Постанова Дніпровський апеляційний суд № 194/1323/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/7150/24 Справа № 194/1323/23 Суддя у 1-й інстанції - Корягін В. О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 серпня 2024 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача - Никифоряка Л.П., суддів - Гапонова А.В., Новікової Г.В., за участі секретаря судового засідання - Драгомерецької А.О., розглянувши відкрито в залі судових засідань Дніпровського апеляційного суду в місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтока Зінаїда Василівна, приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Ізюмська Аліна Вікторівна, про визнання заповіту недійсним, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2024року, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2023року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: державний нотаріус Тернівської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Надтока Зінаїда Василівна, приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Ізюмська Аліна Вікторівна, про визнання заповіту недійсним. Позовні вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який їй приходиться дідусем. Після його смерті вона, як спадкоємець за правом представлення, звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за законом, однак від нотаріуса вона дізналася про заповіт дідуся на ім`я ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ізюмською А.В. Вважала, що заповіт не відображає волю та волевиявлення померлого і укладений з порушенням вимог закону, наслідком чого є необхідність визнання його недійсним. У заповіті зазначено, що нібито ОСОБА_3 у зв`язку із слабким зором не може прочитати та підписати заповіт власноруч, і на його особисте прохання та в його присутності заповіт підписала ОСОБА_4 в присутності свідків ОСОБА_5 , який є чоловіком ОСОБА_4 , та ОСОБА_6 . Однак, дідусь ніяких фізичних вад не мав, він лише скаржився, що важко йому ходити, тому він міг самостійно прочитати та підписати будь-який документ, в тому числі і заповіт. До смерті він отримував пенсію та розписувався у відомостях про її отримання, а також розписувався в інших документах. Дідусь скаржився, що до нього приходила жінка та пропонувала свою допомогу по господарству і просила подивитися документи на квартиру, але він їх не надав, а дав на зберігання своїй невістці ОСОБА_7 . Заповіт складений у приватного нотаріуса у м. Павлограді, в той час коли дідусь мешкав у м. Тернівка, та в той час коли останній скаржився на біль в ногах та що йому важко пересуватися. Крім того, в м. Тернівка є два нотаріуса і державний нотаріус і приватний нотаріус. Вважала, що дізнавшись про те, що дідусь мешкав один та мав власну квартиру, ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 навмисно під тиском, під впливом обману повезли дідуся у м. Павлоград та змусили його разом з ними піти до нотаріуса для складання заповіту на користь ОСОБА_2 , а тому оформлення заповіту було вимушеним. Ураховуючи викладене, позивачка виклала вимогу про визнання недійсним заповіту, складеного від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , посвідченого 28 грудня 2018року приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ізюмською А.В. за реєстровим номером 2040. Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2024року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклала вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про задоволення позову. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що судом першої інстанції не взято до уваги, що свідки, будучи попередженими про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів в суді, зазначили, що ОСОБА_3 не мав вад зору, які б заважали йому підписати та прочитати заповіт. Вважає, що заповідач міг самостійно розписатися при складанні заповіту нотаріусом. Крім того, зазначає, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу, за винятком заміщення інших нотаріусів у випадках, передбачених статтею 29 Закону України «Про нотаріат». У відзиві на апеляційну скаргу, відповідачка заперечує проти задоволення апеляційної скарги позивачки, просила її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа і смс-повідомлення. Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що 28 грудня 2018року в м. Павлоград Дніпропетровської області приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Ізюмською А.В. було посвідчено заповіт, в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та підписано ОСОБА_4 на особисте прохання та в присутності ОСОБА_3 від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 та внесено в реєстр за № 2040. У тексті заповіту зазначено: «Зміст ст.ст. 1234,1241,1254,1307 ЦК мені приватним нотаріусом роз`яснено. Заповіт складено о 10.00 год. в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, за адресою: АДРЕСА_1 . Цей заповіт складено та підписано у двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні у справах приватного нотаріуса, а другий видається заповідачу. У зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не може сам прочитати та підписати текст заповіту, згідно ст. 1253 ЦК України заповіт посвідчений в присутності свідків: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ми свідки зачитали цей заповіт уголос та поставили свої підписи на ньому. У зв`язку із слабим зором ОСОБА_3 , він не може прочитати та підписати заповіт власноруч, на його особисте прохання та в його присутності, заповіт підписала ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Далі у графі «підпис» міститься рукописний запис « ОСОБА_4 ». Далі у графі «підпис» міститься рукописний запис « ОСОБА_5 ». Далі у графі «підпис» міститься рукописний запис « ОСОБА_6 ». Після цього у наступному друкованому тексті вказано: «Місто Павлоград Дніпропетровської області, Україна. Двадцять восьмого грудня дві тисячі вісімнадцятого року. Цей заповіт посвідчено мною, Ізюмською А.В. , приватним нотаріусом Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області. Заповіт записаний мною, нотаріусом, зі слів ОСОБА_3 . У зв`язку з тим, що у ОСОБА_3 слабкий зір він не може особисто прочитати уголос та підписати текст заповіту, за його дорученням, у його та моїй нотаріуса, присутності текст заповіту до його підписання зачитаний уголос запрошеними ним свідками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та підписаний ОСОБА_4 . Особи заповідача та свідків встановлено, їх дієздатність перевірено. Особу ОСОБА_4 встановлено, її дієздатність перевірено. При цьому одночасно засвідчую справжність підпису ОСОБА_4 Зареєстровано в реєстрі за №2040» (а.с.12). ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , актовий запис № 453 (а.с.6). ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , актовий запис № 164 (а.с.11). Позивач ОСОБА_1 є онукою ОСОБА_10 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, свідоцтвом про народження, витягом з Державного реєстру цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу, свідоцтвом про шлюб (а.с.7,8,9). Допитана у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_11 суду пояснила, що працювала в КП ТЖКП, та ходила за місцем проживання ОСОБА_3 , який відкривав їй двері, однак нічого не підписував, оскільки боявся цього, та казав що погано бачить і користувався окулярами. У відомостях, які вона йому надавала та показувала де підписати, він перевіряв показники лічильника та підписував. Останній раз вона ходила до нього в 2018році. Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що вона працювала листоношею з 2010року по 2018рік і приносила додому пенсію ОСОБА_13 , який прохав щоб кошти були тільки по 50 грн, гроші він не перераховував, вона йому їх рахувала і після чого вона показувала йому де розписатися і він розписувався. Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що позивач прохала її приносити їжу її дідусю, на що вона погодилася та приносила останньому їжу. В її присутності дідусь не розписувався та газет не читав, однак газети були у нього вдома. Вона бачила у нього вдома окуляри. Свідок ОСОБА_15 суду пояснила, що вона ФОП і одним із видів її діяльності є надання допомоги людям та вона за проханням дідуся та сусідки ОСОБА_16 , зазначила останній що вона буде допомагати дідусю. ОСОБА_17 вимагав класти речі а свої місця, пересувався по квартирі тримаючись за стіни. Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що він знає ОСОБА_3 та бачив як відповідач водила останнього на прогулянки. ОСОБА_17 на вулиці його не впізнав. Також бачив його в лікарні з відповідачем та останній повідомив йому, що у нього забрали паспорт і він його відновлює. Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що була у ОСОБА_13 , при ній він розраховувався коштами, підписував відомості. Останній дивився телевізор, перевіряв квитанції та вад зору у нього вона не помічала. Свідок ОСОБА_20 суду пояснила, що вона розмовляла з ОСОБА_3 , який виявляв намір подарувати квартиру ОСОБА_21 , однак потім зробив на її ім`я заповіт. Заставити останнього скласти заповіт не можливо було. ОСОБА_17 погано бачив, онука вона бачила тільки раз у нього. ОСОБА_17 радився щоб подарувати квартиру, однак вона його відмовляла і він вирішив зробити заповіт. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний заповіт посвідчений в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та підписаний ОСОБА_4 на особисте прохання та в присутності ОСОБА_3 від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 відповідає вимогам статей 203, 215, 1247 ЦК України, його волевиявленню, підписаний ним, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України). Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (стаття 1234 ЦК України). Загальні вимоги до форми заповіту закріплені у статті 1247 ЦК України, відповідно до якої заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України. За приписами частин першої та другої статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу). Аналогічні положення закріплені у пункті 1.7 розділу 3 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відповідно до яких нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути в голос прочитаний і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Статтею 41 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріальні дії можуть вчинятися будь-яким нотаріусом чи посадовою особою органу місцевого самоврядування. Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, в державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса, чи приміщенні органів місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями. Відповідно до статті 54 Закону України «Про нотаріат» нотаріуси та посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов`язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси або посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін. Відповідно до вимог статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме -зміст правочину не може суперечити цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у статті 203 ЦК України, у тому числі, в силу частини четвертої вказаної статті правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в пункті 7 постанови № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2022року у справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21) вказано, що: «право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування. Усі наведені правомочності заповідача у сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є здійсненням свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов`язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Під час посвідчення заповіту нотаріусом має бути дотримано порядок його посвідчення. Заповіт має бути складений у письмовій формі, із зазначенням місця і часу складення заповіту, дати та місця народження заповідача та підписаний особисто заповідачем. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається ним перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись при свідках». Встановивши, що оспорюваний заповіт посвідчений в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та підписаний ОСОБА_4 на особисте прохання та в присутності ОСОБА_3 від імені ОСОБА_3 на ім`я ОСОБА_2 відповідає вимогам статей 203, 215, 1247 ЦК України, волевиявленню заповідача, підписаний ним, складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання,суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. В суді першої інстанції третя особа приватний нотаріус Павлоградського районного нотаріального округу Ізюмська А.В. пояснила, що заповідач ОСОБА_3 чітко зазначив, що він бажає заповісти своє майно ОСОБА_2 , пояснюючи що остання є його єдиною рідною людиною, оскільки доглядала його. Також, вона питала, чому він не звернувся до нотаріуса за своїм місцем проживання, останній відповів, що не бажає щоб хтось дізнався про заповіт. До цього він приїжджав та прохав укласти договір дарування на ОСОБА_2 , однак вона відмовила у посвідченні цього договору та в укладанні спадкового договору та довічного утримання, роз`яснивши йому наслідки. А також надала час ОСОБА_3 подумати і через деякий час 28 грудня 2018року ОСОБА_3 прийшов до її робочого місця як нотаріуса з проханням скласти заповіт, отже його воля не змінилася. Вона поклала білий аркуш та попрохала його показати як він пише, на що останній повідомив, що написати текст (заповіт мною прочитано вголос та особисто мною підписаний, підпис заповідача та повністю ПІБ) він не зможе. Останній був дієздатний, усвідомлював значення своїх дій, вона перевірили особи учасників. В присутності свідків запитала ще раз у заповідача щодо його волі скласти заповіт на ім`я ОСОБА_2 , який підтвердив свою волю. Після чого зачитала вголос заповіт останньому в присутності свідків та підписант і свідки поставили свої підписи та видала заповіт ОСОБА_3 . Позивачкою ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 склав даний заповіт всупереч своїй волі чи здійснив його не розуміючи значення своїх дій, чи під впливом факторів що виключають його волевиявлення. Як і не надано суду будь-яких доказів, які б свідчили про те, що ОСОБА_3 не був присутній при складанні заповіту у приватного нотаріуса та на нього чинився тиск з боку будь-яких осіб для складання заповіту, або заповіт не був оголошений останньому та він не висловив наміру на його складання у присутності свідків. Крім того, не надано будь-яких доказів, що свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та підписант ОСОБА_4 мали будь-який зиск або будь-який інтерес при складанні заповіту на ім`я ОСОБА_2 , а також, що даний заповіт складено із порушенням вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203, статтею1247 ЦК України. Доводи апеляційної скарги про те, що нотаріус не вправі здійснювати нотаріальну діяльність за межами свого нотаріального округу,суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021року у справі № 522/9893/17 викладено висновок, що: «у справі № 522/9893/17 суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що спірний заповіт є нікчемним на підставі частини першої статті 1257 ЦК України, виключно через те, що його посвідчено приватним нотаріусом поза межами свого нотаріального округу. Натомість суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про те, що якщо нотаріус посвідчив заповіт особи не в межах свого нотаріального округу - це не впливає на форму правочину і не може бути підставою для його нікчемності з огляду на вичерпний характер підстав нікчемності, що визначені у частині першій статті 1257 ЦК України». Апеляційний суд звертає увагу, що заповіт складений 28 грудня 2018року, а заповідач помер 20 лютого2023року і за цей період часувін міг скасувати складений ним заповіт або внести до нього зміни, проте цього не зробив. Новий заповіт також не склав. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. У частині третій статті 12, частині першій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно з частинами першою, другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Фактично доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006року № 63566/00). Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 25 квітня 2024року- залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 20 серпня 2024року. Судді: