором від 12 березня 2015 року (який містить виправлення у даті) та за договором від 12 вересня 2015 року, яка визначена у грошовій одиниці Євро з підстав пропуску строку позовної давності. Відносно зобов`язань з договорів позики, де суми визначені у грошовій одиниці - долар США, колегія суддів виходить з такого. Так у договорі від 12 березня 2015 року сума позики визначена сторонами у розмірі 635 470,0 доларів США. Строк повернення позики визначений датою 12 грудня 2015 року. А сума відсотків за користування позикою визначена в розмірі 85788,45 доларів США. На другій сторінці договору містяться зазначення про те, що сума передана ОСОБА_1 в повному розмірі, що становить 635470,0 доларів США. ОСОБА_1 до ОСОБА_2 претензій по передачі суми займу не має. Цей договір підписаний сторонами, ними не оспорювався, а отже є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами. Тобто за умовами цього договору відповідач отримав від ОСОБА_2 635470 (шістсот тридцять п`ять тисяч чотириста сімдесят) доларів США та зобов`язався сплатити відсотки за користування ними в розмірі 85788 (вісімдесят п`ять тисяч сімсот вісімдесят вісім) доларів США та 45 центів. Апеляційний суд не приймає до уваги положення, які наявні в оригіналі договору, проте відсутні в копії долученій до матеріалів справи при звернені до суду з позовом, оскільки це вказує на внесення змін після подачі позову. Отже загальний розмір взятого відповідачем зобов`язання за цим договором становить 721258 (сімсот двадцять одну тисячу двісті п`ятдесят вісім) доларів США та 45 центів, строк виконання якого був визначений датою 12 грудня 2015 року. 21 грудня 2016 року відповідач склав розписку, за змістом якої він отримав у ОСОБА_2 суму у розмірі 1700000 (один мільйон сімсот тисяч) гривень, що в еквіваленті дорівнює 200000,00 (двісті тисяч) доларів США 14 вересня 2009 року. У цій же розписі вказано, що за період з 14 вересня 2009 року по 12 лютого 2017 відсотки склали 673580,00 $ (шістсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят тисяч) доларів США. Також відповідач зобов`язався повернути вищевказану суму до 12 лютого 2017 року. Ця розписка написана і підписана відповідачем, за своєю суттю є підтвердженням укладеного договору позики, відповідачем не оспорювалась, а отже цей договір є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами. Тобто за умовами цього договору відповідач отримав від ОСОБА_2 200 000 (двісті тисяч) доларів США та зобов`язався сплатити відсотки за користування ними в розмірі 673 580,00 (шістсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят тисяч) доларів США Отже загальний розмір взятого відповідачем зобов`язання за цим договором становить 873 580 (вісімсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят) доларів США, строк виконання якого був визначений датою 12 лютого 2017 року. При зверненні до суду з позовом стороною позивача у тексті позовної заяви була визначена сума загального боргу у доларах США - 873 580 (вісімсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят) доларів США14 центів. Однак за договором від 12 березня 2015 року загальна сума зобов`язання становить 721258,45 доларів США, а за розпискою від 21 грудня 2016 року 873580 доларів США. Отже заявлена сума позовних вимог відповідає сумі визначеній у розписці від 21 грудня 2016 року, а сума за договором від 12 березня 2015 року не включена до позовних вимог. При цьому також наявні вимоги про стягнення компенсаційних виплат за ч. 2 ст. 625 ЦК України, розраховані на суму в гривнях, що є еквівалентною сумі 873580 доларів США. Виходячи з норм процесуального права, визначення предмета та підстав спору є правом позивача. А суд діючи в межах принципу диспозитивності не має права виходити за межі заявлених позовних вимог. Таким чином при розгляді заявлених позовних вимог суд не приймає і не оцінює договір від 12 березня 2015 року на суму позики 635470 доларів США. Вирішуючи позовні заявлені за розпискою від 21 грудня 2016 року, апеляційний суд виходить з того, що стороною позивача були заявлені вимоги за цією розпискою, оскільки в тексті позовної заяви наявне посилання на неї та розмір заявлених позовних вимог відповідає розміру визначеному саме у цій розписці. У зв`язку з цим колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не були заявлені вимоги за розпискою від 21 грудня 2016 року. В доводах апеляційної скарги сторона відповідача також вказує на те, що ця розписка не стосується договору позики від 12 березня 2015 року, оскільки в ній зазначено про отримання коштів 14 вересня 2009 року. Колегія суддів погоджується з вказаним твердженням сторони відповідача, оскільки дійсно в розписці вказано про отримання суми позики саме 14 вересня 2009 року. Разом з тим обставина складення відповідачем розписки 21 грудня 2016 року із визначеною сумою позики, дати її отримання та розміру процентів за користування запозиченими коштами, вказує на дії відповідача по визнанню цього боргу та перевивання строку позовної давності. Тобто відповідач, в силу принципу заборони суперечливої поведінки, пов`язаний своїм рішенням і не вправі його змінити згодом, зокрема при розгляді справи про стягнення заборгованості. Як вже вказано вище ця розписка написана і підписана відповідачем, за своєю суттю є підтвердженням укладеного договору позики, відповідачем не оспорювався, а отже цей договір є чинним, правомірним та обов`язковим до виконання його сторонами. Апеляційний суд також враховує, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику. Тобто цією розпискою відповідач підтвердив факт отримання від ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 200 000 (двісті тисяч) доларів США та зобов`язався сплатити відсотки за користування ними в розмірі 673 580 (шістсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят тисяч) доларів США Оригінал розписки від 21 грудня 2016 року перебував у позивача, наразі перебуває у правонаступника позивача та оглянутий судом апеляційної інстанції. Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.До того ж стороною відповідача не було надано доказів на підтвердження виконання (повністю або частково), взятого на себе зобов`язання перед первісним позикодавцем та/або його правонаступником. В порядку визначеному ст.ст. 1048,1049 ЦК України позикодавець має право на повернення суми позики та одержання від позичальника процентів за користування нею, визначених у договорі, а позичальник має відповідний обов`язок. Отже загальний розмір зобов`язання відповідача за цим договором становить 873580 (вісімсот сімдесят три тисячі п`ятсот вісімдесят) доларів США, строк виконання якого був визначений датою 12 лютого 2017 року. Звернення до суду з позовом було здійснено 20 грудня 2019 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності. А тому апеляційний суд приходить до висновку про обґрунтованість вказаних вимог та наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за умовами договору позики, на підтвердження якого було надано розписку від 21 грудня 2016 року. Разом з цим позовні вимоги були заявлені позивачем в національній валюті України, виходячи із курсу 23,37 грн за один долар США. Тобто позовні вимоги за цією розпискою мали становити 20 415 564 гривні 60 копійок. Однак позивачем у позовній заяві визначено, що основна сума боргу становить 14 850 933 гривні 90 копійок, а за процентами, визначеними у п. 3 договору, 4 099 752 гривні 18 копійок. Таким чином позивачем визначені межі позовних вимог сумою 18 950 686 гривень 08 копійок. Крім того позивачем, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, були заявлені вимоги про стягнення трьох відсотків річних. В позовній заяві наведений розрахунок трьох відсотків річних та визначена сума 2 161 935 гривень 80 копійок, яка розрахована із суми 18 950 686 гривень 08 копійок за період з 13 грудня 2015 року по 01 жовтня 2019 року. Однак за розпискою від 21 грудня 2016 року строк виконання зобов`язання був визначений датою 12 лютого 2017 року, а отже прострочення грошового зобов`язання настало 13 лютого 2017 року і до дати 01 жовтня 2019 року, становить 961 день, а три відсотки за цей період становлять суму 1 496 844 гривень 60 копійок Апеляційний суд також враховує, що справа переглядається за апеляційною скаргою відповідача. За рішенням суду першої інстанції з відповідача на користь позивача була стягнута сума боргу в розмірі 14 850 933,90 грн та 3 % річних у сумі 1 270 670,32 грн. Суд першої інстанції визначаючи вказані суми виходив із суми визначеної у гривні. Апеляційний суд не може погодитись з таким розрахунком, оскільки в силу положень ст.ст. 533,1049 ЦК України поверненню підлягає саме та сума грошових коштів, що була передана, а якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Усталена судова практика вказує на необхідність застосування принципу заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), який означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягнула в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги Враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь правонаступника позивача - ОСОБА_3 суми заборгованості за договором позики, оформленим розпискою від 21 грудня 2016 року, в розмірі 14 850 933 гривень 90 копійок та три відсотки річних в розмірі 1 270 670 гривень 32 копійки. Правові підстави для інших заявлених позивачем позовних вимог відсутні. Розподіл судових витрат. При зверненні до суду з позовом позивач ОСОБА_2 була звільнена від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17 викладено висновок проте, що у разі задоволення позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір стягується з відповідача на користь держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини заявлених до нього позовних вимог, якщо цього відповідача також не звільнено від сплати судового збору. Порядок сплати, розмір судового збору визначається у відповідності з Законом України «Про судовий збір». Згідно підп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою судовий збір становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до справи позивач звернулась у суді із позовам 20 грудня 2019 року. Оскільки сума, яка заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача, суттєво перевищує встановлену законом верхню межу для фізичних осіб станом на дату звернення у суд із позовом (2019 рік), а тому до стягнення в дохід держави підлягає максимальний граничний розмір - 9 605 грн. Окрім цього, позивач заявляла про витрати на правову допомогу в розмірі 7000 грн, однак докази укладення відповідних договорів та понесення таких витрат суду представлені не були, а тому відсутні підстави для їх стягнення. Відповідачем при зверненні до суду з апеляційною скаргою була сплачена сума судового збору в розмірі 14407,50 грн. Апеляційна скарга відповідача, хоча і підлягає до задоволення частково, проте з урахуванням того, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково, як і в суді першої інстанції, відсутні підстави для компенсації відповідачеві за рахунок позивача цих судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 листопада 2023 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення. Позов ОСОБА_2 правонаступником, якої є ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики - задовольнити частково. Стягнути ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 , як правонаступника ОСОБА_2 заборгованість за договором позики, оформленим розпискою від 21 грудня 2016 року, в розмірі 14 850 933 (чотирнадцять мільйонів вісімсот п`ятдесят тисяч дев`ятсот тридцять три) гривні 90 копійки та три відсотки річних в розмірі 1 270 670 (один мільйон двісті сімдесят тисяч шістсот сімдесят) гривень 32 копійки, а всього 16 121 604 гривень (шістнадцять мільйонів сто двадцять одна тисяча шістсот чотири) гривні 22 копійки. У задоволенні позову в іншій частині - відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 9605 грн. Позивач: ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В.В. Соколова Судді: С.М. Верланов Н.В. Поліщук