Постанова 4807 № 323/2993/21

Дата документу 12.08.2024 Справа № 323/2993/21 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 323/2993/21 Головуючий у 1-й інстанції: Галущенко Ю.А. Провадження № 22-ц/807/522/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 серпня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Гончар М.С. розглянувши у порядку спрощеного письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, В С Т А Н О В И В: У жовтні 2022 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ПрАТ «СК «Оранта-Січ» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, який в подальшому було уточнено. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилалися на те, що позивачам внаслідок кримінального правопорушення, яке відбулось 21.11.2020 року, передбаченого ст. 286 КК України, ОСОБА_3 було заподіяно матеріальної та моральної шкоди, оскільки внаслідок вчинення ДТП помер їх близький родич ОСОБА_4 . Станом на дату настання ДТП відповідальність водія «BA3 2108», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб була застрахована у відповідача за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР252009. Досудовим розслідуванням встановлено, що порушення вимог п.п. 12.4, 12.9б ПДР України в діях водія ОСОБА_3 знаходяться в причинному зв`язку з подією ДТП. Згідно висновку судово-медичної експертизи № 5525 від 24.12.2020 року смерть ОСОБА_4 настала від поєднаної травми голови, шиї, тулубу, правої верхньої та нижніх кінцівок у вигляді множинних ушкоджень м`яких тканин, переломів кісток скелету, ушкоджень внутрішніх органів. Представник ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн., обґрунтовуючи це тим, що п. 27.3. ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а саме страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами. До складу сім`ї загиблого ОСОБА_4 входять: мати ОСОБА_1 ; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; батько загиблого ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Загиблий не перебував у шлюбі. Отже, особами, які мають право на отримання страхового відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю ОСОБА_4 є мати та син. На день настання страхового випадку, статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено з 01.09.2020 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: 5 000,00 грн. З урахуванням викладеного загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, становить 60 000,00 грн. Отже, загальний розмір страхового відшкодування моральної шкоди, що належить матері загиблого ОСОБА_1 становить 30 000,00 грн., який визначається шляхом поділу загального розміру страхового відшкодування моральної шкоди на двох осіб. На переконання представника ОСОБА_1 , положення ч. 1 ст. 1200 ЦК України та ст. 202 СК України дають підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Стаття не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Позивач є особою, яка, за життя свого сина, була на його утриманні та мала право на утримання, оскільки досягла пенсійного віку з 2016 року та відносилась до непрацездатних осіб, а тому підпадає під дію п. 2 ч. 1 ст. 1200 ЦК України. Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 вважає, що має право на отримання від відповідача відшкодування шкоди, заподіяної смертю її сина за правилами п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Отже, мінімально гарантований розмір страхового відшкодування, пов`язаного із втратою позивачем годувальника становить 180 000,00 грн., які просила стягнути з відповідача. ОСОБА_2 просила здійснити відшкодування понесених витрат на придбання медичних препаратів, лікарських засобів та здійснення поховання загиблого, що обґрунтовано тим, що загиблий у ДТП ОСОБА_4 не міг та не мав можливості самостійно понести витрати на своє лікування, оскільки знаходився у край тяжкому стані. Розмір страхового відшкодування, що підлягає до стягнення з відповідача, в якості грошової компенсації за спричинену ОСОБА_2 матеріальну шкоду, що проявилась у понесених витратах на придбання медичних препаратів та лікарських засобів, становить 16 871,60 грн., які придбані ОСОБА_2 для лікування загиблого, згідно лікарських призначень, а також ОСОБА_2 понесла витрати на поховання загиблого ОСОБА_4 у розмірі 8 018,70 грн. Позивачі звертались до страхової компанії ПАТ «Оранта-Січ» з заявою про виплату відшкодувань, однак відповідачем у добровільному порядку не було виплачено позивачам страхове відшкодування. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Оранта-Січ» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн. страхового відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на користь держави судовий збір в сумі 992,40 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Ієговська А.О. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні заявлених позовних вимог про стягнення страхового відшкодування на умовах п. 27.2 ст. 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції погодився із позицією відповідача щодо недоведеності позивачем, що вона перебувала на утриманні свого загиблого сина, оскільки не надані документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, розмір пенсії, наданої утриманцю внаслідок втрати годувальника. Проте, така позиція відповідає нормам Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», і жодним чином не відповідає вимогам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки норми Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не поширюються на правовідносини що виникли із завдання шкоди, а виключно визначають принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулюють порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Отже, основною метою Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» є врегулювання надання соціальних пільг та виплат за рахунок бюджетних коштів. Тоді як основною метою обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Зазначає, що судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є непрацездатною особою (за віком) та останній призначено пенсію. Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується у повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів (ч. 3 ст.1200 ЦК України). Право на отримання страхового відшкодування, пов`язаного з втратою годувальника мають не тільки особи, які фактично перебували на утриманні у загиблого особи, а й ті, які мають право на одержання утримання за законом. Крім того, вважає, що суд першої інстанції невірно оцінив такі докази, як довідку №2 від 05.01.2021 року, видану Таврійською сільською радою Оріхівського району Запорізької області та Акт комісії депутатів від 30.12.2020 року. Відповідно до ч. 1 ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Отже, ОСОБА_1 мала право на утримання від свого сина ОСОБА_4 , що відповідно до ст. 1200 ЦК України дає їй право на отримання страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого. Крім того, згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Виключний перелік підстав для відмови у здійсненні страховиком страхового відшкодування передбачений ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Такої підстави для невиплати страхового відшкодування у зв`язку зі смертю потерпілого, як не доказування факту утримання, не має. Вказує, що разом із позовною заявою в суд першої інстанції були направлені всі копії документів, що наявні у позивачів та їх представника та витребувані докази, які підтверджують, на думку останнього, правомірність вимоги (стягнення страхового відшкодування в мінімальному розмірі пов`язаної із втратою годувальника) позивача до ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ». У загиблого ОСОБА_4 з близьких родичів залишилась єдина непрацездатна матір ОСОБА_1 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 25.07.1961 року, пенсійним посвідченням ОСОБА_4 . Однак, на момент своєї смерті ОСОБА_4 був безробітнім, проте наявність у особи статусу безробітного не свідчить про відсутність у нього окрім заробітної плати інших виплат з огляду на гарантії, передбачені Законом України «Про зайнятість населення» (Постанова ВС від 03.10.2018 року у справі № 199/3877/15). Щодо доводів суду першої інстанції про доходи позивача, які перевищують прожитковий мінімум для непрацездатних осіб та неналежних доказів, що підтверджують право позивача на отримання мінімально гарантованого страхового відшкодування, у зв`язку зі смертю потерпілого в порядку п. 27.2. статті 27 Закону України № 1961-IV скаржник зазначає наступне. За змістом ст. 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. В свою чергу, зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких саме обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Аналіз наведеного положення закону дає підстави для висновку, що умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є одночасна наявність двох обов`язкових підстав: непрацездатність батьків та потреба в матеріальній допомозі. Згадана стаття Сімейного кодексу України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі N 212/1055/18-ц (провадження №61-2386сво19) під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі. При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. Крім цього, в розрізі з наведеним слід зазначити, що на підставі ст. 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки були на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі N 643/207/16-ц, провадження N 61-33638св18; від 06 травня 2020 року у справі N 742/554/19-ц; провадження N 61-20355св19; від 07 жовтня 2020 року у справі N 742/637/19-ц, провадження N 61-320св20, які судом не враховано. Відтак, ОСОБА_1 , як особа, яка мала на день смерті сина ОСОБА_4 право на одержання від нього утримання, має право на стягнення зі страхової компанії відшкодування пов`язаного зі смертю потерпілого. Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, наведеною Верховним Судом в постанові від 08 вересня 2021 року у справі за № 577/1316/20-ц (провадження № 61-7108св21). Інші учасники справи рішення суду не оскаржили. Від представника ПрАТ «СК «Ораната-Січ» - адвоката Богославського В.А. на адресу апеляційного суду надійшов відзив, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін. Зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду. Отже, рішення суду оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, у розмірі 180 000,00 грн., в іншій частині рішення суду не оскаржується, та, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається. Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.10.2018 у справі № 186/1743/15-ц, яка, зокрема зазначає, у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині вирішених вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, у розмірі 180 000,00 грн. Відповідно до частин 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Частиною 13 статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України. Відповідно до вимог абзацу 2 частини 5 статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення - 12.08.2024 року. Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України). Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскарженій частині в повній мірі не відповідає. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 21.11.2020 року близько 18 год. 00 хв. в с. Таврійське Оріхівського району Запорізької області відбулась дорожньо-транспортна пригода, де водій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , керуючи автомобілем марки «ВАЗ 2108», р.н. НОМЕР_3 , допустив наїзд на пішохода ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внаслідок чого останній від отриманих тілесних ушкоджень, помер у медичному закладі ІНФОРМАЦІЯ_5 . Факт смерті ОСОБА_4 підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , виданого Вознесенівським районним у м. Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 1640. Згідно висновку експерта КУ «Запорізьке обласне бюро судово-медичної експертизи» Запорізької обласної ради М.О.Есаулова №5525 вих.№06/4719 від 29.12.2020 року смерть ОСОБА_4 настала від поєднаної травми голови, шиї, тулубу, правої верхньої та нижніх кінцівок у вигляді множинних ушкоджень м`яких тканин, переломів кісток скелету ушкоджень внутрішніх органів. Відповідно до довідки про причину смерті №5525 від 28 листопада 2020 року ОСОБА_4 1961 р.н. помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , причина смерті множинні переломи кісток скелета з ушкодженням внутрішніх органів. Станом на дату настання ДТП, відповідальність водія «ВАЗ 2108», р.н. НОМЕР_3 , ОСОБА_3 за спричинену шкоду майну, здоров`ю та/або життю третіх осіб, була застрахована у ПАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АР 252009, який діяв на момент настання ДТП станом на 21.11.2020, що підтверджується витягом з МТСБУ. За фактом настання даної ДТП було внесено відомості про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020080310000892 та розпочате досудове розслідування. Досудовим розслідуванням було встановлено, що порушення вимог п.п.12.4, 12.9 б) ПДР в діях водія ОСОБА_3 , відповідно до висновку експерта № СЕ-19/108-20/395-ІТ/9-1120 від 22.01.2021 знаходять в причинному зв`язку з подією ДТП. Своїми діями ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 286 КК України, яке кваліфікується як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого. ОСОБА_1 є матір`ю загиблого, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 виданого 25.07.1961 року. Батько загиблого ОСОБА_4 - ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом смерть серії НОМЕР_5 , виданого Вознесенівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 647, а також копією актового запису. Загиблий не перебував у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_6 від 17.12.1996 року. 19.01.2021 позивачі через представника ОСОБА_7 подали ТДВ «Страхова компанія ПАТ «Оранта-Січ» повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, що має ознаки страхового випадку, а також заяви про виплату страхового відшкодування моральної шкоди, страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника та відшкодування понесених витрати на лікування, а також на поховання загиблого, додавши відповідні документи. 11.05.2021 відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування понесених витрат на поховання у розмірі 8 018,70 грн., що визнається сторонами по справі, а також підтверджується платіжним дорученням №780 від 11.05.2021 року. Проте, рішення про виплату страхового відшкодування відповідачем прийнято не було. Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір`ю загиблого ОСОБА_4 . Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, позивачка ОСОБА_1 вказувала на те, що вона є пенсіонеркою, а тому вважається непрацездатною, на день смерті сина ОСОБА_4 перебувала на його утриманні та мала право на таке утримання, так як досягла пенсійного віку. Відмовляючи у задоволенні цих вимог суд першої інстанції виходив із того, що в матеріалах справи відсутні докази перебування позивачки на утриманні померлого сина за його життя та наявності у неї потреби в матеріальній допомозі. Колегія суддів не погоджується із такими висновками з огляду на наступне. Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 , як на підставу своїх порушених прав, послалась на те, що вона є пенсіонером, а отже, особою, що втратила годувальника, у зв`язку з чим має право на відшкодування страхової регламентної суми на підставі статті 27-2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Згідно з пунктом 3 частини другої статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого в ДТП, а також особам, яким завдано шкоди смертю годувальника, та витрати на поховання, якщо смерть потерпілого настала в результаті страхового випадку, здійснюється у порядку, передбаченому параграфом 2 глави 82 ЦК України та Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Частиною першою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а також захист майнових інтересів страхувальників. Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно зі статтею 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зокрема, є шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Пунктом 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ)) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Наведена норма Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» є відсилочною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме статтю 1200 ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою (висновки Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 304/936/19 (провадження № 61-12719сво20)). Відповідно до частини першої статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується: дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років); чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно; інвалідам - на строк їх інвалідності; одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім`ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, до досягнення ними чотирнадцяти років; іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потерпілого, протягом п`яти років після його смерті. Особам, визначеним у пунктах 1-5 частини першої статті 1200 ЦК України, шкода відшкодовується у розмірі середньомісячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебували на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та інші аналогічні виплати, які він одержував. Тобто, коло осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, можна розділити на дві групи: а) непрацездатні особи, які були на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання утримання; б) дитина потерпілого, народжена після його смерті. З системного аналізу вищевказаних норм цивільного законодавства, повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо. Поняття «непрацездатні громадяни» надається у статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого законом пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону. Відповідно до статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Зазначена стаття СК України не містить визначення, за яких обставин особа може вважатися такою, що потребує матеріальної допомоги. Вирішуючи спір, суд виходив із того, що позивачка не була на утриманні у сина, оскільки загиблий у ДТП син позивачки не працював, а позивачка хоч і є непрацездатною особою, однак отримує пенсію за віком. Водночас, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц (провадження № 61-2386сво19), під час встановлення того, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність у матеріальній допомозі. При цьому отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги. У справі, яка переглядається, на підтвердження тих обставин, що ОСОБА_1 , як непрацездатна особа потребувала матеріальної допомоги, надано такі докази: довідки про доходи, видані Пологівським об`єднаним управлінням ПФУ в Запорізькій області, довідку Головного управління ПФУ в Запорізькій області від 03.10.2023, довідку №2 від 05.01.2021, видану Таврійською сільською радою Оріхівського району Запорізької області в якій зазначено, що померлий до дня смерті був зареєстрований разом з ОСОБА_1 ; акт про засвідчення факту перебування на утриманні ОСОБА_4 . позивача ОСОБА_1 , складений на підставі підтвердженнях родичів, сусідів, соціальних працівників; акт комісії депутатів від 30.12.2020, в якому зазначено, що померлий проживав разом зі своїми батьками та вони вели спіле господарство. Суд, встановивши, що позивачка є непрацездатною особою, не надав належної оцінки вищенаведеним доказам і дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, відповідно до пункту 27.2 статті 27 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Суд надав оцінку доказам у контексті з`ясування питання, чи перебувала позивачка ОСОБА_1 на утриманні сина ОСОБА_4 на момент його смерті, проте відповідно до статті 1200 ЦК України право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які не тільки перебували на утриманні померлого, а й особи, які мали на день смерті право на одержання від нього утримання. Наведене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 643/207/16-ц (провадження № 61-33638св18); від 06 травня 2020 року у справі № 742/554/19-ц (провадження № 61-20355св19); від 07 жовтня 2020 року у справі № 742/637/19-ц (провадження № 61-320св20), від 08 вересня 2021 року у справі № 577/1316/20 (провадження № 61-7108св21), від 01 березня 2023 року у справі № 279/1688/22 (провадження № 61-11284св22), які суд першої інстанції безпідставно не врахував. Отже висновку про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, з огляду на відсутність доказів перебування позивачки на утриманні померлого сина за його життя, суд першої інстанції дійшов неправильно застосувавши положення ст.1200 ЦК України, адже за своїм віком непрацездатна ОСОБА_1 на день смерті сина мала право на одержання від нього утримання, що покладає на страхувальника-відповідача обов`язок із відшкодування шкоди у розмірі, відповідно до ч. 27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державний бюджет на 2020 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі, встановлена законом на день настання страхового випадку, становить 5 000 грн. Отже розмір страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, визначений відповідно до ч. 27.2 ст. 27 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» становить 180 000 грн. (36 х 5 000 грн. = 180 000 грн.) та підлягає стягненню із страхувальника-відповідача у справі, в зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Одним із принципів цивільного судочинства, закріплених у п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення. Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Крім того, згідно з п.п. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається, зокрема, про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, а також про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду позивачі по справі під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільнені від сплати судового збору на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З урахуванням ціни позову та змісту п.п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та п.п. 6 п. 1 ч. 2 ст. 4 цього Закону, з огляду на те, що за результатом апеляційного перегляду справи позовні вимоги задоволені на 89,4 %, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви в сумі 2 099,92 грн. та судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 3 149,88 грн. (2 099,92 грн. х 150%). Керуючись ст.ст. 367-369, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ієговської Анастасії Олександрівни задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2023 року у цій справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування, пов`язаного із втратою годувальника, скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (ЄДРПОУ 02307292, адреса м. Запоріжжя, вул. Європейська, 16) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_1 ) страхове відшкодування, пов`язане із втратою годувальника, в сумі 180 000 (сто вісімдесят тисяч) грн. 00 коп. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2023 року у цій справі не оскаржувалось, тому апеляційним судом не переглядалось. Змінити розподіл судових витрат. Збільшити розмір стягнутого з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (ЄДРПОУ 02307292, адреса: м. Запоріжжя, вул. Європейська, 16) в дохід держави судового збору за подачу позовної заяви з 992,40 грн. до 2 099 (дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн. 92 коп. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (ЄДРПОУ 02307292, адреса: м. Запоріжжя, вул. Європейська, 16) в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 3 149 (три тисячі сто сорок дев`ять) грн. 88 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 12 серпня 2024 року. Головуючий Д.А.Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка М.С. Гончар