Постанова Дніпровський апеляційний суд № 932/2367/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6174/26 Справа № 932/2367/25 Суддя у 1-й інстанції - Хоменко Д.Є. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідачі: Державне підприємство «Мирноградвугілля», Відокремлений підрозділ «Шахта «Центральна» Державного підприємства «Мирноградвугілля», розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з трудових правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026року, головуючий у суді першої інстанції Хоменко Д.Є. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У лютому 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Державного підприємства «Мирноградвугілля» (далі - ДП «Мирноградвугілля»), Відокремленого підрозділу «Шахта «Центральна» Державного підприємства «Мирноградвугілля» (далі - ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля», Підприємство), в якому вимагав: визнати незаконним та скасувати наказ №39/к від 23 травня 2019року про його звільнення за власним бажанням; поновити його на роботі на посаді гірника очисного забою підземного 5 розряду з повним робочим днем в шахті з 23 травня 2019року; стягнути з ДП «Мирноградвугілля» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2019року по 19 липня 2022року у розмірі 554319,66грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 22 квітня 2019року ОСОБА_1 прийнято на посаду гірника очисного забою підземного 5 розряду з повним робочим днем в шахті до ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля». Під час працевлаштування позивач повідомив відповідачів, що має намір в майбутньому укласти контракт з Міністерством оборони України, у зв`язку з чим відповідачі запропонували йому написати заяву про звільнення за власним бажанням без написання дати звільнення, на що позивач погодився та написав таку заяву, оскільки без цього його б не прийняли на роботу. Позивач у період з 13 травня 2019року по 07 червня 2019року був тимчасово непрацездатним та на роботі не з`являвся. 08 червня 2019року позивач уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, про що повідомив відповідачів телефоном. Наміру припиняти трудові відносини з роботодавцем позивач не мав, був впевнений, що за ним на період служби зберігається робоче місце та середній заробіток. 24 червня 2019року ОСОБА_1 отримав лист відповідача, в якому повідомлялося про його звільнення на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, про те, позивач стверджував, що ні наказу про звільнення, ні трудової книжки, ані повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми, працедавцем надано не було; трудову книжку позивач отримав поштою у вересні 2021року, а копію наказу про звільнення з займаної посади відповідач не надав позивачу до теперішнього часу. Вважав наказ про звільнення з роботи незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки звільнення відбулось без законної підстави, позивач не мав волевиявлення на звільнення за власним бажання, що має наслідком поновлення на роботі. Також вважав, що має право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 травня 2019року по 19 липня 2022року, розмір якого за розрахунками позивача становить 554 319,66грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом, проте протиправність звільнення не підтверджено відповідними доказами, наказ про звільнення, який позивач просить визнати незаконним та скасувати, в матеріалах справи відсутній та за його відсутності вирішення позовних вимог є неможливим. Судом зазначено, що суд вчиняв всі можливі дії щодо витребування доказів, але ухвала суду залишилась невиконаною. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 03 квітня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026року. В апеляційній скарзі висловив вимогу про скасування рішення та просив про задоволення його позову в повному обсязі. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції не з`ясував всіх обставин справи, не встановив істину у справі та передчасно відмовив у задоволенні позову. Стверджував, що за неподання відповідачем витребуваних доказів суд мав застосувати до відповідачів заходи процесуального примусу, зокрема, постановити ухвалу про тимчасове вилучення державним виконавцем цих доказів у відповідача для дослідження судом та накладення штрафу на керівника Підприємства за невиконання ухвали суду про витребування доказів. Наголошував на тому, що позивач не мав вільного волевиявлення, яке б відповідало його волі та дійсному наміру припинити трудові відносини. Вважав, що відсутність копії наказу про звільнення не може бути законною підставою вважати звільнення позивача законним. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відповідачі своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 06 квітня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду було витребувано з Тернівського міського суду Дніпропетровської області цивільну справу №932/2367/25; та 09 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. 07 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1550год 02 червня 2026року. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Заяви та клопотання подані учасниками справи Позивач в апеляційній скарзі заявив клопотання про витребування доказів, а саме витребування у ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» наступних документів: належним чином засвідчену копію наказу № 39/к від 23 травня 2019року; оригінал та або належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади; розрахунок середньоденного заробітку ОСОБА_1 . Розглянувши вказане клопотання суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що клопотання позивача про витребування доказів задоволенню не підлягає, оскільки основним завданням апеляційного перегляду справи є перевірка законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приймає та досліджує нові докази лише у виняткових випадках, до яких відносять необґрунтовану відмову суду першої інстанції у витребуванні цих доказів та об`єктивну неможливість подання цих доказів до суду першої інстанції, проте у вказаній справі колегією суддів таких виняткових обставин не встановлено. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами Згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 11 по 18 квітня 2019року пройшов навчання в учбовому пункті ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» та 22 квітня 2019року був прийнятий до цього Підприємства гірником очисного забою підземним 5 розряду з повним робочим днем в шахті /копія трудової книжки а.с. 17-21/. У вказаній трудовій книжці наявний запис № 32 про звільнення ОСОБА_1 23 травня 2019року за частиною першою статті 38 КЗпП України за власним бажанням, підстава внесення запису наказ № 39/к від 23 травня 2019року. Згідно з інформацією з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка форми ОК-5) Індивідуальні відомості про застраховану особу, ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» здійснювала ОСОБА_1 нарахування заробітку для нарахування пенсії, а саме: у квітні 2019році 2 448,00грн, у травні 2019року 3 794,40грн, у червні 2019року 489,60грн. При цьому, за квітень 2019року кількість днів трудових або цивільно-правових відносин зазначена протягом 20 днів, за травень 2019року 23 дні, за червень 2019року 0 днів /а.с.28-31/. 08 червня 2019року набрав чинності контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, укладений між Міністерством оборони України в особі командира військової частини НОМЕР_2 та ОСОБА_1 , строком на три роки /а.с.34-35/. Підприємство листом від 08 вересня 2021року №180 за допомогою засобів поштового зв`язку направило на адресу позивача оригінал трудової книжки /а.с.39/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що у справі відсутні докази, які б підтверджували протиправність звільнення позивача, та за відсутності основних оспорюваних документів, а саме оскаржуваного наказу про звільнення, вирішення позовних вимог є неможливим. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема розірвання трудового договору з ініціативи працівника. Розірвання трудового договору з ініціативи працівника як спосіб захисту його трудових прав передбачено статтею 38 КЗпП України. Відповідно до частини першої цієї статті працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник. Розірвання трудового договору за статтею 38 КЗпП України є різновидом припинення трудових відносин в односторонньому порядку. Правове значення для припинення трудового договору має письмово викладена ініціатива працівника з наміром припинити трудові відносини, що доведена до відома роботодавця в установленому законом порядку. Для припинення трудового договору за цією підставою не має значення, чи була погоджена ця ініціатива з роботодавцем та чи згідний він з такою вимогою робітника. Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. При розгляді справ про поновлення на роботі суд має з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 наполягав на тому, що він не мав вільного волевиявлення та дійсного наміру припинити трудові відносини з ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля», зазначав, що ним дійсно була написана заява про звільнення за власним бажанням, однак така заява була написана ним ще при прийнятті його на роботу, вона не містила дати її написання, дати бажаного звільнення та написання такої заяви було обов`язковою умовою при прийнятті його на роботу. Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 підставою внесення запису про його звільнення за власним бажанням вказано наказ № 39/к від 23 травня 2019року. Проте, копія вказаного наказу про звільнення, як і копія заяви про звільнення від імені ОСОБА_1 в матеріалах справи відсутні. Ухвалою Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 28 жовтня 2025року було витребувано у ДП «Мирноградвугілля» та у ВП «Шахта «Центральна» ДП «Мирноградвугілля» належним чином засвідчену копію наказу №39/к від 23 травня 2019року, оригінал та/або належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 про звільнення з займаної посади та розрахунок середнього заробітку ОСОБА_1 . Проте, така ухвала суду виконана так і не була. Необхідних доказів не було здобуто. Тобто, матеріали справи не містять доказів, необхідних для розгляду цього спору. При цьому, місцезнаходження відповідачів зареєстровано у місті Мирноград Донецької області, яке з 21 серпня 2024року включено до Переліку території активних бойових дій відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28 лютого 2025року № 376, зареєтрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025року за № 380/43786. За відсутності у справі копії наказу про звільнення позивача та заяви про його звільнення за власним бажанням неможливо перевірити обставини, на яких у позовній заяві наполягає позивач, достовірно встановити з яких підстав проведено звільнення працівника та надати оцінку законності дій роботодавця. Надані позивачем докази не дозволяють апеляційному суду перевірити доводи позивача та встановити дійсні обставини справи, в тому числі обставини щодо написання позивачем заяви про звільнення за власним бажанням, проставлення у цій заяві дати її складання та бажаної дати звільнення, обставини видачі наказу про звільнення позивача та зазначеної в цьому наказі підстави звільнення, перевірити його відповідність законові тощо. Вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на припущеннях та не можуть бути покладені в основу судового рішення. Згідно частини другої статті 43 ЦПК України, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Статтею 12 ЦПК України передбачена рівність прав учасників справи щодо здійснення процесуальних прав та обов`язків, передбачених Законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Частиною першою статті 44 ЦПК України встановлено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Тож позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, не надав суду доказів з метою доведення своїх позовних вимог достатніми та допустимими доказами та уникнення доказування на підставі припущень. Отже ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та з урахуванням встановлених судом обставин справи, відсутні підстави для задоволення його позову. Частина перша статті 76 ЦПК України доказами визначає будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків дії принципу змагальності у цивільному процесі. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19). Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. Взаємний зв`язок доказів в їх сукупності не вказують на їх достатність для вирішення питання щодо встановлення обставин, які входять до предмету доказування та заявлені вимоги не підтверджують. Суд апеляційної інстанції виходить з того, що суд сприяв всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, сприяв здійсненню прав позивача і отриманню доказів від відповідачів шляхом задоволення клопотання позивача про витребування у відповідачів доказів, однак жодних інших доказів в підтвердження вимог ОСОБА_1 , окрім тих, які були долучені до позовної заяви, не надано. Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції за ненадання відповідачами витребуваних доказів мав застосувати до відповідачів заходи процесуального примусу та постановити ухвали про тимчасове вилучення державним виконавцем цих доказів у відповідача для дослідження судом та накладення штрафу на керівника Підприємства, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки застосування до осіб заходів процесуального примусу є правом, а не обов`язком суду, та вирішення питання про їх застосування вирішується судом в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи, встановлених причин невиконання обов`язків, порушень чи зловживання правами. Заразом, слід зауважити, що, як вже було зазначено вище, зареєстрованим місцем знаходження відповідачів є територія активних бойових дій. Статтею 81 ЦПК України передбачено, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір та доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Порушенням принципу змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства буде звільнення заявника від обов`язку доказування, та не припустимим є ґрунтування судового рішення на припущеннях. Тож, встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову з підстав відсутності у справі відповідних доказів. Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Рішення Тернівського міського суду Дніпропетровської області від 04 березня 2026року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 02 червня 2026року. Судді: